Основних підходів — шість. 3 страница

47.Об’єкти і суб’єкти глобальної системи економічного регулювання.

Глобальна система економічного регулювання– це засіб протидії світовим ек кризам та механізм забезпечення гармонійного ек розвитку.

Об’єкти регулювання регулювання:

а) торговельна політика;

б) міжнародні валютні відносини;

в) міжнародний економічний розвиток;

г) діяльність ТНК;

д) міжнародне співробітництво.

1. Регулювання торговельної політики: розроблення торговельної політики на основі систематичного аналізу з урахуванням місця країни в конкурентному середовищі та наслідків її входження у глобальну економіку. На сьогоднішній день усе більше недискримінаційна торговельна політика замінюється одно- або двосторонніми дискримінац угодами. Держави ігнорують СОТ та її фундаментальний принцип недискримінації. Усе частіше порушується режим найбільшого сприяння нації. Необх розробляти глибші форми регіональних домовленостей, які передбачають проведення єдиної політики країнами-учасницями і спільну систему регулювання + регулювання засобів лібералізації торгівлі між учасниками.

2. Регулювання міжнародних валютних відносин. Бреттон-Вудська конференція (МВФ) запровадила новий міжнар валютний порядок регулювання міжнар віл відносин. Питання регулювання: якими мають бути режим валютних курсів, розміри офіційної міжнар ліквідності та відповідальність країн з дефіцитом або надлишком платіжного балансу.

3. Регулювання міжнародного розвитку. Щоб передбачити ефективні економічні заходи для забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країн, необхідна підтримка 4ох визначальних секторів економіки: експортоорієнтованого сектора промисловості, с/г сектора, інформац сфери та соціальної сфери.

Найважливіший обов’язок, який необхідно покласти на регулівний наднаціональний

орган – допомогти країнам, що розвив, у здійсненні відповідної бюджетної, валютної політики і політики валютних курсів + Програми з фінансування структурної перебудови і підтримки реформ. Значна проблема у сфері регулювання – відкритість кордонів і загроза територіальній владі.

4. Регулювання діяльності ТНК. Стратегія транснаціональних компаній визначається рівнем координованості національної політики з глобальною у сферах оподаткування, валютного контролю, митних тарифів тощо. Регулювання діяльності транснаціональних компаній необхідне для обмеження уникнення оподаткування, гармонізації будь-яких пільг урядів-реципієнтів для залучення іноземних інвестицій, контролю за умовами передання технологій.

5. Регулювання міжнародного співробітництва - діє на рівні координації співробітництва між націями, особливо для розробки та впровадження їх макроек політики щодо міжнар конкурентоспроможності. Глибина співроб може коливатися від обміну інформацією та консультацій до координації політичних рішень між країнами.

ОСНОВНІ СУБЄКТИ: найбільш впливові наднаціон регулятивні інститути - МВФ, СОТ, ООН, Світовий банк, що були створені винятково з метою глоб регулювання та управління св соц-ек розвитком. Проте зараз вони знаходяться під суцільним впливом найбільших суб'єктів міжнар відносин і не в змозі ефект регулювати відповідні процеси глобальної ек системи та давати адекватні відповіді на виклики глобалізації, які передбачають подолання соціально-економічної нерівності в загальносв масштабі. Ріш, що приймаються органами глоб регулюв, найчастіше призводять до посил диспаритетного соц-ек розвитку людства та поглиблення дисфункціональності глоб ек системи.

48.ООН і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.

Феномен глобалізації виходить за суто економічні межі та охоплює практично всі сфери суспільної діяльності. Функціонування системи міжнародної економіки в умовах поглиблення процесу глобалізації характеризується, з одного боку, неоднорідністю темпів розвитку та потенціалу країн світу, а з іншого, зростанням взаємозалежність та взаємопроникнення, що може стати джерелом ризиків для економічної безпеки держави.

