Соціально-педагогічна робота

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Психолого-педагогічний аналіз проблеми розвитку творчих здібностей учнів

1.1 Поняття творчості

1.2 Мотиви творчості

1.3 Процес творчості

2.Соціально-педагогічна робота з обдарованими дітьми та їх батьками

2.1. Робота соціального педагога з обдарованими дітьми

2.2. Проблеми діагностики обдарованості

2.3. Методи вивчення соціальним педагогом творчої дитини

2.4 Методи і прийоми роботи з учнями для розвитку творчих здібностей,

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

 

Духовне оновлення та національне відродження України, докорінні зміни, які пов’язані з переходом до нових економічних відносин в усіх сферах життя суспільства, вимагають нових підходів до вирішення проблем освіти й виховання підростаючого покоління. Стан освіти демонструє ефективність і надійність перетворювальних явищ та подій сьогодення, коли успіх розвитку суспільства та престиж держави визначаються результатами творчої діяльності всіх громадян. Обдарованість і розвиток творчих здібностей особистості виступають умовою перетворення, оновлення і гармонійного розвитку нашої держави.

Саме тому в сучасній соціально-педагогічній теорії та практиці особливої значущості набуває проблема соціальної підтримки обдарованих дітей та молоді, створення соціального середовища, сприятливого для виховання особистості з високим рівнем сформованості творчих здібностей. Зазначені завдання задекларовано в Законах України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про охорону дитинства", Національній доктрині розвитку освіти України, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. У цих важливих державних документах робиться наголос на тому, що успішна соціалізація учнівської молоді можлива за умови переорієнтації і переструктурування змісту та форм організації навчально-виховної роботи з учнями, зокрема, в умовах профільних загальноосвітніх навчальних закладів. Дане положення актуалізує проблему дослідження структури, закономірностей і механізмів соціалізації обдарованих учнів у навчально-виховному процесі профільного загальноосвітнього навчального закладу, вивчення особливостей педагогічної взаємодії з обдарованими дітьми.

У сучасних умовах розвитку загальноосвітньої школи соціалізація обдарованих учнів є нагальною проблемою, розгляд і розв’язання якої спонукали дослідників до переосмислення проблем соціалізації особистості (І.Бех, М.Боришевський, О.Киричук, Н.Лавриченко, М.Лукашевич, Є.Моносзон, І.Мигович С.Харченко та інші); психолого-педагогічних основ формування особистості (І.Бех, Л.Божович, І.Булах, В.Рибалка, Г.Костюк, Н.Кузьміна, Л.Савєнкова, О.Савченко та інші); особливостей соціально-педагогічної діяльності з дітьми та молоддю (І.Звєрєва, А.Капська, О.Карпенко, Л.Міщик, Т.Сущенко та інші); проблем професійного становлення особистості педагога та підготовки його до навчально-виховної діяльності (С.Гончаренко, І.Зязюн, М.Євтух, В.Кан-Калик, М.Нікандров, В.Моляко, М.Поташник, С.Сисоєва та інші); підходів до діагностики творчих здібностей учнів (Г.Айзенк, В.Андрєєв, Б.Бітінас, Ю.Гільбух, А.Зак, О.Лук, Л.Фрідман та інші).

Проте відчувається дефіцит спеціальних досліджень, які б розкривали механізм розробки та впровадження спеціальної системи педагогічної взаємодії з метою оптимізації процесу соціалізації обдарованих учнів.

Психолого-педагогічний аналіз проблеми

Розвитку творчих здібностей учнів

Поняття творчості

Проблема творчості стала в наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого навчання у ВУЗі здобуває одне з найважливіших значень.

Слово творчість в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості.

В наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки та ін.

У Філософському словнику дається таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності"

Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес

Психолог А.Г. Спіркін розглядає творчість як "мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури...". Як бачимо, дане визначенням творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності.

Мотиви творчості

Стає зрозумілим, що мова йде про мотиви творчості. Будь - яка діяльність має свої мотиви. Ці мотиви іноді не видимі зовні, але вони все рівно існують. Особливо важко виявити мотиви творчої діяльності, адже, як ми вважаємо, здійснюється вона на межі свідомого й не свідомого буття людини. Справжній художник, композитор, поет, винахідник не може не творити. Творчості як вершині людської діяльності підпоряд­ковується все їхнє життя. Але чому здійснюється творчість? Чому людина, яка живе роками в злиднях, не отримуючи ніякої винагороди за створені оригінальні та корисні речі, не припиняє своєї діяльності? Сказане вище має відношення до значної кількості відомих світу геніїв науки, мистецтва, освіти тощо. Досить часто не можуть пояснити мотиви творчості і самі її суб'єкти. Іноді вони говорять, що їх творчість здійснюється під дією якогось не зрозумілого для них впливу.

Одним із перших психологів, які спробували знайти витоки творчості, є 3. Фрейд. Отже, наскільки це можна зрозуміти із сказаного вище, під мотивами творчості відомий всьому світу психолог бачить прагнення людини, яка увійшла у конфлікт із зовнішнім світом, реалізувати свої фантазії через вияви творчості. Творчість для певної категорії людей є, немов би, тією підсвідомою діяльністю, яка, з одного боку, обмежує реальний, такий що пригнічує, контакт суб'єктів із зовнішнім світом, але дозволяє здійснювати цей односторонній контакт з тим же довкіллям, що стає умовою реалізації їх здібностей.

