Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур

З часом у будь-якій розвинутій правовій системі утворюється значна кількість (інколи десятки і сотні) нормативних актів, що мають один і той же предмет регулювання. Приписи таких актів часто повторюються, а інколи містять явні суперечності. У зв'язку з цим виникає потреба ліквідації множинності нормативних актів, їх укрупнення, створення своєрідних «блоків» законодавства. Один із шляхів подолання такої множинності — консолідація законодавства. Це така форма систематизації, у процесі якої десятки, а інколи і сотні нормативних актів з одного і того ж питання об'єднуються в один укрупнений акт. Такий акт затверджується правотворчим органом в якості нового, самостійного джерела права, а старі розрізнені акти визначаються такими, що втратили силу. Зрозуміло, що підлягають об'єднанню приписи однакової юридичної сили.

Консолідація — це своєрідний вид правотворчості, особливість якого полягає в тому, що новий, укладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить зміни і новели в чинне законодавство.

В теоретичному аспекті корпорація розглядається як фірма, що являє собою складне економічне утворення, особливий інститут економічної системи, первинну одиницю бізнесу з ознаками юридичної, фінансової та організаційної самостійності.

Процеси трансформування підприємств розглядаються також з позицій інституціональної теорії фірми, де стрижневою є теорія трансакційних витрат, згідно з якою інституціональні утворення, альтернативні ринкам, виникають там, де з'являється можливість мінімізувати трансакційні витрати. Трансакційні витрати відіграють фундаментальну роль у формуванні інститутів, аналіз їх динаміки дає можливість розкрити ті підойми і механізми, що визначають створення інституціональних структур [6; 8].

Корпорації як головні інституції сучасної економічної системи виникають об'єктивно для подолання значних трансакційних витрат ринку [2]. Корпорації доводять свою більшу ефективність та дієвість порівняно з підприємствами одноосібного володіння: можливість акумулювати майже необмежені засоби для збільшення інвестицій і розвитку виробництва, відокремлення капіталу-власності від функцій управління, зменшення економічних ризиків

корпоративні структури грають провідну роль в структурі лобістів, що «проштовхують» ті або інші економіко-політичні рішення, у тому числі і в області регіональної економічної інтеграції.

З іншою, дії корпорацій можуть викликати «реакцію» державних структур, що впливає на особливості формованою ними політики, навіть якщо бізнес-структури не переслідували такої мети. У обох випадках корпорації можуть як сприяти регіональній економічній інтеграції, так і протистояти їй. Відповідно, можна виділити чотирьох типів дії поведінки корпоративних структур на регіональну економічну інтеграцію. При цьому відзначимо, що описувані варіанти багато в чому є «ідеальними» форматами взаємодії: у реальності вони нерідко змішуються між собою або реалізуються одночасно різними корпоративними структурами відносно різних стратегій і форм інтеграції.

 

71. Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації

У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС). У 1997 р. Україна стає спів засновницею та учасником наступниці РПАС – Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП). Починаючи з 1994 р., наша держава бере активну участь у програмі “Партнерство заради миру” (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном. Політика євроатлантичної інтеграції буде успішною, коли її реалізація стане справою всього суспільства, а не лише владних інститутів. Виходячи з цього, важливо активно залучати до вироблення євроінтеграційної стратегії та її впровадження в життя представників політичних партій і громадських рухів, молодіжних організацій, неурядових аналітичних центрів тощо. Необхідно суттєво поліпшити інформаційне забезпечення євроінтеграційного процесу. Необхідною передумовою вступу до НАТО і ЄС є успішне проведення воєнної реформи та активна участь України в миротворчих операціях, проведенні спільних із збройними силами Альянсу військових навчань. Це сприятиме поліпшенню взаємосумісності та зміцненню довіри між учасниками. Цінність України для НАТО і ЄС полягає в тому, що вона вже зараз є активним контрибутором зміцнення міжнародної безпеки у всьому світі. Тому залучення України до проведення миротворчих операцій, в першу чергу до тих, що здійснюються під егідою НАТО і ЄС, має сприйматися як важливий аспект діяльності держави на євроінтеграційному напрямку. Вступ України до НАТО активізує процес набуття повноправного членства в ЄС, який, враховуючи нинішній стан української економіки та велику кількість інших проблем, буде тривалішим і складнішим порівняно із вступом до Альянсу. Але активна реалізація євроінтеграційної стратегії зможе зробити цілком реальною перспективу членства України в Євросоюзі протягом другого десятиліття ХХІ століття.

72. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній економічній системі

Процеси глобалізації істотно впливають на зміст і темпи формування нових типів відносин у сучасному суспільстві і фахівців нового покоління. У новому тисячолітті міжнародне співробітництво переходить в еру глобалізації розвитку, що відкриває для людства не тільки нові, раніше небачені можливості розвитку і якісного росту, але і нові загрози, проблеми і глобальні конфлікти. Національні політичні інститути знаходяться в епіцентрі глобалізаційних процесів. Тривалий час вважалося, що національна держава є неодмінною основою політичної організації людства. Глобальні масштаби взаємозв'язків та взаємозалежностей не лише прискорюють еволюційний розвиток національних політичних інститутів, але надають їм нових якостей, як консолідуючих, так і руйнівних. Під тиском глобалізаційних процесів національна держава зазнає різновекторних впливів, і не лише однозначно руйнівних. Та водночас глобалізація спричиняє посилення взаємозалежності та взаємозв’язків між національними політичними інститутами в усьому світі, до швидкого розповсюдження ефективних моделей державного володарювання.

Розглядають такі форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи. Зона преференційної торгівлі - зона з пільговим торгівельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. В економічному союзі вільний рух факторів та результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується політична інтеграція. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами: економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; закономірностями науково-технічного прогресу; тенденціями демографічного розвитку; наявністю та необхідністю розв язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.

73. Парадокси фінансової глобалізації

Оскільки найбільш глобаліз сегментом світ ек є міжн фін ринок, цілком закономірно проводити аналіз його на предмет виявлення певних парадоксів, які дозвол виявити не тільки певні закономірності розв глоб процесів, лае й певні недосконалості або бар’єри на шляху роз глоб процесів. Глоб ринків передбач усунення бар’єрів між внутр та міжн ринками та розвиток різн зв’язків між ними. Капітал має вільно пересуват з вн ринку на світ і навпаки. Він має рухатись туди, де прибутк та ефективн є вищими, а ніж на місц рівні. Дослідж, показ, що на міжн фін ринках існують 3 парадокси, що ставлять під сумнів ідею глоб. І парадокс „домашнього заміщення” грунт на клас ідеі про те,що диверсифіков фін портфель призводить до більш вис очикув прибутків,аніж не диверсифік. Відповідно до класич підходів міжн приб по акціям можуть владіти вис ступеням кореляції. Це дозволяє уявити,що на внутр ринку існує певна межа скорочення ризику, яка може бути знач чином розширена шляхом виходу на міжн ринок. ІІ Парадокс Філдстайна-Хоріока. Не обмеж функціонування міжн ринку капітал дозволяє внутр норми інвестицій відхилятися від норми нагромадж. Отже, нагромадж поза залежн від місця розташув повин бути ефективно використ по всьому ринку. Ін вест не обмеж тільки нац кордонами і нац нагромадж, оскіль джерелом ін вест ресурс повинен бути і міжн ринок капіт Парадокс „низьк мобільності чист потоків капіт”. Показн мобільн чист пот капіт є динаміка сальдо рах поточн опер. Гол парадокс ринку тов і послуг, який є част глоб – це суперечність лібераліз і протекціонізму. Всупереч ідеї лібераліз світ тов ринків, яка реаліз під егідою СОТ досі зберіг значні бар’єри на шляху вільн руху тов маси. При чому, ці бар’єри ініціюються не кр 3-го світу, а розвин кр. В США зберіг вел кільк митн тариф на імпорт таких товарів.: -харч прод,-текстиль, - обяг, - ювелір прикраси, - залізн вагони. В Китаї прожовж блокада іноземн участі в ряді галузей нац ек.

74. Взаємодія країн Центру та країн Периферії в умовах глобалізації

Світове господарство як система має свою структуру. Тривалий час паралельно існувало три точки зору на його структуру: формаційна концепція; концепція «трьох світів» і концепція «центру та периферії». Останнім часом найбільшого поширення набула третя концепція, згідно з якою світова економіка має свій «центр» ( найбільш розвинуті країни) та «периферію» (країни, що відстають від «центру» за рівнем економічного розвитку). В економічній літературі до центру головним чином відносять розвинуті країни з ефективним ринковим господарством, які розвиваються по типу змішаної економіки (або соціального ринкового господарства), тобто країни з гнучким економічним механізмом, здатним динамічно адаптуватися до світогосподарської кон’юнктури, експортуючи високотехнологічну продукцію. Периферія — це в основному країни, що розвиваються, які, зазвичай, мають сирови нну спеціалізацію, недостатньо ефективний механізм економічного саморозвитку, відносно низький рівень внутрішньої інтегрованості народного господарства. Значно ускладнює можливості динамічного економічного розвитку цих країн і зовнішній борг, який перевищує 1 трлн дол. Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядається тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку.
Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає. До «центру» належать, як правило, країни Західної Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). До світової «периферії» належать всі інші національні економіки, але вони в свою чергу розподіляються на групи за ступенем віддаленості від «центру».

75. Глобальні виміри продовольчої проблеми

Зростання розвитку НТП створив можл для просторового роз'єднання техн процесу (капіталомісткі, енергоємні й ін.) і розміщ його окремих фаз(напр., проектув, вир-цтво,виготовле і пошир реклами) згідно з факторами вир-цтва, а удосконал транспорту і зв'язку дозволило забезпеч взаємодія цих вир-цтв по відносно помірних витратах. При цьому міжн вир-тво ведеться як на інозем підпр, розміщ у закорд країнах, так і на основі підрядів, переданих місцевим підпр. Унаслідок цього іноземні компанії допомогають не тільки знижувати витрати вир-цтва, але й економії первісних інвест, а також спрощ і здешевл управлінс структур, тому що підрядчики самі відповідають за передану їм фазу виробництва. Існує й інша форма міжн вир-цтва: головне підприємство, розташоване в розвитий країні, перетвор в чисто складальне, а вир-цтво деталей і компонентів для зборки розміщ відповідно до ціни факторів вир-цтва за рубежем. Вир-во орієнт на високотехнолог вироби; зрост: питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів; зрост частки машин, обладн та транспор засобів; інтенсифік обміну прод інтелект праці («ноу-хау»).; Розповсюдж сталих та довгострок відносин між поста­ч та покупцями, зрост питомої ваги внутрішньофірм постачань у межах ТНК Оскільки міжн вир-цтво є одним з найважл інструментів боротьби за ринки збуту, воно швидко росте. Існує дуже широкий розкид оцінок його величини - від 4 до 14 трильйонів дол. До початку третього тисячоріччя воно складало 6-7 трильйонів дол.