Глобалізація проявляється зокрема в підсиленні ролі наднаціональних та транснаціональних структур, які є учасниками системи міжнародних відносин: ООН, регіональні інтеграційні угрупування, СОТ, ТНК, а також в підвищенні пріоритету прав та свобод людини, універсалізації норм й соціальних стандартів.

Глобальних масштабів набуває розповсюдження інформаційних технологій, комунікаційних та транспортних мереж, потоків капіталу, міграції робочої сили. За рахунок використання системи електронної передачі інформації, новітніх форм й видів торгівлі та здійснення фінансових послуг, а також впливу факторів поширення глобалізації, за останнє десятиріччя як свідчать дані ЮНКТАД – Конференції ООН з торгівлі та розвитку, прямі закордонні інвестиції зросли в тричі, міжнародна торгівля в три з половиною рази, а обсяги фінансових послуг майже в чотири рази. Це дозволяє акумулювати ресурси у перспективні напрямки на міжнародному рівні. У глобальній інформаційній економіці більшого значення набувають нематеріальні активи, які амортизуються досить швидко. Найбільш глобалізовані компанії є активними суб’єктами отримання нових знань у всіх сферах та застосування їх у своїй практичній діяльності, постійно займаються пошуком нових концепцій та інвестують інновації. В той час, як нові технології підтримують глобалізацію, вони є необхідним фактором відповідності продукту місцевим потребам та вподобанням споживачів.

Особливої уваги потребує функціонування специфічних суб’єктів господарювання – ТНК, які формують завершений цикл відтворення та поєднують сфери виробництва, споживання, експорт-імпорт товарів та послуг, капіталу, технологій, праці поза межами національних кордонів. Практично всі великі підприємства володіють мережею філіалів чи стратегічними об’єднаннями, які забезпечують їм необхідний вплив та гнучкість на ринку. В межах діяльності ТНК відбувається третина світового товарообігу існує думка про загрозу владі та автономії держав з розповсюдженням конкурентної боротьби на світових ринках між глобальними компаніями.

Перебіг процесу глобалізації базується на припущенні, що рішення про інвестиції [1] мають прийматися виключно з урахуванням найдешевшої робочої сили та мінімальних податків. Однак, оскільки глобалізація пов’язана з поглибленням конкурентної боротьби за контроль над природними ресурсами та інформаційним простором завдяки використанню новітніх технологій, що дозволяє гнучко та швидко адаптуватися до змін на ринку, суб’єкти господарювання отримали нові можливості за для збільшення свого значення в світовій економіці. Одночасно ТНК здійснюють оптимізацію виробничих процесів, використання ресурсів й наукових розробок, диверсифікацію та управління інвестиціями в світовому масштабі [9], про що свідчать дані Конференції ООН з торгівлі та розвитку ЮНКТАД, які публікуються в періодичних виданнях та містять інформацію про величину та географічний розподіл експорту/імпорту міжнародних інвестицій.

49.Основні суперечності глобальних трансформацій.

Реальні процеси глоб-ції вкрай суперечливі, ставлять світове співтовариство перед серйозними викликами.

Позитивні риси глоб-ції:

-поширення нових інформаційних технологій і пов’язаними з ними переваги;

-розширення ринків і загострення міжнародної конкуренції;

-збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі;

-посилення уваги до проблем людства.

Негативні риси:

-посилення нерівномірності розвитку країн світу;

-нав’язування сильними країнами своєї волі нераціональної структури господарства, політ і екон залежності;

-посилення навантаження на світову екосистему та назрівання конфліктів;

-посилення протиріч між глоб та нац. Інтересами в умовах відсутності системи глоб управління та ефективних механізмів міжн координації.

Основні напрямки протиріччя глоб-ції:

-концентрація в постіндустр світі більшої частини інтелект і технолог потенціалу;

-зосередження основних торгівельних потоків в межах співдружності розвинутих країн;

-замкнення інцест потоків;

-спрямованість міграційних потоків з країн третього світу в розвинуті регіони.

50.Основні школи сучасної глобалістики.

