Г. С. Сковорода – просвітитель, філософ, поет

Григорій Сковорода - видатний український письменник, просвітитель-демократ

Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Сковорода (1722-1794) – видатний укр. філософ, просвітитель-гуманіст, людина високої моралі. Ф-ка концепція Сковороди – це пантеїзм (Бог і природа складають єдине ціле, к-на людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною) Головна проблема ф-ії Сковороди – це проблема людини, її щастя.Його ф-ія практична, оскільки він цікавиться моральною проблематикою, вона має релігійно-філософський хар-р. Життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту життя, бідність (розумну достатність). Особливістю ф-ії Сковороди є поділ світу на два начала: вічне і тлінне. Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди є вчення про дві натури і три світи. 2 натури: видима (тварь,реальне) і невидима (Бог, ідея) “ Ще за життя Григорія Савича слава про нього як про оригінального філософа ширилася далеко за межі України. Він вважав, що філософія "...спрямовує усе коло справ своїх до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, якість думкам, яко голові всього".

Демократичні тенденції українського театру. Театр корифеїв.

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.

Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.

Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.

Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.

1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.

У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» Гоголя.

М.Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за іншi київськi театри.

Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.

Український романтизм.

Романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Романтизм в літературі

Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича

і Я. Головацького для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837). Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х

pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком. Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи:«Киевлянин» «Ластівка» «Сніп» «Молодик».

Третім етапом українського романтизму була діяльність В. Білозерський, М. Костомаров,П. Куліш і Т.Шевченко. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині XIX століття. В цілому, у поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії — національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно. Український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізуванням минулого й національними мотивами.

Романтизм в музиці

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших. Тривале місце в історії української музики й театру зайняли написані за творами романтиків опери «Запорожець за Дунаєм» (1863) С. Гулака-Артемовського, «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1883-84), «Тарас Бульба» (1890) М. Лисенка.

Романтизм в театрі

Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п'єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру.