Формування світових цивілізацій

24. Телести –окремі власники землі в Стародавній Греції. Землі були і в руках окремих держателів. Головна частина землі територіальної общини також ділилася на наділи з приблизно однаковою прибутковістю.

25. «Середземноморська тріада» --землеробство нового полікультурного типу, що стало основою сільського господарства; зорієнтована на одночасне вирощування трьох культур – злакових: ячмінь, виноград і маслин.

26. Фети (греч. Thetes), в древніх Афінах по реформі Солона четверта (після пентакосиомедімнов, вершників, зевгитов), нижча цензова група цивільного населення. У неї входили громадяни з річним доходом із землі менше 200 медімнов (1 медімн «від 41 до 52 л зерна): дрібні землевласники, орендарі, батраки, поденники, міська біднота. Від податків Ф. Були звільнені. У армії служили легкоозброєними воїнами, матросами, веслярями, несли нестройову службу. Володіли правом участі в народному зібранні і суді присяжних. Політична і військова роль Ф. Особливо зросла при Фемістокле, Перікле і Клеоне у зв'язку з подальшою демократизацією афінського державного ладу і посиленням ролі флоту. До 4 ст до н.е.(наша ера) Ф. Фактично дістали доступ до державних посад. Термін «Ф.» раніше, в гомерівську епоху (11–9 вв.(століття) до н.е.(наша ера)), позначав збіднілу частину громадян, що втратила зв'язок з родом і общиною.

27.Поліс (грец. Polis) - місто-держава, а також особливий тип соціально-економічного й політичного устрою, що склався в Давній Греції. Поліс становив об'єднання приватних землевласників і громадян, які займалися різноманітними промислами і ремеслами і як повноправні його члени мали право на власність.

Передумовою виникнення полісів були сільські поселення селян і ремісників, економічна і політична залежність яких від великих землевласників була скасована внаслідок переселення у XII-X ст. До н. Е. Дорійців, а родові зв'язки посилилися через приплив нових племен. Переселення дорійців і необхідність захисту від загарбників зумовлює об'єднання кількох родових центрів в один. Уся орна земля була поділена між членами цього об'єднання. Маючи більшу частину землі й худоби, родова знать намагалася уярмити своїх земляків і зробити їх залежними. Соціальні суперечності набули форми боротьби за землю і владу, внаслідок цієї боротьби в VIII- VI ст. До н. Е. Родова знать зазнала поразки і оформився суспільний устрій у вигляді полісу, однією з підвалин якого було рабство. Поліс мав різні форми організації: аристократичну, демократичну, олігархічну. Були й такі поліси, в яких племена-завойовники підкоряли місцеве населення і робили з нього залежних землеробів на зразок спартанських ілотів. Це були поліси Спарти, Фессалії, Беотії. Інший тип полісу передбачав панування середніх прошарків міських власників і землевласників. Така ситуація існувала в Афінах, Коринфі, Ефесі, Мілеті.

28. Фільварок (польок, folwark, від нім. Vorwerk — хутір, ферма) — у Польщі, Литві, Україні та Білорусії в XIV—XIX ст. Багатогалузеве поміщицьке господарство, яке засновувалося на примусовій праці кріпосних селян. В українських землях фільварки уперше з'явилися в Галичині в XV ст. У більшості українських земель, які входили до складу Литви, фільваркова система господарювання почала впроваджуватися з середини XVI ст. У зв'язку з розвитком внутрішнього і особливо зовнішнього ринків у феодалів виниклапотреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. З іншого боку, шляхта Великого князівства Литовського бажала економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шляхтичів у військових походах.

Згідно з "Уставою на волоки" (1557) спочатку на великокняжеських (державних землях) Великого князівства Литовського були проведені ревізії і кращі землі віддані під фільварки. Селян примусили щотижня відбувати дводенну панщину з однієї волоки землі,що знаходилася у їхньому користуванні. У приватних маєтках магнати і шляхта також стали впроваджувати фільварки як економічно найбільш вигідні господарства. Поширенню фільварків сприяли не тільки малоземелля селян, але й наявність великої кількості вільних земель у степовій та лісостеповій смузі України.

29. Автаркія (грей, autarkaa — самовдоволення) — політика господарського відокремлення, самозабезпеченості країни, створення замкнутого господарства, що веде до розриву традиційних зовнішньоекономічних зв'язків, У цьому випадку держава намагається розвивати ті галузі, які б позбавили її від імпорту, або шукає замінників сировини, яка ввозиться з-за кордону, В умовах міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації господарського життя політика А, наносить країні значні економічні збитки, призводить до її соціально-економічного відставання, зниження життєвого рівня населення, стримування науково-технічного прогресу, Проявом автаркічних тенденцій в наш час є встановлення окремими країнами або економічними угрупованнями високих митних тарифів інших засобів стримування та обмеження зовнішньоекономічних зв'язків.

30. Ілоти (від грецьк. Heileo — тіснити, гнати) — підкорене дорійцями землеробське населення Лаконії і Мессенії, яке з VII ст. До н. Є. Перебувало в рабстві. Ілоти вважалися власністю поліса і були розподілені по земельних ділянках (клерах), які належали спартіатам. Щорічно ілоти здавали власнику клера данину (апофору) — 70 медимнів ячменю за чоловіка і 12 — за жінку, а також певну кількість вина і маслинової олії.

Після сплати апофори ілоти вільно розпоряджалися надлишками. Щоб не допустити повстань ілотів, спартіати організували цілу систему нагляду за ними, а також каральні таємні експедиції (криптії), під час яких влаштовували масові вбивства.

31. Сесахфія – (страхування тягара), полягала в тому, що усі борги, взяті під заставу землі, було прощено, селянам відновили статус власників, заборонялося перетворювати афінян на рабів за борги, обмежували позичковий процент.

32. Фіаси –у Стародавній Греціїоб’єднання купців– оптовиків з метою захисту власних інтересів. Функціями фіасів були:взаємне страхування, надання торгових позик, обмін інформацією і захистінтересів перед державою.

33. Триба (лат. Tribus, від tribuo — ділю, розділяю) — у Стародавньому Римі (в царську епоху) римський народ поділявся на 3 триби, в яких деякі історики убачають три племені (грецька відповідність — філи): рамни — латиняни, тиції — сабіняни, люцери — етрускиабо альбанці. За царя Сервія Туллія були утворені триби — територіальні округи (4 міських і 16 або 24 сільських); до 241 р. До н. Є. Число територіальних триб збільшилося до 35. Сільські триби вважалися престижнішими, ніж міські; до них записувалися землевласники, тоді як до міських — купці, ремісники та вільновідпущеники. По трибах відбувалися голосування у трибутних коміціях.

34. Оренда - наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами і т. Ін. На договірних засадах.

Оренда земельної ділянки — засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років.

Суборенда — угода про передачу орендарем орендованого ним об’єкта в оренду третій особі.

35. Класичне рабство – друга форма (або друга стадія) розвитку інституту рабства. Для неї характерно більш жорстоке ставлення до рабів (раб – це живе знаряддя праці), скасування тих залишків прав людини, що раби могли мати в умовах патріархального рабства. Джерела рабства: полонення, піратство, купівля-продаж, боргове рабство, народження у рабстві, покарання. При класичному рабстві раби стають основною виробничою силою у суспільстві, проте вільна праця повністю не зникала. На ранніх етапах розвитку давньої Греції та Риму рабство мало патріархальний характер, як і у державах Стародавнього Сходу. Але внаслідок суспільно-політичної боротьби (демосу та аристократії у Греції та плебеїв та патриціїв у Римі), коли було скасоване боргове рабство для повноправних громадян (7-6 ст. До н.е. У Греції та 4-3 ст. До н.е. У Римі), створюються умови для формування класичного рабства. Джерела для постачання рабів з внутрішнього ринку скорочуються, і рабами стають переважно чужоземці. Звідси – і більш жорстока експлуатація.

36. Муніципія - (лат.) В Стародавньому Римі місто з правом самоврядування, адміністративна одиниця в Римській імперії, як правило, невелике місто. Спочатку, в епоху республіки в Римі, статус муніципія, що надається громаді в Італії, означав, що її члени є римськими громадянами без права голосу. Такі муніципії користувалися повною самостійністю у внутрішніх справах і зобов'язані були надавати Риму воїнів. Згодом право голосу стало даватися і жителям муниципиев, а після Союзницької війни (91-87 до н.е.) Право голосу отримали всі муніципії. Пізніше муніципії стали створюватися всюди у західних провінціях Римської імперії, де римляни, як правило, давали статус муніципія вже існував місту, якщо він був досить романізованих. По своїй організації муніципії багато в чому слідували Риму, в них обиралися чиновники, що відповідали римським консулам і еділам, і створювався міська рада, називався сенатом. У 3 і 4 ст. Н.е. Муніципії стали занепадати, відповідно загального спаду в імперії.

37. Патриції (лат. Patricii, від pater — батько) — найдавніша римська знать. На думку сучасних істориків і за свідченням римських авторів, це були представники сенатських сімей царської епохи. Саме слово «патрицій» античні історики виводили від офіційного найменування сенаторів (лат. Patres). На думку деяких істориків, патриції — споконвічні римські громадяни, що протиставляються негромадянам — плебеям. У царський період сенат складався тільки з патриціїв. Після допуску в сенат плебеїв у перший рік Республіки старовинні сенатори-патриції утворили замкнений стан. Лише в 445 р. До н. Є. Згідно із законом Канулея були дозволені шлюби між патриціями і плебеями й діти від таких шлюбів зараховувалися до батьківського стану. На початку Республіки тільки патриціїобиралися магістратами, жерцями і членами жрецьких колегій. Під тиском плебеїв до кінця Г/ ст. До н.(е. Політичні привілеї патриціїв були відмінені.

38. Плебс - незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв. Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом».

Безземельні плебеї займалися в основному ремеслом і дрібною торгівлею. Деякі з них були дуже багатими людьми. Але і бідні, і багаті плебеї перед патриціями були однаково безправні. Тому спочатку не маючи жодних прав, плебеї згодом добилися права обирати плебейських трибунів, які мали право накладати вето на рішення патриціанських магістратів. Спочатку їх рішення були законом лише серед плебеїв, але протягом довгої боротьби права патриціїв і плебеїв були зрівняні.

У 494 році до н. Е. Плебеї почали вперше боротьбу за їхні права, що привело до першого виходу плебеїв з Рима (Secessioplebis). У 449 році плебеї другий раз покидають Рим і під цим тиском плебеїв комісією з 10 чоловік (decemvirilegibusscribundis) були укладені закони та записані на 12 мідних дошках і виставлені на огляд на центральній площі Риму. Варто зауважити, що в них був прописаний закон, що забороняє шлюби між плебеями і патриціями, але він проіснував менше року, і близько 445 до н. Е. Завдяки зусиллям народного трибуна гаяканулея був скасований (lexcanuleia).

На початку III століття до н. Е. Багаті патриціанська і плебейська верхівки злилися в один стан — нобілітет і в 287 році до н. Е. Був прийнятий закон — lexhortensia, про те, що рішення плебейських зборів (плебісцитів) є обов'язковими для всіх громадян незалежно від походження. З цього часу патриції і плебеї перестали бути різними класами-станами. Заможні громадяни утворили стан вершників, а бідні становили плебс — вільні ремісники, селяни і дрібні торговці. Пізніше у середньовічній Європі так зазвичай називали міську голоту.

39. Колон - (лат. Colonus, coloni) — напівзалежний селянин в Римській імперії в період занепаду (ІІІ- IV ст. Н.е). За своїм юридичним статусом колон наближався до раба, проте наявність власного господарства, орендна плата з частки урожаю зближували колона з феодально-залежним селянином. У IV—V ст. Колони — це вже групи залежного сільського населення, різного за походженням, юридичним і соціальним статусом. До IV ст. Колони були в основному вільними, але відповідно до указу Костянтина I Великого навіки прикріплялися до землі.