У рамках парадигми сучасної глобалістики сформувалися і відповідні наукові школи:

1) Еколого-економічна (П.Екінс, Х. Гендерсон, Х. Дейлі), яка наголошує на реалізації системного підходу в дослідженні суспільних проблем, на відмові від зосередження на внутріш­ніх закономірностях економіки, вима-
гаючи включення до аналізу зовнішніх, неекономічних факторів, врахування чис­ленних взаємодій і взаємозв’язків між суспільством і природою. Також дана школа доводить можливість поєднання екологіч­них і економічних інтересів у процесах глобального розвитку.

2) Універсального еволюціонізму (М.Моісеєв) -- наголошує на тому, що глобальна природа є самоорганізованою системою, реакція якої є хоча і непрогнозованою, але неминучою в довгостроковому плані. Саме тому процеси глобального розвитку повинні враховувати зворотну реакцію біосфери.

3 )Глобальної екології -- Розробляє теорію глобальних рішень і ком­промісів.

Науково обґрунтовує модель глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї», «ядерної зими», а також соціологію глобального компромісу.

Доводить можливість реалізації світових угод кооперативного типу задля вирішення планетарних завдань.

Пропонує концепцію «Глобальних інститутів згоди», що можуть досягати стабіль­них і ефективних компромісів.

4) Контрольованого глобального розвитку (Д.Гвішіані) -- Передбачає реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку» з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій з вибору оптимальних стратегій управління. Глобалістиці пропонується розвиватися з позицій загально-соціологічної теорії і методології. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем.

5) Міжнародної політичної економії (С.Стрендж, Е.Хеллайнер,Ф.Черні,Л.Вейс) -- Відслідковує формування глобального еко­номічного, правового і політичного простору поряд зі становленням нового світогосподарського порядку. Аналіз цих процесів проводиться під кутом зору силових відносин і міждержавних конфліктів. Констатується визначна роль політичних рішень (чи відсутність таких) у розвитку найважливіших світогосподарських тенденцій і процесів. Розбираються суперечності між окремими групами інтересів, відомствами і гілками влади, їх вплив на формування економічної і зовнішньої політики країни, на наявність чи відсутність єдності під час захисту національних інтересів.

6) Економічної соціології (Ф.Бродель,М.Вебер, І. Шумпетер, К.Поланьї, Е. Дюргейм) -- Зазначає, що економіка є тісно пов’яза­ною з іншими сферами суспільного життя, що економічні процеси визначаються сукупністю суспільних інститутів. До таких інститутів належать не тільки правові норми і адміністративні рішення, а і си-
стеми цінностей, пріоритети, традиції, мораль, етика, що панують в суспільстві.

51.Парадокси фінансової глобалізації.

Парадоксами фін глоб-ції є Феномен «домашнього зміщення», парадокс Філдстайна-Хоріока і феномен низького рівня міжнародних нетто-потоків капіталу. Дані парадокси є логічним результатом конфронтації двох суперечливих процесів глобалізації і локалізації.

Феномен «домашнього зміщення» (home bias phenomenon) ґрунтується на ідеї про те, що диверсифікований фінансовий портфель позначається на значно більших очікуваних прибутках у порівнянні з недиверсифікованим (за умов однакового рівня ризику).

Оптимальний портфель має включати цінні папери всіх країн. Якщо інвестори намагаються застрахувати специфічні національні ризики, вони повинні включити у власні портфелі значну кількість міжнародних паперів.

Але дослідження показали,що інвестори віддають перевагу інвестиціям у внутрішні фінансові інструменти.

Тож міжнародні інвестори продовжують втрачати можливості фінансової диверсифікації. І з цього випливає, що повномас­штабна глобалізація фінансових ринків є теоретичною.

