Вплив туризму на природну і культурну середовище

Туризм, не дивлячись на його близькість до природи і вимогливість до якості навколишнього середовища, є індустрією, яка широко використовує достатньо велику кількість різних видів ресурсів. Тому швидкий розвиток, що характеризується гучними цифрами, повинен включати і показники збільшення споживаних ресурсів і відходів, що викидаються. Крім цього важливим питанням є розширення територій, що використовуються під створення туристської інфраструктури. Одна справа, коли залучаються малопридатні, рекультивируются старопромышленные і виснажені сільським господарством землі, а зовсім інше, коли під будівництво готелів, підйомників, нових доріг вирубуються ліси, виділяються луги і рілля, змінюється берегова лінія.

У відсутність належного планування і управління, розвиток, пов'язаний з туризмом, може вести до соціально-економічних проблем, а також до таких небезпек для навколишнього середовища, як ерозія грунту і втрата біологічної різноманітності.

Можна виділити наступні види негативної дії туризму:

· забруднення стічними водами, сміттям

· шумове забруднення і емісія повітряного транспорту

· ерозія берега (пляжу) через видалення дюн і вирівнювання прибережних поверхонь

· надмірне використовування природних областей (лісів, гірських схилів, озер)

· руйнування природних областей для розміщення об'єктів туризму

· порушення природних зв'язків в ланцюжку: повітря, вода, земна поверхня і живі, організми

· вплив на культуру місцевих жителів

· втрата історичної і архітектурної спадщини

· одноразове збільшення густини населення в місцях відпочинку

· загострення соціально-економічної напруженості

· розповсюдження використовування праці неповнолітніх

Це лише неповний набір негативних дій туризму. Нерідко ситуацію можна виправити або зменшити гостроту проблеми. Розглянемо докладніше, що відбувається унаслідок розвитку туристської індустрії.

Негативну дію туризму сьогодні випробовують на собі країни багато кого, що розвиваються, і особливо ті, які не володіють достатніми технічними і фінансовими можливостями для заповнення витрачених туристами ресурсів і видалення проведених ними побутових відходів. Не секрет, що такі відходи по своєму об'єму часто набагато перевершують ті, які утворюються в ході повсякденної діяльності всього населення країни, що є об'єктом туризму. Наприклад, в непалі, де великою популярністю користується такий вид активного відпочинку, як піші походи, кожний турист, за оцінками, щодня спалює близько 6 кг деревини, і це при тому, що в країні існує гострий брак палива. В столиці Єгипту каїрі один великий готель споживає за рік стільки ж електрики, скільки його витрачають 3600 домашніх господарств, що належать єгиптянам з середнім доходом. В Карібському регіоні попит на дари моря з боку туристів настільки високий, що став основним чинником збільшення навантаження на популяції омарів і їстівних молюсків. Гонитва за «натуральними» будівельними матеріалами також нерідко ставить той або інший природний ресурс на грань зникнення.

Безліч прекрасних кутів планети, не виключаючи заповідні зони, вже істотно постраждали в результаті притоки туристів — «любителів природи», що чревато згубними наслідками для біорізноманітності цих місць.

Туризм, як наголошувалося вище, також веде до забруднення навколишнього середовища: скидання необроблених стоків у води річок і морів, транспортні викиди, що містять двоокис вуглецю і окисел азоту, а також виробництво сміття і інших твердих відходів (наприклад, скоюючі круїзи суду з туристами в одному лише Карібському басейні щорічно проводять більше 70 000 т відходів). Будівництво об'єктів і розвиток інфраструктури туристського призначення також згубно впливають на природне середовище. Наприклад, 3/4 піщаних дюн на середземноморському побережжі між Іспанією і Сіцілією фактично перестали існувати головним чином в результаті відведення їх під споруду споруд, призначених для обслуговування туристів.

Чи залишаться туристи є задоволений проведеним на курорті часом, у вирішальному ступені залежатиме від того, наскільки умови відпочинку і рівень обслуговування виявляться відповідними очікуванням. Оскільки первозданне природне середовище — необхідна умова для приємного проведення часу, її збереження стає важливим економічним чинником для індустрії туризму, для тих, хто визначає політику в цій області, фахівців і керівництва самих туристських компаній, здійснюване як самостійно, так і в співпраці з приватною і державному секторами економіки.

Повинні бути прийнятий обмеження і правові акти, щоб запобігати і мінімізувати збиток, який туризм наносить біологічній різноманітності. Такі заходи повинні включати контроль існуючих дій, оцінку дій на навколишнє середовище нових туристських проектів. Особливу увагу слід звертати на збереження унікальних і уразливих природних систем, таких, як маленькі острови, коралові рифи, прибережні зони.

