Ідейне наповнення та цінності

Античний гуманізм

Антична література сформувала духовні цінності, які стали базовими для всієї європейської культури. Поширені у часи самої античності, вони на півтора тисячоліття зазнали гоніння в Європі, але потім повернулись. До таких цінностей належить насамперед ідеал активної, діяльної, закоханої в життя, одержимої жагою знання і творчості людини, готової самостійно приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Античність вважала вищим сенсом життя щастя на землі.

Піднесення земної краси

Греки розробили поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її у природі, у людському тілі — зовнішності, пластичних рухах, фізичних вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.

Філософія

Греки створили основні поняття європейської філософії, зокрема започаткували філософію ідеалізму, а саму філософію розуміли як шлях до персонального духовного і фізичного удосконалення. Римляни розробили ідеал держави, наближений до сучасного, основні постулати права, що зберігають свою чинність і донині. Греки і римляни відкрили і апробували в політичному житті принципи демократії, республіки, сформували ідеал вільного і самовідданого громадянина.

Після занепаду античності встановлена нею цінність земного життя, людини і тілесної краси втратила своє значення на багато століть. У добу Відродження вони, у синтезі з християнською духовністю, стали основою нової європейської культури.

Відтоді антична тема ніколи не полишала європейське мистецтво, набувши, безперечно, нового розуміння і значення.

Етапи античної літератури

Антична література пережила п’ять етапів.

Давньогрецька література

Давньогрецька література найдавніша з національних літератур Європи. Вона виникла на основі фольклору грецьких народностей. Виникнення літератури пов'язане із розпадом родових зв'язків всередині полісної громади і підвищенням особистої самосвідомості індивіда, яке ще не переходить у відокремлення від колективу.

Крайніми межами історії давньогрецької літератури визначають 11 століття до н. е., коли склалися численні оповіді про героїв Троянської війни, і першу половину 6 століття н. е., коли за розпорядженням імператора Юстиніана 529 року були закриті філософські школи в Афінах. У цьому проміжку часу розрізняють два періоди:

Ø перший — від зародження літератури до 3 століття до н. е., переважно творчий період;

Ø другий — від початку александрійської вче-ності до Юстиніана, переважно час вивчення колиш-ньої літератури і засвоєння давньогрецької освіченос-ті іншими народностями.

У творчу добу давньогрецької літератури виділя-ють два проміжні періоди. У першому періоді керівна роль належала колоніям, у другому беззаперечно панували Афіни:

• перший — розвиток епосу, лірики, виникнення драми і всіх видів прози, тривав приблиз-но до 480 до н. е.;

• другий — так званий, аттичний період — до-ба вищого процвітання драми, красномовства, філософії, історіографії з переходом до точних наук.

Архаїка

Період архаїки, або дописемний період, увінчується появою «Іліади» і «Одіссеї» Гомера (8-7 століття до н.е.). Розвиток літератури в цей час зосереджений на Іонійському узбережжі Малої Азії.

Класика

Початковий етап періоду класики — рання класика характеризується розквітом ліричної поезії (Феогнід, Архілох, Солон, Семонід, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Алкман, Піндар, Вакхілід), центром якої стають острови Іонійської Греції (7-6 століття до н.е.).

Висока класика представлена жанрами трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід) і комедії (Арістофан), а також нелітературною прозою (історіографія — Геродот, Фукідід, Ксенофонт; філософія — Геракліт, Демокрит, Сократ, Платон, Арістотель; красномовство — Демосфен, Лісій, Ісократ). Її центром стають Афіни, що пов’язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських війнах. Класичні твори грецької літератури створені на аттичному діалекті (5 століття до н.е.).

Пізня класика представлена творами філософії, історіософії, театр же втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою (4 століття до н.е.).

Еллінізм

Початок цього культурно-історичного періоду пов’язаний з діяльністю Александра Македонського. У грецькій літературі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема виникає жанр прозового роману. Афіни на цей час втрачають культурну гегемонію, виникають нові численні центри елліністичної культури, у тому числі на території Північної Африки (3 століття до н.е. — 1 століття н.е.). Цей період позначений школою александрійської лірики (Каллімах, Феокріт, Аполлоній) та творчістю Менандра.

Давньоримська література

Найбільш характеристичну приналежність римського періоду грецької літератури становить софістика, яка за формою представляла собою відродження класичної літератури (див. вище). Вона була підготовлена зусиллями стилістів-теоретиків доби Августа воскресити для літератури аттицизм у всій класичній його чистоті. Тому попередниками блискучого періоду софістики вважаються Діонісій Галікарнаський та Цецилій з Калакти.