Парадокс «Філдстайна-Хоріока». Безперешкодне функціонування міжнародного ринку капіталу дає змогу внутрішній нормі інвестицій значно відхилятися від норми заощаджень. Тому заощадження повинні шукати шляхи найбільш ефективного свого використання на всьому ринку. Але після Другої світової війни країни, що характеризувалися високою нормою заощаджень, мали і велику норму інвестицій. Тому Філдстайн і Хоріока прийшли до висновку щодо низької міжнародної мобільності капіталів. І вони вважали, що світовий ринок капіталів не сприяє одержанню країнами довготривалого виграшу від міжнародної торгівлі. Дослідники парадоксу Ф-Х дійшли висновку, що ринки характеризуються не експортом надлишкового капіталу, а поглинанням надлишку заощаджень на внутрішньому ринку.

Феномен низького рівня потоків капіталу. Міжнародні потоки капіталу є одним із найважливіших індикаторів глобалізації фінансових ринків. Але рівень чистих потоків капіталу, що спостерігається на сьогодні, суперечить теоретичним уявленням про неабиякі масштаби глобалізації на фінансових ринках. Парадокси глобалізації фінансового ринку частково пояснюються диспропорцією його розвитку на користь похідних фінансових інструментів. Враховуючи те, що операції з деривативами становлять значну частину загального обсягу міжнародних операцій, специфіка глобалізації на фінансових ринках проявляється у зростанні обсягів міжнародного трансферту ризиків, а не потоків капіталу.

52.Перспективи фінансової діяльності ТНК у контексті сучасних тенденцій глобалізації.

Однією з основних ознак глобалізації є транснаціоналізація – найбільш істотний елемент, що забезпечує єдність функціонування світової економіки. У процесі її розвитку виникло таке інституціональне утворення як транснаціональні корпорації (ТНК). Вони разом із ТНБ, найкрупнішими логістичними посередниками є творцями і провідниками товарно – матеріальних, фінансових, інформаційних та інших потоків ресурсів, що сприяє зростанню масштабів і об’ємів міжнародних фінансово – кредитних операцій, збільшенню

кількості суб’єктів валютно – фінансових відносин і в, цілому, визначають розвиток світового господарства. По оцінкам експертів середньорічний об’єм міжнародних фінансових операцій в 10 – 15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто досягає приблизно 150 трлн. доларів США.

Специфіка діяльності ТНК полягає в створенні й розширенні закордонних і дочірніх

підприємств і встановленні контролю над їхньою діяльністю. Інвестиції за кордоном стають можливими, якщо:

а) Окремі капітали в процесі концентрації й централізації досягають таких масштабів, що вони можуть ризикувати і мати витрати пускового періоду, пов'язані зі створенням нових виробничих одиниць за кордоном. Сюди належать специфічні можливості фінансування монополій, можливості, які породжуються переплетенням виробничого й банківського капіталу, закони й приписання в країні, що вивозить капітал і країні, яка ввозить його, які стимулюють інвестиції, здійснювані за кордоном;

б) Є міжнародні інститути в господарських, валютних, торговельній сферах і області податкової політики, які роблять рентабельним у тривалій перспективі переміщення виробництва за кордон і пов'язані з ними операції фінансового характеру (наприклад, переведення прибутків);

в) Рівень розвитку міжнародної системи комунікацій забезпечує обмін товарів і координаційних дій між материнським і дочірнім компаніями;

г) Країни, куди надходять інвестиції, створюють інституціональні рамки, що забезпечують функціонування виробництва, і надають свої ринки для товарів цього виробництва.

53.Перспективні сценарії глобального розвитку.

Комплекс найгостріших глобальних проблем у нещодавньому минулому був пов'язаний з існуванням загрози ядерної війни між наддержавами, яка могла стати катастрофою для всього людства. Зараз такої загрози не існує, але фатальною загрозою існуванню системи міжнародних відносин залишається можливість тотального ядерного конфлікту, міжнародний тероризм. Запобігання ядерної війни було спільною проблемою для попередньої системи, воно залишається головним і для системи майбутньої.

Продовжує зростати гострота багатьох глобальних проблем. Нерівномірність розвитку Півдня і Півночі закладає характер конфліктності у систему, загрожує втратою нею динамічної стабільності. Ця конфліктна нерівномірність є особливо небезпечною в умовах набуття багатьма державами Півдня ядерного статусу.

