Олександр Потебня (1835-1891) 5 страница

Розколоті країни

У майбутньому, коли належність до певної цивілізації стане основою самоідентифікації людей, країни, в населенні яких представлено кілька цивілізаційних груп, чи то Радянського Союзу або Югославії, будуть приречеш на розпад. Але є й внутрішньо розколоті країни - відносно однорідні в культурних аспектах, але в яких немає згоди стосовно питання про те, до якої саме цивілізації вони належать. їх уряди, як правило, хочуть "скочити на підніжку потяга" і примкнути до Заходу, але історія, культура й традиції цих країн нічого спільного із Заходом не мають.

Найбільш яскравий і типовий приклад розколотої зсередини країни - Туреччина. Турецьке керівництво кінця XX ст. зберігає відданість традиції Ататюрка й зараховує свою країну до сучасних, секуляризованих націй-держав західного типу.

...У подібному становищі опинилася в останнє десятиліття й Мексика. Якщо Туреччина відмовилася від свого історичного протистояння Європі й спробувала приєднатися до неї, то Мексика, що раніше ідентифікувала себе через протистояння Сполученим Штатам, тепер намагається наслідувати цій країні й прагне ввійти в Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

...Історично внутрішній розкол найглибше торкнувся Туреччини. Для Сполучених Штатів найближча розколота зсередини країна - Мексика. У глобальному ж масштабі найбільш значною розколотою країною залишається Росія. Питання про те, чи є Росія частиною Заходу або вона очолює свою особливу, православно-слов'янську цивілізацію, протягом російської історії ставилося неодноразово.

...Щоб розколота зсередини країна змогла заново знайти свою культурну ідентичність, повинні бути дотримані три умови. По-перше, необхідно, щоб політична й економічна еліта цієї країни в цілому підтримувала й вітала такий крок. По-друге, її народ повинен бути згодний, нехай неохоче, на прийняття нової ідентичності. По-третє, групи що панують у цивілізації, до якої розколота країна намагається влитися, повинні бути готові прийняти "перетворену". У випадку Мексики дотримано всі три умови. У випадку Туреччини - перші дві. І зовсім незрозуміло, яка ситуація з Росією, що бажає приєднатися до Заходу. Конфлікт між ліберальною демократією й марксизмом-ленінізмом був конфліктом ідеологій, які, незважаючи на всі розбіжності, хоча б зовні ставили ті самі основні цілі: свободу, рівність і процвітання. Але Росія традиціоналістська, авторитарна, націоналістична буде прагнути до зовсім інших цілей. Західний демократ цілком міг вести інтелектуальну суперечку з радянським марксистом. Але це буде немислимо з російським традиціоналістом. І якщо росіяни, переставши бути марксистами, не приймуть ліберальну демократію й почнуть поводитися як росіяни, а не як західні люди, відносини між Росією й Заходом знову можуть стати віддаленими й ворожими.

Конфуціансько-ісламський блок

Перешкоди, що постають на шляху приєднання незахідних країн до Заходу, варіюють за ступенем глибини й складності. Для країн Латинської Америки й Східної Європи вони не настільки вже й великі. Для православних країн колишнього Радянського Союзу - набагато значніші. Але найсерйозніші перешкоди постають перед мусульманськими, конфуціанськими, індуїстськими й буддистськими народами. Японії вдалося домогтися єдиної у своєму роді позиції асоційованого члена західного світу: в якихось відносинах вона входить до числа західних країн, але, безсумнівно, відрізняється від них за своїми найважливішими вимірами. Ті країни, які з міркувань культури або влади не хочуть або не можуть приєднатися до Заходу, конкурують із ним, нарощуючи власну економічну, військову й політичну могутність. Вони домагаються цього і за рахунок внутрішнього розвитку, і за рахунок співробітництва з іншими незахідними країнами. Найвідоміший приклад такого співробітництва - конфуціансько-ісламський блок, що сформувався як виклик західним інтересам, цінностям і могутності.

