Валютний ринок: суть, класифікація, функції

Валютний ринок: суть, класифікація функції. Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові і економічні взаємини між продавцями і покупцями валют. Валютний ринок - це механізм за допомогою якого встановлюються правові і економічні взаємини між споживачами і продавцями валют.Валютний ринок як система включать дві взаємопов'язані підсистеми: *валютний механізм *валютні стосунки.Валютний механізм - це сукупність правових норм і інститутів, які регулюють діяльність на національному і міжнародному валютних ринках.Валютні стосунки - це щоденні угоди, в які вступають фізичні і юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і інших грошових операцій за допомогою купівлі або продаж іноземної валюти. Суб'єкти валютного ринку - це продавці і покупці валюти, і посередники на валютному ринку: банки, валютні біржі, брокерські фірми підприємницькі структури, міжнародні валютні, кредитні і фінансові організації, а також держава. Держава законодавчо встановлює правила функціонування національного валютного ринку. Функції валютного ринку: *здійснення міжнародних розрахунків, *страхування валютних ризиків; *регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів; * регулювання економічних і соціальних процесів в державі. Класифікація валютних ринків за сферою діяльності виділяють: *міжнародний валютний ринок, * регіональні валютні ринки *національний валютний ринок або внутрішній валютний ринок. * по організації: * біржовий валютний ринок, * позабіржовий валютний ринок

2. Валютні системи їх сутність та еволюція. Валютні системи містять у собі також такі елементи, як режим валютного ринку та ринку золота. Необхідною елементом є регулювання міжнародної валютної ліквідності, під якої розуміється наявність платіжних коштів, прийнятних на погашення міжнародних зобов'язань, регламентація міжнародних розрахунків. Нарешті, однією з елементів валютної системи є і органи регулювання, контролю та управління, роль яких грають відповідно національні чи міждержавні організації. Історичний розвиток світової валютної системи Світова валютно-фінансова система – це форма організації валютних взаємин, що склалася у результаті тривалої еволюції і закріплена міждержавними угодами До першого етапу розвитку світової валютної системи (СВС) відносять етап золотого стандарту – Паризька валютна система. Він існував з початку XIX ст. до 1914 року. Золото оберталось у вигляді монет як на внутрішньому так і на міжнародному ринках, тобто виконувало функцію світових грошей. Принципи: використання золота як єдиного міжнародного резервно-платіжного засобу;фіксація золотого вмісту національної валюти і її розмін на золото;встановлення обмінного курсу валют на основі золотого паритету.Другий етап – золотодевізного стандарту – Генуезька валютна система, він охоплює 1922 – 1976 роки:Суть його полягає втому, що поряд з золотом функцію світових грошей виконували і окремі валюти провідних держав. Золотодевізний стандарт був закріплений на міжнародній конференції в Генуї. Принципи: використання основних національних кредитних грошей (девізів) як міжнародних платіжно-розрахункових засобів (американські долари, англійські фунти, французькі франки);вільний обмін провідних валют на золото, а золото на валюти;вільне коливання валютних курсів відносно валют. У 1944 році золотодевізний стандарт був закріплений на міжнародній валютній конференції у місті Бреттон-Вудсі в США. На Бреттон-Вудській валютній конференції було запроваджено: 1. Введений новий золотодевізний стандарт, який базувався на золоті і двох валютах (долар США і фунт стерлінгів). 2. Створені міжнародні організації МВФ і МБРР. 3. Передбачалася взаємна конвертованість валют. 4. Конвертованість валют почала здійснюватись на основі їх співвідношення до долара США. Принципи: збереження ролі золота як загального еквівалента; закріплення ролі основних резервних валют за доларом, фунтом-стерлінгів, франком; фіксація ринкової ціни на золото 35$ за одну тройську унцію 31,1 гр.;заборона вільної купівлі-продажу золота скрізь, крім центральних банків. Третій етап – система паперово-валютного стандарту. В 1976 році у місті Кінгстоні (Ямайка) відбулась міжнародна валютна конференція, яка запровадила наступні принципи: 1) замість золотодевізного стандарту запроваджений стандарт СДР (спеціальні права запозичення); 2) завершена демонетизація золота: золото втратило функцію грошей; відмінена фіксація золотих паритетів;золото перестало виконувати функцію міри вартості;3)міжнародне валютне регулювання почав здійснювати МВФ (міжнародний валютний фонд);4) країни-члени МВФ – вільні у виборі режиму валютних курсів. З 1979 року почала функціонувати Європейська валютна система яка: базувалась на колективній Європейській валюті – ЕКЮ; країни ЄВС створили спільний золотий фонд, який становив 20% від їх офіційних золотих резервів (2660 тон. золота); головним режимом валютних курсів був плаваючий, але у межах певного валютного коридору, який дістав назву “валютна змія”. З 1999 року 1 січня введена Європейська національна валюта “ЄВРО”, у валютний простір євро спочатку увійшло 11 європейських країн. Євро замінив попередню грошову одиницю ЄС – ЕКЮ у співвідношенні один до одного (1 ЕКЮ = 1 євро). З першого січня 2002 року Євро став єдиною валютою у країнах ЄВС, всі національні валюти країн-членів вилучені з обігу і замінені на євро як у безготівковому так і в готівковому обігу.