Розв'язання глобальних проблем вимагає здійснення світовим співтовариством цілеспрямованої узгодженої політичної стратегії.

Таким чином, виокремимо кілька можливих сценаріїв майбутнього.

Перший передбачає американську гегемонію, хоча, як відомо, гегемонія – це позиція, яку дуже складно утримати.

Другий сценарій передбачає перехід монополярного світу в біполярний, виходячи з можливості появи у США глобально значущих конкурентів, перш за все Китаю або ЄС, чи формування передбачених чи несподіваних коаліцій.

Третій сценарій – це встановлення багатополярного світу. Відбувається складна взаємодія багатьох сил, світова історія буде являти собою поєднання мирних періодів та конфліктних ситуацій, конкуренцію за зони впливу.

Наступний сценарій передбачає паралельне існування кількох цивілізацій, які являтимуть собою самодостатні та самостійні центри світового розвитку.

Далі ставимо сценарій, який відстоює апокаліптичне бачення світу, міжнародні катаклізми, силове вирішення геополітичних, економічних, культурно-цивілізаційних протиріч.

Також можливо виділити такі сценарії:

«культурного імперіалізму» (передбачає глобальну гомогенізацію, тобто культурну уніфікацію, копіювання всіма країнами західного способу життя, розбудови уніполярного світу під егідою «світового уряду»);

«периферійної корупції» (передбачає розпад західної цивілізації та створення «культурного смітника» на його окраїнах);

«мозаїчних культур» (передбачає виникнення світу захищених, замкнених, конкуруючих і ворогуючих культур);

«егалітарного світу» (передбачає створення світу «відкритих» країн «всезагального добробуту», активний культурний обмін між ними).

Інший підхід до виділення сценаріїв майбутнього буви описані в проекті «Карта глобального майбутнього», розробленому Національною радою з розвідки США.

Згідно зі сценарієм «Давоський мир», у 2020 році в глобальній економіці впевнено домінують Китай та Індія. Темпи їхнього економічного зростання давно перевищили європейські показники й стрімко наздоганяють американські. Китай та Індія також досягли успіхів в освоєнні наукомістких технологій, збільшили свій політичний вплив і військову міць. При цьому всі країни світу, зокрема і нові лідери, продовжують грати за правилами, написаними на Заході.

Сценарій «Pax Americana» у же самою назвою залишає лідерство за США, які змогли відновити політичну єдність із Європою і «приборкати» держави Близького Сходу. Проте в обмін на домінування США дістають тягар відповідальності за світову безпеку і зростання невдоволення з боку бідних країн і таких, що

розвиваються

Третій сценарій, «Новий халіфат», найбільш «апокаліпсичний» для Заходу – у світі майбутнього панує транснаціональне теократичне співтовариство. До його виникнення призвів технологічний і інформаційний прогрес ісламських країн при збереженні ними традиційних цінностей, що заглиблює їхній конфлікт з країнами Заходу. Даний сценарій означає повернення до неофеодалізму і антагоністичний американському проекту, – звідси неминучість непримиренної боротьби між ними. Примітно, що під час реалізації даного сценарію багато споконвічно неісламських країн, наприклад Росія, теж стали б частиною халіфату.

Сценарій «Спіраль страху» найменш сприятливий для сучасної світової системи і насамперед – для країн «золотого мільярда». Він припускає безконтрольне поширення зброї масового знищення, глобальний економічний колапс, крах сучас них міжнародних інститутів і міжнародної системи. Цікаво, що такий розвиток подій аж ніяк не відміняє глобалізацію, але відбуватися вона буде в найпримітивніших формах «перерозподілу награбованого». Проте з усіх інших поглядів «Спіраль страху» знаменуватиме с обою безумовний кінець західної цивілізації.

54.Політико – правовий вимір глобалізації.