Майже всі без винятку західні країни зараз скорочують свої військові арсенали. Росія під керівництвом Єльцина робить те саме. А Китай, Північна Корея й цілий ряд близькосхідних країн істотно нарощують військовий потенціал. Із цією метою вони імпортують зброю із західних і незахідних країн і розвивають власну військову промисловість. У результаті виник феномен, названий Ч. Кроутхеммом феноменом "збройних країн", причому "збройні країни" - це аж ніяк не країни Заходу. Інший результат - переосмислення концепції контролю над озброєннями. Ідея контролю над озброєннями була висунута Заходом. Протягом холодної війни першочерговою метою такого контролю було досягнення стійкої військової рівноваги між Сполученими Штатами та їхніми союзниками, з одного боку, і Радянським Союзом та його союзниками - з іншого. В епоху після холодної війни найперша мета контролю над озброєннями - запобігти нарощуванню незахідними країнами їхнього військового потенціалу, що становить потенційну загрозу західним інтересам. Щоб домогтися цього, Захід використовує міжнародні угоди, економічний тиск, контроль над переміщенням зброї й військових технологій.

Конфлікт між Заходом і конфуціансько-ісламськими державами значною мірою (хоча й не виключно) зосереджений навколо проблем ядерної, хімічної й біологічної зброї, балістичних ракет та інших складних засобів доставлений такої зброї, а також систем керування, спостереження та інших електронних засобів ураження цілей. Захід проголошує принцип нерозповсюдження як загальну й обов'язкову норму, а договори про нерозповсюдження й контроль - як засіб реалізації цієї норми. Передбачено систему різноманітних санкцій проти тих, хто сприяє поширенню сучасних видів зброї, і привілеїв тим, хто дотримується принципу нерозповсюдження. Природно, що основна увага приділяється країнам, які настроєні вороже стосовно Заходу або схильні до цього потенційно.

Зі свого боку незахідні країни відстоюють право здобувати, виробляти й розміщувати будь-яку зброю, яку вони вважають за необхідну для власної безпеки. Вони повною мірою засвоїли істину, висловлену міністром оборони

Індії у відповідь на питання про те, який урок він здобув із війни в Перській затоці: "Не майте справ зі Сполученими Штатами, якщо у вас немає ядерної зброї". Ядерна, хімічна й ракетна зброя розглядається - можливо, помилково - як потенційна противага колосальній перевазі Заходу в галузі звичайних озброєнь. Звичайно, у Китаю вже є ядерна зброя. Пакистан й Індія можуть її розмістити на своїх територіях. Північна Корея, Іран, Ірак, Лівія й Алжир явно намагаються придбати її.

...Між ісламсько-конфуціанськими країнами й Заходом розгортається новий виток гонки озброєнь. На попередньому етапі кожна сторона розробляла й робила зброю з метою домогтися рівноваги або переваги над іншою стороною. Тепер одна сторона розробляє й робить нові види зброї, а інша намагається обмежити й запобігти такому нарощуванню озброєнь, одночасно скорочуючи власний військовий потенціал.

Висновки для заходу

У цій статті аж ніяк не стверджується, що цивілізаційна ідентичність замінить усі інші форми ідентичності, що нації-держави зникнуть, кожна цивілізація стане політично єдиною й цілісною, а конфлікти й боротьба між різними групами всередині цивілізацій припиняться. Я лише висуваю гіпотезу про те, що 1) суперечності між цивілізаціями важливі й реальні; 2) цивілізаційна самосвідомість зростає; 3) конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним та іншим формам конфліктів як переважна форма глобального конфлікту; 4) міжнародні відносини, що історично були грою в рамках західної цивілізації, будуть усе більше девестернізуватися й перетворюватися на гру, де незахідні цивілізації стануть виступати не як пасивні об'єкти, а як активні дійові особи; 5) ефективні міжнародні інститути в галузі політики, економіки й безпеки будуть складатися скоріше всередині цивілізацій, ніж між ними; 6) конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, будуть більш часті, затяжні й кровопролитні, ніж конфлікти всередині однієї цивілізації; 7) збройні конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, стануть найбільш імовірним і небезпечним джерелом напруженості, потенційним джерелом світових воєн; 8) головними осями міжнародної політики стануть відносини між Заходом та іншим світом; 9) політичні еліти деяких розколотих незахідних країн намагатимуться включити їх до числа західних, але в більшості випадків їм доведеться зазнати серйозних перешкод; 10) у найближчому майбутньому основним вогнищем конфліктів будуть відносини між Заходом і близькими ісламсько-конфуціанськими країнами.