3. Вартість грошей і форми їх прояву. Вартість повноцінних Гр. визначається вартістю товару, що виконує роль грошей, або вартістю матеріалів із який виготовлені гроші. В неповноцінних Гр. розрізняють 2 аспекти в питанні про варт Гр: варт гр як гр. і варт гр. як капіталу. Гр. як капітал визначається під впливом попиту і пропозиції на грош. ринку і виступає у формі %. Вартість Гр як грошей формується в процесі їх обігу, коли Гр. обмінюються на товари та визначається їх мінова вартість - купівельна спроможність. Саме купівельна спроможність обумовлює специфічну форму вартості при забезпеченні довіри до неповноцінних грошей. При наявності цієї довіри суб'єкти ринку довіряють таким Гр і власники їх можуть придбати товари, послуги, валюту тощо. Чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на Гр. одиницю, і навпаки. Отже, між варт. кредитн Гр. та рівнем цін на товари існує обернена залежність. Вартість Гр. обчислюється за формулою: Iв.г. = 1\Iц,.де Iв.г зміна варт Гр., Iц -індекс середнього рівня цін за певний період. Рівень варт Гр. не може залишатися незмінним. Зниження варт Гр. - інфляція, збільшення - дефляція.

4. Вклад ДЖ. М. Кейнса в розвиток теорії грошей. Оцінюючи в цілому внесок Кейнса в теорію грошей, слід зробити такі два зауваження: 1. У своїх дослідженнях Кейнс не зачіпав кардинальних питань теорії грошей - їх сутності та вартості. У цих питаннях він повністю залишився на традиційній для кількісників позиції номіналістичної теорії, називаючи гроші витвором держави, а вартість їх визначав як результат кількісного співвідношення маси грошей і маси товарів в обороті, тобто з позицій кількісної теорії. Кейнс також неодноразово підкреслював, що за незмінності всіх інших чинників впливу на ціни, зміна кількості грошей прямо впливає на рівень цін, хоч цей вплив не є прямо пропорційним. 2. Головним спрямуванням дослідницьких зусиль Кейнса в теорії грошей були питання місця і ролі грошей у відтворюваль-ному процесі. Щодо цих питань він цілковито дотримувався методології монетаристської теорії грошей, за якою головним об'єктом наукових досліджень повинні бути прикладні аспекти використання грошей в економіці. Ідея Туган-Барановського про вплив кількості грошей на ціни і виробництво через Дж. М. Кейнс остаточно відкинув постулати класичної теорії, що "гроші не мають значення" у відтворювальному процесі, що це лише другорядний технічний інструмент, і довів протилежне: гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки. Вони активно впливають на мотиви поведінки економічних суб'єктів, на їх господарські рішення і тому є Отож, він створив закінчену концепцію "керованих грошей", що базувалася на широкому державному регулюванні пропозиції грошей та була спрямована на забезпечення стимулювання ефективного попиту. Гроші стали об'єктом державного регулювання й одночасно інструментом державного втручання в економічні процеси через механізм монетарної політики. Дж. М. Кейнс оголосив золоті гроші "варварським пережитком", а у випуску в обіг паперових грошей бачив важливий засіб забезпечення "ефективного попиту" і "повної зайнятості". Ланцюг причинно-наслідкових зв'язків у грошовому механізмі впливу на економіку Кейнс вибудував за такою схемою: зміна грошової пропозиції зумовлює зміну рівня процентної ставки, Що, у свою чергу, призводить до зміни в інвестиційному попиті і через мультиплікативний ефект - до зміни обсягів номінального ВВП. У зв'язку з цим передатний механізм впливу грошей на реальну економіку, що випливає з кейнсіанської концепції, може бути виражений такою формулою: M= Пр –І – Пз – ВВП, де Пр - ставка процента, І - попит на інвестиції, П3 - загальний обсяг платоспроможного попиту, ВВП - номінальний обсяг виробленого ВВП.

Вплив небанківських інституцій на грошово-кредитний мультиплікатор. В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали виконувати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли чільне місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні причини: зростання доходів населення в розвинених країнах; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими.учрежденіямі спеціальних послуг, які не могли надавати банки. Крім того, ряд спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на досить тривалий період і, отже, робити довгострокові інвестиції. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу. На відміну від банківських інститутів небанківські виконують і здійснюють важливу соціальну функцію, особливо це стосується страхових компаній, пенсійних фондів, які формують в національних рамках страхової фонд для фізичних і юридичних осіб. Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.Крім того, такі небанківські інститути, як ощадно-позичкові асоціації, фінансові компанії та кредитні спілки, також задовольняють соціальні запити суспільства, здійснюючи кредитування житлового будівництва та кінцевого споживання населення. Ще однією перевагою перед банками мають небанківські кредитно-фінансові інститути. Перш за все мова йде про більшу стійкість в умовах кон'юнктурних коливань (кризи, депресія, інфляція, валютні та біржові потрясіння).