Глобалізація політичних ринків виражається насамперед у розшир кола екон суб'єктів, на запити яких змушені реагувати як нац-ні уряди, так і між організації. Мова йде про те, що коло джерел політ підтримки уряду (а виходить, і суб'єктів, у чиїх інтересах форм економ політики) виходить за рамки територіально-державних кордонів. Стосовно міжн економ організацій політична глобалізація означає появу числа нових "гравців" світогосп системи (у першу чергу ТНК і неуряд організацій), вплив яких по ряду параметрів порівн з впливом нац урядів. Трансформ політ системи як в нац, так і в глоб масштабах є важл рушійн фактором глобалізації. Складовою частиною глобалізації стали політ фактори, насамперед розпад соціаліст табору і СРСР, за яким пішла і самоліквід режимів соціаліст орієнтації в десятках країн, що розв. У зв'язку з цим одержують розвиток такі концепції, як обмеж нац суверенітету, створ єдиного світ правопорядку, створення світових органів ек і політ керув. Важл фактором глоб є викор політ інструментів. Основний зміст тиску розвинених держав на інших країн полягав у доданні глобалізації загальн х-ру, а також у прискор її темпів таким чином, щоб вони випереджали темпи розв ек й об'єктивних темпів росту МПП, незалежно від полож тих чи інших країн. На розвиток політ глоб великий вплив справляє взаємна адаптивність політ. устроїв, зокрема, демокр та недемокр. Міжнар. політика є своєрідним мех-змом задоволення або узгодження інтересів суб’єктів міжн. відносин. Адекватна реаліз принципів МЕВ можлива в стабільному політ серед-щі. При цьому важливу роль відіграє політ. стаб-сть країн (це невелика імовірність зміни політ. статусу країни протягом тривал. часу у вигляді виникн-ня соц. конфліктів і політ. актів типу тероризму, путчів.) Діалектичну протилежність до політ. стаб-сті складає політ. ризик, що передбачає можл-сть: ·політ. змови й політ. перевороту; ·конфіскації майна; ·націоналізації і навіть експропріації обєктів приват. власності; ·нац-ного, класового неприйняття, неприйняття на грунті релігії та інше.

55.Потенціал формування транснаціонального характеру економіки України.

Трансформація економік пострадянських країн, утворення нових геополітичних об'єднань на теренах СНД спонукають їх до вкладання капіталу в ключові сфери економіки цих країн у разі сприятливої ситуації. Україна, як приймаюча ТНК країна, не посіла належного місця в їх діяльності. Незважаючи на певні природні переваги, вона має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну -пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України (близько 50 млн. споживачів). Наявність дешевої робочої сили є істотним фактором лише для інвесторів-підприємців. Однак найнижчі серед країн Східної Європи витрати на оплату праці часто обертаються її низькою продуктивністю, нестачею капіталу, слабким менеджментом та регуляторними перепонами, що робить собівартість продукції вищою, ніж у сусідніх країнах. Іноземні інвестори, як правило, сподіваються на внутрішню ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають капітал під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. Проте процес іноземного інвестування в Україні гальмується численними чинниками.

Основні серед них:

(а) нестабільне й надмірне регулювання;

(б) нечітка правова система;

(в) мінливість економічного середовища;

(г) корупція;

(ґ) великий податковий тягар;

(д) проблеми щодо встановлення чітких прав власності;

(е) низький рівень доходів громадян;

(є) труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами;

(ж) мінливість політичного середовища;

(з) відсутність матеріальної інфраструктури;

(і) проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки.

Практика свідчить, що пріоритетами державної політики мають бути лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків; зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, мінімізація бюрократичних обмежень і зниження податкових ставок та зменшення кількості податків.

56.Принципові підходи до визначення глобалізації.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.


Теоретичне осмислення сутності процесу глобалізації. 
Перші спроби осмислення і оптимізації суспільного розвитку різного рівня тісно пов’язані з появою і розвитком перших релігійних і філософських систем людства.

Найбільш конкретними були так звані утопії, починаючи від утопій Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями Маркса, Леніна та їх послідовників. 
Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але послідовно йшла робота, спрямована на об’єктивізацію інтуїтивних та суб’єктивних за своєю природою теорій і моделей суспільного розвитку. Велику роль в цьому процесі відіграли розвиток природничих наук, спеціальних математичних та економетричних методів, статистики, демографії і, особливо, прикладної соціології, прогностики та загальної теорії вимірів.


