Естетичні погляди Cтендаля, викладені їх в трактатах «Расін і Шекспір», «В. Скотт і Принцеса Кревська»

Однією з головних його робіт з літератури є "Расин і Шекспір" (1825). Стендаль підкреслює, що художник тільки тоді виконує своє призначення, коли він веде за собою суспільство. Якщо художники діють поодинці, не пов'язані з масою, вони тоді — ніщо. Естетичні положення просвітителів Стендаль розвиває в нових історичних умовах — після Французької революції 1789— 1794 років, у період революції, що знову назрівала, 1830 року. Через усі твори проходить думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в мистецтві.

Усі його статті з мистецтва перейняті почуттям нового. З кожною новою історичною епохою змінюється поняття краси, говорить Стендаль. Те, що здавалося гарним людям XVII століття, вже не може здаватися гарним тим, хто пережив революцію 1789 року. Змінюється також і історична роль письменника. Цінність письменника, переконаний Стендаль, визначається не тим, як добре він вивчив класиків, мистецтво минулого, а тим, якою мірою він брав участь у революційних подіях, в суспільному житті свого часу.

Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося ще задовго до революції.

Новим напрямком він вважає романтизм — як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, відживаючим. Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим.

У романі "Червоне і чорне" він характеризує роман як "дзеркало, яке проносять по великій дорозі". Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, вірніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній". Нарешті, остання теза — це необхідність учитися в Шекспіра.

Стендаль пише, що романтики ніколи не радять прямо наслідувати драми Шекспіра. Цій великій людині необхідно наслідувати в манері вивчати світ, серед якого ми живемо, бо він дає своїм сучасникам саме той жанр трагедії, що їм потрібен. Таким чином, у своїх естетичних поглядах Стендаль є учнем і продовжувачем просвітителів. їхнє вчення він розвиває за нових історичних умов, що накладає різкий відбиток на його погляди й образи, надаючи їм нової якості. Усі вимоги до мистецтва він ставить у залежність від завдань, що їх висуває революція.

Зв'язок Стендаля з просвітителями можна простежити і в галузі філософії — він був учнем просвітителів-матеріалістів Дідро, Гельвеція, Кабаніса. Особливе місце у філософських поглядах Стендаля посідає питання про людину. Подібно до просвітителів, Стендаль твердить, що людина повинна гармонійно розвивати всі закладені в ній здібності й сили і спрямовувати їх на благо батьківщини, рідного краю, суспільства. Здатність до великого почуття, до героїзму — ось якості, що визначають повноцінну особистість.

Виняткове місце в його філософії і творчості посідає проблема пристрасті. У розумінні Стендаля пристрасть ніколи не суперечить розумові, а перебуває під його контролем. Герої романів Стендаля нерідко виступають такими ж раціоналістами у своїй любові: Жюльєн Сорель, Фабриціо, Сан-северіна, навіть охоплені сильною пристрастю, завжди здатні оцінити своє почуття, свої вчинки, підкоряючи їх розуму.

Філософія сенсуалізму була дуже близька Стендалю, але він опирався й на нову філософію. Учитель Стендаля написав «Ідеологію», по якій всі вчинки людини обумовлені його прагненням на щастя, яких у свою чергу залежить від громадського життя й суспільного щастя. Стендаль розробив ідею «погоні за щастям» – мистецтво чесноти, добуте мисленням і ясним розумінням середовища перебування чіл., ураховуються й особливості психіки. Вченням про темпераменти Стендаль користується для характеристики своїх персонажів. Характер героя залежить від клімату, їжі, способу життя, праці та ін. У Стендаля своє розуміння морального боргу. Боротьба з розрахунками в погоні за щастям

«Про любов» 1819-20 р. – виникає як сповідь його душі після нещасної любові до жінки. Це аналіз виникнення й розвитку почуття. Коли Метильда Висконтини-Дембовская вмерла, він говорив, що вмер автор трактату. «Про любов» – філолофсько^-психологічне есе, міркування про любов з погляду соціологічної, психологічної й емоційної

У його герої, як і в ньому самому немов з’єдналися дві особи: одне діє, а інше за ним спостерігає. Спостерігаючи, він робить найважливіші відкриття, що сам би не зумів реалізувати повністю: «У душі є тільки стану, у неї немає стійких властивостей». Внутрішні монологи Жюльена Сореля свідчать про його напружене щиросердечне життя. Для С. – учня просвітителів – більшою мірою в щиросердечному житті людини цікавить рух думки. Передає він іноді й підсвідомі дії персонажів, що зненацька прийшли до них рішення, які він теж не досліджує, але лише вказує ні їхнє існування. Психологізм Стендаля – це новий етап у розвитку літературного дослідження особистості. Стендаль зображує роздвоєність особистості, несподіванка вчинків персонажа, і прагне їх описати й дати можливість читачеві самостійно оцінити ситуацію або рису характеру. Тому Стендаль малює вчинки, зображує різні реакції на них персонажа або ряду персонажів, показуючи, як різні люди, як несподівані їх реакції

«Расин і Шекспір» – це теоретична спроба обґрунтувати реалістичні тенденції в літературі. Головний жанр – трагедія, хоча Стендаль їх і не писав. Сучасні добутки повинні відповідати сучасному читачеві, зіставляючи Расина й Шекспіра, говорить, що Расин застарів. Потрібно наслідувати способу зображення дійсності Шекспіра

Від Расина і його новітніх епігонів Стендаля відвертала тиранія штучну, сковуючу творчу ініціативу єдностей місця й часу. Шекспір був прапором романтиків, проти класицизму ополчившихся, і Стендаль устав під цей прапор. Однак його тлумачення шекспірівського внеску у світовий літературний процес ближче не до споконвіку романтичного, а до реалістичного. Але терміна «реалізм» в 20-і роки XIX в. не існувало, і Стендаль думав себе романтиком

Уважає, що не треба відмовляти читачеві й глядачеві в уяві. Предмет зображення в лит. добутку: завдання сучасного письменника відбивати дійсність, мати можливість передавати те, як у реальності. Романтик («реаліст») повинен мати зухвалу волю. Драма буд. б. написати прозою (лірики немає), вона буд. б. сучасна, відбивати реальну дійсність

Трагедія совр. – у прозі, події тривають кілька місяців, кот. відбуваються в різних місцях. Мистецтво повинне давати сучасникам той жанр, предмет, що їм необхідний. «По суті, всі великі письменники були романтиками. А класики – це ті, які через сторіччя після їхньої смерті наслідують їм, замість того, щоб розкрити ока й наслідувати природи». Звідси на перший погляд, парадоксальну тезу, що поєднує Расина й Шекспіра