Міцкевич як засновник польського романтизму. Своєрідність його лірики («Балада і романси», «Кримські сонети»)

Міцкевич - найвидатніший польский поет. Його роль для польської літератури можна порівняти з роллю Пушкіна для російської літератури, Шевченка - для української. Міцкевич був родоначальником нової польської літератури й нової польської мови. Польський поет, засновник польського романтизму, діяч національно-визвольного руху, народився 24 грудня 1798 року на хуторі Заосся біля міста Новогрудка, що входить нині до складу Білорусії. Раніше білоруські землі належали Литві, тому Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву. Батько його, Микола Міцкевич, адвокат, належав до дрібнопомісної шляхти. У будинку Міцкевичів жили волелюбні традиції польських патріотів. Микола Міцкевич сам брав участь у народно-визвольному повстанні 1794 року під керівництвом Тадеуша Костюшка й намагався прищепити почуття патріотизму та волелюбності своїм дітям. Багато цікавих легенд і повір'їв чув юний Адам і від Блажея, значення якого для поета можна порівняти зі значенням Орини Родіонівни для Пушкіна. Розвитку поетичної уяви Міцкевича сприяла й мальовнича природа околиць Новогрудки. Після закінчення школи Адам вступив на фізико-математичний факультет Віденського університету, на якому провчився рік. Навесні 1816 року перейшов на історико-філологічний факультет, що його закінчив у 1819 році. Серед професорів університету були видатні учені й громадські діячі..
У 1822 році був виданий перший том творів поета, до якого увійшли його балади та романси. Ідеї і теми, намічені в баладах, Міцкевич розвинув згодом у своїх великих творах цього періоду: у поемах "Гражина" і "Дзяди" (2 і 4 частини), що увійшли до другого тому його творів. Патріотичний сюжет балади "Світязь" - про подвиг народу, що загинув, але не піддався ворогові,- перегукується із сюжетом поеми "Гражина", у якій описана героїчна боротьба литовського народу проти хрестоносців. В основу сюжету поеми "Гражина" покладений реальний епізод з історії Литви початку XV століття. (Князь Новогрудка Литавор замислив зрадити литовського князя Вітольда через те, що той не хотів видавати місто Ліду, посаг його дружини Гражини. Вона надягає зброю Литавора й стає до бою проти тевтонських лицарів, де й Гине. Литавор мстить за неї, убиває командора й спокутує свою провину, сходячи на багаття разом зі своєю дружиною.) Історичний сюжет під пером Міцкевича набуває романтичного забарвлення. Він яскраво, пристрасно оспівав подвиг відважної народної героїні. Організацію викрили царські шпики та їхні польські посібники. "Філоматів" і близьких до них "філаретів" у 1823 році заарештували, ув'язнили, а восени 1824 року засудили до різного ступеня покарань. Міцкевича не вислали у Сибір, не віддали у солдати. Йому було наказано вирушити до Петербурга.
Перший віршований збірник Міцкевича ("Поезія", т. 1, 1822) став маніфестом романтичного напрямку в польській літературі. Дo 2-го тому "Поезії" (1823) увійшла романтична поема "Гражина", що поклала початок жанру т.зв. польської "поетичної повісті"; написана на сюжет з історії Литви, вона утверджувала подвиг і самопожертву героїчної особистості. До другого тому поезії Міцкевича також були включені 2 і 4 частини драматичної поеми "Дзяди". Перша частина поеми залишилася незавершеною, третя частина з'явилася через десять років і мала самостійний характер. У передмові до другої частини Міцкевич пояснює назву поеми: "Дзяди - це назва урочистого обряду, що його справляє донині простий люд у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії в пам'ять "дзядів", тобто померлих предків". Міцкевича полонила в цьому старовинному обряді не лише романтична таємничість, особлива роль долі у земних справах людей. У перших частинах "Дзядів" уже намічається соціальна схема, що надалі буде основною у творчості Міцкевича.
У Росії вийшла книга Міцкевича "Сонети" (1826) з циклом "Кримські сонети", що вразили читача пишнотою пейзажних картин, проникнутих ліризмом, образом героя-"пілігрима", який сумує за покинутою батьківщиною, і новими для польської поезії східними мотивами. У 1828 році була опублікована поема "Конрад Валленрод" (про боротьбу литовців із тевтонською навалою), що зображувала трагічного героя - самотнього борця, котрий жертвує особистим щастям. Наприкінці 1825 року Міцкевич приїхав до Москви. Величезний вплив на Міцкевича справили наслідки повстання декабристів. Він важко переживав жорстоку розправу Миколи І з героїчними революціонерами. Один з біографів поета писав: "Не можна вгадати, узявся б Міцкевич за зброю, якби опинився в Петербурзі під час повстання 14 грудня 1825 року. Але безсумнівно, що він би розділив їхню долю...". Спочатку Міцкевич жив у Москві усамітнено, спілкуючись лише зі своїми віденськими друзями-філоматами. Навесні 1826 року Міцкевич познайомився з московським літератором Миколою Полєвим, який ввів його до літературних кіл Москви. Міцкевич зблизився з найвидатнішими представниками російської літератури - Баратинським, Веневітіновим, Вяземським, Соболевським та іншими,
У жовтні 1826 року відбулося знайомство Міцкевича з Пушкіним, що потім переросло в щиру дружбу. 12 жовтня 1826 року він був присутній при читанні Пушкіним "Бориса Годунова" у поета Д. Веневітінова. Відтоді й аж до свого від'їзду Міцкевич перебував у центрі культурного життя Росії. Живучи в Москві, часом наїжджав до Петербурга, бував на літературних вечорах, зустрічах, де він, володіючи неперевершеним талантом імпровізатора, часто виступав. Збереглося багато спогадів про ці імпровізації поета.

