Розділ 2. Жанротворчі фактори реаліті

Типологія реаліті-шоу

Реаліті-шоу - це модель людської поведінки в запропонованих обставинах. На думку фахівців, цей формат, незалежно від ставлення до нього, в певному сенсі - майбутнє, і не тільки нашого телебачення. Він максимально використовує можливості, саму природу медіа-простору. Це дуже рейтинговий жанр, і якщо він правильно сфокусований, то найбільш точно вибирає свою аудиторію. Специфіка реаліті-шоу укладена вже і в його назві.

§ Реаліті (від англ. Слова "real" - реальність, справжній) - дія, що відбувається за незапланованим сценарієм, що показує дійсність, розкриває характер персонажів, які, у свою чергу, є "простими людьми з вулиці", а не дипломованими акторами.

§ Шоу (від англ. Дієслова "to show" - зображати, показувати) як невід'ємний елемент розважального телепрограммірованія. Продюсери і режисери вдаються до начерками сценарію, запису та монтажу матеріалу. Це дозволяє не тільки контролювати висловлювання учасників, але і відбирати найбільш видовищні моменти і навіть формувати образи гравців. Вони в свою чергу поміщені в штучно створене середовище, замкнутий декорований простір з десятками камер, і глядач з періодичністю від одного до кількох разів на день має можливість не тільки спостерігати за подіями, але й брати безпосередню участь у долі реальних героїв шляхом інтерактивного голосування. Метою шоу стає матеріал приз частіше в грошовому еквіваленті, отримати який зможе тільки один учасник, який переміг у фіналі проекту.

Але можна виділити п'ять різновидів реаліті-шоу:

Шоу підглядання, в якому задовольняється властива абсолютній більшості населення Землі пристрасть підглядання і підслуховування. Цікавість і прагнення до сильних переживань, що особливо проявляються на тлі монотонного повсякденного життя, привертають увагу людей до подій, що відбуваються з персонажами шоу. Тому необхідно, щоб в характері учасника були присутніми різні, але в той же час типові для суспільства характери. Цінними є здібності зіграти, справити враження, звернути на себе увагу (приклади шоу підглядання: «Великий Брат» (Україна), «Велика дієта» (Великобританія); «Голод» (Росія)).

Шоу оновлення (модернізації), в якому відбувається оновлення (модернізація) частини або усього життєвого простору героя(єв) програми, його робочого місця або транспортного засобу. Американське шоу «This Old House», що дебютувало в 1979 році, було першим такого роду. Англійське шоу «Changing Rooms», що почалося в 1996 році (пізніше було випущено і в США як «Trading Spaces», в Росії як «Займемся ремонтом»), було шоу-оновлення житлових кімнат з додаванням змагального елементу від ігрового шоу.

Шоу виживання відрізняється нестерпними для нормального життя умовами, в яких учасники проекту б'ються за перемогу. Саме на надзвичайних і екстримальних випробуваннях перевіряється витривалість учасників, стійкість до сприйняття несподіваних перешкод і швидка реакція на їх подолання. Особлива увага приділяється надійності і відповідальності учасника, його готовності виконувати вимоги шоу (приклади шоу виживання: «Survivor» (Швеція), «Alive» (США) і «Останній герой» (Україна)), що пред'являються організаторами.

Шоу навчання, окрім розважальної функції, несе в собі практичну вигоду, як для глядачів, так і для учасників. Перед учасниками ставиться завдання по освоєнню нової професії або підвищенню професійного рівня, а у глядачів з'являється можливість отримати практичні знання. Дуже важливо, щоб учасники шоу прагнули до отримання знань і застосування їх на практиці. У активних і перспективних учасників підвищується шанс стати популярними в цій галузі (приклади шоу навчання: «Фабрика зірок», «пекельна кухня», «Від пацанки до панянки» (Україна)).

Шоу гри поєднує в собі вищеперераховані напрями і викликає найбільшу цікавість у глядачів тим, що неможливо передбачити сюжет і події, які зазвичай носять випадковий характер. Інтерес і азарт виникають по мірі розвитку шоу. Нелінійний сюжет, зашифровані місії, пошук нестандартних рішень і несподіваний результат - основні особливості шоу гри. Учасники розташовані в нестандартних умовах і долають не лише фізичні, але і інтелектуальні перешкоди. Заздалегідь самі учасники не знають про те, як пройти наступне завдання і що чекає їх в майбутньому (приклад шоу гри: «Битва екстрасенсів» (Україна)).[18]

Драматургія жанру

Реаліті-шоу - явище для вітчизняного телебачення зовсім нове. Всього лише три роки тому в Росії подібні шоу ще тільки готувалися, в той час як великі закордонні телеканали вже щосили експлуатували новий формат телебачення в реальному часі, отримуючи небачені рейтинги. Феномен популярності реаліті-шоу пояснювали просто: це найбільш універсальні з усіх існуючих розважальних програм, а оскільки телебачення ставить завдання в прайм-тайм задовольнити інтереси самих різних глядачів, тобто мільйонів людей, попит на реальне телебачення зумовлений.

