Основні риси і представники «Просвітництва»

Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст., що охопив передові країни Західної Європи — Францію, Анг­лію, Німеччину і поширився на інші європейські країни, у тому числі Польщу, Україну та Росію. Його основу ста­новила віра в розум як джерело знання і як засаду побу­дови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання при­родних прав людини.

Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройня­те вірою в щасливе майбутнє людства. Ця віра ґрунтува­лася на переконанні, що наука і технічний прогрес ство­рять рай на землі.

З погляду історичного розвитку, Просвітництво є ак­том самоусвідомлення Європою Нового часу самої себе як самобутнього духовного утворення.

Теоретичною передумовою Просвітництва можна вва­жати філософію XVII ст., зокрема Декарта з його настано­вою на розум і механістичним світоглядом, ідеї Локка (орієнтація на досвід, теорія природних прав людини), а також механіку Ньютона як зразок наукової теорії.

Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Фран­ції.

Найвідоміші французькі просвітники — філософи-деїсти Франсуа Вольтер, Шарль-Луї Монтеск'є, Жан-Жак Руссо і представники матеріалізму Дені Дід­ро, Жульєн Ламетрі. В Англії ідеї Про­світництва проповідували Джон Толанд, Антоні Шефтсбері, Джон Коллінз, Бернард Мандевіль. У Німеччині представника­ми Просвітництва були Християн Вольф, Александр Баумгартен, та ін.

Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи. Щодо цього вони є спадкоємцями ідей раціоналізму Де­карта і Лейбніца. В просвітників розум набуває рис активності, постає як прагнення до істини.

Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пі­знання наявного буття (природного та соціального), про­світники мислили як знаряддя перетворення буття.

Поєднання ідей емпіризму і раціоналізму — віри в розум і вимоги опори на чуттєві факти — просвітники здійснювали декларативно, поверхово. Вони не обґрунту­вали його теоретично.

Для Просвітництва характерне скептичне, а часто й зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких його пред­ставників переростає в атеїзм.

У поглядах просвітників на світ панував механістич­ний світогляд, заснований на фізиці Ньютона і механіці Декарта. Так, лідер французьких матеріалістів Дідро за­являв, що завдяки Ньютону та іншим вченим світ уже більше не є Богом, а машиною з колесами, приводами, пружинами і гирями. Світ — це матерія, що рухається в просторі та часі й має причинні зв'язки. Усе це свідчить, що просвітникам притаманний ме­ханістичний натуралізм в розумінні світу.

Аристократія, яка в боротьбі з Просвітництвом спочат­ку опиралась тільки на релігію, пізніше витворила свою світську ідеологію. Нею став романтизм.

Романтизм — філософська течія, представни­ки якої розглядали природу як художній витвір духу, проповідували культ генія, відводили провідну роль у пізнанні мистецтву, інтуїції. У протистоянні Просвітництва і романтизму наміти­лись два типи світоглядів, політичних ідей, які було по­кладено в основу ліберально-прогресивних і консерватив­них буржуазних політичнх течій і партій.

Велике значення мали твори Монтеск’є.

Вольтер (1694-1778)в своїх творах “Кандід”,”Філо-софський словник”та ін.висував ідеї,спрямовані проти феодалізму та кріпацтва,він боровся проти церкви,релігійної нетерпимості,фанатизму,деспо-тії.вольтер вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних.Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого “освіченого монарха”,тобто вченого,розум ного царя чи імператора,але наприкінці свого жит-тя схилився до того,що найкращим держ.устроєм є республіка.Він залишився переконаним в немину-чості суспільного прогресу.

Ж-Ж.Руссо (1712-1778)написав праці “Про суспіль-ний договір”,”Еміль,або про виховання” та інші,де торкається питань розвитку цивілізації,держави, моралі.Критика ним наявних порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова.Взагалі Руссо помітно схиляється до насолоди і насолоди і намагається уникнути страждань.Цивілізація,твер-дить він,псує людину,погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості,поміркова-ності.Розподіл праці,який має величезне значення для прогресу,не тільки благо,але й зло,оскільки людина втрачає цілісність.Звідси вже крок до виз-нання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини,звер-тався до її щирого серця.В цьому він вбачав мож-ливість збереження і розвитку справді людяних відносин у суспільстві.Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпе-чення повноти юридичних прав.

3. а)двома сутностями

б)Бог розчиняється в субстанції

Білет № 14