Це не обґрунтування бажаності конфлікту між цивілізаціями, а можлива картина майбутнього. Але якщо моя гіпотеза переконлива, необхідно задуматися про те, що це означає для західної політики. Тут варто провести

чітке розмежування між короткостроковим зиском й довгостроковим урегулюванням. Якщо виходити з позицій короткострокової вигоди, інтереси Заходу явно вимагають: 1) зміцнення співробітництва та єдності в межах власної цивілізації, насамперед між Європою й Північною Америкою; 2) інтеграції до складу Заходу країн Східної Європи й Латинської Америки, чия культура близька до західної; 3) підтримки й розширення співробітництва з Росією і Японією; 4) запобігання розростанню локальних міжцивілізаційних конфліктів у повномасштабні війни між цивілізаціями; 5) обмеження зростання військової могутності конфуціанських та ісламських країн; в) уповільнення скорочення військової могутності Заходу й збереження його військової переваги в Східній і Південно-Західній Азії; 7) використання конфліктів і розбіжностей між конфуціанськими й ісламськими країнами; 8) підтримки представників інших цивілізацій, що симпатизують західним цінностям й інтересам; 9) зміцнення міжнародних інститутів, що відображають і легітимізують західні інтереси й цінності, і залучення до участі в цих інститутах незахідних країн.

У довгостроковій же перспективі треба орієнтуватися на інші критерії. Західна цивілізація є одночасно й західною, і сучасною. Незахідні цивілізації спробували стати сучасними, не стаючи західними. Але дотепер лише Японії вдалося домогтися в цьому повного успіху. Незахідні цивілізації й надалі не залишать своїх спроб знайти багатство, технологію, кваліфікацію, устаткування, озброєння - все те, що входить до поняття "бути сучасним". Але водночас вони намагатимуться сполучити модернізацію зі своїми традиційними цінностями й культурою. їх економічна й військова могутність зростатиме, відставання від Заходу буде скорочуватися. Захід все більше й більше буде змушений зважати на ці цивілізації, близькі за своєю могутністю, але досить відмінні за своїми цінностями й інтересами. Це потребуватиме підтримання його потенціалу на рівні, що забезпечуватиме захист інтересів Заходу у відносинах з іншими цивілізаціями. Але від Заходу буде потрібне й більш глибоке розуміння фундаментальних релігійних і філософських основ цих цивілізацій. Він повинен буде зрозуміти, як люди цих цивілізацій уявляють собі власні інтереси. Необхідно буде знайти елементи подібності між західною та іншою цивілізаціями. Тому що в доступному для огляду майбутньому не склалося єдиної універсальної цивілізації. Навпаки, світ буде складатися з несхожих одна на одну цивілізацій, і кожна з них буде змушена вчитися співіснувати з усіма іншими.

Розділ 14. Соціальна філософія

Питирим Сорокін (1889-1968)

 

Питирим Олександрович Сорокін - російсько-американський соціолог, культуролог і філософ. Ввів поняття "тип культури". Автор теорії всесвітньо-історичного розвитку людської культури, яка обґрунтовує соціокультурну динаміку як закономірний діалектичний процес.

Соціальна стратифікація і мобільність. соціальна і культурна мобільність

Соціальний простір, соціальна дистанція, соціальна позиція

Геометричний і соціальний простір

Висловлювання типу "вищі і нижчі класи", "просування соціальними сходами", "Н. Н. успішно просувається соціальними сходами", "його соціальне становище дуже високе", "вони дуже близькі за своїм соціальним становищем", "існує велика соціальна дистанція" і т. ін. досить часто використовуються як у повсякденних судженнях, так і в економічних, політологічних і соціологічних працях. Усі ці висловлювання вказують на існування того, що можна позначити терміном соціальний простір. Однак є дуже небагато спроб дати визначення соціальному простору, систематизувати відповідні поняття. Наскільки мені відомо, після Декарта, Гоббса, Лейбніца, Вайгеля та інших великих мислителів XVII століття, тільки Ф. Ратцель, Г. Зіммель і недавно Е. Дюркгейм, Р. Парк, Е. Богардус, Л. фон Візе й автор цих рядків намагалися приділити значну увагу проблемі соціального простору та іншим питанням, пов'язаним із нею.

Предметом цієї роботи е соціальна мобільність, тобто явище переміщення індивіда всередині соціального простору. У зв'язку з цим постає необхідність дуже точно окреслити суть того, що я маю на увазі під соціальним простором і його похідними. По-перше, соціальний простір докорінно відрізняється від простору геометричного. Люди, що знаходяться поблизу один від одного в геометричному просторі (наприклад, король і його слуга, хазяїн і раб), у соціальному просторі відокремлені величезною дистанцією. І навпаки, люди, що знаходяться дуже далеко один від одного в геометричному просторі (наприклад, два брати або єпископи, що сповідують одну релігію, або два генерали одного звання і з однієї армії, один із яких в Америці, а інший - у Китаї), можуть бути дуже близькими соціально. Людина може захопити тисячі миль геометричного простору, не змінивши при цьому свого становища в соціальному просторі, і навпаки, залишившись у тому самому геометричному просторі, вона може радикально змінити своє соціальне становище. Так, становище президента Гардінга в геометричному просторі різко змінилося, коли він перемістився з Вашингтона на Аляску, тоді як його соціальне становище залишилось тим самим, що й у Вашингтоні. Людовік XVI у Версалі й Микола II у Царському Селі залишалися в тому самому геометричному просторі, хоча їхнє соціальне становище в одну мить різко змінилося.

Наведені міркування свідчать, що соціальний і геометричний простір докорінно відмінні один від одного. Те саме можна сказати і про похідні від цих двох понять, таких як "геометрична й соціальна дистанція", "підйом у геометричному й у соціальному просторі", "переміщення з одного становища в інше в геометричному й соціальному просторі" і т. д.

Для того щоб дати визначення соціального простору, пригадаємо, що геометричний простір звично уявляється нам у вигляді деякого "всесвіту", в якому розташовуються фізичні тіла. Місце розташування в цьому всесвіті визначається шляхом визначення положення того або іншого об'єкта відносно інших, обраних за "точки відліку". Як тільки такі орієнтири встановлені (чи то Сонце, Місяць, Гринвіцький меридіан, осі абсцис і ординат), ми отримуємо можливість визначити просторове положення усіх фізичних тіл, спочатку відносно цих точок, а потім - відносно один одного.

Подібно соціальний простір є деяким всесвітом, що складається з народонаселення Землі. Там, де немає людських особин або проживає всього лише одна людина, там немає соціального простору (або всесвіту), оскільки одна особина не може мати у світі жодного відношення до інших. Вона може знаходитися тільки в геометричному, але не в соціальному просторі. Відповідно, визначити становище людини або якого-небудь соціального явища в соціальному просторі означає визначити його (їх) відношення до інших людей та інших соціальних явищ, узятих за такі "точки відліку". Сам вибір "точок відліку" залежить від нас: ними можуть бути окремі люди, групи або сукупності груп. Коли ми говоримо, що "містер Н.-молодший - син містера Н.-старшого", ми прагнемо визначити становище цього містера Н. у людському всесвіті. Зрозуміло, однак, що таке місце розташування дуже невизначене й недосконале, оскільки до розрахунку береться тільки одна з координат - сімейне споріднення - у складному соціальному всесвіті. Даний спосіб так само недосконалий, як і визначення геометричного положення за допомогою фрази: "Дерево розташоване у двох милях від пагорба". Щоб таке місце розташування нас задовольнило, ми повинні знати, де знаходиться цей пагорб - у Європі чи на іншому континенті Землі; у якій частині континенту; на якій широті й довготі. Необхідно також знати, чи знаходиться це дерево у двох милях до півночі, півдня, заходу або сходу від пагорба. Коротше кажучи, визначення більш або менш задовільного геометричного положення вимагає врахування цілої системи просторових координат геометричного всесвіту. Те саме стосується і визначення "соціального становища" індивіда.

Простого зазначення ступеня споріднення однієї людини стосовно іншої очевидно замало. Зазначення її відношення до десятка або сотні людей дає вже більше, але все ще не може визначити становище людини у всьому соціальному всесвіті. Це було б подібним із визначенням місця розташування об'єкта в геометричному просторі шляхом детального зазначення положення різних об'єктів довкола нього, але без зазначення широти й довготи цих об'єктів. На нашій планеті проживає більше півтора мільярдів людей. Зазначення відношення людини до декількох десятків людей, особливо якщо ці люди недостатньо відомі, може нічого не дати. Крім того, цей метод дуже складний і потребує чимало часу. Тому соціальна практика вже виробила інший, більш надійний і простий метод, подібний до системою координат, який використовується для визначення геометричного положення об'єкта в геометричному просторі. Складові цього методу такі: 1) зазначення відношень людини до визначених груп; 2) відношення цих груп одна до одної всередині популяції; 3) відношення певної популяції до інших популяцій, що входять до людства.

Для того щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, відношення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження і т. д. Тільки так можна точно визначити її соціальне становище. Але і це ще не все. Оскільки всередині однієї і тієї самої групи існують зовсім різні позиції (наприклад, король і рядовий громадянин усередині однієї держави), то необхідно також знати становище людини в межах кожної з основних груп населення. Коли ж, нарешті, визначено становище населення як такого серед усього людства (наприклад, населення США), тоді можна вважати і соціальне становище індивіда визначеним достатньою мірою. Перефразовуючи давню приказку, можна сказати: "Скажи мені, до яких соціальних груп ти належиш і які твої функції у межах кожної з цих груп, то я скажу, яке твоє соціальне становище в суспільстві і хто ти в соціальному плані". При знайомстві двох людей зазвичай, використовується саме цей метод: "Містер А. (фамільна група), професор (група роду занять), із Німеччини, переконаний демократ, визначний протестант, раніше був послом в..." і т. ін. Це і подібні йому форми саморепрезентації людей при знайомстві є повними або неповними вказівками на групи, до яких належить людина. Біографія будь-якої людини по суті є в основному описом груп, із якими пов'язана людина, а також її місця в межах кожної з них. Такий метод не завжди дає нам інформацію про зріст людини, кольор її волосся, " інтроверт вона чи екстраверт", але все це, хоча може мати першорядне значення для біолога або психолога, для соціолога становить відносно незначну цінність. Така інформація не має безпосереднього значення для визначення соціального становища людини.

Отже, резюмуємо: 1) соціальний простір - це народонаселення Землі; 2) соціальне становище - це сукупність Ті зв'язків з усіма групами населення, усередині кожної з цих груп, тобто з Ті членами; 3) становище людини в соціальному всесвіті визначається шляхом установлення цих зв'язків; 4) сукупність таких груп, а також сукупність становищ усередині кожної з них утворюють систему соціальних координат, що дає змогу визначити соціальне становище будь-якого індивіда.

Отже, люди, що належать до однакових соціальних груп і виконують практично ідентичну функцію в межах кожної з цих груп, знаходяться в однаковому соціальному становищі. Ті ж, у кого спостерігаються деякі відмінності, знаходяться в різних соціальних становищах. Чим більше подібного в становищі різних людей, тим ближчі вони одне до одного в соціальному просторі. Навпаки, чим значніша й істотніша відмінність, тим більша соціальна дистанція між ними.