6. Вплив уряду та державного бюджету на пропозицію грошей Дефіцит державного бюджету- це перевищення урядових витрат, пов'язаних з виконанням державою покладених на неї функцій, над законодавчо визначеними державними доходами. Отже, дефіцит виникає за умови, що бюджетних надходжень не­достатньо для фінансування запланованих бюджетних видатків. Узагальнення чинників впливу на пропозицію грошей. Обидві складові загальної моделі - грошова база і грошовий мультиплікатор - зазнають впливу багатьох чинників, які мають різний ступінь та спрямованість дії, різний рівень ре­гульованості, тощо. Чинники: операції НБУ на валютному ринку – купівля валюти (грош. база ↑, зростання резервів, маса грошей ↑), продаж валюти (грош. база ↓, зменшення резервів, маса грошей ↓); операції НБУ на вторинному ринку – купівля ОВДП (грош. база ↑, зростання резервів, маса грошей ↑), продаж ОВДП (грош. база ↓, зменшення резервів, маса грошей ↓); рефінансування банків - ↑(грош. база ↑, зростання резервів, маса грошей ↑), ↓(грош. база ↓, зменшення резервів, маса грошей ↓); обов’язкове резервування депозитів (Ро/Д) - ↑(грош. мультиплікатор ↓, уповільнення зростання депозитів, маса грошей ↓), ↓(грош. мультиплікатор ↑, прискорення зростання депозитів, маса грошей ↑); облікова ставка - ↑(грош. база ↓, зменшення резервів, маса грошей ↓), ↓(грош. база ↑, зростання резервів, маса грошей ↑); бюджетний дефіцит, що монетизується емісією - ↑(грош. база ↑, зростання резервів та готівки в обігу, маса грошей ↑), ↓(грош. база ↓, зменшення резервів та готівки в обігу, маса грошей ↓); відношення готівка/депозити - ↑(грош. мультиплікатор ↓, уповільнення зростання депозитів та зменшення їх обсягу, маса грошей ↓), ↓(грош. мультиплікатор ↑, прискорення зростання депозитів, їх обсягу, маса грошей ↑); відношення вільні резерви/депозити - ↑(грош. мультиплікатор ↓, уповільнення зростання депозитів та зменшення їх обсягу, маса грошей ↓), ↓(грош. мультиплікатор ↑, прискорення зростання депозитів, їх обсягу, маса грошей ↑); очікуваний відплив депозитів - ↑(грош. мультиплікатор ↓, уповільнення зростання депозитів, зростання вільних резервів, маса грошей ↓), ↓(грош. мультиплікатор ↑, прискорення зростання депозитів, зростання вільних резервів, маса грошей ↑).

7. Грошова маса і грошові агрегати. Сеньйораж та монетизація бюджетного дефіциту. Грошова маса- це сукупність запасів грошей в усіх їхніх формах, що перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обігу та обслуговують економічні зв'язки в певний момент. Під масою грошей розуміють і готівку, і безготівкові кошти. За структурою вона ділиться на активну частину (ті грошові кошти, які обслуговують господарство) і пасивну частину (накопичення і залишки на банківських рахунках, які є потенційними розрахунковими засобами).Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: M0, Ml, M2, МЗ. Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить. Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання. Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках. Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків. Дефіцит державного бюджету — це перевищення видатків бюджету над його доходами. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для по­криття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу. Подібний дохід у світовій практиці заведено на­зивати сеньйораж. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертурбації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. Та­кий спосіб монетизації бюджетного дефіциту може призвести до ін­фляції, через що світова монетарна практика від нього відмовилася Проблема монетизації бюджетного дефіцитуполягає в по­шуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насампе­ред податкового. Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами: 1. Збільшити оподаткування економічних суб'єктів через під­вищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. 2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для по­криття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу. Подібний дохід у світовій практиці заведено на­зивати сеньйораж. 3.Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізу­вати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. 4.Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у роз­мірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов 'язання на первинному ринку - уряду не потрібно мати справу з тисячами кредиторів на вторинному ринку, і потрібну суму коштів він може одержати не­гайно. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту.

Грошова система України. Сучасна грошова система є результатом безготівкового процесу розвитку товарного виробництва. Сучасна грошова система України – це грошова система ринкового зразка. Необхідність створення грошової системи України: розпад СРСР наприкінці 1991 року; \ вихід України з “рубльової зони”; \ запровадження власної грошової одинці. Одне з найважливіших сьогоднішніх і перспективних завдань розбудови грошової системи України - зростання довіри до національної валюти – гривні. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу в Україні. У сучасних умовах у сфері грошового обігу України використовуються банківські білети (банкноти-гривні) і розмінна монета (копійка). Банкноти випускають в обіг Національним банком України. Для зручності обслуговування роздрібного товаро-обороту в обіг випускаються розмінні монети, які є незамінними в торгівельних операціях, коли необхідно розплачуватися за товар дрібними частинами грошової одиниці. Офіційний валютний курс гривні, використовуваний суб’єктами господарських операцій, встановлюється Національним банком України на підставі торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) за валютами, за якими здійснюються торги, за іншими – на підставі кра-курсів. Порядок готівкового та безготівкового обігу, їх регламентацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків в Україні здійснює Національний банк України. НБУ суворо контролює грошовий обіг, сприяє забезпеченню стабільності національної валюти, регламентує емісію готівки, розробляє правила здійснення форм безготівкових розрахунків, способів і порядку платежів, контролює касові операції.НБУ є установою, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання. НБУ – незалежний фінансово-економічний орган, який проводить самостійну грошово-кредитну політику. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг. НБУ координує діяльність комерційних банків України.

9. Грошові реформи: їх цілі, види та основні елементи. Грошові реформи — це повна або часткова структурна перебудова державою існуючої в країні грошової системи. Головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу. Грошові реформи у вузькому розумінні поділяють на такі типи: 1. Грошові реформи формального типу зводяться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. 2. Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Головна мета — заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін. 3. Грошові реформи конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або без нього). Під час її проведення використовують диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові. Грошові реформи в широкому розумінні передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову чинної системи грошово-валютних і кредитних відносин. Проведення структурної грошової реформи у широкому розумінні цього поняття передбачає також перехід від грошей адміністративно-командної економіки до грошей ринкової економіки. Грошові реформи в зв'язку з масштабністю й різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень, є тривалими у часовому вимірі. Вони проводяться, зазвичай, декілька років. За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу. Структурні (повні) грошові реформи проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього — до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо.