На одного місцевого жителя можуть доводитися до 130 туристів. З одного боку, це стимулює виробництво всіх видів продукції, необхідних для споживання туристами, забезпечує завантаження всіх сфер обслуговування, а з іншою — може заважати нормальному життю громадян, і у разі зміни кон'юнктури ринку і сезонності викликати сплеск безробіття і загострення соціальної напруженості.

Промисловість туризму характеризується високим ступенем монополії, яка має на увазі концентрацію послуг і прибутку в руках невеликого числа міжнаціональних корпорацій. В країнах багато кого велика частина туристських об'єктів належить іноземному капіталу. Повинен бути справедливий баланс між місцевим учасником і інвестором. Місцеві жителі, як основне джерело робочої сили, повинні бути зацікавлений в цікавій і добре оплачуваній роботі, притягуватися до участі не тільки на найнижчих рівнях зайнятості.

Індустрія туризму — один з небагатьох секторів, де країни, що розвиваються, можуть запропонувати якісний товар на світовому ринку. Ці країни одержують доходи від туризму, а самі туристи в переважній більшості приїжджають туди з високорозвинутих і провідних в економічних і промислових відносинах держав. Цей очевидний факт свідчить про те, що країни, менш обтяжені промисловим виробництвом і що зберегли своє природне середовище, одержують непряму вигоду від економічного виробництва промислово розвинутих держав, які добилися лідируючого положення в збиток своєї екології.

Отже, зростання глобалізації світової економіки вимагає і глобальної відповідальності за збереження і захист природи. Але розвиток туристської галузі (орієнтованій практично повністю на експорт) в країнах, що розвиваються, приводить до виникнення ряду проблем. В основному вони зачіпають культурно-соціальну сферу, а у меншій мірі природне середовище.

Туризм — могутній агент соціальних змін. Міжнародний туризм діє як каталізатор для переходу від традиційного способу життя до так званих сучасних західних форм суспільства, зі всіма властивими йому атрибутами. Відповідно, туризм часто приносить введення нових тенденцій в соціальній сфері. Часто вони суперечать традиційним нормам, існуючим в цьому суспільстві, і виникає конфлікт з багаторічними культурними звичаями. Туризм пов'язаний з порушенням людських прав. Ось слідства від розвитку туризму: збільшення злочинності, проституції, споживання алкоголю і наркотиків. Крім того, згідно оцінкам, зробленим МАРНОТРАТНИК (Міжнародна організація праці), від 3 до 19 млн дітей і підлітків працює в секторі туризму.

Туристи з розвинутих країн, відправляючись в тури по державах, що розвиваються, часто мають неповне уявлення про місцеві особливості, що приводить до виникнення культурного нерозуміння, наростанню напруженості.

Індустрія туризму повинна підтримувати проекти, які ураховують культурні і інші особливості місцевого населення, бережуть культурну спадщину націй. Доходи від туризму слід направляти на збереження історико-культурних пам'ятників, звичаїв, національних традицій, оскільки крім особливих вимог до навколишнього середовища туристи часто зацікавлені в екзотичних або унікальних послугах. Різні фестивалі, національні свята і інші заходи можуть виступати як вагомий аргумент в жорсткій конкуренції між країнами на туристському ринку.

Для більшості туристів оптимальне місце для відпочинку там, де немає шкідливої дії виробничих підприємств і транспортних засобів. Лише для вузького круга фахівців і любителів-екологів первозданна природа асоціюється з такими поняттями, як біорізноманітність, тропічні ліси або екосистеми. Для більшості еталоном служать екологічні норми і практика, прийнята в тих або інших країнах, хоча тут можливі деякі відступи під впливом додаткової інформації, яку вони взнають на місці.

Важливою є освіта туристів, збагачення культурною інформацією в ході подорожі, розповсюдження ідей про дбайливе відношення до природних і інших визначних пам'яток. Інформація, що дається туристам, повинна включати кодекси поведінки, звичаїв (включаючи особливості кухні, одягу і менталітету), бути є злагоджений з місцевими властями. Приклади екологічного мислення і поведінки туристів останніми роками зустрічаються все частіше, і це цінно. Черпнути необхідну інформацію вони можуть з каталогів, які містять важливі екологічні дані про стан природи і навколишнього середовища в різних туристських районах миру, про екологічні заходи, що проводяться окремими готелями під відповідним контролем в кожному з місць відпочинку. Вся ця інформація покликана допомогти туристам вибрати, куди відправитися і в якому готелі зупинитися, маючи реальне уявлення про те, які умови їх там чекають. Але успіхи в області охорони навколишнього середовища і турботи про неї залежать від ініціатив уряду і адміністрації приймаючих країн, міжнародних і національних, державних і приватних організацій, що займаються туризмом і екологією (агентства, туроператори, перевізники, готелі).

Туризм повинен розвиватися так, щоб приносити користь кореним жителям; усилювати місцеву економіку; навчати і привертати місцеву робочу силу; раціонально використовувати ресурси, що є, і будівельні матеріали, місцеві сільськогосподарські вироби і ураховувати особливості території.

Від імені сторін, зацікавлених в потрібному напрямі розвитку туризму, повинен виступати уряд, як на локальному, так і на національному і міжнародному рівнях. Саме держава здатна виступити як регулююча сила, за допомогою законів і податків дозволяти, забороняти, визначати умови розвитку. Ураховуючи всі проблеми, що виникають унаслідок розвитку туристської індустрії, з якими доводиться стикатися туристам, місцевим жителям, регіональним властям, треба помітити, що виникла необхідність комплексного рішення складних ситуацій, це має на увазі перехід до стійкого розвитку. Використовуючи принципи концепції стійкого розвитку, туризм може не тільки подолати складнощі, але і виступити в ролі локомотива, який виведе і інші галузі на шлях стійкого розвитку. Але цей перехід не так простий.

На Екологічному саміті в Ріо-де-жанейро (в 1992 р.) про подорожі і туризм мовилося зовсім трохи. Галузь була представлена Всесвітньою радою подорожей і туризму (ВСПТ) — одній з двох міжнародних організацій, що займалися введенням этий діяльності, а сама тема зачіпалася лише побічно або в контексті інших питань. Проте на порядку денному на XXI вік сформульована вельми далекоглядна думка про те, що індустрія подорожей і туризму володіє колосальним потенціалом, що дозволяє їй вносити конструктивний внесок в стійкий розвиток всіх регіонів планети.

Важливим є розуміння цього потенціалу, а також забезпечення добробуту, соціального прогресу і створення робочих місць у всіх країнах, бо навіть найбідніша з них має певні переваги перед іншими, володіючи неповторною культурною, історичною або природною спадщиною, своєрідність якої привертає все більше мандрівників.

В порівнянні з іншими, суто виробничими силами господарської діяльності, індустрія подорожей і туризму ніколи не забруднювала атмосферу димом заводських труб і не спотворювала навколишнє середовище, займаючись здобиччю природних ресурсів. Крім того, справжні масштаби індустрії туризму, як правило, залишалися непоміченими внаслідок того, що повітряні перевезення, готельний бізнес і система громадського харчування звичайно сприймалися як самостійні види пропозиції послуг, а не як складові елементи єдиного комплексу по задоволенню масового і постійного росте попиту, що є, на туристські і ділові поїздки.

Зараз в урядових, промислових і споживацьких кругах росте розуміння того, що індустрія подорожей і туризму також може сприяти досягненню екологічної і соціальної стійкості, що, власне, і передбачали автори Повістки дня на XXI в. Це відноситься як до молодих ринкових держав, так і до промислово розвинутих країн.

Але не слід замовчувати проблеми очевидної дії індустрії, яка щодня перевозить мільйони людей, забезпечує їх житлом, годує і розважає (причому все частіше в оточенні унікальних і одночасно украй уразливих екосистем), яка займається будівництвом, перетворюючи ландшафти, і діяльність якої напряму зачіпає корене населення і місцеві общини.

Безумовно, ці проблеми не можна залишати без уваги. Багато що можна зробити за допомогою розумного планування і конструювання, оптимального планування і раціонального використовування можливостей — ось де можуть стати в нагоді ідеї стійкого розвитку. Для того, щоб слідувати основним принципам концепції стійкого розвитку, слід оцінювати характер і інтенсивність дії, що надається, проводити екологічні перевірки, ураховувати потенційне навантаження на середовище, оптимізувати ресурсопотребление, вкладати засоби в нові технології. Слід врахувати всі чинники, інтереси і зобов'язання зацікавлених сторін — урядових, промислових і суспільних кругів, причому до останніх, звичайно ж, відносяться як самі туристи, так і місцеве населення.

ВСПТ затвердив багатовимірну стратегію для упровадження і розповсюдження культури стійкого розвитку і сформував динамічну структуру для досягнення цієї мети. Стисло основні задачі на найближче майбутнє виглядають так:

· Замінити культуру інтенсивного споживання культурою розумного зростання

· Зрівноважити економічні і екологічні чинники дії

· Знайти загальні інтереси туристів і місцевого населення

· Розподіляти отриману вигоду серед всіх членів суспільства і в першу чергу серед найбідніших і неблагополучних категорій населення