Історичний розвиток прав дитини

Попович

Гарщенко

3. Корнієнко

Павлюк

Дайнеко

6. Середній

Конончик

Луценко

Юля та Ярослав, для вас спільний 6 пункт. Коли продивитесь то моєте помітити що в табличці різнокольорові стовбчики, це означає що Ярик читає – що має бути(1) а Юля читає що є в нас. І Юля читає все що в цьому пункту є, окрім того що виділено коричнеки.

Зміст

Вступ…………………………………………………..

1. Історичний розвиток прав дитини……………..

2. Конвенція ООН про права дитини…………….

2.1 Національний план дій щодо реалізації

Конвенції ООН про права дитини

3. ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН…………………

4 Діяльність ЮНІСЕФ в Україні

4.1 Програма «Адвокація, інформаційна та соціальна політика»

4.2 Програма «ВІЛ/СНІД, діти та молодь»

4.3 Програма «Захист дитини»

4.4 Програма «Здоров’я та розвитку дитини»

5. Дискримінація прав дитини………………………

6. Сучасна ситуація в Україні. Шляхи виходу

7. Правова інформованість дітей та дорослих

8. Корисні адреси………………………………………

Висновок…………………………………………………

Список літератури…………………………………..

Вступ

В людській історії настало третє тисячоліття. Яким буде для нас 21-ше століття? Особливо це хвилює нас тому, що в цьому столітті будемо жити ми, сьогоднішні діти. Наскільки ми готові до майбутнього життя?

Для того, щоб ми вміли збудувати щасливе майбутнє, ми повинні знати змалечку, що всі народи і всі люди рівні між собою й мають однакові права на нашій Землі.

Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини – це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони – особливий зріз у загальному контексті прав людини.

Існує стереотип, що хороша дитина – слухняна дитина. А слухняна – означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні наслідки – в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати.

Зміни в суспільстві не можуть статися тільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді – активної, гідної, небайдужої.

Зараз проблема дитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо діти – наше майбутнє.

Іноді нам доводилось зустрічатись зі зневажливим ставленням дорослих до дітей, тому часто виникає питання: чи є в дитини якісь особисті права? Розуміємо, що наша держава молода, що тільки формується як правова, більшість її громадян юридично необізнані і не звикли цивілізовано захищати свої інтереси, не порушуючи права інших. Але ж як довго чекати зрушень на краще? Невже нинішньому поколінню молодих українців не судилося жити в правовій державі, а лише бути вічним її будівельником? Що нам перешкоджає? Скасувати протиріччя і законодавстві й нарешті почати дотримуватись його на практиці?

Знаючи свої права з дитинства, людина зможе плідно й ефективно брати участь у розбудові правового суспільства нашої держави.

 

Історичний розвиток прав дитини

Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов’язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.

Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.

Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.

Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.

Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини – ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

 

2. Конвенція ООН про права дитини

“Світовою конституцією прав дитини” називають Конвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.

Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.

Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя.

Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.

Короткий виклад Конвенції:

ст. 2 Всі діти є рівними у своїх правах.

Всі діти, незалежно від походження, кольору шкіри, національності, статі, мови є рівними у своїх правах.

ст. 3. Всі діти мають право на любов та піклування.

Дитина має право на піклування батьків, родичів, громади та держави. Інтереси дітей є першочерговими.

ст. 6. Невід'ємне право дитини на життя.

Життя кожної дитини є найціннішим не тільки для батьків. Кожна країна має забезпечувати виживання та здоровий розвиток дітей - своїх маленьких громадян.

ст.12-13. Всі діти мають право на власну думку.

Кожна дитина може вільно висловлювати власну думку та погляди, при чому, цим поглядам повинна приділятись увага при вирішенні будь-яких питань, що торкаються даної дитини.

ст. 15. Діти мають право на об'єднання.

Дитина має право зустрічатись з іншими людьми, вступати до асоціацій, об'єднань, або ж створювати їх.

ст. 16. Всі діти мають право на особисте життя.

Діти мають право на захист від втручання до їх особистого та сімейного життя. Не можна втручатись у листування дітей, порушувати їх честь та гідність.

ст.17. Всі діти мають право на інформацію.

Держава забезпечує доступ дітей до всебічної інформації. Заохочується розповсюдження засобами масової інформації матеріалів, що стосуються соціальних, культурних питань розвитку дитини. Держава також запобігає розповсюдженню та впливу шкідливої для дитини інформації.

ст. 28,29. Всі діти мають право на освіту.

Дитина має право на освіту, і обов'язок держави - забезпечити доступну для кожної дитини безкоштовну обов'язкову початкову освіту та заохотити її до отримання середньої освіти.

ст. 29. Всі діти мають право на розвиток талантів.

В кожній дитині закладений певний дар. Завдання держави полягає в тому, щоб не лише вчасно помітити талановитих дітей, а й сприяти розвитку їх талантів та обдарувань.

ст.30. Всі діти мають право на національну самобутність.

У кожного народу є своя мова, свої традиції, релігія, обряди. Діти мають право користуватися своєю національною культурою, рідною мовою та сповідувати свою релігію.

ст. 31. Всі діти мають право на відпочинок.

Діти мають право на відпочинок, дозвілля та участь у культурному та творчому житті.

ст. 45, 22. Всі діти мають право на міжнародну допомогу.

Діти, які з вини дорослих політиків чи через стихійне лихо (землетрус, повінь, радіоактивне ураження) стали біженцями, мають право на отримання міжнародної гуманітарної допомоги, яку надають міжнародні, урядові організації, а також прості люди, яким не байдужа доля дітей, постраждалих від стихійного лиха чи воєн.

 

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини.

У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об’єднує усі держави по відношенню к дітям повага до дитини, її правам та інтересам, турбота і любов.