Це пояснення, безумовно, вірно. Але сьогодні, коли російське телебачення щосили намагається наздогнати іноземців та реаліті-шоу, без перебільшення, стали символом фінансового благополуччя телеканалів і основним полем для експериментів, стає очевидним, що реальне телебачення - це двосічна зброя в жорсткій конкурентній боротьбі телеканалів в ефірі. І користуватися ним треба вміючи, враховуючи всі жанрообразующіе фактори. Спробуємо розібратися, в чому ж вони полягають.

Будь-яке реаліті-шоу починається з формату, тобто з оригінальної ідеї. Хоча існує безліч реаліті-форматів, всі вони поділяються на три великі групи: реаліті-пригоди, реаліті-відносини і реаліті - "кар'єрна драбина". З пригодами все зрозуміло: учасників відвозять подалі і пропонують різні випробування поскладніше, як, наприклад, в "Останньому герої" або "Великі перегони". Ці формати настільки схожі, що їх правовласники раз у раз намагаються засудити один одного. В "кар'єрних сходах" ростять майбутніх бізнесменів, спортсменів, політиків і зірок естради. У реаліті-відносинах об'єктом інтересу стають відносини між чоловіками і дружинами, хлопцями та дівчатами, дітьми та батьками.

Потрібно сказати, що сценарій у реаліті-шоу існує, хоча ступінь подієвої передбачуваності для різних його видів сильно варіюється: в голландському "Великому браті" дії практично не було, чого не скажеш про "Кандидат", де воно було прописано від початку до кінця. Майбутня драматургія відносин закладається і за допомогою відбору потенційно конфліктних груп, тому, нехай і побічно, але роль сценаристів в реаліті-шоу почасти виконують і психологи. Продюсери і психологи намагаються створити максимально різноманітні за психотіпам і соціальним складом групи учасників, вони шукають різних упізнаваних героїв. Наприклад, в "Домі-2" крім системи вибування є ще й постійний приплив нових людей. Але при цьому шоу все одно тримається на тих п'яти-семи учасниках, які прийшли на проект найпершими. Відбір дуже жорсткий. Типовість - одна з умов. Враховується багато різних рівнів: особистісний, психологічний, зовнішній, фізіологічний. Наприклад, людей з поганою дикцією і явними дефектами мови не беруть. Але який головний критерій? Всі учасники майже всіх реаліті-шоу - люди в діапазоні від вісімнадцяти до тридцяти років. Люди, які претендують на участь у реаліті-шоу, є "майже-вже-особистостями". Чому в реаліті потрібні не особистості, а "майже-вже-особистості"? Тому що, як зазначає Д. Троїцький, генеральний продюсер ТНТ, перетворення "майже-вже-особистості" в особистість має відбуватися на очах у телеглядачів. Це найцікавіше: "чуть-чуть недостиглі, але ще й не перезріло". Досвід "Голоду" показав, що найбільш цікавими героями виявляються люди, готові подорожувати. Ще один важливий фактор - це група. У групи повинна бути динаміка. Людей підбирають так, щоб в різних комбінаціях вони діяли по-різному. Оскільки в основі жанру реаліті-шоу лежить складне соціальне і психологічне функціонування гравців усередині групи, цей формат передбачає обов'язкову участь психологів на всіх етапах реалізації проекту, починаючи від кастингу і закінчуючи психологічною реабілітацією у момент відсіву. На розвиток подій реаліті-шоу в ряді випадків впливають і телеглядачі - за допомогою засобів інтерактивності. [19]

Причина успіху реаліті-шоу часто збігається з причиною успіху серіалів і фільмів. Вся справа в героях, яких глядач полюбив, яким він може співпереживати, які знаходяться в розвитку. І це завжди розвиток особистості. Реаліті-шоу дає зовсім іншу - разючу - міру ідентифікації глядачів з персонажами. Розвиток теми в реальному часі - ось що притягує в реаліті-шоу. Були проекти, в кінці яких, з точки зору драматургії, вже нічого не відбувається, а рейтинг все одно зростає - діє близькість фіналу. З одного боку, цікаво, хто ж з трьох, що залишилися героїв отримає мільйон. З іншого боку, глядач встиг так зблизитися, так поріднитися з героями, що йому просто цікаво за ними спостерігати, навіть якщо вони нічого не роблять. У цьому зв'язку на перший план виходять вимоги до якості здійснюваних кастингів: помилки тут дуже чутливі. Мабуть, вони навіть більш помітні, ніж огріхи в сценарії і драматургії: високі рейтинги, які в ряді випадків реєструються і при практично повній відсутності якої б то не було драматургії, обумовлені тим, що

