За даними Держкомстату України

http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=131215

Співробітництво у сфері енергетики. Протягом усіх років незалежності енергетична безпека України залишається вразливою і негарантованою, оскільки наша держава енергетично залежна від Росії: на 90% по нафті та на 60% по газу. Незважаючи на те, що значний обсяг газу за походженням є центральноазійським, проте маршрут його доставки пролягає через територію РФ, що ставить нашу державу у залежність від енергетичної політики Кремля. В цих умовах залежність енергетичного сектору і економіки України в цілому від імпортних поставок енергоносіїв є критичною, тому енергетична безпека, а відтак і економічна є надто вразливою. Негативним чинником виступає відсутність прозорості у схемах організації постачань газу в Україну Росією із залученням посередника у вигляді RosUkrEnergo. Результатом цього є перманентні конфлікти і надмірна політизація газових стосунків.

Чергова «газова війна», яку на початку 2009 р. інспірував «Газпром» за підтримки Кремля, значною мірою був спричинений корупційно-економічними та корупційно-політичними чинниками: непрозорістю у газових оборудках; боротьбою газових груп в Україні та Росії за „доступ до труби” з метою отримання надприбутків; спробами переділити тіньові прибутки від експерту російського газу в Європу і створити нові корупційні схеми за участі нових українських політиків; бажанням російських та українських політико-економічних кланів заробити за державний рахунок через створення посередників.

Основним політичним завданням інспірованої Кремлем газового конфлікту між Москвою і Києвом було завдання продемонструвати транзитну неспроможність України, значно зашкодити репутації України як надійного транзитного, геоекономічного і геополітичного партнера Європейського Союзу.

Шляхом шантажу та обіцянок зберегти „особливі умови” формування ціни на газ Кремль прагнув залишити Україну у сфері своїх геополітичних інтересів, змусити відмовитися від курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Розв’язуючи газовий конфлікт Москва також намагалась заблокувати реалізацію положення Хартії про стратегічне партнерство між Україною і США щодо модернізації ГТС. Певну роль в роздмухуванні конфлікту мало негативне ставлення російського керівництва до Президента В. Ющенка, зокрема через його принципову позицію стосовно російсько-грузинського конфлікту.

Серед економічних чинників тиску Росії на Україну в газовому конфлікті слід назвати наступні: намагання «Газпрому» поліпшити своє фінансове становище, а також компенсувати збитки за закуплений за високими цінами середньоазійський газ за рахунок продажу газу Україні по надвисоким цінам; намагання послабити конкурентноздатність української промисловості через завищені ціни на газ; прагнення Кремля отримати контроль над українською ГТС та ПСГ; створення умов для банкрутства «Нафтогазу» з метою отримати частину його майна і активів; зберегти непрозорого посередника RosUkrEnergo при поставках центральноазійського газу через Україну та ЄС.

Деполітизація енергетичного співробітництва і переведення його у прогнозоване стабільне русло, шляхом укладання довгострокових контрактів із чітко визначеною і виключно ринково обґрунтованою формулою формування ціни на пальне, цілком відповідало б українським інтересам і російським національним інтересам. Активізації двосторонньої економічної співпраці в енергетичній сфері могло б сприяти укладання угоди про реалізацію спільних українсько-російських проектів у паливно-енергетичному комплексі, як це передбачено Планом дій Україна-Росія до 2009 р.

Стабільний і передбачуваний розвиток українсько-російського енергетичного співробітництва є запорукою енергетичної безпеки і стабільного економічного розвитку на широкому євразійському просторі, що включає країни ЄС, Україну, Росію, а також низку центральноазійських країн-експортерів енергоносіїв.

Особливий інтерес для налагодження торговельно-економічних українсько-російських стосунків становить і модернізація української газотранспортної системи (ГТС). У стратегічному плані підписана в вкінці березня 2009 р. Брюсселі в кінці березня 2009 р. Декларація про модернізацію української ГТС відповідає національним інтересам як України, так і Росії. Знайти оптимальний консенсус у цій справі можна було б шляхом створення нових потужностей, коли на базі української ГТС, яка має залишатися в управлінні НАК «Нафтогаз», створювалися б нові ділянки, паралельні коридори, нові підземні сховища на умовах тристороннього консорціуму у складі України, ЄС і РФ, що були б його власністю.

