Стаціонарні установи пожежогасіння

Установка пожежогасіння - стаціонарний або транспортований комплекс технічних засобів, до складу якого входять один або кілька резервуарів для вогнегасної речовини, призначений для локалізування або ліквідування пожежі подаванням вогнегасної речовини до фіксованого об'єкта протипожежного захисту.

Спринклерна система пожежогасіння являє собою замкнуту систему, що знаходиться під тиском. Основним компонентом цієї системи пристрої подавання води – спринклери, що являють собою форсунки з тарілкою, яка має плавку вкладку. У нормальному стані спринклер закритий, і вода через нього не витрачається. У випадку виникнення пожежі у приміщенні підвищується температура, через що починає плавитися вкладка, відбувається відкривання спринклера. Вода, потрапляючи під великим тиском на тарілку, розбризкується на осередок займання.

Забезпечення заданих параметрів тиску й витрат води у випадку пожежі, негайне реагування, а також підтримання замкнутої системи у стані готовності – ці задачі забезпечуються станцією пожежогасіння.

Дренчерні системи водяного пожежогасіння призначені для одночасного гасіння пожежі по всій захищуваній зоні, створення водяних завіс, зрошення будівельник конструкцій, резервуарів з нафтопродуктами, технологічного обладнання тощо.

Дренчерні установки водяного пожежогасіння застосовують для захисту пожежонебезпечних приміщень, які мають велике пожежне навантаження і де передбачено велику початкову швидкість пожежі, а також, коли гасіння пожежі вимагає підвищених витрат води.

Своєчасне виявляння займання та автоматичне включення дренчерних установок передбачено від одного з видів технічних засобів, а саме:

спонукальної системи (пневматична, гідравлічна або механічна активація);

автоматичної пожежної сигналізації (електрична активація);

датчиків технологічного обладнання (електрична активація).

Функція дренчерних систем така сама, як і спринклерних, однак вони обладнані відкритими зрошувачами, які у разі пожежі одночасно розбризкують велику кількість води на всю захищувану площу за короткий проміжок часу. Цей принцип гарантує, що пожежа в приміщеннях з легкозаймистими матеріалами буде погашена швидко і з мінімальними втратами.

Дренчерні системи пожежогасіння проектуються відповідно до індивідуальних потреб користувачів і вимог протипожежного захисту зони, враховуючи реальне пожежне навантаження, структуру будівлі чи об'єкта.

 

Робочий час та його види

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов’язки згідно з діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним, трудовим договором.

Згідно Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Але підприємства й організації при укладанні колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, тобто менше 40 годин на тиждень.

Скорочений робочий час установлюється для окремих категорій працівників. До них відносяться неповнолітні віком від 16 до 18 років, яким установлена тривалість робочого часу – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу (24, 36 годин) для відповідного віку.

Скорочений робочий час установлюється для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників – вчителів, лікарів та інших.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Неповний робочий час використовується для більш повного використання праці людей, які не можуть з різних причин працювати весь робочий день. Ці працівники прирівнюються до працівників з нормальною тривалістю робочого часу в трудових правах.

Також існує нормований робочий час – це коли існує певна норма виробітку, і ненормований робочий час, який встановлюється для окремих категорій працівників, праця яких не завжди, у зв’язку із специфікою і характером їх роботи, вкладається в рамки нормального робочого дня.

Надурочний робочий час – це робота, яка виконується працівниками понад нормальний робочий день і тиждень, якщо вона виконувалась за письмовим чи усним розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи з його відома.