В середині ХХ ст. фактично була завершена розробка засад аналізу і прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального рівня. Футурологічна література цього періоду стимулювала розвиток системного мислення та системного підходу до розгляду процесів глобального і регіонального рівнів. 
Якщо в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі співавторами (1972), заснованих на спрощенні екстраполяції п’яти параметрів розвитку сучасного світу – росту народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища основна увага надається фізичним, демографічним і екологічним чинникам розвитку, а соціально-політичні, культурні і навіть науково-технічні чинники практично ігнорувалися, то для наступних розробок був характерний набагато об’єктивніший підхід до опису глобальних і регіональних процесів.


Вже в другій доповіді Римського Клубу “Людство біля поворотного пункту” (1974) її автори М. Месарович і Е. Пестель зробили спробу врахування специфіки соціально-політичного розвитку різних регіонів. У зв’язку з цим світ було поділено умовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей складається з 3-х рівнів: причинного, організаційного та рівня формування норм, цінностей і цілей суспільства. Підхід Месаровича і Пестеля виявився дуже продуктивним і був покладений в основу значної кількості інших моделей і розробок, зокрема моделі, спрямованої на дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі “Китай-2000” і модельного комплексу “Форкаст”.


Багаторівнева ієрархічна структуризація моделі відтворення світу як сукупності взаємопов’язаних регіонів, а головне, введення факторів управління за рахунок перебирання альтернативних сценаріїв розвитку надійно увійшли до методичного арсеналу розробників моделей і стратегій глобального і регіонального розвитку і використовувалися, зокрема, при розробці великого класу економетричних і макроекономічних моделей останніх десятиліть. Серед них слід назвати моделі ООН В. Леонтьєва “майбутнє світової економіки”, Л. Клейна “УОРТОН”, моделі японського центру економічних досліджень, моделі ЮНКТАД та інші, Департаменту ООН з міжнародних, економічних і соціальних питань, періодичні моделі ОЕСР, “Чейз Манхеттен Бенк”, Світового банку тощо. Сьогодні ці моделі і розробки є важливим інструментом аналізу і формування регіональної і світової політики не тільки в галузі економічних, але й більш широких міжнародних питань. Проте саме успіхи в розробці досить адекватних моделей економічних і екологічних процесів зробили цілком очевидним штучність і безпорадність спроб формалізації політичних і соціальних процесів. 
Цілком об’єктивним є виникнення та формування в останнє десятиліття минулого століття нової галузі наукового знання, яка отримала назву “глобалістика”. Вона намагається систематизувати і узагальнено представити сукупність досліджень з даної проблематики. Глобалізація як одна з самих молодих соціологічних конструкцій потребує ґрунтовного її осмислення щодо всіх галузей життєдіяльності людської спільноти. В науковий обіг термін “глобалізація” була введена Р.Робертсоном, який вперше його застосував в 1983р.; в 1985р. він дав детальне його тлумачення, а в 1992р. виклав основи цієї концепції у спеціальному дослідженні. 
На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються світова конструкція – мета інфраструктура – в якій “перерозподіляється увесь сукупний світовий дохід між геоекономічними персонажами, тісно пов’язаними різними видами господарської діяльності. На засадах останнього класу технологій формується домінуюча глобальна інфраструктура, сприйнятлива для певного класу економічних суб’єктів і набагато менш дружня по відношенню до інших. Інфраструктура, сутність якої не виробництво, а розподіл і перерозподіл ресурсів, доходів, прибутку. Такий перерозподіл зорієнтований на країни півночі... є своєрідним глобальним податком на економічну діяльність”.
На думку М. Кастельса, “архітектура глобальної економіки відображає асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох головних економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями знедоленими, економічно і соціально знеціненими”. Глобалізація набуває різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове господарство. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать.