Україна у радянський період не була самостійною державою і її державотворення часто було спрямоване у бік користі лідерів СРСР, а не на користь самих українців

Державотворчі процеси в України 1919-1991рр. та їх історичне місце

Конституція 1919 року

Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції III Всеукраїнський з'їзд Рад 10 березня 1919 прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організації. }

В червні 1925р на території України відбувався процес впорядкування адміністративно-територіального поділу та управління.

Конституція 1929 року

Конституція 1929 року, як і перша Конституція УСРР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури. Конституція УРСР 1929 року Законодавчо закріпила створені за роки Радянської влади в Україні основи нового економічного ладу, які були вирішальними передумовами для здійснення соціалістичної перебудови всього народного господарства на базі індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. Конституція УСРР 1929 року, як і перші радянські конституції, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей. Нові, особливо важливі положення Конституції УСРР 1929 року, що мали велике принципове значення у порівнянні з Конституцією 1919 року, знайшли своє відображення у ст. 2 і 3 Конституції, в яких було висвітлено змінене правове становище УСРР та законодавче закріплення основних принципів Радянської федерації і суверенітету Української СРР.

Х Всеукраїнський з’їзд Рад УСРР, що відбувся в 1928р., запропонував

розширити компетенцію місцевих органів влади на підпорядкованих їм

територіях. Ради міст і сіл ставали вищими органами місцевої влади.

постановою від 2 вересня 1930р. “Про ліквідацію округів та перехід на двоступеневу систему управління ” скасували рішення про територіально-адміністративний поділ України на округи.

В 1932р. ВУЦВК ухвалив постанову про перехід на триступеневу адміністративно-територіальну систему: район – область – центр.

З 1934р. столицею Української РСР замість міста Харкова стає Київ.

Зміни, що відбулися в державному устрої Радянського Союзу (на 1936р.

в його складі уже було 11 союзних республік), були закріплені в новій

Конституції СРСР 5 грудня 1936р. на 8 (Надзвичайному) Всесоюзному з’їзді Рад.

Конституція 1937 року

30 січня 1937 року Конституція була прийнята. Вона складалася з 127 статей, які було об'єднано в 11 розділів:суспільний устрій

-державний устрій

-найвищі органи державної влади УРСР,

-органи державного управління УРСР,

-місцеві органи державної влади,

-бюджет УРСР,

-Суд і прокуратура,

-основні права і обов'язки громадян,

-виборча система,

-герб, прапор, столиця,

-порядок зміни Конституції

Відповідно до Конституції УРСР 1937р. формувались і місцеві органи

влади і та управління, а саме: обласні, районні, селищні та сільські ради та їх органи – виконкоми. }

До 29 вересня 1939р. радянські війська звільнили територію Західної України загальною площею понад 190 тис. кв.км., з населенням понад 12 млн. чол.

13-15 листопада 1939 року у Києві відбулася позачергова третя сесія Верховної Ради УРСР, яка ухвалила Закон про прийняття Західної України до складу УРСР.

Напад фашистської Німеччини на СРСР 22 червня 1941р.

Було реорганізовано судову систему і органи прокуратури УРСР. Уже 22

червня 1941р. указом Президії Верховної Ради УРСР було затверджено

“Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на

військовому стані, і в районах воєнних дій”.

Активізується партизанський рух на окупованій території на початку

літа 1942р. у зв’язку з створенням 30 травня 1942р. Центрального штабу

партизанського руху.

З 1943р. радянські війська почали відвойовувати землі України.

Прийшовши до влади в 1953р., М.Хрущов робить спробу усунути

недоліки в системі управлення в таких напрямках: 1) підвищення ролі і

розширення прав союзних республік в різних сферах життя; 2)

запровадження нового порядку планування, який обмежував число

директивних показників з центру; 3) розширення прав і самостійності

підприємств; 4) скорочення управлінського апарату, звітності.

Протягом 1954-1956рр. у відання союзних республік були передані

підприємства і організації цілих галузей народного господарства, зокрема, харчової, заготівельної, легкої, текстильної, рибної, тощо. Всього 15 тис. підприємств.

Проведені Хрущовим реформи управління не забезпечили бажаного

просування країни по шляху прискорення науково-технічного прогресу та

виведення її з економічної кризи. В жовтні 1964р. Хрущов був усунутий від влади. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Леонід Брежнєв, а

головою Ради Міністрів СРСР був призначений Олексій Косигін.