Горизонтальні й вертикальні параметри соціального простору

Евклідовий геометричний простір - тривимірний. Соціальний простір - багатовимірний, оскільки є більше трьох варіантів групування людей за соціальними ознаками, які не збігаються один з одним (групування населення за належністю до держави, релігії, національності, професії, політичної партії, за економічним статусом, походженням, статтю, віком і т. ін.). Осі диференціації населення за кожною з цих груп специфічні, особливого роду і не збігаються одна з одною. І оскільки зв'язки всіх видів є істотними ознаками системи соціальних координат, то очевидно, що соціальний простір багатовимірний, і чим складніше диференційоване населення, тим численніші ці параметри. Для того щоб визначити місце деякого індивіда в системі населення США, яке, очевидно, більш диференційоване, чим, скажімо, аборигенне населення Австралії, необхідно вдатися до складнішої системи соціальних координат, апелюючи при цьому до великої кількості груп, з якими пов'язаний індивід.

Для спрощення завдання, однак, можливе скорочення числа параметрів до двох основних класів, за умови поділу кожного класу на кілька підкласів. Ці два основних класи можна визначити як вертикальний і горизонтальний параметр соціального всесвіту. На це е такі причини. Неважко знайти декілька індивідів, що належать до одних і тих самих соціальних груп (наприклад, усі вони можуть бути римськими католиками, республіканцями, зайнятими в автомобілебудуванні, з італійською мовою як рідною, громадянами США і т. ін.), однак по "вертикалі" їх соціальне становище може бути зовсім різним. Усередині групи римських католиків один із них може бути єпископом, тоді як інші - всього лише рядовими парафіянами. Усередині групи республіканців один може займати велику посаду в партії, інші ж - рядові виборці. Один може бути президентом автомобільного концерну, інші - рядовими працівниками. І якщо по горизонталі їхнє соціальне становище здається ідентичним, то по вертикалі спостерігається суттєва відмінність. Для опису цих відмінностей одних горизонтальних параметрів і властивої їм системи координат буде явно бракувати. Те саме можна сказати і про становище командувача армії й солдата, ректора і рядового службовця університету. Не враховувати такі взаємозв'язки по вертикалі неможливо. Саме з цими відмінностями найтісніше пов'язані наші повсякденні уявлення про соціальне становище. Ми часто користуємося такими висловлюваннями, як "підніматися соціальними сходами", "опуститися соціальними сходами", "вищі й нижчі класи", "бути на вершині соціальної піраміди", "опуститися на дно суспільства", "соціальні ранги й ієрархії", "соціальна стратифікація", "диференціація по горизонталі й вертикалі" і т. д. Взаємозв'язки як індивідів, так і груп можуть або знаходитися на одному горизонтальному рівні, або стояти на різних ступенях ієрархічної градації. Переміщення з групи в групу може бути не пов'язане з підйомом або падінням соціальними сходами, але може бути й зумовлене вертикальними переміщеннями. Просування соціальними сходами вгору прийнято вважати соціальним сходженням, а переміщення донизу - соціальним спадом. Таке повсякденне знання можна з успіхом використовувати й з науковою метою. У зв'язку зі своєю доступністю це знання допомагає належно орієнтуватися в складному соціальному всесвіті. Розмежування вертикальних і горизонтальних параметрів відображає явища, що дійсно існують у соціальному всесвіті: ієрархії, ранги, домінування й субординація, авторитет і слухняність, підвищення й зниження по службі. Усі ці явища і відповідні їм взаємозалежності представлені у вигляді стратифікації й суперпозиції. Для опису таких зв'язків необхідні й зручні вертикальні параметри. З іншого боку, взаємозв'язки, вільні від таких елементів, можна описати в горизонтальних параметрах. Коротше кажучи, під кутом зору соціальної технології, а також з погляду природи соціального всесвіту немає причин, що перешкоджають соціологові удаватися до описаного вище повсякденного розмежування двох основних параметрів соціального всесвіту.