Однак софісти не задовольнялися вивченням і засвоєнням аттичних письменників, вони хизувалися один перед одним і перед публікою вишуканістю слів та зворотів, які вони знаходили в забутих літературних пам'ятниках. 2 та 3 століття до н. е. стали завдяки софістам справжнім торжеством грецької мови та освіченості, святом дотепності, винахідливості і витонченості мови, що постійно підтримувало інтерес до давньогрецької культурі. Ісператор Адріан і Антоніни, Флавій Клавдій Юліан і його наступники представляють два періоди цієї пізнішої софістики, кожен з них мав і свого історика — Філострата й Евнапія.

Успіх софістики чимало сприяв поширенню грецької мови і літератури у віддалених частинах римського світу. Грецькі школи в цей період процвітали не тільки в Афінах або Александрії, у Пергам або на острові Родос, але також в Антіохії, Тарсі, Візантії, Массілії. Причетними до грецької літературі стали крім греків юдеї, сирійці, єгиптяни. Політичне підпорядкування Риму визнавалося в еллінському середовищі явищем неминучим і благодійним (Полібій, Страбон, Діодор, Діонісій Галікарнаський). Ще не набула чинності софістика, напрямок александрійської школи залишався панівним і після звернення Єгипту на римську провінцію. Космополітична і разом повчальна тенденція проявляється яскраво в історіографії (Діодор, Діонісій Галікарнаський, Микола Дамасський, Плутарх, більш пізні Арріан, Діон Касій, Аппіан та інші. З географів і періегетів найбільш прославилися Страбон, Павсаній, Птолемей, система світобудови якого трималася непорушно до Коперника. Зразками софістичного красномовства можуть служити промови Діона Хрисостома кінця першого століття, Елія Арістіда, Фемістій та інші. У 2-3 століттях нашої ери Отці Церкви Григорій Назіанський, Василій Великий, Іоанн Златоуст шанувалися учнями відомих софістів-язичників. Чудова особистість в літературі II століття — сирієць за походженням, дуже плідний і дотепний письменник, Лукіан з Самосати. Теорія красномовства розроблялася також з великим старанням: Гермоген у 2 столітті і Лонг у 3 столітті. У філософії переважали стоїцизм (Епіктет, Марк Аврелій) і неоплатонізм (Плотін, Порфирій, Прокл).

Заняття граматикою, вивчення прислівників, складання словників тривали і в цей період. Через весь римський період проходить у поступовому розвитку жанр прозової літератури, який все ближче відповідає нашому поняттю роману, хоча складові елементи його — еротизм, видовищність, описовість — існували в грецькій літературі споконвіку. Однак систематичне поєднання всіх необхідних для роману елементів воєдино, в прозові оповідання про закоханих, з докладними описами картин природи, з перерахуванням різного роду перешкод і пригод належить римському періоду (Антоній Діоген, Ямбліх, Ксенофонт із Ефесу, Геліодор, Мусей та інші). Християнські письменники змагалися з язичницькими у складанні подібних «драм». П'яте століття нашої ери ознаменувалося подобою відродження античних видів творчості, переважно епосу і гімнів (Квінт Смірнський, Нонн Панополітанський з Єгипту).

Час Риму

У цей період на арену літературного розвитку виходить молодий Рим. В його літературі вирізняють:

Ø етап республіки, який завершується роками громадянських війн (3-1 століття до н.е.), коли творили Плутарх, Лукіан і Лонг у Греції, Плавт, Теренцій, Катулл і Ціцерон у Римі;

Ø «золотий вік» або добу імператора Авґуста, позначену іменами Вергілія, Горація, Овідія, Тібулла, Проперція (1 століття до н.е. — 1 століття н.е.)

Ø літературу пізньої античності (1-3 століття), представлену Сенекою, Петронієм, Федром, Луканом, Марціалом, Ювеналом, Апулеєм.

Перехід до середньовіччя

У ці століття відбувається поступовий перехід до середньовіччя. Євангелія, створені у 1 столітті, знаменують повний світоглядний злам, провісник якісно нового світовідчуття і культури. У подальші століття латинська мова залишається мовою церкви. На варварських землях, що належали Західній Римській імперії, латинська мова суттєво впливає на формування молодих національних мов: так званих романських — італійської, французької, іспанської, румунської та ін. і значно менше германських — англійської, німецької та ін., які успадковують від латини написання літер (латиницю). На цих землях поширюється вплив римо-католицької церкви.

Античність і Україна

На стародавніх землях України, які були колонізовані греками й римлянами починаючи з 7 століття до н.е. (Ольвія, Херсонес, Пантікапей та інші міста Північного Середземномор’я), зафіксовано окремі пам’ятки античної писемності й науки.

Слов’янські землі опинилися переважно під культурним впливом Візантії (що успадкувала землі Східної Римської імперії), зокрема перейняли у неї православне християнство та написання літер відповідно до грецького алфавіту. Антагонізм між Візантією і молодими варварськими державами латинського походження перейшов у середні віки, зумовивши неповторність подальшого культурно-історичного розвитку цих двох ареалів: західного і східного.