30 вересня 1965р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову “Про поліпшення управління промисловістю”, у відповідності з якою ліквідовувались Ради Народного Господарства і відновлювались міністерства.

{Конституція УРСР 1978р. визначала, що основу радянського суспільства становили соціалістична, політична і соціально-економічна система. Перша мала такі складові: загальнонародна держава; КПРС – керівна і спрямовуюча сила; профспілки, комсомол та інші громадські організації; трудові колективи. Друга – єдиний народногосподарський комплекс; планове ведення господарства; участь трудящих в управлінні виробництвом; розвиток соціалістичного змагання тощо.

У відповідність до нової Конституції приводили все законодавство. Розширювались права Верховної Ради УРСР. Ставши ядром політичної системи, Компартія через свої керівні структури посилила свій вплив на усі сфери виробництва, культури, освіти… Зазначимо, що докорінних змін у життя Радянської України Конституція не вносила.

Основні положення містили що:

Україна є загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей. Вся влада в Україні належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу України. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.

Організація і діяльність держави будуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожного державного органу і службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижче стоячих згідно з розподілом їх повноважень.

Держава Україна, всі її органи діють на основі законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції і законів України. }

Зрозуміло, що таке реформування радянської системи було

малоефективне. Це бачила частина партійно-радянського керівництва,

зокрема М.Горбачов, який в березні 1985р. став Генеральний секретарем ЦК КПРС. Квітневий (1985р.) Пленум ЦК КПРС проголосив курс на перебудову радянську суспільства, який на думку його ініціаторів, повинен був зупинити застій в СРСР.

У березні 1989р. після чотиримісячної виборчої компанії відбулися вибори народних депутатів СРСР. Проходили вони на альтернативній основі, фактично відтворювали наявність багатопартійної системи.

Першим президентом СРСР було обрано М.Горбачова, який одночасно залишився і Генеральним секретарем ЦК КПРС.

В умовах проголошеного курсу на демократизацію в березні-квітні

1990р. згідно з новим виборчим законом, на альтернативних засадах

відбулися вибори до Верховної Ради УРСР – найвищого органу влади в

Україні.

16 липня 1990р.прийняла більшість голосів історичний документ – “Декларацію про державний суверенітет України”.

Україна у радянський період не була самостійною державою і її державотворення часто було спрямоване у бік користі лідерів СРСР, а не на користь самих українців.

Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.

Зміст

У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

Текст

Верховна Рада Української PCP, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Декларація складалась з 10 розділів.

I. Самовизначення Української нації. Українська PCP як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська PCP здійснює захист і охорону національної державності українського народу. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. Народовладдя. Громадяни республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української PCP.

Від імені всього народу може виступати винятково Верховна Рада Української PCP. Жодна політична партія, громадська організація, інші угрупування чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

III. Державна влада. Українська PCP самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Українська PCP забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української PCP, який призначається Верховною Радою Української PCP, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. Громадянство Української PCP. Українська PCP має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства CPCP.

Підстави набуття і втрати громадянства Української PCP визначаються Законом Української PCP про громадянство. Всім громадянам Української PCP гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української PCP і нормами міжнародного права, визнаними Українською PCP. Українська PCP забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і морального стану, расової та національної принадлежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Українська PCP регулює іміграційні процеси. Українська PCP виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української PCP, які перебувають за межами Республіки.

V. Територіальне верховенство. Українська PCP здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української PCP в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Українська PCP самостійно визначає адміністративно-територіальний устій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

VI. Економічна самостійність Українська PCP самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української PCP, природні ресурси її континентального шельфу та виняткової (морські) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. Українська PCP має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яке створене завдяки зусиллям народу Республіки. Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній осмові між республіками-суб'єктами цієї власності.

Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав, їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української PCP та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української PCP.

Українська PCP самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю. Вищою кредитною установою Української PCP є національний банк України, підзвітний Верховній Раді Української PCP.

Підприємства.,установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української PCP, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Українська PCP забезпечує захист всіх форм власності.

VII. Екологічна безпека. Українська PCP самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.

Українська PCP має свою національну комісію радіаційного захисту населення. Українська PCP має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. Українська PCP дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. Українська PCP має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.

VIII. Культурний розвиток. Українська PCP самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська PCP забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Українська PCP виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.