10. Грошово-кредитний мультиплікатор та вплив центрального та комерційних банків на його рівень Грошово-кредитниймультиплікатор- це коефіцієнт збільшення (скорочення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у процесі кредитування клієнтів банками на основі додаткових вільних резервів, що надійшли до банку ззовні. Ефект дії мультиплікатора постійно відтворюється тому, що втрачені резерви для одного банку створюють вільні кредитні ресурси іншого комерційного банку, тому банківська система загалом не втрачає їх, а створює надлишкові резерви. У підсумку, така спроможність банківської системи існує не завжди і не безмежна. Вона обмежується необхідністю формувати комерційними банками обов´язкових резервів, розміри яких визначаються резервною нормою, що регулюється законодавчо. Вона визначається НБУ у відсотках до банківських пасивів, забезпечує банківській системі достатню ліквідність у періоди несприятливої кон´юнктури і дозволяє державі регулювати масу грошей в обігу: де Р_н - резервна норма. Для визначення всієї маси грошей, яку спроможна створити одна грошова одиниця надлишкових резервів за даної резервної норми, розраховується грошово-кредитний мультиплікатор: де MM- грошово-кредитний мультиплікатор на певний момент; М₀ - маса грошей в обігу поза банками; D - маса грошей у депозитах комерційних банків; R - сума резервів комерційних банків (гроші на кореспондентських рахунках і в касах банків). Приміром, на 1.01.2000 р. в Україні рівень мультиплікації становив 1,18, тобто, він був дуже низьким. Але і надто великий коефіцієнт мультиплікації може порушити рівновагу на грошовому ринку і спровокувати інфляцію. Необхідність формувати обов´язкові резерви робить джерелом кредитування лише вільні банківські резерви, тобто ту сукупність грошових коштів комерційних банків, яка є у розпорядженні комерційного банку в даний момент і може використовуватися ними для активних операцій. Вільний резерв банку визначається як різниця між загальним резервом і обов´язковим резервом. Чим більший розмір вільного резерву, тим вищою є кредитоздатність банку. Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від: а) норми обов´язкового резервування (ч): mm = 1/ч; б) використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень;в) зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках; г) зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.

Державне регулювання грошової сфери: завданя методи та механізми. Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, які проводить держава в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу. Головним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці. Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – міністерства фінансів, економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які є орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада крім того регулярно заслуховує доповіді голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні. В умовах ринкової економіки всім суб'єктам грошової сфери надається відносна самостійність у здійсненні операцій з кредитування та розрахунково-касового обслуговування. Грошовий обіг України функціонує в нелегких умовах, які характеризуються продовженням кризових процесів у економіці і банківській системі, деформацією платіжної системи країни. Зберігаються неплатежі, широко застосовується бартер, іноземна валюта (в основному долар США), використовується для нагромадження, заощадження, а також обслуговує дуже значну частину кримінальної і тіньової діяльності, застосовуються грошові сурогати.Розвиток платіжної системи України неможливо тільки за рахунок поліпшення справ в області наявного звертання. Значна складова, в порівнянні з іншими країнами, готівки в складі грошової маси – явище змушене. Впровадження в практику сучасних методів і інструментів безготівкових розрахунків залишається однієї з головних задач у роботі Центрального Банку України. Ця задача може бути вирішена тільки в контексті загальної політики оздоровлення економіки України і переходу до стійкого росту економіки на основі тісної взаємодії НБУ з Урядом і іншими державними органами при узгодженні і проведенні єдиної грошово-кредитної політики. На даному етапі основні зусилля варто направити на витиснення з господарського обороту бартеру і сурогатів грошей, створити умови для нормалізації розрахунків між суб'єктами ринку, причому ініціативу в цьому питанні, через економічну вигоду, що розуміється ясно, повинні виявити і самі суб'єкти, що хазяюють, а також задачею номер один є повернення стійкої довіри населення до кредитних організацій і пропонованим ними послугам.

Загальна характеристика формування пропозиції грошей та структури грошової базиНа монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попиту на гроші. Банківська система скеровує пропозицію грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. У розпорядженні центрального банку є економічні важелі, серед яких важливого значення набувають такі макроекономічні показники: грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор, що широко використовуються для визначення потенційних можливостей емісії та прогнозування динаміки грошової маси. Грошова база — це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Водночас пропозиція грошей (Мs) прямо пропорційна грошовій базі (Мh) і залежить від величини грошового мультиплікатора m: Грошову базу, що має властивості мультиплікаційного впливу на Мs, називають також ланкою підвищеної ефективності, або "сильних грошей". За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки в сейфах і резервів комерційних банків. При цьому загальний обсяг банківських резервів охоплює суму запасів у касах комерційних банків та їх коштів на рахунках у центральному банку. Банківські резерви — це категорія, яка містить також гроші готівкою, що зберігаються в касах банків. Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (M0, Ml). Проте між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який переважно впливає на структуру грошової маси. Це означає, що гроші готівкою можуть переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і навпаки. В обох випадках загальна маса грошей (М1) залишиться незмінною. Грошовий мультиплікатор,, — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є оберненою величиною норми обов'язкових резервів, а також співвідношенням між обсягами готівки і депозитів. Грошова маса – це сукупність залишків грошей у всіх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу в певний момент І стадія Національний банк збільшує свої активи шляхом надання кредитів урядові, комерційним банкам, закордонним країнам, окремим підприємствам і за рахунок зростання золотовалютних резервів II стадія Здійснюється за допомогою емісії. Національний банк збільшує активи, одночасно збільшуючи свої пасиви, тобто створює грошову базу, що складається з готівки, яка перебуває в обігу обов'язкових і необов'язкових резервів комерційних банків