 

 

2.1 Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини Україна як член міжнародного співтовариства бере участь у діяльності зі створення сприятливого для дітей середовища, в якому гідний розвиток і захист їх прав забезпечується з дотриманням принципів демократії, рівності, миру, соціальної справедливості з урахуванням моральних засад та традиційних цінностей українського суспільства, спрямованих на зміцнення сім'ї та морального здоров'я дітей в Україні.
Підсумковим документом Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН "Світ, сприятливий для дітей", підписаним Кабінетом Міністрів України 10 травня 2002 року, визначено чотири
пріоритетні напрями діяльності: пропагування здорового способу життя; забезпечення можливості здобувати високоякісну освіту; захист дітей від жорстокого поводження, насильства та
експлуатації; боротьба з ВІЛ/СНІДом, а також передбачено глобальний план дій, орієнтований на розвиток і захист прав та інтересів підростаючого покоління, і завдання, які світова спільнота має виконувати для дітей та разом з дітьми.

 

1. Охорона здоров’я та формування здорового способу життя дітей

Мета – створення умов для народження здорової дитини, збереження здоров’я кожної дитини протягом усього періоду дитинства, забезпечення доступу до високоякісних медичних послуг.

 

1.2. Протидія ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії

Мета – обмежити поширення серед дітей ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії і закріпити таку тенденцію.

 

1.3. Оздоровлення та відпочинок

Мета – реалізація права кожної дитини на оздоровлення та відпочинок шляхом запровадження комплексу спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, спрямованих на поліпшення та зміцнення стану здоров’я дітей, організацію їх змістовного відпочинку.

1.4. Фізичне виховання

Мета – створення належних умов для збереження та зміцнення фізичного здоров’я дітей, формування здорового способу життя.

2. Освіта

Мета – створення рівних умов для доступу кожної дитини до високоякісної освіти (дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і вищої) для забезпечення розвитку особистості, суспільства і держави.

3. Культурний і духовний розвиток дитини

Мета – розвиток творчого потенціалу дітей, організація їх естетичного та патріотичного виховання.

4. Захист прав дітей різних категорій

4.1. Соціальне забезпечення та підтримка сімей з дітьми

Мета – створення умов для утвердження в суспільстві сімейних цінностей, матеріального забезпечення сімей з дітьми, забезпечення їх морального здоров’я, виховання відповідального батьківства та запобігання соціальному сирітству.

4.2. Запобігання соціальному сирітству, подолання бездоглядності та безпритульності серед дітей.

Мета – організація результативної роботи щодо запобігання соціальному сирітству, реабілітації бездоглядних та безпритульних дітей, розвиток сімейних форм виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних та безпритульних, схильних до бродяжництва.

4.3. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Мета – створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім’ї.

4.4. Захист дітей-інвалідів

Мета – забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів, надання високоякісних психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, юридичних, інформаційних та інших послуг дітям-інвалідам та сім’ям, які ними опікуються; створення умов для реалізації їхнього особистісного потенціалу.

4.5. Захист дітей-біженців, дітей, які перебувають на території України без законних представників, та дітей без громадянства

Мета – забезпечення соціальної адаптації дітей, які є шукачами притулку без супроводу дорослих, та дітей з родин біженців.

4.6. Боротьба з використанням дитячої праці

Мета – запобігання та ліквідація найгірших форм дитячої праці шляхом запровадження ефективних економічного, правового і соціального механізмів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства щодо застосування праці дітей.

4.7. Ліквідація торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними

Мета – ліквідація торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними; створення умов для ефективної реабілітації дітей.

 

4.8. Захист прав дітей, які вчинили правопорушення

Мета – профілактика неправомірних дій з боку дітей, значне зменшення кількості злочинів, вчинених дітьми, приведення умов їх утримання у спеціальних установах для дітей у відповідність із міжнародними стандартами.

4.9. Створення системи ювенальної юстиції

Мета – зниження рівня дитячої злочинності, зменшення кількості дітей, засуджених до позбавлення волі за рахунок альтернативних видів покарання.

5. Підвищення ролі територіальної громади у вирішенні питань захисту прав та розвитку дітей

Мета – активізація участі територіальної громади у захисті прав та розвитку дитини шляхом залучення представників громади до діяльності в інтересах дітей.

6. Участь дітей у житті суспільства

Мета – забезпечення реалізації права дітей висловлювати свою думку, виховання навичок прийняття соціально мотивованих рішень.

7. Міжнародне співробітництво

Мета – розвиток різних форм співробітництва з іншими державами, міжнародними організаціями для розв’язання нагальних проблем у сфері охорони дитинства.

 

 

 

3. ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН

З часу утворення Організації Об’єднаних Націй (1945) об’єктом її особливої турботи і допомоги завжди були діти, їх благополуччя і права. Одним з перших результатів діяльності ООН було рішення, прийняте Генеральною Асамблеєю ООН в 1946 році, про утворення Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) як одного з органів ООН для надання допомоги дітям в Європі після Другої світової війни. Коли в 1950 році термін повноважень фонду фактично закінчився, за проханням країн Азії, Африки, Латинської Америки, Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про включення ЮНІСЕФ в систему Організації Об’єднаних Націй як постійно діючу структуру, метою якої є задоволення довготривалих потреб дітей у країнах, що розвиваються. Із назви були виключені слова “міжнародний” і “надзвичайний”, однак відома на той вже час абревіатура “ЮНІСЕФ” збереглась.

З плином часу, не дивлячись на певні досягнення окремих країн в забезпеченні більш благополучного стану дітей, місія ЮНІСЕФ не зазнала змін: діяти в інтересах дітей і залежності від їх потреб і без будь-якої дискримінації. При цьому важливо відзначити, що до цього часу ЮНІСЕФ є головним механізмом міжнародної допомоги дітям, які перебувають у важких умовах. Значимість ролі ЮНІСЕФ як провідника інтересів міжнародного співтовариства по впровадженню в усіх країнах світу положень Конвенції ООН про права дитини заключається перш за все в широкій пропаганді необхідності захисту прав і охорони законних інтересів неповнолітніх дітей і мобілізації ресурсів на покращення їх становища.

