Серед усіх занять в Афінах було найрозвинутішим заняття ремеслом і

торгівлею;

стратеги Афін запроваджували заборону на торгівлю і грошовий обіг;

 

Статус громадянина в Афінах:

ніколи не надавався чужинцям;

надавався винятково у спадок від батька;

надавався винятково на основі майнового цензу;

міг надаватися рабам;

надавався чужинцям, які прибували займатися ремеслом.

 

Звичай піддавати людину остракізму в античному полісі – свідчить:

про наявність індивідуальної свободи;

про невід’ємність права на свободу і громадянство;

про непідпорядкованість особи колективному рішенню;

про справедливість колективного рішення стосовно пошанування свободи людини;

про підпорядкування індивіда верховній владі суспільного організму.

 

На думку Б. Констана, свобода людини Нового часу:

на відміну від свободи в Античності, полягає у її активному залученні до політичного життя;

полягає у її постійній участі у колективному здійсненні влади;

полягає у її спокійному користуванні особистою незалежністю;

полягає у відмові користуватися політичними правами;

носить винятково становий характер і не сягає приватності.

 

На думку Б. Констана, свобода в Античності визначалася:

розподілом суспільної влади між всіма громадянами одного полісу;

потребами безпеки приватної сфери;

гарантіями особистим інтересам;

потребами домашнього господарства;

потребами ведення військових дій.

 

На думку Б. Констана, свобода людини Нового Часу визначається:

розподілом суспільної влади між всіма громадянами однієї вітчизни;

національними інтересами держави;

потребами ведення воєн;

потребами безпеки приватної власності;

потребами безпеки державної власності.

 

На думку Б. Констана, Ж. Ж. Русо, «спонуканий палкою любов’ю до свободи», «дав кілька згубних приводів для тиранії» на підставі пропозиції запровадити:

соціальний договір;

необмежену індивідуальну свободу;

свободу приватної власності;

колективний (соціальний) суверенітет;

національний суверенітет.

 

Б. Констан вважає такою, що веде до тиранії, ідею своїх сучасників про:

запровадження національного суверенітету;

гарантію права на приватну власність;

визнання недоторканості прав громадянина;

підпорядкування громадян в ім'я суверенності нації;І

визнання верховенства прав людини вищим за верховенство закону.І

 

Б. Констан вважає помилковою і такою, що веде до тиранії, думку Ж. Ж. Русо

що закон може поширюватися лише на дії;

щоб закон поширювався на думки і мислення;

щоб закони приймалися парламентом;

що може бути сфера життя, не обмежена законами.

 

Сентенція Б. Констана про те, що «люди можуть стерпіти нестатки там, де є свобода» – стосується характеристики:

античного суспільства;

суспільства Нового Часу;

середньовічного суспільства.

 

Б. Констан вважає фундаментальною помилкою прагнення Ж.Ж. Русо «звільнити народ від деспотизму» засобами:

подолання монархічної влади;

революційного виступу народу;

гарантії індивідуальної свободи кожного;

законодавчого запровадження рівності кожного перед законами;

зведення тексту закону в аксіому щоденної поведінки людей.

 

До «найперших потреб сучасності», на відміну від давнини, на думку Б. Констана, належить:

здатність жертвувати індивідуальною свободою громадян заради запровадження політичної свободи;

обмеження особистої свободи заради національного суверенітету;

особиста незалежність як головна передумова громадянства;+

встановлення соціальної влади заради свободи кожного.

 

Практика остракізму в Афінах є показником того, що

свобода кожного була головною цінністю;

свобода громадянина була незалежною від державної влади;

громадяни могли користуватися особистою свободою;

суспільство має всю повноту влади над своїми громадянами.

 

Б. Констан показує, що розуміння свободи людини Нового Часу кваліфікує політичне вигнання з країни:

як допустиму дію влади;

як допустиму дію влади, якщо вона опирається на відповідні закони;

як злочинну дію влади супроти громадянства;

як вияв поваги влади до закону і прагнення його дотримуватися.

 

Згідно з концепцією Б. Констана, правильно вважати, що політична свобода:

є незалежною від особистої свободи;

лежить в основі особистої свободи;

є гарантією особистої свободи;

є в суперечності з особистою свободою.

 

За Б. Констаном, метою античного полісу було:

безпека приватної сфери;

безпека індивідуального життя;

гарантії соціальної рівності громадян,

розподіл суспільної влади між громадянами,

рівний розподіл майна між громадянами.

 

За Б. Констаном, мета сучасних людей – це:

розподіл суспільної влади між громадянами однієї держави,

безпека приватної сфери,

гарантії майнової рівності громадян,

усунення приватної власності,

ліквідація державної власності.

 

Тема 4: Т. Гоббс

Гарантом визначення «природної свободи» людини міського середовища ранньомодерного часу є:

міська влада

центральна політична влада

Самоврядна громада

церковна громада

 

Міська громада ранньомодерного міста:

повністю підлягала владі політичного центру;

мала автономні права відносно політичного центру влади;

 

Середньовічні міста в організації життя міщан спиралися на:?

відносну демократію;

політичну волю короля;

релігійно-церковну ієрархію;

 

Головна функція середньовічного й ранньомодерного європейського міста щодо організації спільного життя міщан визначалася:

через релігійно-церковну ієрархію;

монополізацією права визначати й розподіляти почесті й привілеї;

ремісничо-цеховою організацією;

торгово-комерційними відносинами;

 

Середньовічне західноєвропейське місто:

було лише центром торгівлі й ремесла;

було лише центром релігійно-культурного життя;

було також спілкою відносно вільних і рівноправних людей, що володіли приватною власністю;

 

Станом на ХІУ-ХУ століття міста у Західній Європі:

всі міста перебували під опікою центральної влади;

деякі міста перебували під опікою центральної влади;

всі міста були поза опікою центральної влади;

 

Томас Гоббс в своєму тлумаченні свободи людини:

зберіг вірність платонівській філософській традиції;

зберіг відданість аристотелізму;

розірвав з обома філософськими підходами;

 

Суспільне життя людей Т. Гоббс виводив з:

визнання доброзичливості як природного стану;