Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства

Лекція: Соціологія молоді

Сутність соціології молоді, її об’єкт, предмет і завдання.

Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства.

Особливості молодіжного віку.

Соціалізація молоді.

1. Сутність соціології молоді, її об’єкт, предмет і завдання. Соціологія молоді належить до спеціальних соціологічних теорій, які досліджують закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, з яких утворюється суспільство.

Соціологія молоді в колишньому СРСР розвивалася ще з 1920-х років, але інтерес до цих досліджень швидко згас, оскільки молодь не входила до основних елементів соціальної структури радянського суспільства, на яких переважно зосереджувалась увага науковців. Молодь розглядали передусім як джерело поповнення робітничого класу, колгоспного селянства та радянської інтелігенції.

Сьогодні cоціологія молоді – одна з актуальних галузей сучасної соціології. Соціологія молод і – це галузь соціологічної науки, яка вивчає молодь як соціальну спільність, особливості соціалізації і виховання поколінь, які вступають у життя, процес соціального наступництва і успадкування молоддю знань і досвіду від старших поколінь, особливості способу життя молоді, формування її життєвих планів і ціннісних орієнтацій, виконання соціальних ролей різними групами молоді.

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі в суспільному житті перебувають у центрі уваги соціологів.

Самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. А проблема формування її свідомості — одна з провідних у соціології.

Для того щоб процес формування молоді відбувався адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль та місце в суспільстві, з'ясувати труднощі, проблеми, які стоять перед нею. Серед них є традиційні — кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо. Не менш актуальними є проблеми здоров'я, освіти молоді, спілкування її з дорослими й однолітками.

Соціологія молоді - розділ соціології, в якому розглядаються проблеми молоді як специфічної соціально-демографічної групи, її інтеграції у суспільстві, а також виховання, освіти та самоствердження в різних соціальних умовах. У сучасному суспільстві процес становлення, соціального дозрівання підростаючого покоління пов’язаний з величезними труднощами. У переломні моменти історичного розвитку ці труднощі загострюються, що нерідко супроводжується конфліктами між «батьками та дітьми».

Отже, соціологія молоді - галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, засвоєння норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу. Цей процес виявляється у специфічно молодіжних формах поведінки й свідомості, в поняттях молодіжної субкультури, моди, музики, мови тощо. Активна роль молоді в процесі соціалізації зумовлена тим, що вона не лише копіює усталені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, але й вносить у них новий зміст залежно від умов життя, що швидко змінюються.

Основними завданнями соціології молоді є:

· дослідження місця і ролі молоді в соціальному розвитку суспільства, тенденції зміни її соціального обличчя, норм, цінностей та інтересів;

· вивчення процесів, що відбуваються в молодіжному середовищі;

· виявлення і прогнозування на цій основі теоретичних засад соціальних проблем молоді;

· розробка соціальної політики щодо різних груп молоді.

Головна мета соціології молоді полягає у тому, щоб на підставі узагальнюючого аналізу тенденцій формування й розвитку соціального обличчя молоді, умов її життєдіяльності виробити науково обґрунтовані методи та форми діяльності державних, громадських установ, які повинні регулювати соціальні процеси у молодіжному середовищі та управляти ними. Кінцевим результатом цих розробок має стати державна молодіжна політика.

Об’єкт соціології молоді – молодь, тобто велика соціально-демографічна група, яку виділяють на підставі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану та соціально-психологічних особливостей.

Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:

· вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності у суспільстві;

· опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій молоді;

· вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів та позицій;

· вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;

· визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж;

· вивчення механізму формування свідомості молоді співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку молодої людини;

· дослідження взаємодії поколінь та визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи;

· вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб'єкта історії.

Функції соціології молоді:

· методологічна – забезпечує розробку наукових засад для сучасної соціологічної молодіжної концепції та формування на цій основі державної молодіжної політики;

· теоретико-пізнавальна – полягає у виробленні специфічного понятійно-категоріального апарату, дослідженні сутнісної характеристики молоді як особливої соціально-демографічної спільноти;

· прогностична – полягає у дослідженні актуальних економічних, правових та соціальних проблем молоді, виробленні коротко- і довгострокових прогнозів їх розвитку;

· практична – пов’язана з виробленням сучасних методик комплексного вивчення молодіжних проблем;

· управлінська – реалізується через науково обґрунтовані форми та методи діяльності державних, громадських установ щодо регулювання соціальних процесів у молодіжному середовищі.

Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами. Молодь досліджують у різноманітних сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками.

Демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення молодих чоловіків і жінок тощо.

Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо.

Вік має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія. Перехід від однієї вікової групи до іншої пов’язаний із серйозними змінами в системі міжособистісних та групових взаємодій, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем цінностей, соціальних відносин та форм діяльності.

У традиційному суспільстві люди старшого віку користувалися глибокою пошаною. До слів старійшин спільноти завжди дослухалися при вирішенні важливих питань. У патріархальних родинах авторитет як чоловіків, так і жінок із віком зростав.

В індустріальних суспільствах навпаки, старші люди здебільшого втрачають авторитет як у родині, так і в соціальних групах. Це зумовлено такими чинниками:

1) виходом на пенсію і раптовим припиненням соціальної активності, яка протягом довгих років становила сенс життя людини;

2) вихід на пенсію часто спричиняє обмеження фінансової спроможності людини, і це при тому, що у людей старшого віку видатки мали б зростати, адже вони вимагають більшої опіки, досить часто їм необхідні певні ліки;

3) старіння породжує проблему самотності. У сучасному суспільстві діти і батьки переважно живуть окремо, іноді далеко одні від одних, а з віком старші люди втрачають членів родини і близьких друзів, звужується коло їхніх знайомих.

Переконання в тому, що певні вікові категорії є гірші за інших лежить в основі вікової дискримінації, яка має назву «ейджизм». Від цього потерпають переважно старші люди. У сучасному суспільстві старшого покоління стало набагато більше, ніж у будь-яку попередню епоху. Іноді вікова дискримінація є непомітною, але вона є присутньою у суспільстві. Саме тому популярні особистості намагаються виглядати молодими, навіть коли їм вже давно за п’ятдесят. Старість в основному асоціюється із слабкістю. Тобто маємо своєрідний парадокс: усі хочуть жити до глибокої старості, але при цьому ніхто не хоче бути старим.

Основні підходи представників різних соціологічних напрямків щодо пояснення соціальної нерівності з огляду на вік:

ü в ідомий американський політолог Френсіс Фукуяма у своїй найновішій книзі «Our Posthumen Future» («Наше після людське майбутнє») зазначає, що генна інженерія, клонування людських органів та інші досягнення біології призведуть до того, що розвинуті країни переповняться столітніми, але цілком дієздатними людьми, які притримуватимуться страшенно консервативних поглядів і не поступатимуться своїм високим місцем у соціальній ієрархії не тільки своїм дітям, але й онукам і правнукам. І це стане в майбутньому одним з найголовніших джерел соціальних конфліктів;

ü Іронічний погляд щодо того, у якому віці належить виходити на пенсію, запропонував Сиріл Паркінсон: «…Вік вимушеної відставки варіюється від 55 до 75 років. Там, де на пенсію звільняють у 65 років, поборники цієї системи завжди доведуть Вам, що розум і сила починають вичерпуватися в 62 роки. Що ж робити Вам самим, коли прийде пора відставки? Очевидно, що Ваш випадок особливий. Ви не претендуєте на велику цінність, але так уже сталося, що Вас цілком неможливо замінити. Як Вам не шкода, доведеться зачекати декілька років, тільки заради суспільства…»

Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей.

Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності.

Молодіжні аспекти вивчають соціологія праці, соціологія освіти, соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія девіантної поведінки. Ці галузі соціологічного знання досліджують молодь в окремих сферах її життєдіяльності, їх дані допомагають скласти повнішу картину молодіжних проблем, процесів, явищ. Соціологія молоді запозичує цю інформацію, надає їй цілісного характеру, визначає її місце в структурі свідомості та поведінки як молоді загалом, так і окремих її груп.

Молодь – це категорія населення, яка перебуває в стані формування та утвердження життєвих позицій, має свої інтереси, орієнтації та потреби, а тому потребує особливої уваги, опіки та підтримки з боку суспільства та держави. Ці обставини зумовлюють необхідність вивчення потреб і проблем молодіжної категорії населення та формування механізмів щодо її розв’язання.

Щодо вікових меж молодого покоління, то згідно з різними науковими підходами й класифікаціями їх визначали досить по-різному. Французький фізіолог Флуранс (ХІХ ст.) до молоді зараховував населення від 20 до 39 років, бельгійський статист і демограф А.Кетле (ХІХ ст.) – від 15 до 25 років, німецький фізіолог М.Рубнер (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) – від 15 до 24 років, американський демограф Д.Боуг – від 9 до 17 років, радянський демограф Б.Урланіс (ХХ ст.) – від 16 до 24 років.

Професор статистики Харківського університету А.П.Рославський-Петровський ще в 40-х роках ХІХ ст. розробив класифікацію вікових груп населення, виділивши такі групи:

· малолітні – від народження до 15 років;

· дорослі – старші за 15 років.

Групу дорослого населення вчений поділяв на такі підгрупи:

· квітуче покоління – молодь 15-30 років;

· змужнілі – 30-45 років;

· похилі – 45-60 років;

· в’януче покоління – старші (60-75 років), довговічні (75-100 років), столітні і вище.

Наукові дискусії з питань визначення меж молодіжного чи юнацького віку тривають і в наш час.

Вивченням вікових особливостей та відмінностей людини займаються представники вікової психології. Це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності етапів психічного розвитку і формування особистості протягом онтогенезу людини від народження до старості.

Юнацький вік у психології – це період життя і психічного розвитку людини в межах від 14 до 18 років. У юнацькому віці відбувається інтенсивний фізіологічний та психічний розвиток. Психічний розвиток особи в юнацькому віці тісно пов’язаний з навчанням, трудовою діяльністю й ускладненням спілкування з дорослими. У зв’язку з початком трудової діяльності відносини між особою і суспільством значно поглиблюються, що сприяє більш чіткому розумінню молодою людиною свого місця в житті.

Психологами також визначаються хронологічні межі юності: рання юність – 15-18 років, пізня юність – від 18 до 23 років (період фізіологічного дозрівання людини).

Соціологи порівняно пізніше від психологів звернулися до проблем молоді. Тільки в 50-х роках ХХ ст. у соціології склались окремі самостійні теоретичні концепції.

Першу соціологічну концепцію молоді представив німецький учений Г.Шельський у праці «Скептичне покоління». Юнацький вік, на думку Г.Шельського, починається з моменту закінчення школи, закінчується приблизно на 25-му році життя. Г.Шельський розглядає молодь під впливом теорії ролей, тобто як перехідний ступінь від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Виходячи із сімейного кола, підліток повинен пристосуватись до соціуму, а зробити це в сучасному індустріальному суспільстві набагато важче, ніж у патріархальному, організованому за типом сім’ї. Звідси і почуття невпевненості у собі, конфлікти тат інші проблеми сучасної молодої людини.

Упродовж багатьох років проведенню емпіричних і теоретичних досліджень молоді сприяв Л.Розенмайр, директор Віденського університету. Л.Розенмайр вважав, що закінчення школи, правове повноліття, право участі у виборах є більш важливими і значущими для молоді, ніж календарний і біологічний вік зрілості. Саме в юнацькому віці відбувається інтеграція молодої людини в соціальні прошарки суспільства.

Юнацький вік за Ф.Найдгартом, визначним авторитетом у галузі соціології молоді в Німеччині, закінчується вибором професії і вступом у шлюб. Вчений зазначає, що «кожен перестає бути юнаком, коли він набуває твердої професії або вступає в шлюб».

Радянська соціологія молоді заявила про своє існування у 1960-х роках.

Наприкінці 1970-х та з початку 1980-х років в СРСР соціологічні дослідження молоді значно активізувалися. У соціологічних дослідженнях та у формуванні соціології молоді беруть участь багато українських соціологів за такими головними напрямами:

· ставлення молоді до праці, формування молодого спеціаліста, професійна мобільність молоді (О.Вишняк, Є.Головаха, Ю.Пахомов, В.Урчукін);

· проблеми побуту та дозвілля молоді (О.Вишняк, В.Піча);

· соціальна зрілість молоді (І.Пустельник, Н.Черниш, О.Якуба).

Сьогодні в незалежній Україні центром соціологічних досліджень молоді є Державний інститут проблем сім’ї та молоді. Фахівці інституту проводять моніторингові опитування вітчизняної молоді щодо її соціально-економічного становища, ціннісних та політичних орієнтацій, настроїв та уподобань.

 

Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства.

Полеміка між вченими з приводу визначення молоді, її вікових меж, критеріїв виділення її у самостійну категорію має давню традицію. Дослідники по різному трактують це поняття з позицій соціології, психології, фізіології, демографії та інших наук. Соціологи першими побачили, що молодь, як соціальна спільність, має характерні тільки їй культурні риси, специфічні інтереси, цінності і норми поведінки. Саме вона є чутливим індикатором змін, що відбуваються, і визначає в цілому потенціал розвитку суспільства. Від того, наскільки вивчений світ розвитку цінностей сучасної молоді, її установки, життєві плани, багато в чому залежить ефективність заходів, що розробляються в області освіти, у сфері праці і зайнятості. Не зрозумівши суспільства, в якому живе молодь, не зрозуміти самої молоді, її специфічних проблем.

Молодь є не лише рушійною силою розвитку суспільства, а й дзеркалом, в якому відображається та соціальна дійсність, в умовах якої вона живе. Якщо у молодіжному середовищі з'являються проблеми, то це перш за все «вина» соціального середовища. Молодь – це життєва сила суспільства, найбільш здорова фізично частина його населення.

За даними науковців, орієнтовно з 14 років молода особа починає усвідомлювати власні соціальні права, місце в суспільстві, своє призначення. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 припиняються процеси росту людського організму і формується соціальний статус особи, що передбачає, наприклад, в умовах України здобуття до цього віку освіти і певного фаху, проходження обов’язкової (поки що) військової служби і набуття певного трудового і життєвого досвіду.

Життя молодої людини поділяється на кілька періодів,

Перший - це так званий період пошуку, коли молода людина визначає, ким бути, якою бути, яку професію, спеціальність обрати, де реалізувати свої здібності.

Протягом другого періоду молода людина інтегрується в суспільство. Йдеться про початок трудової біографії юнаків та дівчат у будь-якій сфері - на виробництві, у науці, культурі тощо.

У третій період розпочинаються інтенсивна творча праця молодої людини, завершується її соціалізація та становлення (коли здебільшого обрано фах, здобуто освіту, набуто професійних навичок, створено сім’ю, є власне житло).

Отже, молодь як специфічна соціально-демографічна група суспільства визначається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку.

Соціальний статус молоді в усіх конкретних суспільствах і у всі часи загалом однаковий: молодь одночасно об’єкт і суб’єкт соціалізації. Дана група суспільства освоює успадковані суспільні відносини, духовні і матеріальні цінності конкретного суспільства з метою їх подальшого відтворення. Якщо суспільство націлене на стійкий розвиток, воно соціалізує (навчає, виховує), іншими словами, розвиває молодь так, щоб вона була здатна розвивати суспільство і розвиватися сама. Якщо суспільство зорієнтоване, перш за все, на збереження існуючого ладу, консервацію його ідей, цінностей і традицій, воно формує молодь виключно у свій спосіб.

Одне з перших визначень поняття «молоді» було запропоноване В.Т.Лісовським: молодь – покоління людей, що проходить стадію соціалізації, засвоюючи, а в більш зрілому віці вже засвоївши, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції; залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років.

Існує декілька підходів до визначення поняття «молодь». Найпростішим з них є використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих людей, які ще не почали самостійне трудове життя (тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім'ї.

Молодь як соціальна спільнота — це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їх діяльності і виявах їх духовного життя.

Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Останнім часом предметом певного наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості молодих людей. На думку багатьох вчених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є більш нетерпимою, гостріше реагує на протиріччя дійсності, мобільніша, швидше засвоює нове. Виділяють такі її характерні риси, як підвищена вимогливість та критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної необхідності у досвіді старших за віком, перебільшення власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно відбувається формування соціальних мотивацій, самоаналіз, проте в цьому віці значно менше, ніж у дорослому, турбують безпека близьких та відповідальність за них.

У західній соціологічній науковій думці також немає єдності щодо визначення молоді та встановлення її вікових меж. В англомовній соціологічній та філософсько-психологічній літературі найпоширеніший термін «юність», а не «молодість».

Під юністю розуміють проходження через певні фази між дитинством і дорослістю особи. Значна частина дослідників вважає, що юність — це статус з невизначеною провідною лінією, яка відповідно зумовлює й невизначену, безладну і плутану поведінку. Іншими словами, юність — це соціальне існування особи без чіткого плану поведінки. Період юності досить короткий і охоплює вікові межі від 11—12 до 18 років.