Конвенція ООН про права дитини, яку ратифікували всі країни регіону, є легітимною основою і повинна визначити рамки взаємодії ЮНІСЕФ з урядами, поза урядовими організаціями та іншими потенційними партнерами

Ефективна політика в інтересах дітей в кожній країні повинна базуватись на точному знанні і розумінні справжнього становища дітей, їх потреб і способів найкращого задоволення цих їхніх потреб. В той же час очевидно, що виконання державою прийнятих міжнародно-правових зобов’язень не може бути забезпечене без створення постійно діючих незалежних механізмів захисту прав дитини. Це більш, ніж актуально для України, тому що процеси соціально-економічних і політичних перетворень та реформ, які відбуваються в країні, негативно відбились на становищі соціально незахищених груп населення, серед яких одне з перших місць займають діти. Завдання в тому, щоб створити такий орган, який зміг би виступити на захист інтересів дітей, проводячи при цьому критичний аналіз державної політики і являючись свого роду рупором дітей. Крім того, такий орган повинен бути джерелом достовірної інформації про становище, проблеми, потреби і інтереси дітей.

4 Діяльність ЮНІСЕФ в Україні

Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ) відкрив своє представництво у Києві у 1997 році. З того часу ми працюємо над покращенням життя дітей та сімей на всій території України.

Протягом останніх років ЮНІСЕФ постійно збільшував масштаби своєї підтримки Уряду України у створенні програм з охорони здоров'я, харчування, освіти та захисту для дітей. ЮНІСЕФ відстоює права дітей на участь та виступає за пріоритетність дій направлених на найуразливіших та знедолених. Визнаючи, що добробут дітей тісно пов’язаний із станом матерів, ЮНІСЕФ також працює заради покращення здоров’я та освіти та захисту прав матерів в Україні.

У 2006 році Представництво ЮНІСЕФ в Україні почало нову програму, що відображає прагнення країни досягти Цілей розвитку тисячоліття. Ці цілі включають захист материнства, зменшення дитячої смертності, зупинення поширення ВІЛ/СНІДу й туберкульозу, захист вразливих категорій і сприяння гендерній рівності.

Програми ЮНІСЕФ впроваджуються у Києві, АР Крим, Одесі, Донецьку, Львові, Херсоні, Сумах, Івано-Франківську, Черкасах, Житомирі, Хмельницькому, Чернігові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві.

Діяльність ЮНІСЕФ фінансується за рахунок. добровільних внесків окремих осіб, підприємств, фондів та урядів. Ви можете дізнатись більше про те, як підтримати діяльність ЮНІСЕФ

Поточна Програма співпраці з Урядом України, яка триває з 2006 року по 2010 рік складається із чотирьох програм:

· Адвокація, Інформація та Соціальна політика

· ВІЛ/СНІД, Діти та Молодь

· Захист Дитини

· Здоров’я та Розвиток Дитини

 

4.1 Програма «Адвокація, інформаційна та соціальна політика»

Проблема

Уряд України розробив ряд національних стратегій та програм, спрямованих на потреби дітей. Однак, механізми реалізації та бюджетні асигнування на ці зусилля часто неефективні та недостатні. Формування політики не завжди ґрунтується на об’єктивній інформації через відсутність даних і неадекватний аналіз. Крім того, діти мають мало можливостей для участі у прийнятті політичних рішень, що впливає на їхнє життя й добробут.

Вирішення — Покращення становища дітей в Україні за допомогою ефективнішої політики, моніторингу прав дитини та їх розширеної участі.

У 2006 році Представництво ЮНІСЕФ в Україні почало нову програму «Адвокація, інформаційна та соціальна політика». Програма працює з урядом і громадянським суспільством, допомагаючи розробляти доброзичливі для дітей стратегії та норми, створювати прозору та ефективну систему моніторингу прав дитини, надавати молоді можливість дізнаватися про свої права та користуватися ними. Для досягнення цих цілей проводиться наступна діяльність:

розроблення комплексної системи моніторингу прав дитини та адвокації;

запровадження моделі врядування «Місто, дружнє до дитини» з метою заохочення перерозподілу ресурсів на користь дітей та сімей з дітьми, підвищення якості соціальних послуг, захисту вразливих дітей, запровадження участі дітей у прийнятті рішень на місцевому рівні;

зміцнення спроможності уряду розробляти та проводити обґрунтовану політику через запровадження системи управлення даними «ДевІнфо» для збирання, зберігання та аналізу даних щодо реалізації прав дитини;

сприяння Урядові України у розробленні та реалізації Національного плану дій в інтересах дітей, а також інших важливих політичних документів;

розвиток національних нормативно-правових актів щодо висвітлення засобами масової інформації проблем дитинства, які спрямовані на захист прав дітей; залучення засобів масової інформації до партнерств задля дітей.

Результат:

За підтримки ЮНІСЕФ чотири місцеві адміністрації у Західній Україні створили дитячі дорадчі групи для надання рекомендацій органам місцевого самоуправління щодо всіх питань, що стосуються дітей та молоді.

За допомогою ЮНІСЕФ шість міст України працюють над запровадженням моделі врядування «Місто, дружнє до дитини».

ЮНІСЕФ підтримав створення Всеукраїнської коаліції «Єднаймося заради дітей». Ця організація, до якої входять 50 неурядових організацій, зараз активно сприяє дотриманню прав дитини в Україні.

4.2 Програма «ВІЛ/СНІД діти та молодь»

Проблема

Україна є найбільш ураженою ВІЛ/СНІДом країною в Європі. З ВІЛ/СНІДом живуть, за оцінками експертів, 440 тис. людей віком від п’ятнадцяти до сорока дев’яти років - приблизно 1.63 відсотка дорослого населення. Три регіони – Київ, Одеса та Донецьк – нещодавно перевищили межу в 1 відсоток ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, що сигналізує поширення епідемії на загальне населення.

