Передумови виникнення аудиту в Україні

Тема 1. Сутність, предмет, метод і об'єкти аудиту. Внутрішній аудит.

План

1 Передумови виникнення аудиту в Україні.

2 Сутність аудиту.

3 Предмет, метод і об ’єкти аудиту.

4 Класифікація аудиту.

5 Нормативне регулювання аудиту.

6 Сутність внутрішнього аудиту, його об’єкти і суб ’єкти.

7 Організація проведення внутрішнього аудиту.

8 Реалізація результатів внутрішнього аудиту.

 

Передумови виникнення аудиту в Україні

Аудит як форма фінансового контролю має свою історію виникнення. Одні із перших згадок про аудит (11 ЗО р.) наводяться в англомовних облікових документах, що зберігаються в архівах Казначейства Англії і Шотландії. Також є дані про існування аудиту з 1299 по 1324 рр„ коли королівським указом були призначені аудитори в окремих графствах Великобританії.

Проте офіційно перші аудитори були зареєстровані в 1853 р. у Великобританії. А вже після цього вимога обов’язкового здійснення аудиту фінансової звітності компаній була закріплена законодавством Франції у 1867 р., СІЛА-в 1887, Швеції - в 1895, Німеччини - в 1931 р. На території України у складі царської Росії вже у 1811 році існував державний контроль в особі державного контролера.

У процесі розвитку аудиту як форми фінансового контролю у світі сформувалися два принципово відмінні напрями регулювання аудиторської діяльності.

Перший сформувався в країнах континентальної Європи, а саме Австрії, Іспанії, Франції. Німеччині тощо. У цих країнах основними користувачами аудиторських висновків є державні органи. А тому і аудиторська діяльність тут суворо регламентована централізованими органами, на які фактично покладено функції державного контролю за аудиторською діяльністю. Основна увага приділяється законодавству та фіскальним вимогам.

Другий має місце в англомовних країнах: США, Великобританії, Австралії тощо. Оскільки аудит у цих країнах орієнтований переважно на потреби акціонерів, інвесторів, кредиторів та інших господарюючих суб’єктів, то і регулювання аудиторської діяльності в цих країнах здійснюється в основному професійними громадськими аудиторськими об’єднаннями.

В Україні аудиторська діяльність почала розвиватись з переходом до ринкових відносин, а отже, і становленням різних форм власності. За цих умов виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що зумовило потребу створення поряд із державними формами фінансового контролю госпрозрахункової форми, тобто аудиту.

Аудиторська діяльність в Україні започаткована з 1989 р. у зв’язку із виникненням ринкових відносин і створенням в Україні (на той час УРСР) спільних підприємств, достовірність звітності яких іноземний інвестор вимагав підтвердити традиційним учасником цивілізованого ринку - аудитором. Це і стало передумовою створення дочірнього відділення всесвітньо відомої компанії «Інаудит» в Україні (Інаудит- Україна). До складу цієї першої аудиторської фірми увійшли колишні держслужбовці контрольно-ревізійного управління Мінфіну України. Проте значного розвитку аудит в Україні набув лише після розпаду Радянського Союзу.

Основними видами послуг перших аудиторських фірм в Україні були консультації з питань бухгалтерського обліку, правил оподаткування або безпосереднє здійснення бухгалтерського обліку та складання звітності.

Отже, необхідність проведення аудиту обумовлена потребою користувачів у достовірній інформації про фінансовий стан господарюючого суб’єкта. Користувачами інформації можуть бути власники, керівництво управлінського апарату, інші фізичні та юридичні особи, що мають матеріальну зацікавленість у фінансово-господарській діяльності цього суб’єкта, а також усі ті, кому необхідно бути впевненим у достовірності та повноті наданої інформації про фінансовий стан суб’єкта господарювання.

На той час аудит набув поширення у зарубіжних країнах. Основною передумовою виникнення аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (в особі його власників), держави (в особі державних органів виконавчої влади) і самого аудитора в забезпеченні реальності і достовірності обліку та звітності. Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів власників підприємств і апарату управління цим підприємством. Для попередження недоліків, зловживань, приховування реальних доходів та витрат, спотворення фінансових результатів з боку найманих управлінців власники були змушені залучати до перевірки фінансової звітності незалежних аудиторів. Ці та ряд інших причин стали поштовхом до виникнення незалежного контролю, який отримав назву аудит.

