Система, потрібна для економічного розвитку

Ігнорування державою (державною владою) протягом тривалого періо­ду, як в концептуальному плані, так і в межах середньострокової і дов­го­с­т­рокової економічної політики, закономірностей взаємозв’язку економічних і соціальних процесів, що знаходять свій прояв у названих вище формах, поро­ди­ло, по-пер­ше, соціальну пасивність, млявість, соціальне відчуження гро­ма­дян від об’єк­ти­в­­­­них потреб кардинального реформування усіх ланок су­с­пі­­ль­но­го життя, по-дру­ге, загальмувало реалізацію цих пот­реб, ускладнило процес порозуміння ос­новних суб’єктів господарського життя.

Такий стан концептуального процесу визначається свідомим чи несві­до­мим спрощенням процесу формулювання визначального задуму, системи гло­бальних стратегічних цілей розвитку суспільства, відсутністю, довгий час, про­гнозу різних варіантів сценарію соціально-економічного розвитку країни в за­ле­­ж­­ності від наявності чи відсутності тих чи інших змінних у побудові кон­с­т­ру­к­ції моделі май­бутнього суспільства. Значний вплив тут зіграла, на наш по­г­ляд, по­-перше, об’єктивна него­то­в­ність політичних сил, вчених, громадян кра­ї­ни до фо­рмування складних кон­це­пцій та моделей розвитку держави одразу після пе­ре­творення її у незалежну країну, і, по-друге (що зумовлюється багато в чому першою обставиною), - до­мі­нування в процесі формування концепції тран­с­фо­р­ма­ції суспільства мо­де­лі Сталіна у якісно нове суспільство лише од­нієї стра­те­гічної мети - створення та розбудова незалежної української держави. Тобто, в абстрактній концепції роз­витку суспільства був конкретизо­ва­ний лише єдиний, надзвичайно важли­вий, однак єдиний елемент визначаль­но­го за­думу, але на­віть він не був сфор­мо­ва­ний на основі системної уяви про реальний стан справ у суспільстві, не прог­но­зо­ваний у багатоваріантному ви­мі­рі мож­ли­вих шляхів, ін­струментів, резу­ль­та­тів.

Однак, будь-яка держава є, насамперед, формою іс­ну­ва­ння народу, нації, інструментом захисту специфіч­них прав та ін­тересів цієї на­ції, умовою її ви­жи­вання, функціонування та роз­витку. Будь-яка держава не по­ви­нна бути спо­со­бом консервації особливостей народу, але ін­стру­ментом, по­лем його роз­ви­т­ку, збагачення, виходу у світовий простір. Таке ро­зуміння ро­лі держави набу­ває осо­бливої актуальності в умовах розвитку про­цесів гло­ба­лі­за­ції усіх форм сус­пі­льного життя і, насамперед, еко­но­мічного жит­тя на пла­не­ті.

За цих умов процес державотворення не повинен підкоряти, перекривати більш глибоку стратегічну мету у системі цілей єдиного визна­ча­льного задуму концепції розвитку - створення гідних умов для існу­ва­н­ня та роз­витку народу даної країни на тлі досягнень світового співто­ва­ри­ства. До­сягнення ж такої ме­ти не­мо­жливе без досягнення та забезпечення, у дов­го­ст­ро­ковій пер­спективі, но­вої якості економічного зростання, створення умов та можливостей для само­ре­аліза­ції здібностей кожної людини в країні. Від­ста­ва­н­ня, розрив у про­це­сах державотворення та формування ефективних концепції та мо­делі еко­но­мічного розвитку соціальної спрямованості негатив­но впливає на ма­йбутнє кра­­ї­ни.

Отже, відсутність системної уяви про реальний стан та потреби суспіль­с­тва, підміна, або нерозуміння суті визначального задуму концепції рефор­му­ва­н­ня, її глобальних стратегічних цілей, а тому неспроможність наукового про­г­но­зу можливих глобальних наслідків такої підміни, спричинили не просто за­тя­гування із формуванням оптимальної моделі соціально-економічних перет­во­рень в країні, але й величезні втрати часу, наростання тенденцій відставання України у процесах пошуку свого стабільного місця в світі в умовах його гло­балізації, загальмували або пригасили динаміку пасіонарності значної частини населення.

Безперечно, суперечливі процеси усвідомлення, пошуку, сприяли окрес­ле­н­­ню основних цілей, принципів і рис необхідної нам економі­ч­ної моделі роз­ви­т­­ку, серед яких можна визначити такі, як:

- динамічна структурна перебудова народного господарства з метою ство­­­рення економічної, технологічної, інформаційної та управлінської бази по­с­т­­­індустріального суспільства;

- домінування ринкових важелів управління народним господарст­вом при значній контролюючій та координуючій ролі держави у перехідному пе­рі­о­ді, особливо щодо забезпечення справедливої конкуренції та еконо­мі­ч­ної сво­­бо­­ди суб’єктів економічної діяльності;

- забезпечення нової якості економічного зростання при домінуванні со­ціальних цілей у розвитку народного господарства;

- забезпечення спрямованості інституціональних перетворень на ство­­ре­ння системи ефективної мотивації до праці усіх суб’єктів економічної діяль­ності;

- забезпечення державою сприятливої спрямованості впливу на соці­аль­но-економічний розвиток зовнішніх чинників;

- створення сприятливих умов для інтеграції національної госпо­дар­сь­кої системи в цілому та окремих її елементів, суб’єктів у регіональні та сві­тові еко­номічні проекти та процеси.