Рушієм поширення ВІЛ-інфекції залишається споживання ін’єкційних наркотиків; проте зараз ВІЛ швидко поширюється взагалі серед молодого населення через незахищені статеві стосунки та від ВІЛ- позитивних матерів до новонароджених під час вагітності, пологів або грудному вигодовуванні. Вісімдесят відсотків усіх інфікованих – молодь. Нещодавнє різке збільшення кількості випадків інфікування поза межами уразливих груп, зокрема серед молодих жінок, свідчить про те, що наступні роки повинні стати вирішальними для боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні.

 

Поточні тенденції епідемії ВІЛ доводять, що більше уваги повинно бути приділено профілактичній роботі серед ПГР та молоді, зниженню смертності серед дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, розвитку потенціалу надавачів послуг та підвищенню якості існуючої системи лікування, догляду та підтримки тих, хто уже уражений ВІЛ/СНІДом.

Вирішення: захист дітей та жінок від ВІЛ/СНІДу

ЮНІСЕФ допомагає уряду боротися з загрозою повномасштабного спалаху ВІЛ/СНІДу в Україні, водночас захищаючи права людей, які живуть з ВІЛ, зокрема шляхом:

роботи з урядовими партнерами над посиленням національної відповіді епідемії, щоб забезпечити дотримання прав дітей та жінок, що живуть з ВІЛ;

підтримки розвитку дружніх до молоді медико-соціальних послуг на всій території країни та запровадження системи моніторингу якості та доступності цих послуг;

підтримки збору та аналізу даних щодо підлітків груп ризику та сприяння розвитку спроможності державних та неурядових організацій щодо планування, впровадження, моніторингу та оцінки діяльності у сфері профілактики ВІЛ серед підлітків груп ризику;

сприяння формуванню у дітей та молоді, як у школі, так і поза нею, життєвих навичок, потрібних їм для захисту себе від інфікування ВІЛ;

запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини шляхом зміцнення спроможності медичних закладів до проведення профілактичних заходів, зокрема, добровільного тестування та консультування вагітних жінок, а також надання антиретровірусної терапії ВІЛ-інфікованим;

сприяння забезпечення антиретровірусної терапії для жінок і дітей на рівні міжнародних та національних стандартів;

Результат:

Уряд, у співробітництві з партнерами з громадянського суспільства, розробив «Дорожню карту». Національний звіт України щодо розширення універсального доступу до профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки до 2010 р. за технічної та інформаційної підтримки ЮНІСЕФ і інших агенцій ООН. У цьому документі дітей та підлітків груп ризику віднесено до груп населення підвищеного ризику та встановлено 60% цільовий показник охоплення профілактичними послугами дітей та підлітків груп ризику до 2010 р.

ЮНІСЕФ підтримав уряд у розробці та реалізації першої Національної програми «Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини в Україні на 2001-2003 роки». Сьогодні ЮНІСЕФ розбудовує спроможність медичних працівників щодо зміцнення та розширення програми. У ході оцінки національної програми у 2007 році було встановлено, що вона дозволила зменшити передачу на дві третини, з 27% у 2000 році до 8% у 2006 році.

Щоб відповісти на потреби дітей та сімей, уражених ВІЛ-інфекцією, ЮНІСЕФ підтримав моделі центрів соціальних послуг на рівні громад у Києві, Одесі, Херсоні, Миколаєві, Кривому Розі та АРК. Ці заклади надають ВІЛ-позитивним дітям місце, де вони можуть спілкуватися з іншими дітьми, одержувати догляд і готуватися до школи. Батьки одержують поради про те, як доглядати за дітьми, а також психологічну, правову та соціальну підтримку.

ЮНІСЕФ підтримав впровадження інтерактивної учбової програми з питань ВІЛ у виховних колоніях для неповнолітніх.

ЮНІСЕФ сприяв тому, щоб профілактика ВІЛ була включена до галузі «Здоров’я і фізична культура» Державного стандарту загальної середньої освіти.

Навчальна протиалкогольна та протинаркотична програма була розроблена для профілактики алкогольної та наркотичної залежності серед учнів 1-12 класів середніх шкіл України. Програма буде надалі інтегрована у широку систему освіти через виховні години класних керівників.

Пілотний проект ЮНІСЕФ з профілактики ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків визнаний урядом як успішний та був розгорнутий на національному рівні. Зараз у всій країні діють 216 пунктів обміну шприців.

ЮНІСЕФ допоміг інтегрувати служби дружні до молоді у педіатричні поліклінічні служби первинного рівня та у державні соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді.

4.3 Програма «Захист дитини»

Проблема

З дев’яти мільйонів українських дітей близько 65 000 живуть у державних інтернатних закладах. Серед головних причин відмов від дітей – бідність, безробіття батьків, девальвація сімейних і моральних цінностей, алкоголізм і споживання наркотиків. Занедбаність дітей також можна бачити у зростанні за останнє десятиріччя кількості дітей, які живуть і працюють на вулиці. Бідність серед дітей та молоді також викликає ризик потрапляння до рук торговців людьми з метою сексуальної експлуатації та примусової праці. Відсутність суспільних можливостей та наркоманія штовхають молодь на шлях конфлікту з законом. У багатьох випадках зв’язки між судовими, правоохоронними та соціальними структурами слабкі, що сприяє запобіганню злочинності серед неповнолітніх. Навпаки, молоді люди, що вступили у конфлікт із законом, часто опиняються в ув’язненні, без будь-якої підтримки для реінтеграції у суспільство.