У 1834 році Міцкевич опублікував останній свій великий твір - поему "Пан Тадеуш". Ця польська національна епопея, у якій чітко проявилися реалістичні тенденції, стала енциклопедією старопольского побуту, шедевром словесного живопису, типізації та індивідуалізації персонажів; з гумором і сумом малює Міцкевич світ шляхетської старовини, не притлумлюючи його вад, розуміючи його історичну приреченість і в той же час милуючись його барвистістю. Поему справедливо називають "Енциклопедією польського життя". Перед читачем з'являється польське життя у всьому його розмаїтті: його природа, картини побуту, битви, незабутні типажі проминулої Польщі й молоде покоління. Поема пронизана глибоко патріотичною ідеєю: необхідністю національної єдності перед лихом, що посіло країну,- втратою національної незалежності. Художня сила поеми неосяжно велика. "Пан Тадеуш" по праву належить до кращих здобутків світової літератури. Після написання "Пана Тадеуша" поетична діяльність Міцкевича (якщо не брати до уваги кількох невеликих віршів) зовсім припиняється. Але він продовжує слугувати справі визволення Польщі та єдності народів як публіцист, громадський діяч. У ці роки Міцкевич працював над "Історією Польщі" та "Історією майбутнього", написав дві драми французькою мовою. Значний інтерес для характеристики поглядів Міцкевича представляє написаний ним у 1837 році некролог на смерть Пушкіна. Некролог - яскраве свідчення любові польського поета до великого Пушкіна. В наступні роки Міцкевич майже не писав (останній зліт його натхнення - кілька ліричних віршів, 1838-39). Він провадив активну суспільну і культурну діяльність: у 1839-40 роках читав курс римської літератури в Лозанні, потім (до 1844 року) посідав кафедру слов'янських літератур у паризькому Коллеж де Франс.

ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Пан Тадеуш", "Кримські сонети", "Дзяди", "Світязь", "Ода до молодості",

--

Перебування в Криму справило дуже сильне враження на Адама Міцкевича і надихнуло його на створення прекрасного циклу «Кримських сонетів». Він вразив читачів і критиків пишнотою пейзажних картин, проникнутих ліризмом, образом героя — «пілігрима», який сумував за покинутою батьківщиною, і новими для польської поезії східними мотивами.

Ліричний герой схилявся перед величчю природи. Природа — це та міра і той ідеал, з яким співставляються душевні потяги поета Пілігрима. Це різко посилило розлад страдницької душі ліричного героя. Автор розкрив внутрішній світ вигнанця з Литви, який став Пілігримом. Гробниця легендарної Марії Потоцької в Бахчисараї навела його на думку про схожість доль поета і прекрасної польської невольниці. Його вразила велич Чатир-Дагу, чий спокій не порушували ані грози, ані блискавки, ані люди. Але Пілігрим не мав душевного спокою:

У ног моих лежит волшебная страна,

Страна обилия, гостеприимства, мира.

Но тянется душа безрадостна и сера

В далекие края, в былые времена.

Поезія Адама Міцкевича мала величезне значення для польського національно-визвольного руху і відновлення польської літератури. У нашій країні Міцкевич набув популярності ще за життя. Його вірші перекладав О.Пушкін, М. Лермонтов, П. Гулак-Артемовський, М. Рильський та ін. Творчість Міцкевича високо цінували Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка.