З «подорожі» Філіппа авріля

Філіпп Авріль (1654 – 1698) – французький єзуїт, який двічі приїжджав в Росію, щоб дістати дозвіл на поїздку в Китай. В Москві Ав­ріль посилено збирав відомості про Сибір (1687), але добитися дозволу йому не вдалося. Російський уряд небезпідставно підозріло ставився до єзуїтів: Авріль і його супутник були вислані за межі країни. Зібрані матеріали Фі­ліпп Авріль опублікував в 1692 р.

Хоч як ретельно старалися стародавні географи передати нам відомості про великий простір між Об’ю і Великою Стіною Китайською, треба признатися, що їм дуже мало вдалося це. Одні не говорять майже нічого, а інші, бажаючи сказати багато, переказують нам догадки і припущення як незаперечні істини. Новітні письменники були не більш щасливі, бо, доповнюючи відомості своїх попередників, вони нічого до них не додали, крім згадування про дрімучі і безконечні ліси і безліч жахливих пу­стинь, розкиданих нібито на цих великих і безлюдних просторах.

Козакам запорозьким, які живуть нижче Дніпровських по­рогів, найбільше зобов’язані ми докладними даними про землі, які раніше вважалися неприступними пустинями, куди не можна пуститися мандрівникові, не рискуючи напевно загинути. Нині всі ці країни такі вже відомі, що в них подорожують так само легко і зручно, як в європейських землях.

Коли московітяни перемогли запорожців, то останні, не ба­жаючи коритися переможцям, вирішили за краще залишити свою вітчизну, яку не могли захистити. У великому числі пішли вони за Волгу, по якій дійшли до Казані, а звідси легко вже було добратися їм до Іртиша. Вони потім ішли аж до злиття Іртиша з Тоболом, де й заснували місто, яке прибрало ім’я від цієї річки [Тобольськ]. Тут розселились вони і зайняли, нарешті, всі землі понад Об’ю, які становлять власне Сибір, що прибрав цю назву від слов’янського слова сибір, яке значить північ.

Недостатність вигод для життя і засобів для продажу хутра, особливо соболів, змусили потім сибірських козаків примиритися з московітами і навіть підкоритися їм, хоч гори і ріки, які ото­чували їх і перерізували всю сибірську країну, робили їх без­печними від усяких кривд, на які могли б зважитись московітяни. Сибір поступово заселявся московітами з того часу, коли вони почали володіти ним, бо вони раз у раз посилали туди своїх яшучиків або соболевих промисловців, безперервно множачи число їх посиланням у місця, де соболів ловлять, не тільки державних злочинців, але й офіцерів і бояр, якими були незадоволені або які здавалися їм підозрілими.

З допомогою своїх хоч і дуже безладних подорожей проклали вони велику кількість нових шляхів, які непомітно довели їх до самого Китаю. Всі відомі дороги, які ведуть туди, цілком від­різняються одна від одної, проте ми узнали, яких саме треба додержуватись, щоб безпечніше і скоріше проїхати...

З опису різних татар, які живуть в країні між Об’ю і Китаєм, мною викладеного, можна легко зрозуміти, що московітянам, підтримуваним козаками, неважко було прокласти собі шлях від Сибіру до великої імперії Китайської, бо не знаходили вони нікого, хто міг або хотів оспорювати у них владу над землею, і оскільки перші підкорені ними лагідністю або зброєю сибір­ські народи мали стосунки з усіма ордами, розкиданими далі, то з допомогою їх робили вони свої відкриття і різними дорогами наблизились, нарешті, до кордонів Китаю, де збудували навіть кілька фортець, щоб певніше зміцнити свої завоювання.

Найвіддаленіша з цих фортець називається Албазін. Вона знаходиться від Пекіна не далі трьох тижнів їзди, а від Москви до неї треба їхати понад три місяці. Знаходиться вона на річці Амур, що стала приводом для війни, яку нині ведуть москові­тяни з китайцями.

Відкриття бегемотової кістки було зроблене жителями острова, звідки вийшли, як кажуть московітяни, перші колонії, що за­селили Америку. Ось що ми узнали про це від смоленського воє­води Мусіна-Пушкіна, одного з найрозумніших людей, яких тільки я бачив і який досконало знає всі землі за Об’ю, бо він довго був інтендантом в канцелярії Сибірського департаменту. Спитавши нас у розмові, яку ми з ним вели, яким чином, на нашу думку, заселилась Америка, коли ми сказали йому все, що звичайно про це думають, він відповів нам, що є догадка прав­доподібніша за нашу. «За Об’ю, – говорив він далі, – знахолиться величезна ріка, яка зветься Кавойна, в яку впадає друга, яка зветься Лена. В гирлі першої з них, що впадає в Льо­довите море, є великий і густонаселений острів, який відзна­чається ловлею бегемотів¹, тварини водоземної, зуби якої дуже дорого ціняться. Остров’яни часто приїжджають до берегів моря ловити бегемотів, і оскільки ловля їх потребує багато праці і часу, то звичайно привозять вони з собою свої сім’ї. Часто бу­ває, що застає їх тут очищення моря від криги і бідолахи зни­кають невідомо куди, на величезних кусках криги, які раз у раз ламаються. Не сумніваюсь, що багато мисливців, в такий спосіб захоплених зненацька, допливають на крижинах до пів­нічного мису Америки, який знаходиться зовсім недалеко від цієї частини Азії, що закінчується Татарським морем. Моя думка підтверджується тим, що американці, які живуть на тій частині Америки, що заходить найдальше в море, мають однаковий вигляд з остров’янами, яких ненаситна жадоба прибутку веде до загибелі або наражає на небезпеку переїзду в чужий край».

До того, що говорив нам воєвода, можна додати ще й те, що на американському березі знаходять багато тварин, які також водяться і в Московії, особливо бобрів, які могли перейти туди через кригу. Така догадка здається мені тим більш слушною, що в Польщі бачив я, як величезні куски криги цілими пливуть від Варшави і запливають далеко в Балтійське море. Треба було б, щоб переконатися в такій важливій справі, дізнатися про мови, якими говорять два згадані, схожі один на одного народи, які живуть один в Азії, другий в Америці, бо якби виявилась схо­жість у мові, то й сумніву в схожості їх більше ніякого не було б.

Дуже багато цікавого ми могли б узнати від згаданого смо­ленського воєводи, який, без сумніву, може бути названий одним з найосвіченіших москов’ян, але ми боялися питаннями викли­кати підозру до себе. Помітивши з відповідей його, що він боїться завдати собі одвертістю які-небудь неприємності при дворі, ми не сміли надокучати йому нашою цікавістю.

Тут годилося б поговорити взагалі про Сибір, якби я міг ска­зати про неї щось особливе, але Сибір не відрізняється від ін­ших областей Московії нічим, крім сильного холоду. А втім, судячи з великої кількості міст і селищ у цій далекій області, легко переконатися, що вона не така дика і не така безлюдна, як звичайно про неї думають.

¹ Мова йде, очевидно, про моржів.