Одним із реальних проектів можливої співпраці України і Росії з ЄС могло б бути створення “Європейського газового контуру" (ЄГК) – об`єднаної системи газопостачання ЄС, здатної забезпечити необхідну циркуляцію газу від місць зберігання до регіонів виникнення дефіциту. Найбільшу у світі за обсягом транзиту українську ГТС (37 тис. км газопроводів) та найпотужнішу на континенті нашу систему підземних газових сховищ (ПСГ), активний обсяг якої перевищує 30 млрд. куб. м, можна використовувати в інтересах усієї Європи.

Починаючи з 2001 року Росія вживає планомірні заходи з метою зменшення залежності від українських енерготранспортних систем для транспортування енергоносіїв в Європу. Якщо в кінці 90-х років минулого століття Росія транспортувала через Україну 75% нафти, то сьогодні через територію України перекачується не більше 20 % російського нафтового транзиту. Це стало можливим завдяки введенню в дію у 2001 обхідного нафтопроводу Суходольна – Родіонівська, який перебрав майже 1/3 транзитних обсягів. Крім цього, Росія збудувала Балтійську трубопровідну систему і наростила перевалочні потужності в Новоросійську. Сьогодні на теренах України діють близько 10 російських нафтових компаній: „Лукойл”, „ТНК-BP”, „Татнефть”, „Група Альянс”, „Сургутнефтегаз”, „Роснефть”, „Славнефть”, „Транснефть”, „Сибнефть” [8].

Ядерне паливо в Україну постачає російська компанія ВАТ „ТВЕЛ” (Росія), яка у 1996 році виграла тендер у корпорації Westinghouse (США) та корпорації АВВ (Швеція). Участь України у виробництві ядерного палива для власних потреб є досить обмеженою (30% потреб в урані та 100% - у цирконії), що обумовлює практично монопольну залежність України від постачання кінцевого продукту (ТВЕЛів).

В майбутньому Україна має можливість змінити ситуацію монопольної залежності від Росії за рахунок введення в експлуатацію нових ядерних реакторів неросійського походження і відповідно постачання на них неросійського ядерного палива. Разом з тим, необхідно продовжувати співпрацю з Росією у спільному виробництві ядерного палива, збільшуючи частку України у виробництві уранового концентрату, цирконієвих сплавів та виробів з них.

Україна має взяти участь у створенні Міжнародного центру збагачення урану в м. Ангарську (Росія). Це дозволило б зміцнити її позиції у світі, використати принцип взаємозалежності у відносинах з партнерами, що в кінцевому результаті зменшить ризики у постачанні ядерного палива та ризики експлуатації ядерної енергетики в цілому.

Значні перспективи для наших країн відкриваються у виробничій взаємодії в енергомашинобудуванні. Програмою розвитку Росії одним з першочергових завдань визначено технічне переоснащення електростанцій. Україна також потребує заміни і модернізації устаткування на ГЕС і АЕС (тільки на Запорізькій і Рівненській АЕС необхідно замінити більше 10 турбогенераторів потужністю 1000 Мвт). При цьому устаткування для гідро - і електростанцій найкрупніших виробників - харківського заводу "Електротяжмаш" і санкт-петербурзького АТ "Електросила", як мінімум, удвічі дешевше за аналогічні зразки зарубіжних конкурентів - Siemens (Німеччина) або ABB (Швеція). Російське АТ "Електросила" підтримує двосторонні виробничі зв'язки з іншим українським виробником - НПП "Машпроект" в Миколаєві, випускаючи генератори до турбін потужністю 110 Мвт. Як приклади успішної українсько-російської співпраці можна назвати створення миколаївськими і російськими машинобудівниками газотурбінного двигуна потужністю НО Мвт для Іванівської ГРЕС. Не менш перспективним є об'єднання зусиль українського НПП "Машпроект" і російського ВАТ " Рибінські мотори ", результатом якого стане двигун потужністю 60 Мвт.[9].