13. Закон кількості грошей необхідних для обігу. Сутність його полягає в тому, що пропилом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф -- фактична маса грошей в обігу, а Мн -- об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн -- значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн -- їх нестача. Якщо Мф більше Мн, на ринку є зайвий попит Щоб виправити дану ситуацію необхідно зменш.ГМ за рахунок збільшення цін. Якщо М ф менше Мн, грошей в обігу не хватає В-во скорочується Банк. система не спроможна випустити дод. МГ Тому необ., щоб економ. сист. завжди балансув. на рівні 2-ої нерівності. Величина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу -- готівкову і безготівкову. Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці.

Основні типи грошових систем. Грошова́ систе́ма — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Типи грошових систем класифікуються: 1. Як елемент господарського механізму: — грошова система ринкового зразка (при цьому регулювання грошового обігу відбувається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси);— грошова система неринкового зразка (характерна наявністю обмежень функціонування грошей; талони, картки). Регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.). 2. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин:— грошова система відкритого типу (відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно введена у світову);— грошова система закритого типу (передбачає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової). 3. Відповідно до загальних законів функціонування грошей: — саморегулююча грошова система (характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обігу. Саморегульованими були системи металевого обігу);— регульована грошова система (порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи).Еволюція грошових систем характерна виникненням і розвитком таких систем, як: металевого, паперово-грошового та кредитного обігу. Історично система металевого обігу реалізувалась у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами — золотом і сріблом. Монометалізм — це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей

Попит та пропозиція на ринку грошей, особливості її формування. Попит на гроші – це бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну кількість платіжних коштів, які фірми і населення мають намір тримати у себе у даний момент, а також загальна потреба ринку у коштах. Розрізняють номінальний і реальний попит на гроші. Номінальний – це попит на певну кількість конкретних грошових знаків.. Крива попиту Р — це ціна, Q — кількість пропозицію. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На макроекономічному рівні на формування пропозиції грошей впливає обсяг фактичної грошової маси в обігу. Ця фактична грошова маса в обігу становить природну межу пропозиції грошей. Розширити пропозицію грошей понад цю межу може лише додаткова емісія грошей Національним банком України. Попит на гроші мас бути задоволений відповідною пропозицією грошей. Оптимальним станом грошового ринку с його рівновага. Така рівновага на грошовому ринку встановлюється внаслідок взаємодії попиту на гроші та їх пропозиції. Рівновага на грошовому ринку означає, що кількість грошей, яку економічні суб'єкти хочуть мати в портфелі своїх активів, дорівнює кількості грошей, що їх пропонує банківська система.Крива пропозиції Р — це ціна, Q — кількість пропозицію Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Пропозиція грошей (Ms) прямо пропорційна грошовій базі (Mh) і залежить від величини грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор це величини множника, на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку. Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази.

16. Сутність та еволюція грошової системи Грошова система - це форма організації грошового обігу в країні, яка породжена її економічним і політичним розвитком та оформлена юридичними законами. Тобто - це щось більше, ніж просто інструмент, який сприяє роботі економіки. Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є: 1) найменування грошової одиниці; 2) масштаб цін; 3) валютний курс; 4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу; 5) регламентація безготівкового обороту; 6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту. Грошові системи сформувались в XVI – XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі. Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капіталістичного виробництва грошова система, як правило, базувалась на біметалізмі. При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, – як правило, золотом і сріблом. Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та всезагальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. З метою захисту внутрішнього ринку в Україні була впроваджена купонна система та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи. Перехід до грошової системи ринкового типу потребує лібералізації економічних відносин, введення вільного ціноутворення та проведення комплексу заходів, спрямованих на розвиток ринкових відносин: приватизації власності, сприяння розвитку підприємництва, демонополізації економіки, розвитку підприємств ринкової інфраструктури. Становлення ринкових відносин передбачає перехід до грошової системи відкритого типу: лібералізації зовнішньоекономічних відносин та введення конвертованості національних грошей.

Суть валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти. Валюта – це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу. Види валют: 1) залежно від емітента валютних коштів: - Національна валюта платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів…); Іноземна валюта – грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках; - Колективна валюта – міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ). 2) залежно від режиму використання: - Конвертована валюта (повно або частково); - Неконвертована.3) залежно від сфери і мети використання: - Валюта оплати – валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту; - Валюта кредиту – валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит; - Валютні угоди (ціни) – валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоекономічному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту. Міжнародна торгова валюта – це валюта, що використовується для оцінки мііжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу. Міжнародна резервна валюта – це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги. Її головна функція – це створення валютних державних резервів. Валютні відносини – це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. Вони включають: • Укладання угод щодо купівлі-продажу валют; •Отримання й надання з-за кордону різного роду позик; • Надання економічної й технічної допомоги за кордон; •Функціонування валюти у зовнішньоекономічній торгівлі. Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країх, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Конвертованість – це здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути:• Повна або часткова; •Зовнішня або внутрішня; • За поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів.