Мотивами творчості може бути й прагнення людини до гармонійних стосунків з оточуючим її навколишнім світом та встановлення гармонії між його об'єктами. Якщо народжується людина із задатками до відчуття гармонії, то після перетворення цих задатків у здібності за певних обставин людина зможе творити. Людина, яка тонко відчуває гармонію, буде завжди реагувати й на відхилення від неї, тобто вона буде відчувати й дисгармонію. Це відчуття дисгармонії й спонукає людину до пошуків шляхів її усунення, тобто досягнення гармонії. Саме цим можна пояснити поведінку певної категорії людей (справжніх творців), які у всьому помічають відповідні проблеми (дисгармонію) і пропонують шляхи їх розв'язання (приведення до стану гармонії). По справжньому творча людина проблеми для розв'язання знаходить самостійно. Ті ж люди, які мають нижчий творчий потенціал (менш розвинуті творчі здібності), здатні до розв'язання проблем, що сформульовані іншими людьми, їм, немов би, слід підказувати, куди необхідно спрямувати свій погляд, щоб побачити проблему.

Процес творчості

В самому процесі творчості психологи виокремлюють два аспекти особистісний і процесуальний. Особистісним аспектом передбачається наявність у суб'єкта задатків, здібностей та нахилів, володіння ним відповідною інформацією та практичними вміннями. Процесуальний аспект творчості зв'язаний з мисленням, інтуїцією, уявою, розумовою активністю.

Із зрозумілих причин, для педагогіки інтерес являє лише творчість людини, зокрема дитини. Характерним є те, що ті компоненти, які мають місце у визначенні поняття творчості у психології, присутні і в змісті цього ж поняття в педагогіці.

Відразу ж зазначимо, що для педагогічних цілей важливим є не стільки створення дитиною "дещо нового, нешаблонного", а сам процес творчості, в ході якого здійснюється процес розвитку суб'єкта цієї діяльності, тобто дитини.

Упродовж всього часу вивчення творчості ведеться за трьома напрямками. Перший з них, це аналіз звітів відомих вчених-творців, які залишили після себе звіти, які відображають характерні особливості їх праці.

Зрозуміло, що даний метод дає для дослідників багатий матеріал, але він не позбавлений суб'єктивізму. Кожен з авторів передає лише власні враження, які не позбавлені суб'єктивних відчуттів та переживань, що завжди супроводжують процес творчості.

Метод модельних експериментів є другим напрямком вивчення творчості. Даний метод дає певні результати, але він дещо знецінюється тим, що досліджуваному повідомляється про те, що пропонована йому задача має розв'язання. Для творчості ж важливим є не лише розв'язання поставленої перед суб'єктом задачі, а й власне бачення та наступне формулювання проблем, які необхідно розв'язати.

Третій метод дослідження творчості йде через дослідження особистості. При його застосуванні використовується анкетування та усне опитування суб'єктів дослідження з наступною статистичною обробкою одержаних даних. Цей метод також дає багатий матеріал, зокрема для виявлення тих якостей, які характерні для людини-творця. Але, знову ж. і цей метод не дозволяє проникнути в інтимні механізми творчості (формалізація методу здійснюється лише на логічному рівні). Очевидно, що кращі результати можна одержати внаслідок комплексного використання даних методів.

Розходження між людьми в ступені обдарованості не тільки вроджені, вони залежать і від того, що людина одержала протягом свого життя.

Виділяються такі творчі здібності: пов'язані з мотивацією (інтереси схильності); пов'язані з темпераментом (емоційність); пов'язані з розумовими здатностями.

Все сказане вище має пряме відношення і до творчих здібностей людини, при наявності та використанні яких, людина здатна до створення оригінального продукту. Творчі здібності людини можуть розвиватись лише у її творчій діяльності. Виділимо основні типи творчої діяльності: науково-логічний; техніко-конструктивний; образно-художній; вербально - поетичний; музично-руховий; практико-технологічний; ситуативний (спонтанний, розважливий).

Проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без розгляду самого процесу, механізму творчості. При цьому розумно було б допустити, що процес творчості, зокрема процес розв'язання будь-якої творчої задачі, здійснюється за відповідною схемою, має певні етапи або фази.

Етапи (акти) у творчому процесі

Головною лінією через психологію творчості проходить класична проблема фаз творчого процесу з їх класифікацією та інтерпретацією.

Інтерес до цієї проблеми виник вже на початку XX століття. Вчених психологів та кібернетиків цікавили ті етапи, які потрібно було пройти суб'єкту творчої діяльності від виявлення та постановки проблеми до її успішного розв'язання, тобто до отримання оригінального продукту.

Узагальнена схема здійснення творчого процесу з тими її етапами (фазами), які виділяє відомий дослідних в галузі психології творчості Я.О. Понамарьов:

Перша фаза (свідома робота) - підготовка (особливий стан діяльності як передумова інтуїтивного проблиску нової ідеї).

Друга фаза (неусвідомлювана робота) - визрівання (неусвідомлювана робота над проблемою, інкубація спрямовуючої ідеї).

Третя фаза (перехід неусвідомлюваного в свідомість) - натхнення (в результаті неусвідомлюваної роботи до сфери свідомості надходить ідея розв'язання, спочатку в гіпотетичному вигляді, у вигляді принципу, задуму).

Четверта фаза (свідома робота) - розвиток ідеї, її остаточне оформлення та перевірка.

Можна прийти до висновку про те, що наведені вище схеми розкривають структурно-рівневу природу надзвичайно складного психологічного механізму творчості з поєднанням його свідомих (логічних) та неусвідомлюваних (які немов би обминають логіку) ланок.

Структурно-логічний аналіз процесу творчості дозволяє зробити однозначний висновок про необхідність існування обох компонентів творчого процесу: логічного і психологічного. Ці складові творчості змінюють одна одну та взаємно доповнюють.

Соціально-педагогічна робота