Національні, культурні та історичні цінності на території Української PCP є винятково власністю народу Республіки.

Українська PCP має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української PCP.

IX. Зовнішня і внутрішня безпека. Українська PCP має право на власні Збройні Сили. Українська PCP має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української PCP. Українська PCP визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки. Громадяни Української PCP проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української PCP. Українська PCP урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброі

X. Міжнародні відносини. Українська PCP як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Українська PCP виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загально-європейскому процесі та європейських структурах. Українська PCP визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Відносини Української PCP з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Декларація є основною для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод. Принципи Декларації про сувернітет України використовуються для укладення союзного договору.

В 1972р. Україна стала членом Програми ООН з навколишнього середовища, 1976р.– членом Комітету з прав людини, 1977р. – Комітету повного складу з економічних проблем, 1978р. – Комісій ООН з роззброєння, інформації, 1979р. – увійшла до складу Міжурядового комітету з науки і техніки з метою розвитку, 1983р. – стала членом Виконавчого органу Конвенції про трансграничне забруднення повітря на великій відстані, в 1984-1985рр. обрана не постійним членом Ради Безпеки ООН

24 серпня 1991р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України. Цьому передували об’єктивні причини та суб’єктивні фактори, що підтверджують закономірність здійснюваних перетворень. До об’єктивних причин належать:

1. Наявність економічного потенціалу, здатного при фундаментальній

відповідній реформації забезпечити всім необхідним народ України (за

кількісними показниками він випереджав потенціал Франції, Італії, Іспанії та інших країн).

2. Існування основ для розбудови нової структури державності України – Ради, виконавчі органи та ін., які позбувшись опіки колишнього союзного центру, могли б виконувати після оновлення відповідні функції у перехідний період до побудови демократичної держави.

3. Неспроможність керівництва СРСР, що призвело країну на поч. 90-х рр. щодо краху, знайти вихід з кризи, небажання його дати можливість

республікам реально вирішувати свої проблеми.

4. Участь України в міжнародних організаціях (ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ та ін.), що забезпечують можливість повного визнання світом нової суверенної держави.

5. Загострення соціально-економічної кризи в СРСР, розвал його єдиного

народногосподарського комплексу, зросле економічне протистояння різних республік, їх пошук самостійних виходів з глухого кута.

6. Наявність кадрового потенціалу, що міг би практично забезпечити функціонування всіх ланок державного організму (при його необхідній переорієнтації і оновленні).

7. Цілісність території України, відсутність особливих суперечностей з цьогопитання між політичними силами і етнічними утвореннями.

Суб’єктивними ж факторами є:

1. Бажання народу України самостійно вирішувати свою долю.

2. Швидкий процес відродження національної самосвідомості (і не лише українців) населення республіки.

3. Демократизація громадського життя суспільства, поступове звільнення особи від догм старого мислення.

4. Формування багатопартійності (створюються нові громадські об’єднання і політичні партії) і зростання впливу цього фактора на соціально-політичне життя України.

5. Зародження та утвердження нових підходів і розумінь до форм власності в Україні.

6. Наявність активної політичної підтримки Канади, США, розвинутих європейських країн.

Верховна Рада 11 листопада 1991р. приймає постанову про концепцію

оборони, будівництво Збройних сил України, в якій визначалось необхідність мати три види військ: наземні, повітряні, та військово-морські.

У 1992-2002 рр. йшов інтенсивний процес розбудови Збройних сил

України.

Важливим етапом на шляху утвердження державної незалежності

України стали Всеукраїнський референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991р., як і вільним волевиявленням (90,3% голосів із тих, хто взяв участь у референдумі) українського народу підтвердили “Акт проголошення незалежності України”.

7-8 грудня 1991р. президенти України та Росії Леонід Кравчук і Борис

Єльцин, Голова Верховної Ради Білорусії Станіслав Шушкевич під час

зустрічі на білоруській землі в Біловезькій пущі прийняли заяву та уклали

угоду про те, що СРСР припиняє своє існування, та створення на його місці “Співдружності незалежних держав” (СНД).

Намагаючись керувати країною за допомогою указів, президент Л.Кравчук заснував у лютому 1992р. Державну думу України.

Внаслідок оголошення незалежності обірвалось багато економічних зв’язків, тому у країні виникла криза, яка суттєво знизила рівень життя громадян.