"Будь-яке реаліті-шоу, навіть з самою приголомшливою ідеєю, буде нецікавим без героїв", - говорить генеральний продюсер телеканалу ТНТ Дмитро Троїцький. Критерії відбору прості: справжній герой повинен викликати сильні емоції у глядача. Асистентів, які проводять кастинг, попереджають: "Якщо когось з претендентів вам хочеться прогнати, тоді він в шоу і потрібний". Герой повинен бути впізнаваним - схожим на того, кого ми знаємо і бачимо в реальному житті. Глядач буде дивитися реаліті, тільки якщо зможе порівнювати себе і своїх знайомих з його учасниками. Шоу має бути динамічним, мати драматургію і героїв, підібраних таким чином, щоб між ними на екрані міг розігратися якийсь типовий класичний сюжет.

Існує думка, що герої реаліті-шоу - люди не цілком нормальні. Насправді вони відрізняються від більшості тим, що є сверхекстравертамі і відносяться до демонстративним особистостям. Без уваги оточуючих до своєї персони вони просто в'януть. Усім їм властива тяга до нового і жадання ризику і пригод. Бувають і такі ситуації: на кастингу людина зачаровує всіх продюсерів, здається дуже яскравим, відкритим і безпосереднім. На грі ж починає затухати, а якась "сіра мишка" раптом розквітає і стає зіркою. Справжніх акторів продюсери реаліті-шоу на роботу не беруть, бо вони, як правило, найбільш слабкі гравці і дуже важко достукатися до їхніх реальних особистостей, зняти з них «шкарлупу» акторства. Адже реаліті-шоу тим і хороші, що в них часто відбуваються такі речі, які жоден сценарист не придумав. Наприклад, на російському "Великому браті" дівчина завагітніла. Або трохи не завагітніла. І звідси пішла вся подальша драматургія: як вона про це повідомить батькові дитини, як він відреагує, що скаже, зрадіє або запропонує зробити аборт.

За тим, щоб на проект не потрапили хворі люди, стежать психологи. Звичайно, герой "з примхами" дуже корисний для рейтингу, але жоден продюсер не захоче ризикувати, адже в стресовій ситуації безумець непередбачуваний.

Не секрет, що в шоу підбирають певні типажі - "мачо", "легковажна, "хам", "ботанік", "стерво", "хороший хлопець", "сірий кардинал". "Чистий" типаж - явище рідкісне, люди зазвичай поєднують в собі різне. Зазвичай люди поєднують в собі різні типи, однак якщо претендент хоч чимось нагадує типаж, його можуть включити в проект і повісити на нього "ярлик". Героя, звичайно, не змусять грати і не стануть диктувати йому лінію поведінки, він все зробить сам. Просто в кадр потраплять тільки ті моменти, які максимально відповідають уявленню про даний типажі.

З одного боку, технологічно реаліті - найскладніше телевізійне виробництво. У цьому жанрі задіяна велика кількість народу, величезне число камер, що працюють у режимі нон-стоп в реальному часі, і все дуже швидко монтується і відбувається. Це дорого. З іншого боку, традиційно в усьому світі виробництво реаліті вважається набагато дешевшим процесом, ніж виробництво серіалів. Наприклад, бюджет однієї серії серіалу "Секс у великому місті" становить близько 1 млн. доларів, бюджет однієї серії "Міняю жінку" - у кілька разів менше. Але тут ще важливий той момент, що у "Сексу у великому місті" є повторюваність, так звана бібліотечна цінність, - його можна показувати 10 років поспіль по 500 разів. А "Міняю жінку" - максимум 2-3 рази, так само, як і новини. У щоденних реаліті-шоу інша вироблення: за 100 днів можна зняти 100 серій і відразу ж показати глядачеві.