18. Суть грошей і роль держави у їх походженні. Починаючи з Аристотеля і до ХVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів.

У вітчизняній та російській літературі широко розповсюдженим було визначення грошей як специфічного товару, який виконує роль загального еквівалента. Існує 3 концепції виникнення Гр.:1)Гр виникли в результаті згоди між людьми; 2) Гр-продукт, створений державою,3)Гр-це результат тривалого еволюційного розвитку тов. вир-ва та обміну, тобто ринку. Гр-це особливий, специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента або інш. словами, це товар, який може вільно, прямо обмінювати на любий інший товар З розвитком суспільних відносин та ускладненням економічних зв’язків змінюється й суспільне призначення грошей. Враховуючи цільове призначення грошей прийнято розрізняти гроші «як гроші» й гроші «як капітал». Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості і їх використання обмежується посередництвом в обміні. Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Гроші стають капіталом при їх нагромадженні, зберіганні, та продажу на грошовому ринку, причому зберігають і традиційні функції грошей як грошей – міри вартості та засобу обігу. Повноцінні гроші – гроші, вартість яких визначається цінністю матеріалу, з якого вони виготовлені. До повноцінних грошей відносять товарні гроші (худоба, сіль, зерно, прикраси, перли, хутро) та мета­леві гроші (мідні, срібні, золоті), які мали різні форми: спочатку штучні (зливки та шматочки металу), потім – вагові, у вигляді монет. Перевага золотих грошей у порівняні з іншими еквівалентами полягає в тому, що золото має власну вартість і не знецінюється.. Неповноцінні гроші – це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості і набувають цінності виключно в обігу. Неповноцінні гроші, залежно від довіри до них, поділяють на паперові та кредитні. Паперові гроші – це представники неповноцінних грошей, які з’явилися як замінники золотих монет. Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетиза­цію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематері­альних носіїв грошової суті– так званих кредитних грошей. Кредитні гроші –це неповноцінні знаки вартості, які емітуються на основі кредитування реальної економіки, тобто їх випуск завжди пов’язаний із потребою обороту в грошах. Роль держави у творенні грошей. Визнання еволюційної концепції походження грошей не знімає зовсім питання про роль раціонального чинника в творенні грошей, насамперед держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. Тому немає підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Характерно, що роль держави у формуванні грошей поступово посилювалася в міру розвитку самих грошей, підвищення їх ролі і посилення вимог до них з боку ринку. На перших порах, коли сам ринок стихійно висував на роль грошей один з найбільш ходових товарів зовнішнє втручання в цей процес було мінімальним. Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей.

19. Суть і структура ринку грошей, його графічна модель. Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар. Для кращого усвідомлення сутності грошового ринку важливо з'ясувати такі його структурні елементи, як об'єкт, суб'єкти та інструменти. Об'єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Інструментами грошового ринку є певні носії зобов'язань покупців грошей перед їх продавцями та одночасно носії права вимоги продавців грошей до їх покупців. Інструменти можуть мати різноманітні форми - це письмові угоди, сертифікати, облігації, акції, векселі, поліси тощо. Для продавців грошей всі вони є об'єктами грошових вкладень або фінансовими активами, які здебільшого продаються і купуються на ринку. Суб'єкти грошового ринку - це будь-які економічні структури - фірми, сімейні господарства, урядові структури, банки та інші фінансові посередники. Грошовий ринок складається із багатьох потоків, якими грошові потоки переміщуються між трьома групами економічних суб'єктів: > власниками заощаджень - тими, що заощаджують гроші; > позичальниками тими, що позичають гроші; > фінансовими посередниками. За видами інструментів грошовий ринок складається з трьох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків: · ринок позичкових капіталів; · валютний ринок. · ринок цінних паперів. Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення. Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах. Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.. Розрізняють перший ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний - де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Залежно від призначення засобів, що обертаються на грошовому ринку, останній поділяється на: · ринок грошей; · ринок капіталів. На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в, обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників. Якщо дві криві — попиту і пропозиції — накласти одну на другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню (рис.). Криві попиту (МГ) і пропозиції (М₁) перетинаються в точці А, якій адекватні маса грошей в обороті на суму 20,0 млрд грн та ставка очікуваного доходу (номінального процента) на рівні 8%. Це значить, що економічні суб’єкти в даній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні грошей на суму 20,0 млрд грн, а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому ж рівні, щоб урівноважити попит і пропозицію. За цієї умови ставка процента (очікуваного доходу) стабілізується на рівні 8%. Цей рівень є рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку: покупці зможуть сформувати потрібний їм запас грошей, що дорівнює 20,0 млрд грн, і будуть його тримати на руках, а продавці зможуть розмістити наявний у них запас грошей за прийнятною ставкою процента.

Суть платіжного балансу. Платіжний баланс — це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наводяться підсумкові дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. Платіжний баланс, — це статистичний звіт за певний період, який показує:операції з товарами, послугами і доходами, здійснені будь-якою країною із закордоном;зміну власності та інші зміни в монетарному золоті, спеціальних правах запозичення (СДР), що належать даній країні, а також фінансових вимогах і зобов'язаннях стосовно закордону;дносторонні перекази та компенсуючі записи, необхідні для бухгалтерського балансування тих операцій та змін, які взаємно не покриваються.Для правильного розуміння й аналізу платіжного балансу необхідно насамперед визначити основні принципи його побудови:Охоплення всіх зовнішньоекономічних операцій країни за певний період (місяць, квартал, рік).Система подвійного запису. Оскільки платіжний баланс — це бухгалтерська балансова тотожність, то кожна відображена в ньому операція має бути подана двома записами, що мають однакове вартісне вираження. Один із цих записів позначається як кредит зі знаком плюс, інший — як дебет зі знаком мінус.Економічна територія країни — географічна територія, що знаходиться під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої можуть вільно переміщуватися робоча сила, товари і капітал.Резидент — нерезидент. Для відокремлення зовнішньоекономічних операцій від внутрішньо економічних МВФ рекомендує враховувати тільки операції між резидентами і нерезидентами країни.Ринкова ціна. Для реєстрації операцій у платіжному балансі використовуються ринкові ціни — тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди між незалежним покупцем і незалежним продавцем.Розрахункова одиниця. При складанні платіжного балансу країни повинні використовувати ту розрахункову одиницю, яка застосовується ними у внутрішніх розрахунках і обліку. Для перерахування даних у долари рекомендується використовувати курс національної валюти до долара, що фактично діяв на ринку на дату складання платіжного балансу.Час реєстрації. Оскільки кожна операція у платіжному балансі має бути подана двома записами, обидва ці записи в ідеалі повинні бути зроблені одночасно — у момент здійснення даної операції.Джерела інформації. Для складання платіжного балансу використовуються: митна статистика, статистична звітність грошового сектору, інформація про розміри зовнішнього боргу, дані про операції з іноземною валютою тощо.

Суть та еволюція кредиту його функції та необхідність в умовах ринкової економіки Еволюція ринкової економіки спричинила перетворення кредиту на один із вирішальних чинників господарського життя суспільства. Кредит став ключовим засобом руху капіталу, а кредитний механізм – рушійною силою ринкової економіки. Необхідність кредиту тісно пов'язана з особливостями кругообігу індивідуального капіталу. Кредит – це ефективна форма господарювання Беручи позику, підприємець вживає всі заходи, аби забезпечити раціональне використання матеріальних і людських ресурсів, одержати прибуток і забезпечити своєчасне повернення позики з відповідною оплатою. Величезна роль кредиту у розвитку економіки виявляється і в тому, що частка власних коштів відносно пасивів ще наприкінці XX ст. становила у фірмах Японії – 20 %, ФРН – близько 30, в американських корпораціях – 50%. Завдяки капіталові зменшується час, необхідний для задоволення господарських і особистих потреб. Кредит є опорою сучасного ринку, невід'ємним елементом ринкового розвитку. Отже, слід виокремити напрями, в яких зростає роль кредиту: 1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик та залучення коштів юридичних і фізичних осіб; 2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів; 3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит; 4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів; 5) прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів; 6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обігу платіжними засобами.

Суть, види, форми прояву та наслідки інфляції. Інфляція –знецінення грошей, яке проявляється як постійне підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу гошовою масою, не забезпеченою матеріальними цінностями. Форми вияву інфляції: 1. Знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці; 2. Поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому; 3. Знецінення національних грошей щодо національної валюти; 4. Зниження валютного курсу національних грошей. Види інфляції: 1) залежно від характеру інфляції і темпів наростання інфляційних процесів:• Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін (до 10 % на рік); Галопуюча інфляція (від 10 % до 200 % на рік); • Гіперінфляція (до 1000 % на рік і більше); 2) залежно від зростання цін за товарними групами: Збалансована інфляція – визначається пропорційно ю зміною цін на різні товари; Незбалансована інфляція – визначає зміну цін різних товарів стосовно один до одного в різних пропорціях; 3) залежно від ступеня передбачення:• Очікувана – прогнозоване зростання цін;• Неочікувана – непрогнозоване зростання цін.4) від розповсюдження інфляційних процесів:Локальна – має місце в рамках окремих країн;Світова – охоплює групу країн або цілі регіони Імпортована інфляція виникає в разі підвищення цін на імпортовані товари за умови твердого валютного курсу. Стагфляція – інфляція, яка супроводжується стангнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні (одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття). Показники інфляції дають кількісну оцінку інфляційних процесів. Це індекс зростання цін, індекси споживчих цін та індекси цін виробників. Наслідки інфляції: 1. Зниження життєвого рівня населення у формах: а) зниження реальної вартості особистих заощаджень; б) скорочення поточних реальних доходів. При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умови індексації, оскільки протиінфляційні компенсації відстають від темпу зростання цін (при гіперінфляції важко передбачити рівень зростання цін) і не покривають скорочення доходів наслення. 2. Ефект інфляційного оподаткування (зниження реальної вартості накопичених грошей). 3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва. 4. Некерована інфляція порушує управління економікою в цілому. Протиінфляційні заходи: • Грошові обмеження, обмеження доходів населення через заморожування зарплати; • Вирішення проблем дефіциту держбюджету, який покривається не додатковою емісією грошей, а держ позиками, які можна буде погасити; • Реформи оподаткування, скорочення податкових ставок; • Структурна перебудова і конверсія військового виробництва; • Регулювання валютного курсу; • Приватизація; • Засоби збільшення норм заощаджень та зменшення їх ліквідності; • Скорочення платоспроможного попиту в результаті проведення грошової реформи; • Підвищення процентних ставок за кредит; • Заморожуваня підвищення цін, коли спостерігається ріст попиту на ринку споживчих товарів і коли маса цих товарів не може збільшуватись.