Вирішення — Захист дітей від відмов, насильства та жорстокого поводження

ЮНІСЕФ працює над тим, щоб захистити дітей та жінок від експлуатації, жорстокого та недбалого поводження шляхом:

· надання технічної допомоги для подальшого вдосконалення системи правосуддя у справах неповнолітніх та захисту дітей, що конфліктують з законом, згідно з Конвенцією ООН про права дитини та іншими міжнародними нормами;

· сприяння розвитку соціальних служб для надання консультативно-психологічної допомоги батькам і дітям у критичному стані;

· створення центрів матері та дитини з метою запобігання відмов матерів від своїх новонароджених дітей. Ця програма слугує системою раннього попередження для виявлення матерів, що можуть бути схильними залишити своїх немовлят після народження, і надає підтримку матері після народження дитини;

· надання допомоги урядові у перегляді законодавства й політики щодо поміщення дітей у спеціалізовані заклади

Результат:

Розроблені методики запобігання залишенню дітей у центрах матері та дитини й пологових будинках.

За підтримки ЮНІСЕФ триста соціальних працівників мобілізовано для роботи у центрах матері та дитини у семи регіонах та у пологових будинках/відділеннях по всій країні як координатори розв’язання криз на випадок, коли виникає ризик залишення дитини у ранньому віці.

ЮНІСЕФ допоміг урядовим партнерам у перегляді правової основи та методологічної бази для запобігання домашньому насильству та насильству щодо дітей і для реагування на ці явища. Результатом перегляду стали рекомендації та юридичні документи, які допоможуть державі виконувати свої зобов’язання перед жінками й дітьми, що стали жертвами домашнього насильства та жорстокого поводження.

ЮНІСЕФ підтримав розробку проектів законодавства про систему і службу пробації, в тому числі щодо пробації для неповнолітніх, що вступили в конфлікт з законом. ЮНІСЕФ також допоміг розробити проект положення про денні центри пробації у Харківській області.

Розроблені методичні рекомендації з підготовки неповнолітніх правопорушників до звільнення з-під варти.

ЮНІСЕФ відіграв ефективну роль у сприянні уряду в розробленні методик оцінки індивідуальних потреб дітей, що живуть у спеціалізованих закладах, і розробленні для них планів догляду на все життя. Як перший крок, були розроблені індивідуальні плани догляду для 214 дітей у Київській, Херсонській та Хмельницькій областях.

 

 

4.4 Програма «Здоров'я та розвиток дитини»

Втрата потенціалу у дитинстві - одна з найгостріших сучасних світових проблем, яка торкається більше ніж 200,000,000 дітей. Саме тому розвиток дітей молодшого віку визнано одним з пріоритетів діяльності ЮНІСЕФ. Один долар витрачений на програми розвитку дітей раннього віку повертається в суспільство сьома доларами зменшення соціальних видатків. Саме тому, програми, спрямовані на забезпечення здорового повноцінного розвитку дітей раннього віку, є прямою інвестицією в економічний та соціальний добробут країни, оскільки, зростаючи, ці діти ставатимуть здоровими, інтелектуально розвиненими та соціально адаптованими громадянами.

Проблема

На сьогодні ліквідація захворювань, спричинених дефіцитом йоду, яка має вирішуватись через найбільш ефективний метод - впровадження універсального йодування солі - залишається актуальною проблемою в Україні.

Якість первинних медичних послуг для матерів і дітей є низькою і доступ до таких послуг, особливо для соціально вразливих груп і сільського населення обмеженим. Знання та навички батьків щодо догляду, харчування та розвитку дітей є недостатніми. Саме з цих причин рівень виключного грудного вигодовування в Україні становить лише 18% і залишається одним з найнижчих в регіоні.

В Україні немає національних стандартів розвитку дитини. Відповідно не може бути якісних стандартів навчання батьків, або стандартів надання комплексних базових послуг дітям, оскільки вони мають ґрунтуватися на прийнятих в державі стандартах розвитку дитини.

Генеральна Асамблея ООН проголосила 2006-2016 роки десятиріччям відновлення та сталого розвитку регіонів постраждалих від Чорнобиля. Для цього, перш за все, необхідно забезпечити якість первинних медичних послуг та створити умови для здорового і повноцінного розвитку дитини на цих територіях.

За неофіційними даними в Україні чисельність Рома сягає 400 тисяч осіб. Більшість ромських родин має багато дітей і живуть у надзвичайно злиденних умовах, потерпаючи від туберкульозу та інших інфекційних захворювань. Доступ до освіти та медичного обслуговування, можливості для розвитку і участі для ромських дітей є обмеженим через бідність, мовний бар’єр, сегрегацію, дискримінацію та стигму.

Вирішення

Досягнення сталої ліквідації йодного дефіциту шляхом універсального йодування солі.

Покращення якості і доступу до первинних медичних послуг для матерів і дітей через реалізацію Розширеної ініціативи “Лікарня, доброзичлива до дитини”, впровадження на національному рівні Інтегрованого ведення хвороб дитячого віку. Оскільки основною перешкодою є недосконалість самої системи охорони здоров’я в Україні, необхідно вирішувати питання реформування системи надання медичної допомоги матерям і дітям, застосування ефективних моделей адміністрування та забезпечення відповідного фінансування.

Перевірка існуючих стандартів розвитку дитини за сучасними протоколами, внесення відповідних змін в існуючі державні програми розвитку дитини, навчання батьків і підготовки фахівців.

Виконання плану дій ООН щодо стабільного розвитку Чорнобильських областей, що включає впровадження універсальної йодизації солі, підвищення якості та доступу до послуг охорони здоров'я матері та дитини, посилення програм відповідального батьківства та створення моделей комплексних послуг для родин.

Розробка Національного плану розвитку ромського населення, в тому числі програма забезпечення виживання, здоров’я та розвитку дітей. Сприяння у підготовці ромських медіаторів з питань здоров’я матері і дитини.

Результат

Проект Указу Президента “Про стале подолання йодного дефіциту в Україні” та проект Концепції Державної цільової програми запобігання захворюванням, спричиненим йодною недостатністю, на період до 2013 року знаходяться в процесі розробки та погодження.

