Перші пресові видання в Галичині

Історію українською преси починають тепер із 70-х років XVIII ст. Перша газета на Україні, що про неї маємо відомості, видавалася у Львові. Це була «Gazette de Leopol» (львывська газета), що почала виходити з січня 1776 р. Зміст львівської газети,, був виключно інформаційний. Власником і видавцем її був Осуді). Видавалася ця газета для верхів галицького суспільства.

Першим денником у Львові був, що виходив у 1792 — 98 рр. На Наддніпрянщині вся преса спочатку виходить російською мовою. Починається вона в Харкові, де ще в 1807 р. мали виходити «Харьковскіе Патріотическіе Листы». ,і часопис-тижневик «Харьковскій Еженедельник». Появився він у 1812 р. Видавцем його був харківський книгар Лянгнер, » вийшло всього 12 чисел.,вже в 1816 р. в Харкові появляються два нових часописи: «Украинскій Вестник»».. У виданні «Украинского Вестника» брали участь такі сили, як, поет і перекладач проф. Ф. Гонорський, Григорій Квітка. «. «Украинскій Вестник» існував від 1816 до 1819 р.;

Під впливом харківської групи молодих громадських діячів були й «Харьковскія ИзвЂстія» почали виходити в 1817 р. як тижневик. Було це видання Харківського університету; редагував їх Вербицький. Проіснували вони до 1822 р.. Від 1824 р. в Харкові почав виходити «Украинскій Журнал». проіснував до 1826 р..

Перший часопис українською мовою в Галичині почав виходити аж 15 травня 1848 р. Була це «Зоря Галицька» — орган «Головної Руської Ради», Серед співробітників— Я. Головацький, А. Могильницький, І. Наумович, А. Петрушевич, виходила протягом 10 років (останнє число появилося 9.IV.1857 р.). Перші роки (1848 — 52) вона мала переважно політичний характер, Спочатку «Зоря Галицька» виходила українською народною мовою і в народницькому дусі, з середини 1851 р. (за редагування І. Гушалевича) стає виразно москвофільськоюВ 1857 р. вона зменшилася до 100, і внаслідок цього занепав і сам часопис.. В тому ж 1848 р. у Львові почав виходити й «Дневник Рускій», що друкувався одночасно кирилицею й латинкою («Dnewnyk Ruskij»).. «Дневника Руского» вийшло всього 9 чисел. Гушалевич почав видавати літературно-науковий тижневик під заголовком «Пчела». В цьому часописі не тільки співробітничали найвидатніші сили Галичини (Я. Головацький, А. Могильницький, І. Наумович, А. Петрушевич та інші), а й друкувалося дещо з наддніпрянських авторів (напр., І. Котляревського).. У Львові ж почали виходити «Сельская рада — Wiejska Rada», яку видавало церковне братство в мові українській і польській; вийшло цього часопису всього 5 чисел.У 1848 р. здобувається на свій часопис і Буковина. Перша газета на Буковині почала виходити в Чернівцях 4/16.Х.1848 р... і проіснувала до 1850 р

Валуєвський циркуляр 1863 р. був доповнений новим таємним указом від 18 травня 1876 р., яким заборонялося:завозати малорус брошури зза кордон,2) друкувати й видавати в Російській імперії «малорус ькі» твори,3) впоряджати «малоруські» вистави й виклади, а також давати слова при українських нотах.

. 1834 цензор для так званих руських книжок, о. В. Левицький, на вимогу греко-кататолицького митрополита М. Левицького, заборонив збірку «Зоря» Руської Трійці. 1 838 з подібних причин заборонено руську граматику Й. Лозинського,

Імперська цензура та українське відродження у XIX ст.

до начала XIX века им был организован Цензурный совет (с князем А. Б. Куракиним от 9 июня 1804 года; в нём значилось: «цензура обязана рассматривать все книги и сочинения, предназначенные к распространению в обществе», то есть, фактически, без разрешения контролирующего органа что-либо издать было невозможно^[. в рамках цензурной реформы в 1826 году был принят новый устав. Основные положения его гласили:) традиционно цензура вверялась Министерству народного просвещения, а руководило всею её деятельностью Главное управление цензуры

Микола І завів 1826 спеціальну цензуру проти уніатських видань. Від 1828 місцеві цензурні комітети, серед інших у Києві й Одесі, підлягали Головному Управлінню Цензури в Петербурзі.). Щойно політизація українського відродження у 1840-их роках принесла перші цензурні удари по новій українській літературі (заборона в 1847 Шевченкових творів, зокрема «Кобзаря» виданого 1840 р., дальші видання виходили з цензурними купюрами).Новий наступ 1863 циркуляром міністра внутрішніх справ П. Валуєва, який заборонив українські книжки духовного змісту, шкільні підручники і взагалі твори народного вжитку. Тоді ж церковна влада не допустила до друку український переклад Євангелії П. Морачевського. У 1865 заведено цензуру публікацій, що йшли з-за кордону. У 1875 створено спеціальну Комісію, очолену міністром внутрішніх справ для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю. У висліді праць Комісії Олександр II 8 травня 1876 видав Емський указ, який забороняв друк книжок українською мовою, також українські переклади, театральні вистави, декламації і тексти до нот та ввезення українських книжок з-за кордону. При забороні української мови на сцені було наказано іноді перекладати українські пісні на російську мову. Заборона українських текстів під нотами була такою абсурдною, що 1881 Миколі Лисенкові вдалося за допомогою київського і харківського генерал-губернаторів домогтися її зняття. Олександр II дозволив тоді також друк українських словників та умовно українські сценічні вистави. Хоч можна було тепер друкувати українські словники, але це не стосувалося граматик. У 1895 заборонено українські книжки для дітей. 1901 заборонено передплату «ЛНВ» зі Львова. Цензура забороняла слово «Україна» і похідні від нього, заміняючи його словом «Малоросія», не радо бачила слова «Січ», «козак» й інші; викидала неологізми, від 1863 спонукала авторів з підросійської України друкуватися в Галичині. У Росії легше було щось видати українською мовою в Москві, ніж у Києві, де цензура особливо лютувала (1894 вийшло 14 книжок у Москві і 8 у Києві). В Австрії українські публікації зазнавали також цензурних обмежень при чому не тільки, о. В. Левицький, на вимогу греко-кататолицького митрополита М. Левицького, заборонив збірку «Зоря» Руської Трійці 1838 з подібних причин заборонено руську граматику Й. Лозинського, яка вийшла у 1848 році.На початку 20 століття австрійська цензура щодо українськиих видань стала значно ліберальні.