Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи

Поняття виконавча влада визначають через функції, які вона виконує – виконання законів, які прийняті парламентом.

Виконавча владаскладається із сукупності інститутів, які ……………………………………………………

Не відноситься місцеве самоврядування.

Існує виконавча влада: моністична та дуалістична. Моністична виконавча влада властива президентській формі правління; глава держави є головою виконачвої влади. Дуалістичний тип виконавчої влади властивий двом рештам формам правління.

Політична та неполітична складова. Політична складова – вищі державні посади призначаються внаслідок виборів, або внаслідок переформування коаліції. Неполітична складова – це державна бюрократія.

В Європі “приз” після виборів складає тільки 120 місць. Дерслужбовці йдуть від клерка до заступника міністра, дальше вже політична складова. Державна бюрократія є захищеною.

Адміністрація президента в президентській формі правління є урядом. Партійний характер уряду.

Голова уряду. В більшості країн – прем’єр-міністр. Уряди називають за особами, які очолюють його.

Австрія, Німеччина – канцлер, Італія – голова уряду, Іспанія – голова ради, Люксембург – герцог.

Голова уряду є головою виконавчої влади. В Ізраїлі прем’єр-міністр обирається шляхом прямих виборів. В Сполученому Королівстві лідер партії – голова уряду. В ФРН голову уряду назначає президент ФРН, до 2005 він назначав лідера партії, яка перемогла. Партія яка збільшує свою підтримку має перевагу, тому коли було рівність голосів президент обрав Ангелу Меркель. В Греції – прем’єр-міністр стає лідер партії, який має абсолютну більшість.

Іспанія, Італія, Нідерланди, португалія, Франція – прем’єр-міністр обирається через багатопартійні домовленості – через коаліції. Нестабільність урядів. В Італії до 90-их років уряди мінялись щороку. В Німеччині та Франції голови урядів відомі ще до виборів. Сильні прем’єр-міністри – Сполучене Королівство, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія. Слабкі – Італія, Нідерланди, Норвегія.

Швейцарія. Федеральна рада. Уряд складається з 7 осіб. Магічна формула щодо формування уряду (Радикальна, Соціал-демократична, Християнсько-демократична по 2, Народна партія – 1 місце). Серед 7 осіб обирають президента, який є головою уряду.

Найбільш сильний прем’єр-міністр Сполученого Королівства, який має свй титул. Лідер партії, яка має більшість в парламенті, він одноособово призначає 120 представників в уряді; визначає структуру уряду; самостійно відправляє у відставку міністрів; зовнішня політика та економіка – головні його галузі.

Найслабший прем’єр-міністр – Нідерландів через специфіку формування уряду. Партії за домовленістю розподіляють міністерства між собою. Прем’єр-міністр не призначає міністрів. Міністерства належать партіям = незалежність міністерств = міністерства сильніші за уряд. Подібна ситуація і в Норвегія.

Традиція.Сильний голова уряду в Німеччині – Бісмарк, Гітлер; Іспанія, Португалі, Греція – пов’язано з фашистським режимом чи військовим урядом.

Інтеграційні процеси сприяють переходу слабких прем’єр-міністрів до сильних = помякшення позиції парламенту, партій.

Типологія урядових кабінетів. Доктрина Бейджот. 1867 “про англійську конституцію”. Члени уряду – громадяни країни (в Швеції – не менше 10 років).

Два варіанти формування уряду:

· з числа депутатів парламенту (Сполучене Королівство, Греція, Ірландія, Іспанія, Німеччина, Фінляндія, Швейцарія)

· заборонено бути членами парламенту (Франція, Австрія, Нідерланди). В Бельгії члени королівської родини не можуть бути членами уряду.

Поняття кабінет є вужчим від поняття уряд. Кабінет – політична частина уряду. В Сполученому Королівстві існує 4 категорії міністрів:

1. міністри, які очолюють міністерства (від 21 до 24)

2. міністр без портфеля (без міністерств)

3. державні міністри (заступники перших міністрів)

4. молодші міністри

В Сполученому Королівстві весь уряд 120 чоловік, а члени кабінету – 22. Кабінет міністрів засідає щотижня, а уряд – ні. Внутрішній кабінет (з 22 міністрів туди входить 3-4 міністри – найбільш серйозні посади чи найближчі до прем’єр-міністра)