Нині майже половина дітей в Україні народжуються в пологових будинках, які мають статус «Лікарня, доброзичлива для дитини». На початок 2009 року цей статус отримали 180 медичних закладів. Ці заклади звітують про значно нижчі рівні смертності і захворюваності малюків ніж ті, які не мають такого статусу. Для забезпечення впровадження ініціативи на національному рівні, створені та працюють національний та обласні центри (http://www.ohmadet-center.org.ua). За період з 2005 по 2007 рік національний показник виключного грудного вигодовування зріс з 6% до 18%. У дитячих поліклініках, що відповідають вимогам «Лікарня, доброзичлива до дитини», показник виключно грудного вигодовуванню досягає 50.5%. Кількість партнерських пологів з 2005 по 2008 рік зросла з 4% до 30%, а у “Лікарнях, доброзичливих до дитини” досягла 52.8%.

Спільні зусилля МОЗ України, проекту “Здоров'я матері та дитини” (JSI) та ЮНІСЕФ у впровадженні протоколів догляду за здоровою дитиною, які базуються на доказовій медицині були реалізовані у прийнятому 2008 року Наказі МОЗ №149. Цим наказом запроваджуються нові стандарти ВООЗ щодо розвитку дитини та консультування батьків, сучасні рекомендації щодо вигодовування дитини. Кількість медичних оглядів протягом перших трьох років життя дитини була значно зменшена, але якість і змістовність кожного огляду підвищено.

ЮНІСЕФ в Україні взяв на себе роль лідера у впровадженні проекту “Факти для життя” для населення, яке постраждало від Чорнобиля у Росії, Україні та Білорусії. Всесвітнє видання ЮНІСЕФ “Факти для Життя” було доповнено новими розділами стосовно радіації, попередження онкологічних захворювань, психо-соціального добробуту матері і дитини та догляду за дітьми з особливостями розвитку, видано національними мовами та розповсюджено в трьох країнах.

За підтримки ЮНІСЕФ були розроблені керівні принципи та Державна програма розвитку дітей від народження до трьох років «Зернятко», яка широко використовується родинами, громадами та дошкільними закладами, які опікуються дітьми раннього віку.

На базі медичних закладів Львова, Донецька та Івано-Франківська за сприяння ЮНІСЕФ створені центри розвитку дітей раннього віку та сімейні центри. Центри надають родинам консультації у питаннях догляду, харчування та розвитку дітей. Дослідження результатів цих проектів доводить значне зменшення захворюваності дітей та дитячого травматизму як результат кращих батьківських знань та практик. Завдяки створенню та активній діяльності мережі Тато-шкіл значно підвищилася участь і роль батька у догляді та розвитку дитини.

5. Дискримінація прав дитини

Більшість населення України і уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як до самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання.

Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, тому і дітям і дорослим буде корисним знати, в яких випадках права дитини порушуються, здійснено насилля, які види насилля бувають тощо.

Над дитиною здійснено насилля, якщо:

· Їй нанесли побої;

· Її здоров’ю завдали шкоди;

· Порушили її статеву недоторканість й статеву свободу;

Дитину залякували, якщо:

· Їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів,

· Використовували для залякування свій зріст, вік;

· На неї кричали;

· Їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.).

До жорстокого ставлення також відноситься використання при цьому громадських інститутів:

· Релігійною організацією,

· Судом,

· Міліцією,

· Школою,

· Спецшколою для дітей,

· Притулком,

· Родичами,

· Психіатричною лікарнею і т.д.

Над дитиною здійснюють насилля, якщо використовують для цього ізоляцію:

· Контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими, братами і сестрами, бабусею і дідусем.

Над дитиною також здійснюють емоційне насилля, якщо:

· Її принижують, використовують образливі прізвиська;

· Її використовують як довірену особу;

· При спілкуванні з дитиною виявляється непослідовність;

· Дитину соромлять;

· Дитину використовують як засіб передачі інформації одному з батьків;

Над дитиною здійснено економічне насилля, якщо:

· Не задовольняються її основні потреби;

· Контролюється його поведінка за допомогою грошей;

· Дорослими розтрачуються сімейні гроші;

· Дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків;

До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози:

· Погрози кинути її;

· Погрози самогубства;

· Погрози нанесення фізичної шкоди собі або родичам;

До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому свої привілеї:

· Обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою;

· Відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі (про відвідини її батьками, опікунами, тощо).

· Дитину перебивають під час розмови.

Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності, переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої права та належно оцінять вчинки своїх батьків.

 

6. Сучасна ситуація в Україні. Шляхи виходу

Зараз проблема дитинства одна з найважливіших проблем нашої країни. І не треба легковажно ставитися до ситуації, що склалося, бо діти – це наше майбутнє і треба сприймати це дуже серйозно.

На паперах все виглядає не так, як у реальному житті. Більшість дітей, як і їхніх батьків, і уявлення не має про права дитини і про Конвенцію ООН про права дитини. Та навіть ті, хто знають, не можуть застосувати свої знання належним чином, бо вічно. Проблемою нашого населення була юридична необізнаність на неграмотність. Так, держава робить деякі окремі, повільні, рідкі кроки на шляху вирішення цієї проблеми, але повинні існувати дійсні шляхи виходу, справжня рішуча програма.

Конвенція ООН про права дитини порушується на кожному кроку, бо про неї знають одиниці. Тому, поглянувши на нижче наведену таблицю, можна побачити реальну ситуацію, що склалася в Україні, відносно виконання Конвенції й порушення прав дитини.