Молодь традиційно розглядається в соціології як велика соціально-демографічна група, виділена на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану, що зумовлені тими чи іншими соціально-психологічними якостями.

До молоді належать старші школярі, учні ПТУ і всіх типів спеціальних навчальних закладів (технікумів, коледжів), студенти, аспіранти, молоді робітники і службовці, селяни, підприємці та інші. Вікові межі цієї соціально-демографічної групи найчастіше визначають як 14-25 років, а зараз розширюють до 30-35 років, що пояснюється ускладненням процесу соціально-професійної адаптації і самовизначення молоді.

Молодь не являє собою єдине ціле, це вихідці із усіх класів і соціальних прошарків, наявних у суспільстві. Хоча молоді люди не завжди успадковують соціальне становище своїх батьків, однак вони вливаються в існуючу в суспільстві соціально-класову структуру.

Для України портрет сучасного молодого покоління, створений за даними соціологічних досліджень, виглядає так. Молодь сьогодні:

· стала більш прагматичною і самостійнішою у своїх діях. Вона більше покладається на власні сили та можливості, а не на державу чи будь-кого іншого у вирішенні особистих питань. Значно зменшуються патерналістські орієнтації;

· має низький рівень соціальної активності, участі в політичних акціях, діяльності політичних партій і громадських організацій, у тому числі молодіжних. Цей процес відбувається на тлі значної суспільної активності окремих груп молодих громадян, зорієнтованих на політичну діяльність. Проте наголосимо, що ці групи невеликі та вельми активні;

· має бажання вчитися, набути професії та кваліфікації, що дає можливість впевнено почуватися в житті, саморозвиватися і самореалізуватися;

· вирізняється зниженням культурних запитів, втратою духовних орієнтирів.

Сучасна молодь також характеризується деякими загальними рисами: вона, як правило, більш освічена; володіє новими професіями; прагне до нового способу життя; соціально більш динамічна; активно проходить процес переоцінки цінностей, ціннісних орієнтацій, потреб і політичних ідеалів, моральних норм. Молодим людям властива орієнтація на спілкування всередині саме своєї категорії, що, призводить до розвитку молодіжної субкультури, яка відрізняється специфічною системою цінностей спілкування, праці, споживання, дозвілля тощо.

 

3. Особливості молодіжного віку. Вік – один із базових критеріїв соціальної стратифікації в усіх суспільствах. Він має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія.

Молодь має рухомі межу свого віку, вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, рівня культури, умов життя.

У різні часи і в різних суспільствах під поняття молодь підпадали молоді люди дуже різного віку. Скажімо, ті, кого в сучасних умовах називають молоддю, століття і більше того, здебільшого молоддю не вважалась. Ще в порівняно недавньому минулому в традиційному сільському житті молоддю звичайно називався дуже вузький віковий прошарок молодих людей напередодні їх соціальної зрілості, коли вони ставали дорослими і збирались почати сімейне життя, дуже часто, всього два-три роки, після чого молодих селян або ремісників не називали «молоддю». Часом однолітню дитину, семирічного хлопчика і навіть підлітка називають молодою людиною, юнаком або дівчиною, не інакше як жартома. Тридцятирічний дорослий (у стародавні часи – досить похила людина) для оточуючих є молодою людиною без жодної іронії, а жінка так званого бальзаківського віку, безумовно називається дівчиною, хоча вона може бути багатодітною матір’ю. Їх можуть називати молодими людьми і в сорок, і навіть у п’ятдесять років. Тільки явно виражений похилий вік перетворює дівчину – в маму або ж в бабцю, а молодого чоловіка – в тата чи дідуся. Отже, хто добре стежив, дбав про себе, непогано і зберігся.

Перехід від однієї вікової групи до іншої пов’язаний із серйозними змінами в системі міжособистісних та групових взаємодій, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем цінностей, соціальних відносин та форм діяльності.

Американський соціолог Бріджід Нойгартен охарактеризувала сучасне суспільство як «суспільство, яке не залежить від віку», в якому не існує єдиної вікової норми для набуття певної соціальної ролі. Вона відзначає, що сьогодні вже не є рідкістю 28-річний мер, 35-річна бабуся, 50-річний пенсіонер чи 60-річний молодий батько.

До встановлення індустріального суспільства молоді не було. Звичайно, завжди існували особи 17-30-річного віку, їх частка у суспільстві навіть була вищою, ніж сьогодні, адже народжуваність колись була вищою, а тривалість життя меншою. Але в ті часи їх не трактували як певну соціальну групу. Як тільки хлопець чи дівчина досягали статевої зрілості – їх одружували і вони з дитинства «стрибали» просто в доросле життя.

Кого можемо назвати молоддю? Межі цієї суспільної групи визначити нелегко. Адже не існує об’єктивних показників, за якими можна було б відділити період молодості від дитячих років і від віку зрілості. У давнину перехід у категорію юнаків визначався ритуалом ініціацій (від лат initiatio - посвячення – посвячення молоді в дорослих у первісних народів (свого роду, релігійно-містичні ритуали), а дорослими ставали внаслідок звершення суспільно значимих подій, таких як: одруження, народження першої дитини, вбивство хижого звіра тощо. Сьогодні найчастіше межі періоду молодості визначають за формальними ознаками: нижня – закінчення школи, отримання паспорта. Що ж до верхньої межі, то вона є ще більш умовною, наприклад, сьогодні державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 28 років (в окремих випадках для наукової молоді до 35 років). Загалом, можна сказати, що людина залишається у межах молодіжної вікової групи доти, доки відчуває себе приналежною до неї і має відповідний стиль життя.

Молодь – це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається із статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої межі і визначається як суспільними так і індивідуальними роками.

Молодь в усі часи була найдинамічнішою, наймобільнішою і найбільш схильною до новизни частиною суспільства.

Американський дослідник Імре Емері підрахував середній вік лідерів соціальних революцій. Виявилося, що середній вік протестантської реформації і американської революції становив 36 років, французької революції – 34 роки, а революції в Росії – 42 роки. Вчений встановив, що вік революційних лідерів на 25-35 років менший, ніж вік політичних лідерів періоду стабільності.

Актуальними сьогодні є проблеми відповідності фізіологічного і соціального віку молоді. З історії відомо, що в умовах нестабільності та кризи суспільства, радикальних перетворень і потрясінь соціальний вік починає випереджати фізіологічний вік молодих людей. Інакше кажучи, відбувається більш раннє подорослішання, тобто інтеграція молодого покоління в структури суспільства та виконання ним тих соціальних ролей, які покладаються на старший віковий період. Еволюція всієї світової системи теж передбачає, що кожне молоде покоління повинне оволодівати більшим обсягом інформації та знань. А це подовжує освітній період і процес соціального становлення.

Таким чином, питання вікової періодизації молоді є дискусійним і дотепер. Згідно з найпоширенішою точкою зору, віковими межами молоді вважається період від 16 до ЗО років. Але в соціологічній літературі є й інші підходи. Деякі соціологи до молоді відносять осіб віком 11—25 років, інші — 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, а верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14—35 років) — покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у трудове життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки вікових меж молоді (16—30 років) до 14—35 років відображає об'єктивні процеси в житті й розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціалізації молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу молоді.

Отже, молодь – поняття не стільки вікове, скільки соціальне та історичне.

 

4. Соціалізація молоді. Молодь – це та група, для якої ще не завершена первинна соціалізація в суспільстві. Хід і напрям соціалізації молоді на відміну від інших соціальних груп залежить від зовнішніх умов і параметрів. Але, якщо для дітей (до 13-14 років) ці зовнішні умови формує сім’я, батьки, перш за все, то далі соціалізуючі можливості і ресурси цієї групи значно скорочуються. Сім’я вже не є головним чинником соціалізації. Далі ним стає суспільство. І від того, які умови соціалізації створює суспільство, залежить як формуватиметься молодь і яку молодь одержить суспільство.

Соціалізація дає можливість спілкуватися між собою шляхом освоєння соціальних ролей. Вона також забезпечує збереження суспільства, хоча кількість членів суспільства постійно змінюється.

Виділяють три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні.

До природно-культурних завдань соціалізації молоді можна зарахувати досягнення певного рівня фізичного та сексуального розвитку, тобто людині потрібно:

· засвоїти елементи етикету, символіки, пов’язаних з тілом та статеворольовою поведінкою;

· розвинути та реалізувати фізичні та сексуальні задатки;

· вести здоровий спосіб життя, адекватний статі та віку; перебудовувати ставлення до життя, стиль життя відповідно до статевовікових та індивідуальних можливостей.

Таким чином, природно-культурні завдання відображають характер фізичного здоров’я.

Під соціально-культурними завданнями маються на увазі пізнавальні, моральні, ціннісні орієнтації індивіда. Від індивіда, згідно з його віковими особливостями, чекають включення до певного рівня суспільної культури, оволодіння деякою сумою знань, умінь, навичок, певного рівня сформованості цінностей тощо.

Соціально-психологічні завдання – це становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в сьогоденному житті та на перспективу, самореалізація і самоутвердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і засоби їх вирішення (відповідно чинники психологічного і соціального здоров’я). Вирішення всіх цих завдань є об’єктивною необхідністю для розвитку кожної людини.

Соціалізація – безперервний процес. Його можна розглядати двояко:

· як засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, в систему соціальних зв’язків;

· як процес активного відтворення системи соціальних зв’язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище.

Перша сторона процесу соціалізації – засвоєння соціального досвіду – це характеристика того, як середовище впливає на людину; друга його сторона характеризує момент дії людини та середовища за участю діяльності.

Завдяки соціалізації молода людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві певній культурі, взірці поведінки, форми раціональності.

Важливим засобом соціалізації є культура. Вона містить ціннісні орієнтації, колективні настановлення, уявлення про природний і соціальний світ, об’єктивні норми моралі та права тощо. Вбираючи в себе культуру, людина набуває свого духовного змісту – моральних уявлень, поглядів, стереотипів поведінки і самовираження, естетичних смаків тощо. Як засіб соціалізації, культура контролює, регулює, впорядковує поведінку суб’єктів соціальної взаємодії.

Соціалізація здійснюється як у процесі цілеспрямованого впливу на молоду особу в системі виховання, так і під впливом інших, також важливих факторів (сім’ї, що є основним чинником первинної соціалізації, мистецтва тощо).

Соціалізація має на меті привчити молоду людину до культури, оцивілізовувати її, навчити жити в суспільстві, зважаючи на інших людей, на проблеми загальноцивілізаційної ваги. Соціалізована молода особа повинна бути здатною аналізувати свої дії і вчинки, ставити перед собою значущі цілі, що відповідають вимогам і нагальним потребам суспільства, сформувати потребу самовиховання, спрямовану на вдосконалення самої себе, на вироблення позитивних якостей та звичок і подолання негативних.

Критеріями соціалізації молодої людини є такі етапи в її житті, як досягнення зрілості, повноліття й економічної самостійності, вибір професії, вступ у трудове життя (зайнятість). Критичними обмежувачами періоду соціалізації молоді виступають хронологічні параметри її віку.

У різних формах і з неоднаковою інтенсивністю процес самовизначення молоді супроводжується поглибленням інтересів, зародженням особливої молодіжної самосвідомості, консолідації специфічно-молодіжних інтересів.

Дослідження Українського НДІ проблем молоді свідчать, що в української молоді в період суттєвих соціальних змін досить чітко і достатньо швидко формуються установки вирішувати свої питання особистою позицією та особистою активністю. Тобто ми можемо говорити про соціальну та економічну активність молоді.

Активна роль молоді в процесі соціалізації зумовлена тим, що вона не стільки копіює зразки поведінки старших, скільки вносить в них новий зміст під впливом змін умов життя.

Саме в такій активній молоді, соціально зрілій, що бере участь у вирішенні всіх питань сучасності і зацікавлене сучасне українське суспільство.

Соціальна зрілість – якісний показник розвинутості життя і діяльності молодої людини. Соціально-зрілу людину відрізняє високий рівень мислення, розсудливість, обдуманість і виваженість рішень, що їх приймає, висока соціальна активність, спрямована на вдосконалення, оновлення і зміни існуючих суспільних відносин. Соціальна зрілість не виникає раптом, на пустому місці, а є результатом, з одного боку, цілеспрямованого формування людини суспільством, властивим йому устроєм суспільних відносин (економічних, політичних, моральних, правових та ін.), духовною культурою, а з другого – результатом її власної самоосвіти.

Соціальна зрілість означає не лише наявність у людини широких знань, необхідних їй для здійснення своїх соціальних ролей, прав та обов’язків, але й глибоке усвідомлення соціальних цінностей, характерних для даного суспільного устрою, вироблення стійких мотивів поведінки.