Формування центральним банком грошової бази Готівка, яка знаходиться поза системою банків, а також резерв комерційних банків, який зберігається в запасниках Центрального, називається грошовою базою. Готівкові гроші – це безпосередня частина грошової пропозиції, а банківські резерви впливають на здатність кожного з банків створити нові депозити, тим самим збільшуючи грошову пропозицію. ЦБ здатний контролювати грошову пропозицію в основному шляхом впливу на грошову базу. Її зміна робить на грошову пропозицію мультиплікативний ефект. Отже, сам процес зміна грошової пропозиції можна ділити на два етапи: · Спочатку грошова база модифікується шляхом внесення змін до зобов’язання ЦБ перед системою банків і населення (вплив на розмір резервів і готівки). · Подальша зміна грошової пропозиції через мультиплікаційний процес серед комерційних банків. І грошова база, і мультиплікатор піддаються впливу інструментів грошової політики. Для сучасних грошових систем характерно ефективне виконання покладених на них функцій лише за умови підтримки оптимальної кількості грошей в обігу (відповідно потребам економіки). А визначає цей рівень і регулює випуск грошей в обіг Центральний Банк. Для цього потрібно використовувати показники, які будуть виражати грошову пропозицію: · Грошова маса – це всі грошові кошти національного господарства, які знаходяться в обігу, як у готівковій, так і в безготівковій формах. На її обсяг впливають багато чинників: обсяг ВВП і темп економічного зростання, структура ринку фінансів і кредитно-банківської системи, їх рівень розвитку, співвідношення безготівкового і готівкового обороту грошових коштів, кредитно-грошова, фінансова і валютна політика країни, швидкість, з якою звертаються гроші, платіжний баланс держави тощо. · Грошова база – це показник кредитно-грошової політики держави, який застосовується для розрахунку грошової маси. У минулому існував так званий «золотий стандарт» – це забезпечення всіх грошей країни золотом. Тоді грошова база дорівнювала обсягом золотого резерву. Зараз держави перестали забезпечувати свої валюти золотом, ввели поняття нерозмінних на золото кредитних коштів. Змінилося і саме значення поняття “грошова база”. Як було вже зазначено вище, кошти, які входять в цей запас, насправді можуть використовувати комерційні банки як джерело додаткових грошей для обігу. З цієї причини західна економічна література називає кошти, які складають грошову базу ЦБ, – «гроші підвищеної потужності». Резерви та банкноти комерційних банків, які зберігаються в ЦБ, складають грошову базу і є, по суті, грошовими зобов’язаннями ЦБ, тому вказуються в його пасиві. Одночасно з цим вони і є ресурс ЦБ. В активі відбивається розподіл ресурсів ЦП. Специфіка його операцій з активами така, що він виступає в ролі кредитора тільки для комерційних банків та уряду держави. Коли ЦБ видає цим позичальникам позики, він, по суті кредитує економіку. Об’єм власне готівки в обігу розвинених країн досить малий і становить лише кілька відсотків щодо сукупної грошової маси, але в грошовій базі банкноти мають велику питому вагу, а отже, є для багатьох країн основним джерелом ресурсу ЦБ. Резерв банку поділяється на надлишковий і обов’язковий. Обов’язковий резерв комерційні банки тримають в ЦБ на його вимогу, а надлишкові за своїм розсудом. Але і ті, й інші також є важливою складовою грошової бази.

24. Функції грошей. Функції грошей є конкретним проявом їхньої сутності. У цьому плані очевидно, що трансформація економічної природи сучасних грошей зумовлює й модифікацію їхніх функцій. Традиційно в економічній науці виділяють п’ять головних функцій грошей: - міра вартості; - засіб обігу; - засіб платежу; - засіб нагромадження; - світові гроші. Усі ці п'ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальний рух грошей (реальне функціонування грошової маси). Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.У функції засобу обігу гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов'язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші. Функція грошей як засобу платежу. Засіб платежу - це функція, в якій Гр обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами ек. відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Історично ця ф-ція походить з товарообороту. Поява була зумовлена продажем товарів в кредит. Виникав борг, погашення якого здійснювалась Гр. Тому варт платежу не завжди дорівнювала варт товарів, реалізованих у борг або варт Гр, які були віддані в борг. Гр як засіб платежу обслуговує більшу частину екон. обороту. Сфера охоплює: платежі організацій за боргов. зобов'язаннями; платежі по оплаті праці; платежі до фондів; платежі банку, отримання від нього позичок, погашення їх; платежі по виплатам, судові та ін. Функція нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Функція світових грошей. Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнородному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки цьому поділу виникає специфічний суб’єкт – держава. Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу, засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни на можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

25. Характеристика основних теорій грошей. Теорії грошей - це сукупність поглядів різних напрямів світової економічної думки про роль і місце грошей в економіці. У світовій економічній думці існує два напрями теорії грошей: 1) класичний, неокласичний та сучасний монетаристський;2) кейнсіанський, неокейнсіанський та посткейнсіанський. Перші спроби теоретично осмислити сутність грошей та їх місце в економічному житті суспільства належать античним мислителям Ксенофонту, Платону, Аристотелю. Ідеї Аристотеля набули розвитку в економічній теорії XVI-XVIII ст. - кількісній теорії. її основоположники - французький економіст Ш. Монтеск’є і англієць Д. Юм стверджували: гроші не мають внутрішньої вартості, їх вартість, як і рівень цін, залежить від кількості грошей в обігу. Чим більше грошей в обігу