 

ВИМОГИ	ФАКТИ
Повинно бути в ідеалі	Є насправді
Дитина... з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства... (ст. 7, п.1) Держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучатися зі своїми батьками всупереч їх бажанню... (ст.9, п.1) Держави-учасниці вживають... усіх необхідних заходів для запобігнення викрадення дітей... (ст.35)	“Справа львівських дітей” – один з найскандальніших процесів в Україні. Дітей продають, як звичайнісіньку сировину. Що далі? В залі суду нема основних потерпілих - вони десь за океаном вчаться вимовляти перші свої слова чужою мовою. Може, їм і краще там... Та хіба комусь дано цей абсурдний привілей: докорінно змінювати дитячі долі, водночас набиваючи грішми власні кишені?!
Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для зниження рівнів смертності немовлят і дитячої смертності. (ст.24, п.2)	Ні для кого не секрет, що демографічна криза набирає в Україні все більших обертів. І чи не найбільша смертність спостерігається серед дітей, а особливо немовлят.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для... розвитку дитини. Батьки... несуть основну відповідальність за забезпечення... умов життя (ст. 27, п. 1-2).	Безробіття, невиплата заборгованості по заробітній платі, фінансова неспроможність нашого дорослого населення – основні чинники, які аж ніяк не сприяють повноцінному розвитку дитячої особистості.
Держави-учасниці... вживають заходів для сприяння регулярному відвідуванню шкіл і зниженню кількості учнів, що залишили школу (ст. 28, п. 1) Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному та творчому житті... (ст. 31, п. 2)	Освіта... графік її цінності в нашій державі останнім часом різко падає вниз. Масово скорочується кількість класів, навчальних дисциплін. Що вже казати про тиражі підручників? Сотні позашкільних закладів втратили своє право на існування. То ж зовсім не дивним є питання: “Звідки ж береться така “розбещена” молодь?”.

 

Можна ще довго говорити про права дитини, випадки їх порушень, недоліки законодавства (декларативність, відсутність механізму реалізації прав, тощо), але потрібно діяти. На мій погляд, потрібна справжня програма дій, яка б допомагала збереженню й дотриманню прав дитини.

Шляхи виходу:

§ Налагодити механізм виконання законів;

§ Ввести попередню експертизу державних рішень, що стосуються добробуту дітей;

§ Гарантувати прожитковий мінімум для дитини шляхом державної дійсної підтримки сімей з дітьми;

§ Надати можливість батькам заробляти необхідні кошти для утримання дітей;

§ Законодавчо закріпити принцип найповнішого забезпечення інтересів дитини за вирішенням будь-яких питань про неї і з нею;

§ Гарантувати дитині юридичну допомогу;

§ Реформувати систему сирітських закладів;

§ Внести зміни у законодавство про всиновлення, запровадити альтернативні форми опіки над дітьми;

§ Збереження безплатної вищої освіти;

§ Створення дійсної державної діючої організації, яка б контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини та захищала інтереси і права дітей;

§ Запровадити нову систему запобігання злочинності серед дітей;

§ Ввести нову систему виправних закладів, що стосуються дітей;

§ Встановити гарантії працевлаштування неповнолітніх;

Ввести обов’язкову мінімальну правову освіту серед дітей та молоді, щоб вони знали свої права та яким шляхом відновити порушені свої права, а також видавати правову періодику для молоді, яка б була доступною, організувати гуртки з прав людини і громадянина, організувати центр юридичних консультацій для підлітків

7. Правова інформованість дітей та дорослих

Сьогодні вже не достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що дитина, як і кожна людина, має власні права.

Особливу увагу також слід приділяти думці батьків, бо це вони першими повинні укладати грунт правової свідомості у психологію дитини.

У жовтні минулого року Центр “Соціальний моніторинг” за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні провів соціологічне опитування дітей у віці від 9-17 років та їхніх батьків. Опитування проводилось у 106 населених пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Результати виявилися дуже цікавими.

Ось деякі з них:

 

Результат опитування показав, що діти, які не чули про ті чи інші свої права, гарантовані Конвенцією ООН, складають 9-28%. Найменше діти знали про свої права на захист від втручання в особисте життя, від шкідливої інформації, сексуальної експлуатації та небезпечної праці. Майже кожна восьма дитина повідомила про порушення її прав, а кожна четверта була свідком того, як порушувалися права інших дітей.

У дев’яності роки – у 1990, 1995, 2000, 2005, 2010 роках співробітником Інституту молоді (Москва) С.Н.Щегловою проводилось анкетування підлітків України, пов’язане зі з’ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми громадянськими правами та якими з них, по їх відчуттям, вони можуть скористатися. Ось результати цього опитування:

 

 

 

Приємно вражає, що у 2010 році з усіх опитаних не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідати на ці питання або не знала відповіді. В середньому кожний назвав по 9 основних прав і свобод громадян.

При цьому анкетуванні з’ясувалось, що більше четверті респондентів не знали відповіді на питання про назву документа, де записані їх основні права й свободи. Основними документами були названі:

 

Опитування засвідчило, що більшість дітей України почуваються безправними в світі дорослих, що в них обмежені можливості висловлювати і обстоювати свої думки, що часто-густо вони навіть не знають, до кого звернутись у разі порушення їх прав.

Третина експертів (з опитаних) вважають, що ніхто з дорослих не сприймає дітей як повноправних членів суспільства. Більшість дійшли висновку, що спроби дитини відновити справедливість в тій чи іншій установі або закладі без допомоги дорослих приречені на невдачу.

За думкою міжнародних експертів, в Україні потрібно створити систему закладів, куди б могла звернутися дитина за роз’ясненням гарантованих їх прав. Але якщо вже немає таких закладів до сих пір, то замислюєшся: а може, дорослих влаштовує, щоб їхні діти нічого не знали про свої права?

 

8. Корисні адреси

Зараз в Україні спостерігається багато випадків дискримінації прав людини і дитини. Але куди звернутися, щоб дістати допомоги? Населення не знає відповіді на це питання. Тому в пригоді можуть стати адреси деяких міжнародних та інших організацій, створених чи акредитованих в Україні, які займаються вивченням та захистом прав людини або сприяють цьому. Ось деякі з них:

Рада Європи (Council of Europe)

BP 431 R6, F-67006, Strasbourg Cedex, France.