Офіційно розвиток аудиту в Україні розпочався з прийняттям 22 квітня 1993 р. Закону України «Про аудиторську діяльність», створенням Аудиторської палати України та Спілки аудиторів України. Однак в той час аудит не отримав широкого розповсюдження в Україні. Обов’язковий аудит був проведений в Україні в 1994- 1995 pp. всіма суб’єктами підприємницької діяльності і це певною мірою вплинуло на адаптацію аудиту в Україні. А в 1996 р. проведення обов’язкового аудиту було відмінено на більшості суб’єктів госпо-дарювання. Але, незважаючи на це, аудит стає важливим елементом інфраструктури ринкової економіки.

На сьогодні в Україні понад 3,3 тисячі сертифікованих аудиторів, які надають послуги у складі 1550 аудиторських фірм, а також близько 800 аудиторів-підприємців, які діють одноосібно, зареєструвавши свою аудиторську діяльність. При цьому основними проблемами розвитку аудиту на сьогодні є такі:

- недостатня кількість методичних розробок з аудиторського контролю;

- брак належного досвіду аудиторської діяльності;

- недостатня кількість кваліфікованих аудиторів, а тому неосво- єний ринок аудиторських послуг; 1

- відсутність типових форм документів з аудиту тощо.

Сутність аудиту

Термін аудит походить від латинського audio - «слухати». Економічна наука по-різному тлумачить термін «аудит». Класичним вважається визначення, дане відомим автором книги «Основи аудиту» Р. Адамсом, який стверджує, що аудит може бути визначений як діяльність по здійсненню необхідної суспільству послуги з метою підтвердження опублікованої звітності підприємства.

Існує думка, що аудит - це процес, за допомогою якого компетентний, незалежний працівник нагромаджує і оцінює свідчення про інформацію, яка піддається кількісній оцінці і стосується специфічної господарської системи, з тим, щоб визначити і виразити у своєму висновку ступінь відповідності цієї інформації установленим стандартам (А. Аренс, Дж. Лоббек).

Вітчизняні автори Л.П. Кулаковська і Ю.В. Піча трактують «аудит» як незалежну експертизу обліку, фінансової звітності та висловлення думки аудитора щодо повноти, законності та достовірності відображених в них фінансово-господарських операцій господарюючого суб’єкта.

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р., аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил згідно з вимогами користувачів. При цьому, суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансової звітності.

Слід мати на увазі, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» вести бухгалтерський облік та надавати фінансову звітність зобов’язані всі юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності.

При цьому користувачами фінансової звітності можуть бути:

- органи управління підприємства;

- трудовий колектив підприємства (на вимогу);

- власники (засновники) підприємства (товариства);

- органи виконавчої влади та інші користувачі відповідно до законодавства (наприклад, органам державної статистики).

Згідно з діючим законодавством, аудит можуть здійснювати аудитори чи аудиторські фірми, які уповноважені суб’єктами господарювання.

 

Проведення аудиту можливе у двох випадках:

- за бажанням суб’єкта господарювання;

- на вимогу діючого законодавства.

Відповідно до норм діючого законодавства основними завданнями аудиту є такі:

- перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності і відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

- виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

- перевірка реальності визначення фінансових результатів;

- оцінка ефективності внутрішнього контролю;

- надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про аудиторську діяльність» проведення аудиту є обов’язковим для:

- підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;

- перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

- емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. _;

Крім проведення аудиту, аудитори і аудиторські фірми надають інші

послуги, пов’язані з їх професійною діяльністю. Зокрема, рішенням

Аудиторської палати України від 27 вересня 2007 р. № 182/5

затверджено перелік послуг, що можуть бути надані аудиторами.

Такими послугами можуть бути:

- ведення і відновлення бухгалтерського

обліку;

- консультації з питань бухгалтерського обліку і фінансової

звітності;

- експертиза й оцінка стану фінансово-господарської діяльності

та інші види економіко-правового забезпечення господарської

діяльності.