Драматургія реаліті-шоу прораховується з урахуванням тривалості проекту. Чим коротше проект, тим екстремальнішими повинні бути ситуації. Наприклад, у "Зважених та щасливих" учасники повинні були виконувати спільні завдання, ділити їжу та голосувати один проти одного. Так вони швидше виявляли свою "типажність" і гарячково починали шукати друзів і ворогів. У більш тривалих проектах у героїв, як і в житті, є час і можливість вибудовувати різні інтриги-багатоходівки.
Створюються реаліті-шоу заради рейтингів. Вони не тільки набагато дешевше серіалів, а й більш улюблені глядачами, які дивляться реаліті в психотерапевтичних цілях - щоб зрозуміти, що вони не гірші за інших. Адже зазвичай в реаліті багатомільйонний приз виграє самий пересічний люд.

У вітчизняній практиці найбільш динамічно реаліті-шоу розвивається на телеканалах, що позиціонують себе у якості розважальни.

Все телебачення присвячено реальності. Але спеціалізація реаліті-шоу - приватне життя. Якщо новини формують, міфологізують ті чи інші потреби суспільного життя, а спорт актуалізує інстинкт змагання, боротьби, то реаліті-шоу звернені до приватного життя людини. Реаліті-шоу "За склом" будувалося на механізмах підглядання. Кажуть, що реаліті-шоу дивляться, щоб підглядати, що це одна з форм вуайєризму[20]. Насправді не зовсім так: ніхто не буде дивитися реаліті-шоу лише для того, щоб задовольнити інстинкт підглядання. Серед телевізійної аудиторії не багато людей, які всерйоз цим стурбовані. Чому люди дивляться реаліті-шоу? Вони виявляють перед собою життя. Приватне життя інших людей. За радянської влади існувала система: якщо ти дівчину запрошуєш в кіно, то це щось означає, якщо ти її запрошуєш додому, то це означає щось інше. За останні десятиліття все трошки змішалося, змінилися поведінкові моделі, знакові системи. До того ж механізми залицяння стали віртуальними.

На думку головного редактора журналу "Мистецтво кіно" Д. Дондурея, в реаліті-шоу є «сверхдостоверность» і відсутні звичні міфологічні структури, авторське стороннє осмислення, контроль, які завжди є в серіалах, в кіно і т.д. Тут ніхто не вчить чужі слова. Тут немає "реальних інсценувань", точніше, подстав, які використовуються в інших телепроектах.

У режимі реального часу такі інсценування не так-то просто провернути. Вони тут і не потрібні. Ні в кого не повинно бути ілюзій, що героїв реаліті-шоу кудись посадили, замкнули, включили камери і далі женуть плівку. Тут інша технологія, в основі якої лежить принцип полювання. Тільки так: полювати на звіра, гнати звіра, але не чіпати його руками. Для кожного учасника створюється система обставин, тим самим певною мірою ними маніпулюють, роблять вплив, в результаті якого і відбувається те чи інше драматургічна рух. Його не беруть в якості актора і не кажуть: "Скажи це ніжніше" або "А тепер вдар його". Є традиція американського dating show (шоу знайомств). Але чому вони не спрацьовували, здавалися штучними? Тому що в них не було граничності. Якби шоу знайомств закінчувалося тим, що з дівчиною і вибраним нею хлопцем відбувалося щось натуральне, тоді у все це можна було б повірити. Необхідні докази. У будь-якому реаліті важливі не тільки створення, розвиток і криза відносин, але докази, реальні свідчення цих відносин. Це реальна реальність, дана нам у самому натуральному вираженні.

 

3.Соц-психологічні аспекти реаліті

3.1 Аудиторія реаліті-шоу

Реаліті-шоу - явище для вітчизняного телебачення зовсім нове. Декілька років назад в Україні подібні шоу тільки починали готуватися, тоді як великі зарубіжні телеканали вже експлуатували новий формат телебачення в реальному часі, отримуючи великі рейтинги. Феномен популярності реаліті-шоу пояснювали просто: це найбільш універсальні з усіх існуючих розважальних програм, а оскільки телебачення ставить завдання в «прайм-тайм» задовольнити інтереси різних глядачів, тобто мільйонів людей, попит на реальне телебачення передбачуваний.

Для розгляду феномену популярності реаліті-шоу для початку розподілимо мотиви перегляду на три категорії залежно від того, по яку сторону екрану знаходиться людина:

- творці реаліті-шоу;

- учасники реаліті-шоу;

- телеглядачі.

Одним з вагомих плюсів реаліті слід вважати колосальну рентабельність. Ще декілька років тому вітчизняні продюсери вважали, що зняти реаліті-шоу в декілька разів складніше в порівнянні з серіалом. Тепер же, маючи досвід, топ-менеджери вважають, що знімати передачу нового формату навіть зручніше. Справа також в тому, що ефірний час для реаліті-шоу коштує дешевше, ніж той же хронометраж для серіалу.

 

Одна з основних статей отримання доходу від реаліті - product placement (поява рекламного продукту в кадрі)[21]. Нижче наведено список американських телевізійних шоу, які зібрали найбільшу кількість коштів при використанні продакт-плейсмента в 2011 році «The Biggest Loser» 1 млн.дол., «American Idol» 504 тис.дол., «Extreme Makeover: Home Edition», 13 тися дол..[22] Згідно з експертними оцінками, в Росії рекордна сума коштів від розміщення реклами всередині програми отримала шоу «Дом-2» телеканалу ТНТ і склала 4 млн. дол. [23]. Друге і третє місця поділили проекти «Последний герой» і «Фабрика звезд», що виходили в ефір на «Первом канале» і отримали по 3 млн. дол. кожен.[24] (на жаль аналогічної інформації в Україні поки що немає). Такий попит на розміщення своєї рекламної марки в кадрах передачі можна пояснити. По-перше, реклама розміщується не в звичному для нас форматі, а в прихованому. Це може бути не відразу помітний на задньому плані лейбл, або рекламована річ на тумбочці, столі. Така реклама не викликає роздратування, чого не можна сказати про звичайну. По-друге, завдяки широкому колу телеглядачів, реаліті-шоу є найкоротшим шляхом донесення інформації до більшої кількості потенційних покупців.

Американський журнал «Forbes» щорічно публікує рейтинг найприбутковіших реаліті-шоу Сполучених Штатів. Згідно з даними за 2010 рік, в рейтингу лідирує «American Idol» (в Україні немає аналогу даного шоу, в Росії «клоном» даного шоу є «Народний артист»), що заробив 261 млн. дол.. Друге місце в рейтингу посідає шоу «Survivor» («Останній герой») з прибутком 73 млн. дол.. До речі, саме «Survivor» поставив рекорд по залученій до перегляду аудиторії. Його фінал в США дивилися 51 млн. чоловік, тобто дещо більше 40% глядачів усієї країни. Третє місце дісталося «Apprentice» (в Україні немає аналогу даного шоу, в Росії - «Кандидат») з сумою 54 млн. дол..[25]

Чому ж реаліті-шоу так популярне серед учасників таких проектів? Важливим чинником прагнення потрапити на реаліті-проект є грошовий приз, до якого автоматично додається популярність, визнання, самоствердження і, в деяких випадках, самореклама. Усе це в своїй сукупності привертає увагу потенційних учасників.

Учасники реаліті-шоу - це передусім молоді люди. Від двадцяти до тридцяти років. До двадцяти років у людини просто бракує життєвого досвіду, щоб бути цікавим глядачам впродовж тривалого часу. Після тридцяти людина вже сформована, має свої звички і навряд чи в нім відкриється щось нове і несподіване. Це мають бути люди різного соціального рівня, з різних міст і регіонів. Так автоматично забезпечується загострення пристрастей, тому що у людей різні цінності в житті.[26]

В досягненні масового залучення населення телеканали формують свій ефір, спираючись на рейтинги – орієнтири, які свідчать про популярність у глядача конкретних програм і жанрів. Рейтинги показують, що найбільшу аудиторію збирають кримінальні серіали та скандальні шоу, азартні ігри з грошовими призами, юмористичні програми і популярні ще з радянських часів концерти за участю зірок естради.

Ми вже зазначали, що середньосвітовий рейтинг реаліті-шоу з 1999 року виріс до 20%, тобто майже 1,3 млрд. чоловік від усього населення Землі віддають перевагу програмам саме цього формату.

Пояснити це можна таким чином. За своєю суттю людина любить підглядати, тому новий формат телебачення, що дозволяє робити це «легально» викликав цікавість і попит, чим, власне, і завоював собі величезну популярність.

Більшість реаліті розрахована на певну цільову групу, переважно на дівчат, школярів, учнів коледжів, на тих, чиї заняття, вік і інтереси тотожні з професіями і віком учасників реаліті-проектів.

В кінці 2011 року журналом «ТелеКритика» в Україні було проведено дослідження аудиторії, яка дивиться реаліті-шоу. Було визначено вік, стать, освіту, зайнятість, групу доходів, сферу діяльності аудиторії, в якої є найбільш популярними реаліті-проекти (Таблиця 1)[27]:

Таблиця 1.