Тел.: +33 88 412000

 

Європейська фундація прав людини (European Human Rights Foundation)

70, Avenue Michelange, B-1040 Brussels, Belgium

Тел.: +32 2 736 8405

 

Всесвітня асоціація “Школа як знаряддя миру” (The World Association for the School as an instrument of Peace (EIP))

5 rue de Simplon, CH – 1207 Geneva, Switzerland

Тел.: (41 22) 736 44 52

 

Європейський культурний фонд (European Cultural Foundation)

Jan van Goyenkade 5, 1075 HN Amsterdam, The Netherlands

Тел.: +31 20 676 0222

 

ЮНІСЕФ – Великобританія; Фонд порятунку дітей (UNICEF – UK; Save The Children Fund).

UNICEF-UK, 55 Lincoln’s Field, London WC2A 3NB, UK

 

Українські організації:

Українська асоціація “Міжнародна Амністія”

293720, м. Дрогобич, майдан Ринок, 6, офіс УАМА

Тел: (03244) 3-83-29;

 

Представництво ООН в Україні

252015, Київ, вул. Січневого Повстання,6

Тел.: (044) 293-93-63

 

Міжнародний фонд “Відродження”

254053, Київ – 53, вул. Артема, 46

Тел.: 216-25-96

 

Всеукраїнський комітет захисту прав людини

Київ, вул. Косіора, 10

Тел: 216-73-10

 

Міжнародне Товариство з прав людини

Київ, площа Лесі Українки, 1/214

Тел.: 296-82-95

 

Центр інформації і документації Ради Європи

Київ, вул.. Сакса ганського, 41

Тел.: 228-77-79

 

Українська Правнича Фундація (Український центр з прав людини)

250005, Київ, вул. Червоноармійська, 64

Тел.: 227-3518, 224-35-18

Висновок

Ми переконані, що починати змінювати суспільство треба з молоді, із забезпечення прав, гарантованих Конвенцією. Таких прав, як право на вільне висловлювання своїх думок, своїх поглядів на різні проблеми, право бути вислуханим і право приймати рішення, впливати на процеси в суспільстві. Механізми для забезпечення цих прав існують не тільки в державі, а й в молодіжному та дитячому оточенні – в розвитку шкільного самоврядування, залученні дітей до обговорення суспільних проблем, які безпосередньо їх стосуються. Коли, наприклад, ухвалювалося рішення стосовно проведення шкільної реформи, ніхто не поцікавився думкою школярів. Вважаю, що в цьому випадку слід би послухати учнів і врахувати їхні побажання.

Коли ми починали працювати над цією роботою, ми навіть і не знали, скільки прав має по законодавству дитина, як вони регулюються, якими документами вони проголошуються та ін. У процесі роботи ми прочитали багато різної літератури, періодичних видань, по-новому подивилися на класичні літературні приклади.

Ми думаємо, що наша робота буде корисною нашим знайомим, дітям Києва й України. Сподіваємось, що цією роботою зацікавляться дорослі – батьки, вчителі, працівники органів влади. Велику користь мають наведені в роботі адреси різних міжнародних і українських організацій, що можуть захистити дітей у випадках порушень їхніх прав. Нам вдалося зібрати ці адреси з різних джерел (газети, Internet, інформаційні бюлетені та ін.)

Ми перебуваємо у періоді трансформації, не тільки політичної, але й культурної. У нас зараз не тільки матеріальна криза а й суспільна криза – і вона відчутно позначається на молоді. Однак нинішня молодь вже зробила ковток свободи – тому зміни на гірше вже не зможуть відбуватися.

 

 

Список літератури

 

1. Загальна Декларація прав людини

2. Конвенція ООН про права дитини

3. Загальна декларація прав людини

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права

7. Конвенція про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення

8. Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей

9. Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей

10. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії

11. Європейська конвенція про здійснення прав дітей

12. Європейська конвенція про усиновлення дітей

13. Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми

14. Конституція України

15. Закон України “Про освіту”

16. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”

17. Проект Основних Положень Міжнародної Федерації журналістів

18. ЗМІ та права дітей: практичний посібник для працівників засобів масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ) – Press Wise, 1999.

19. Права людини: підручник для 10-11 класів ліцеїв та гімназій (склали Т.Андрусяк, З.Рамовська, В.Семенов.) – К.: Право, 2007.

20. Права людини: основи правових знань (склали А.В.Булгакова, Н.А.Торопова) – Харків: Ранок, 2008.

21. Права людини: моя власна думка (під ред. І. Гаврилюк) – Харків: Фоліо, 2001.

22. Права людини: підручник для 5-9 класів (склали З.Бабак, А.Остогорський) – М.: Звєнья, 2006.

23. Перші кроки: посібник для початкового вивчення прав людини (склали Хосе Турчик, Л. Маринович, І. Савчик) – Дрогобич: Коло, 2009.

24. Хто я? Хто ми?: хрестоматійний збірник для дітей молодшого та шкільного віку (склали Л.Маринович, М.Хейма) – Харків: Поліграфічні послуги, 2001.

25. Копровська І. Основними порушеннями своїх прав діти вважають кривду й погрози, які походять від дорослих.//Факти. – 2000. – N1057.

26. Рябоконь Л. Дітям – право голосу!//День. – 2001. – N53.

27. www.unicef.org - офіційний сайт ЮНІСЕФ.

28. http://helsinki.org.ua - Звіт України щодо виконання Конвенції ООН з прав дитини під час 56 сесії засідання Комітету ООН з прав дитини, що відбулась в Женеві що відбувся 28 січня 2011 року.

29. http://pravaditej.org.ua

30. Навчальний посібник «ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ»Колодій Л. М. Колодій, А. Ю. Олійник, 2003