Надалі йтиметься власне про соціальні явища в їхньому вертикальному вимірі. Нам доведеться вивчити висоту й профіль соціальних структур, їхню диференціацію за соціальними верствами, переміщення населення по вертикалі. Коротше, йтиметься про соціальну стратифікацію і вертикальну соціальну мобільність. Якщо ми і торкнемося горизонтальної структури соціальних тіл, то тільки між іншим. Тому, зважаючи на предмет дослідження, ми змушені будемо вдатися до таких об'єктів, як "верхні й нижчі соціальні страти", "люди, що знаходяться соціально нижче або вище інших" і т. ін. Щоб уникнути непорозуміння я повинен підкреслити, що ця термінологія зовсім не означає якої-небудь моєї суб'єктивної оцінки, вона лише описує формальне місце розташування людей усередині різних соціальних верств. Можливо, звичайно, що представники верхніх верств насправді кращі за представників нижчих верств; можливо й навпаки. Справа читача винести свій вердикт. Для мене ці терміни - всього лише зручний інструмент для аналізу й опису відповідних явищ і фактичних взаємозалежностей між ними. Завданням будь-якого дослідження є визначення взаємовідносин явищ, що досліджуються, як таких. Оціночна функція повністю виходить за межі суто наукового дослідження. Отже, щоб уникнути непорозуміння цей факт варто постійно мати на увазі...

Соціальна стратифікація

Поняття й визначення

Соціальна стратифікація - це диференціація деякої певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона набуває відображення в існуванні вищих і нижчих верств. її основа і сутність - у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності та обов'язку, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади й впливу серед членів того або іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації, різноманітні й численні. Якщо економічний статус членів деякого суспільства неоднаковий, якщо серед них є як заможні, так і незаможні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, визначене воно конституційно як "суспільство рівних" чи ні. Жодні етикетки, вивіски, усні висловлювання не в змозі змінити або затушувати реальність факту економічної нерівності, яка відображається в різниці доходів, рівня життя, в існуванні багатих і бідних верств населення. Якщо в межах якоїсь групи існують ієрархічно різні ранги в значенні авторитетів і престижу, звань і почестей, якщо існують правителі і ті, ким керують, то незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяї, начальники) це означає, що така група політично диференційована, що б вона не проголошувала у своїй конституції або декларації. Якщо члени якогось суспільства поділені на різні групи за їх заняттями, родом діяльності, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними порівняно з іншими, і якщо члени тієї або іншої професійної групи поділяються на керівників різного рангу і на підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються начальники або призначаються, дістаються їм їх керівні посади в спадщину чи завдяки їх особистим якостям.

2. Основні форми соціальної стратифікації й відносини між ними

Конкретні іпостасі соціальної стратифікації численні. Однак усе їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікація. Як правило, всі вони тісно переплетені. Люди, що належать до вищої верстви в якомусь одному відношенні, в основному, належать до тієї самої верстви і за іншими параметрами; і навпаки. Представники вищих економічних верств одночасно належать до вищих політичних і професійних верств. Незаможні ж, як правило, позбавлені громадянських прав і знаходяться в нижчих верствах професійної ієрархії. Таке загальне правило, хоча є і чимало винятків. Наприклад, найбагатші далеко не завжди знаходяться у вершини політичної або професійної піраміди, так само не у всіх випадках бідняки займають найнижчі місця в політичній і професійній ієрархії. А це означає, що взаємозалежність трьох форм соціальної стратифікації далека від досконалості, тому що різні верстви кожної з форм не повністю збігаються одна з одною. Точніше, вони збігаються одна з одною, але лише частково, тобто до певної міри. Цей факт не дає нам можливості проаналізувати всі три основні форми соціальної стратифікації спільно. Для більшого педантизму необхідно піддати аналізу кожну з форм окремо.

Реальна картина соціальної стратифікації будь-якого суспільства дуже складна й плутана. Щоб полегшити процес аналізу, варто враховувати тільки основні, найголовніші властивості, з метою спрощення, опускаючи деталі, які не спотворюють при цьому загальної картини. Так робилося в будь-якій науці; так варто вчинити й у нашому випадку, якщо врахувати, що ця проблема складна і недостатньо досліджена...