Соціально-демографічні параметри	Групи глядачів	Реаліті-шоу
		% аудиторії
Стать	Чоловіча	38,08
	Жіноча	61,92
Вікова група	молодше 9	2,15
	9-15	7,22
	16-24	14,61
	25-39	22,22
	40-54	26,84
	55-64	13,41
	65+	13,55
Освіта	Початкова	23,08
	Средня	58,29
	Вища	18,63
Зайнятість	Працює	45,29
	Неповний день	5,04
	Не працює	49,67
Група доходів	A (низький)	30,40
	B (средній)	41,45
	C (високий)	27,74
	Немає	0,41
Сфера діяльності	Керівник	3,04
	Спеціаліст	14,10
	Службовець	12,69
	Робітник	16,74
	Дошкільник, школяр, студент	22,04
	Пенсіонер	19,47
	Безробітний	3,78
	Домогосподарка, молода мати	4,02
	Індивідуальний бізнес	1,68
	Власник, співвласник підприємства	1,12
	Інше	1,31

Також було визначено процентне відношення жіночої та чоловічої аудиторії у різнопланових реаліті-шоу (Таблиця 2).

Таблиця 2.

Реаліті-шоу	Всі	Чоловіки	Жінки
“Х-фактор” (СТБ)	48 %	46 %	51 %
“Фабрика зірок” (Новий канал)	37 %	31 %	42 %
“Останній герой” (ICTV)	25 %	21 %	29 %
“Холостяк” (СТБ)	14 %	13 %	14 %
“Суперняня” («1+1»)	10 %	10 %	11 %

 

Журналом «ТелеКритика» було узагальнено рейтинг нового реаліті-шоу «Останній герой» каналу ICTV, яке має найбільш різновікову аудиторію (Таблиця 3.).

Таблиця 3.

Вік	Дивились «Останній герой»	Люблять реаліті-шоу
18-29	50 %	68 %
30-49	44 %	44 %
50-64	50 %	34 %
65 і більше	32 %	32 %

 

Також цим дослідженням було виявлено, що в реаліті-шоу є цікавий феномен: 90 % учасників з неповних сімей, росли без батьків. Психологи вважають, що традиційно в сім'ї мати виховує дитину як живу істоту, а батько відповідає за соціалізацію дитини у світі. Саме тому, що часто люди йдуть в реаліті-шоу, щоб камери і глядачі замінили ним фігуру батька. Допомогли їм поглянути на себе з боку і зрозуміти, хто ж вони такі в цьому суспільстві. [28]

Проблема в тому, що ми багато що хочемо в житті спробувати, але не усе можемо собі дозволити. Ми дивимося кіно, ходимо в театр, щоб ідентифікувати себе ще з кимось, подивитися, а чи правильно ми живемо на прикладі життя іншого.

У випадку з реаліті-шоу глядач як би дістає можливість порівняти свій досвід (сексуальний, комунікаційний, комерційний і так далі) з досвідом інших людей і зробити для себе певні висновки. Популярність різних ТБ-шоу психологи пояснюють передусім банальним інтересом звичайної людини до життя іншого, особливо якщо її виставляють «за скло». Раніше були популярні книги, де публікувалося особисте листування відомих людей. зараз це усе трансформувалося на екрані. І коли глядач дивиться шоу, то перетворить з людьми на екрані якісь власні ситуації. Взагалі люди таким чином доповнюють своє життя, заповнюють його емоційно. Тобто людина захоплюється реаліті-шоу передусім при низькій інтенсивності власного життя в соціумі, йому цікаво спостерігати, як усе це відбувається у інших людей.

Що стосується сімейних шоу («Міняю жінку», «Тиждень без жінок»), а також «шоу побачень» («Холостяк», «Давай одружимось»), глядач дивиться їх, щоб якимсь чином спроектувати ситуацію на екрані на своє власне життя. В сім'ях часто виникають проблеми, українці ж частенько не можуть звернутися (чи звертатися регулярно) до сімейного психотерапевта, щоб їх вирішити. І ось, переглядаючи телешоу, вони, не залучаючись до ситуації, можуть оцінити її з боку. І таким чином зробити власні висновки, чомусь навчитися, застосувати чийсь досвід до свого життя. Адже коли сімейні проблеми виникають удома, то людина, як правило, не може незаангажована сприймати ситуацію, щоб адекватно вирішити конфлікт. А шоу сімейного типу допомагають це зробити, тому що людина ніби як емоційно і залучається до ситуації, але в той же час стає спостерігачем, паралельно оцінюючи якісь свої дії. Так само і шоу на любовні теми - людям цікаво навіть здалека спостерігати за чужими почуттями, чужими пристрастями.

