Характеристика методів контролю і самоконтролю в навчанні учнів

Контроль, перевірка і оцінка результатів навчання – невід’ємні елементи навчально-виховного процесу, без яких неможливо уявити певний цикл педагогічної взаємодії між учнем та вчителем. Якщо контроль і перевірка побудовані правильно, вони сприяють: - своєчасному виявленню прогалин у знаннях і вміннях учнів; - повторенню і систематизації матеріалу;- встановленню рівня готовності до засвоєння нового матеріалу; - формуванню вміння відповідально й зосереджено працювати, користуватися прийомами самоперевірки і самоконтролю; - стимулюванню відповідальності й змагальності учнів.

Перевірка знань, умінь та навичок виконує контролюючу, навчальну, діагностичну і виховну функції.

Контролююча функція передбачає встановлення рівня успішності окремих учнів і класу в цілому; вона дає вчителеві змогу судити про якість засвоєння теми, своєчасно планувати коригуючи роботу й методику вивчення наступного матеріалу.

Навчальна функція передбачає таку організацію контролю, коли його проведення сприяє вдосконаленню підготовки школярів, є корисним як для окремого учня, так і для класу в цілому. Коли учні повторюють, систематизують, уточнюють матеріал, вони збагачують своє уявлення про нього. А слухаючи відповіді своїх товаришів, діти мимоволі зіставляють їх зі своїми знаннями, вдаються до самоконтролю.

Контроль допомагає не тільки виявити знання чи незнання учнів, а й установити причини такого стану. Тут діє діагностична функція контролю.

Виховна функція контролю й перевірки виявляється не в меті й змісті завдань, а в методиці їх проведення вчителем, у наступному коментуванні, оцінюванні.

Функції контролю взаємопов’язані. Досвідчений учитель, плануючи перевірку чи контрольну роботу, ставить мету – не тільки дістати відомості про рівень засвоєння матеріалу, а й спрогнозувати роботу надалі.

Розрізняють таки види контролю: попередній, тематичний, поточний, підсумковий.

Попередній контроль застосовується перед вивченням нового, особливо складного матеріалу. Його мета – виявити рівень знань, умінь, способів дій, які мають стати фундаментом для засвоєння нової теми.

Поточний контроль. Здійснюють у процесі вивчення нового матеріалу для з’ясування якості засвоєння учнями, навичок, умінь з метою їх корекції.

Тематичний контроль. Покликаний після вивчення розділів навчальної програми перевірити, оцінити і скоригувати засвоєння певної системи знань, навичок, умінь.

Підсумковий контроль. Є обліком успішності учнів наприкінці навчальної чверті або навчального року.

Методи контролю мають забезпечити одержання зворотної інформації про зміст, характер і досягнення у навчально-пізнавальній діяльності учнів та про ефективність праці вчителя.

Залежно від мети і форм навчальних завдань перевірка може бути усною, письмовою, графічною, практичною.

Метод усного опитування. Є найпоширенішим і найбільш ефективним. Його використовують при вивченні майже всіх предметів. Полягає у з’ясуванні рівня знань учня завдяки прямому контакту з ним під час перевірочної бесіди. Усне опитування передбачає постановку вчителем питань, підготовку учнів до відповіді та демонстрування своїх знань, корекцію і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді, аналіз та оцінювання її.

Письмовий контроль. Особливістю письмової контрольної роботи, порівняно з усною перевіркою, є глибина відповідей на запитання і виконання практичних дій, більша тривалість її проведення і підбиття підсумків. Її проводять у формі письмових відповідей на запитання, письмового розв’язання задач, предметних диктантів, які дають змогу оперативно визначити якість знань учнів.

Графічна контрольна перевірка. Передбачає графічну форму відповіді учня на запитання, коли обчислення або знаходження різних величин здійснюють за допомогою креслення, графіків, малюнка, векторної діаграми тощо.

Тестові методи перевірки знань. Вони становлять систему завдань для оцінювання знань учня, студента за допомогою кількісних норм. Здебільшого передбачають вибір особою, яка проходить тестування, однієї з кількох запропонованих відповідей.

Програмований контроль. Полягає у пред’явленні до всіх учнів стандартних вимог у процесі перевірки однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. Оцінювання знань здійснюється за допомогою різних автоматизованих або технічних пристроїв. Простий і поширений спосіб стандартизації опитування в шкільних умовах – застосування перфокарт, згідно з якими учні записують відповіді на аркуші паперу, вказуючи по вертикалі номер завдання, по горизонталі – код відповіді.

 

Питання 28

Особистісно орієнтоване навчання: сутність, концепції, технології Сучасний етап розвитку системи освіти України характеризується її інтеграцією у світовий освітній простір. Це супроводжується створенням нової її парадигми, спрямованої на формування освіченої, творчої особистості, забезпеченням умов для розкриття здібностей, використання досвіду, задоволення освітніх потреб дитини.

Серед найважливіших принципів реформування освіти визначено її демократизацію і гуманізацію. Важливими шляхами реалізації ідей гуманістичної парадигми освіти є впровадження особистісно орієнтованого навчання.

Значний внесок у розробку методологій і теорії особистісно орієнтованої освіти, визначення напрямів та технологій створення особистісно орієнтованого навчання і виховання учнів зроблений сучасними вітчизняними психологами (Г.О. Балл, І.Д. Бех, Г.С. Костюк, В.В. Рибалко, В.А. Семіченко) і педагогами (І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.І. Лозова, О.М. Пєхота, С.О. Сисоєва та інші).

Питаннями розробки психолого-педагогічних і дидактичних основ особистісно орієнтованого навчання займаються сучасні російські вчені: Ш.О. Амонашвілі, В.В. Серіков, І.С. Якиманська та ін.

В основі особистісно орієнтованої парадигми навчання – признання унікальності сутності кожного учня та індивідуальності його навчальної траєкторії. Роль учителя заключається не в передачі знань, умінь та навичок, а в організації відповідного навчального середовища, в якій учень навчається, спираючись на особистісний потенціал і використовуючи відповідну технологію навчання. На думку Ірина Сергіївна Якиманської, особистісно орієнтоване навчання – це таке навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб’єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Суть особистісно орієнтованого навчання полягає в тому, щоб допомогти становленню дитини, знаходження себе, свого образу, неповторної індивідуальності, духовності, творчих початків. Мета особистісно орієнтованого навчання – психолого-педагогічна допомога дитині в становленні її суб’єктності, соціалізації, життєвому самовизначенні. Ключовими в даному випадку є слова: не “формування”, а знаходження, підтримка, розвиток людини в людині, закладення механізмів самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання для становлення особистості самобутньої, діалогічної, безпечної для взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Основними завданнями ООН є: розвиток індивідуальних пізнавальних здібностей кожної дитини; максимальне виявлення, ініціювання, використання індивідуального досвіду дитини; закладення в особистості культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя (Олена Миколаївна Пєхота).

Основними ознаками особистісно орієнтованого навчання академік Олександра Яківна Савченко вважає: багатоваріантність методик і технологій навчання; уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності; утвердження всіма засобами цінності емоційного благополуччя, позитивного ставлення до світу, тобто внутрішньої мотивації.

 

Питання 29