В реаліті-шоу на відміну від серіалів є присутнім ще і момент глядацького управління. Глядач сам може виганяти одних учасників і допомагати іншим. Глядач не просто споглядач, він ще і впливає на життя інших людей. [29]

Загальну тенденцію посилення розважальної мотивації у зверненні людини до культури, інформації, мистецтва відмічають сьогодні багато експертів, соціологи. Так, соціологи мистецтвознавці відмічають, що все більше люди споживають продукти мистецтва винятково заради розваги. Все менше люди цікавляться серйозними жанрами і видами мистецтва, все більшою популярністю користуються легкі для сприйняття форми мистецтва, що не вимагають інтелектуальних зусиль і значних витрат праці. Це відзначається на читанні літератури, споживанні музики, театру, кіно та іншому. В дозвіллєвій діяльності переважає загальна установка на пасивні, «енергозбережні» види діяльності.

До середини і, особливо, за другу половину 1990-х років визначилася смислова, жанрово-тематична структура телевізійного світу в Україні. Телесвіт концентрується навколо очікування щоденних новин, вітчизняних серіалів, телеігр (особливо азартних і з великими грошовими призами), скандальних «реалістичних» шоу, кримінальних подій, образів ідентичності (проблем, труднощів, відносних успіхів) чоловіків і жінок в їх повсякденному житті і побутовому самовизначенні. Чим вище питома вага подібного матеріалу на тому або іншому каналі, та на телеекрані в цілому, тим більшою мірою можна чекати позитивних оцінок роботи ТБ.

Важливо, що цю більшість складають глядачі, що менш кваліфіковані по навичках і критеріях оцінок, мають незначні власні соціальні і культурні ресурси. Цю більшість складає значна частина молодих глядачів і практично весь літній, соціально пасивний і менш освічений контингент українців.

На сьогодні чи не єдиним «сценічним майданчиком», на який можна винести весь комплекс проблем і конфліктів суспільства, для абсолютної більшості українців виступає телеекран. Старша за віком частина телеаудіторії дещо частіше середнього орієнтується в перегляді на вітчизняні кримінальні серіали і кримінальну хроніку. Молодша частина аудиторії з декілька більшою зацікавленістю шукає на екрані ігрові ситуації, особливо пов'язані з фізичним ризиком або інтелектуальним випробуванням, сенсації і скандали.

Іншими словами, сьогоднішнє українське телебачення об'єднує, по-перше, численні і постійні групи глядачів, залежних від нього в інформаційному, ціннісному, ідеологічному плані. Їх об'єднує порівняно низький рівень освіти, малий об'єм власного капіталу і залежність від загального для усіх, доступнішого і дешевшого ТБ.

 

4.Культурософскіе особливості реаліті

4.3 Етичні проблеми жанру

Сам по собі телевізійний жанр реаліті-шоу - низькосортне видовище для невибагливої ​​публіки. Багато хто, напевно, пам'ятають скандально відому передачу "За склом", зняту з ефіру за порушення норм суспільної моралі. Горезвісний "Дім" - з тієї ж серії, хіба що до публічного показу статевого акту справа поки не дійшла. Передача нагадує зйомки прихованою камерою в студентському гуртожитку. Герої - кілька дівчат і юнаків, запрошених з провінції нібито для того, щоб будувати будинок. У процесі цього будівництва кожен хлопець повинен обзавестися своєю дівчиною. Якщо цього не відбувається, учасників попросту замінюють. У передачі немає ні сюжету, ні сценарію, все розраховано на імпровізацію. Якого рівня ці імпровізації - говорити зайве. Глядачам пропонується стежити за цією тяганиною: хто з ким зійшовся, хто з ким розлучився. Чому Ваня подивився косо на Аню, а Оля грубо відповіла Віктору 95?
П'ять років тому, коли у нас з'явилося перше реаліті-шоу "За склом", йшли бурхливі дискусії з приводу етичності подібних програм. Проте є підозра, що на перший погляд провокаційний жанр реаліті-шоу має вельми традиційну моралізаторську природу. Тут на негативному прикладі демонструють, як вести себе не потрібно, як шкодить самозакоханість і псує популярність. "Правда, глядачі до реаліті-шоу за ці роки дуже звикли, на їх виховну функцію, якщо така була, увагу вже не звертають і розуміти, що приклад-то був негативний, потихеньку перестають.
Проведені каналом ТНТ дослідження глядацьких переваг показують: що етично для 25-річного, абсолютно неетично і неприйнятно для 70-річного.

Цікавий погляд культурологів на етичну природу реаліті-шоу.
Моральність (у тому вульгарному сенсі, в якому її звикло транслювати телебачення) є архиважливої ​​складовою будь-якого реаліті-шоу. Мається на увазі насамперед та морально-ідеологічна редактура, пропаганду, якої супроводжує все наше життя. Скільки зусиль витрачається на культивування соціального статусу, на демонстрацію елементів престижу або маргінальності того чи іншого героя. Нескінченні конкурси, де юнаки та дівчата можуть виявити свою мужність або жіночність, блиснути акторським талантом, показати голос або зуби, - все це чисто харизматичні процеси, пов'язані з культом цінності.

Чому, якщо задуматися, реаліті-шоу сьогодні так популярні? Не секрет, що сьогодні не шлюб, а саме шлюбний контракт змушує ставитися серйозно до перспективи спільного життя. Тобто саме небудь спільний позику на нерухомість не дає розпастися осередку суспільства. Так і в реаліті-шоу. Правила гри - ось єдине, що має ціну. Всі інші куди більш значимі цінності залучаються заднім числом, щоб підтримати і виправдати ці правила. Реаліті-шоу - це щось на зразок цивілізаційної "педагогіки для бідних": воно тиражує певні типи соціальної поведінки, моделює конкретні ситуації, промовляє важливі для цієї свідомості проблеми. Грубо кажучи, олюднює Мауглі, допомагаючи йому освоїтися за межами джунглів.

І треба сказати, в цьому сенсі у реаліті є свої досягнення. Скажімо, на конкурсах краси тут перемагають не найкрасивіші і стервозні, а, навпаки, самі моральні і чесні. Щоб виграти автомобіль, недостатньо мати фактурне тіло - потрібно щось ще: наприклад, потрапити в три акорди, постояти за одного і зробити щось безкорисливе, словом, зуміти продемонструвати деякі моральні вміння.

Якщо ж говорити про психоаналітичної ролі, то ніяке "слідування бажанням" неможливо в реаліті-шоу. Адже, по суті, що ми маємо в "Дом-2"? Півтора десятка людей, що борються за горезвісне паблісіті (щоб згодом інвестувати його в шоу-бізнес) і нерухомість (в одному з найдорожчих міст світу). Але, щоб роздобути всі ці прекрасні речі, доводиться відповідати сконструйованим режисерами "харизмам" і не менш "рукотворним" очікуванням публіки. Що ж залишається героям? Вони змушені наступати на горло власній пісні, продаючи своє бажання за подібною ціною. Зрозуміло, що в кінцевому підсумку від цієї фрустрації страждає і глядач, адже, ідентифікуючи c персонажем він теж стає заручником горезвісної гонки за успіхом.
Головний редактор "Мистецтва кіно" Д. Дондурей також вважає, що етичне поле реаліті-шоу має позитивні тенденції. На його думку, значуще відміну реаліті-шоу від інших форматів - створення штучного середовища, яка в чомусь схожа на справжню або створюється в певному просторі, але виконує спеціальні функції, причому неймовірно важливі для глядачів, - функції навчання, посвяти приватного людини в необхідні йому правила життя в сім'ї, в суспільстві. Це особливі, тонко налаштовані навчальні візуальні програми, які беруть глядача, абсолютно непідготовленого, наприклад, юних дівчат у "Домі-2" або людей, які мріють про кар'єрне зростання в бізнесі, як в "кандидати", і докладно розповідають їм, як усі це слід влаштувати. І ніякий інший телеформат, навіть самий міфологічності (наприклад, серіали), такою ефективністю не володіє.
Одна з важливих функцій другий реальності, яку створюють кіно і в ще більшому ступені телебачення, якраз і полягає в наділенні екранного світу неявними навчальними функціями. В основу сценарію шоу закладено механізм ненав'язливого, майже невловимого підштовхування глядача: від невміння, незнання, нерозуміння до вміння, знання, розуміння.
Серед інших етичних функцій реаліті-шоу Д. Дондурей виділяє "безліч продуктивних символічних функцій", які, на його погляд, не дуже використовуються телевізійними "босами". Наприклад, можна було б зіштовхувати представників різних соціальних спільнот. "Я знаю, на Заході є такі реаліті-шоу. Скажімо, посадити американського спецназівця поруч з молодим нью-йоркським інтелектуалом (це приклад з практики американського телебачення). Завдяки спостереженню за відносинами між людьми, що живуть на різних планетах, глядачі навчалися толерантності, зживали різні соціальні фобії. "Я хочу сказати, що в рамках реаліті-шоу ви можете ставити серйозні соціальні завдання. У вас величезні ресурси і гігантські можливості. Ви можете в людях формувати базові соціальні орієнтири. Ви можете відшкодовувати те, чого не роблять ігрові російські серіали, великі федеральні канали. Просто вони не вміють цього робити, не хочуть. Мій заклик до вас - більше соціальності, більше психоаналітики!". [30]