Результати емпіричного вивчення психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексивністю

ЗМІСТ

 

Вступ.. 3

Розділ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ З РІЗНИМ САМОСТАВЛЕННЯМ ТА РЕФЛЕКСИВНІСТЮ... 7

1.1.Поняття самооцінки та самоставлення особистості. 7

1.2. Поняття рефлексивності особистості. 16

1.3.Особливості самоставлення та рефлективності студентів віку ранньої дорослості 23

Розділ 2 ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ З РІЗНИМ САМОСТАВЛЕННЯМ ТА РЕФЛЕКСИВНІСТЮ.... 29

2.1. Опис досліджуваної групи.. 29

2.2.Організаційно-методичні засади емпіричного дослідження психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексивністю... 30

2.3.Результати емпіричного вивчення психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексивністю... 31

ВИСНОВКИ.. 32

Список використаної літератури: 33

Додатки. 37

 

ВСТУП

В умовах сучасного розвитку науки, шаленого темпу в комп’ютеризації усіх процесів, реформ та змін не лише в нашій державі, але й у цілому світі загалом, дуже важливо кожній людині знати хто вона, цінити себе таким, як ти є, знати себе та свої особливості. Адже самоставлення людини до себе визначає не лише ставлення інших до неї, але й впливає на її подальше життя, професію, успіхи і неуспіхи в майбутньому. Розвиток особистості стають важливими умовами екологічного і соціального прогресу суспільства.

Самоставлення та рефлективність у студентів визначає їхнє особистісне становлення, адже це люди, які тільки починають своє доросле життя. Їхня самооцінка визначає успіхи чи не успіхи у навчанні,дає відповіді на актуальні для них пояснення своїх дій, визначає знання про себе, усвідомлення своєї унікальності та неповторності, прийняття себе, любов та віри у себе.

На адекватність образу "Я" насамперед впливає самоповага і відсутність внутрішньої конфліктності. Тобто, найбільш добре розбираються у власній особистості ті юнаки, яким притаманна висока самоповага при низькій конфліктності, і найменш добре розуміють себе юнаки, у яких відсутня повага до себе і яким притаманна внутрішня конфліктність.

Проблематика самооцінки, самопізнання, самоставлення стала предметом психологічного аналізу завдяки робам У. Джеймса.Загалом дослідники вивчали механізмів формування глобальної самоцінки з позицій трьох підходів: глобальна самооцінка як конгломерат приватних самооцінок, які пов'язані з різними аспектами Я-концепції; як інтегральна самооцінка приватних аспектів, зважених за їх суб'єктивною значимостю; як ієрархічна структура, що включає приватні самооцінки, інтегровані за сферами особистісних проявів і в комплексі складають узагальнене «Я», яке знаходиться на верху ієрархії.

У сучасних дослідженнях психології представлена величезна кількість досліджень, в яких встановлено тісний зв'язок між ставленням особистості до себе як до суб'єкта життєвих відносин та її поведінки. Відомими та значимими є дослідження емпатії та рефлексії в отногенезі особистості таких вчених, як А. Валлона, В.В. Абраменкової, Н.П. Анікеєвої, О.В.Запорожця, В.К.Котирло, О.І.Кульчицької, Г.П.Лаврентьєвої, М.І.Лісіної, Н.І.Лисенко, Я.З.Неверович, А.М.Резек, Л.П.Стрелкової, Д.Б.Ельконіна й ін. Багаторівневість розвитку рефлексії аналізує у своїх працях О.О.Бодальов. Н.І. Сарджвеладзе досліджував, що феномен самоставлення включає самосвідомість, самопізнання, самооцінку, емоційне ставлення до себе, самоконтроль, саморегуляцію. В. В. Столін позначає самовідчуття, як пов'язане з організмічним рівнем активності людини. У онтогенетичного плані на роль дисоціації відчуття і самовідчуття у виникненні самосвідомості вказував І. М. Сєченов.

В данному дослідженні ми проаналізуємо особливості ставлення особистості до себе та схильність до різних рівнів рефлективності у студентів. Особливу увагу приділимо аналізу специфіки самооцінки, самоставлення, самореалізації та емоційно-ціннісного самоставлення студентів.

Об’єкт дослідження – психологічні особливості особистості.

Предмет дослідження – психологічні особливості студентів з різним самоставленням та рефлексивістю.

Мета дослідження – теоретично обгрунтувати та емпірично дослідити психологічні особливості студентів з різним самоставлення та рефрексивністю.

У дослідженні сформульовано такі гіпотези:

1. Студенти, які схильні до позитивного самоставлення та високої рефлексивності, характеризуються розвиненими емпатичними здібностями, повагою та інтересом до себе, ауто симпатією та само прийняттям в більшій мірі, ніж студенти, які не схильні до позитивного самовставлення та високих показників рефлективності.

2. У студентів розвинені пізнавальні потреби, гнучкість поведінки, розвинене уявлення про природу людини, готовність до здійснення інноваційної діяльності та самоінтерес собистості пов’язані з високим рівнем самоефективності.

3. Існують статеві відмінності самоставлення та рефлексивності у студентів.

У відповідності до мети і гіпотез було сформульовано такі завдання дослідження:

- проаналізувати поняття «самоставлення», «самооцінка» та «рефлективність».;

- розглянути особливості самоставлення та рефлективності студентів віку ранньої дорослості;

- емпірично виявити домінуючі психологічні особливості у студентів з різним самоставленням та рефлексивністю;.

- виявити статеві відмінності самоставлення та рефлексивності у студентів.

Методики.

Тест загальної само ефективності; психодіагностична методика визначення
індивідуальної міри рефлексивності (Л. В. Карпов); методика діагностики рівня эмпатических здібностей Бойко; тест «Шляхи розвитку», методика САТ, опитувальник самоставлення В.В. Століна.

Групу досліджуваних склали 70 студентів ВНЗ ім.Івана Франка м. Львова, віком 17-24років.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (45 найменувань), додатків. Обсяг основного тексту роботи: 54 сторінки.

 

1.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ З РІЗНИМ САМОСТАВЛЕННЯМ ТА РЕФЛЕКСИВНІСТЮ

1.1.Поняття самооцінки та самоставлення особистості

Адекватна самооцінка дуже важлива для психічного здоров'я будь-якої людини. Адже кожна людина діє відповідно до того, як до себе ставиться, як оцінює свої сили, можливості та ресурси. Саме тому формування правильного самосприйняття людини починається з дитячого віку і продовжується протягом саього життя. Це складне завдання, тому що вимоги життя постійно змінюється в міру того, як дитина росте і розвивається, в міру того, що трапляється в житті, які зміни та виклики приймає людина. Це відповідно формує власну думку про себе та впливає на бачення власної стратегії життя [1].

Таким чином самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка – цінність, значущість якої індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особи, діяльності, поведінки [7, 16].Це найбільш істотна і найбільш вивчена в психології сторона самосвідомості особистості. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поведінки особистості. Відносячись до ядра особи, самооцінка є важливим регулювальником її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з тими, що оточують, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток його особи [30, c. 244-245]. Самооцінку можна порівняти з наявністю в кожній людині «внутрішнього манометра», показання якого свідчать про те, як вона себе оцінює, яке її самопочуття, чи задоволена вона собою чи ні. Значення цієї сумарної оцінки задоволення своїми якостями дуже важливе.

Згідно класичнго визначення самооцінки К. Марксом, то людина спочатку дивиться, як у дзеркало, в іншу людину. Лише поставившись до людини, як до собі подібної, вона починає ставитись і до самої себе, як до людини. Розвиток самооцінки відбувся у два етапи: на першому людина, оцінюючи себе, задовольняється як правило, оцінкою своїх дій і вчинків; на другому етапі – у сферу самооцінки заносяться внутрішні стани, моральні якості особистості [26, c.130].

Самооцінка виконує функції регулювальника і захисної, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особи, її взаємини з іншими людьми. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особи, хоча може вести до спотворення досвіду. Самооцінка характеризується за наступними параметрами:

1) рівень (висока, середня, низька);

2) співвідношення з реальною успішністю (адекватна і неадекватна, або завищена і занижена);

3) особливості будови (конфліктна і безконфліктна) [9, 30].

Коли говорять про самооцінку та про рівні самооцінки тієї чи іншої людини, як правило підкреслюють її результат: висока або низька самооцінка. Адекватна чи неадекватна, завищена чи занижена. При цьому важливо знати й шлях, які засоби вона при цьому використовує, на що спирається, яка інформація лягає в основу її знань про себе [4, c.76].

Самооцінка також служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ "Я" нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства і зменшувати недоліки. В цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінки дорослих по більшості показників реалістичніші і об'єктивніші, чим юнацькі, а юнацькі — чим підліткові, в чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань [7, c.48]. Щодо статевих відмінностей солодих осіб у оцінці себе, то варто зазначити, що самосвідомість і самооцінки хлопців і дівчат сильно залежать від стереотипних уявлень про те, якими мають бути чоловіки і жінки, а ці стереотипи, у свою чергу, похідні від диференціації статевих ролей, що історично склалася в тому або іншому суспільстві [27, 32].

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особи, тобто прагненням до досягнення цілей того ступеня складності, на яку людина вважає себе здатною. У основі рівня домагання особи лежить така оцінка своїх здібностей, збереження якої стало для людини потребою. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями людини веде до того, що вона починає неправильно себе оцінювати, унаслідок чого її поведінка стає неадекватною (виникають емоційні зриви, підвищена тривожність, агресивність і ін.). Люди з реалістичним рівнем домагань відрізняються упевненістю в своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці досягнутого [32, c. 126].

У А.В.Петровського рівень домагань перекликається з Я-ідеальним. Учений вважає, що "самооцінка є результатом, проекцією реального "Я" на "Я" ідеальне. Н.А.Менчинськая підкреслювала, що в навчальній діяльності кожного студента самооцінка грає велику роль. Самооцінка великою мірою впливає на ступінь успішності здійснюваної діяльності" (А.І.Ліпкиной) [30, c. 244-245]. Самосвідомості і самооцінці зокрема багато уваги приділяв І.С.Кон. Описуючи зміни, що відбуваються в юнацькому віці, учений відзначав, що перебудова самосвідомості в підлітковому і юнацькому віці, пов'язана з відкриттям свого внутрішнього світу, появою нових контекстів і кутів зору, під яким індивід себе розглядує, робить значний вплив на самооцінку. Це пояснюється ще і переорієнтацією юнацької свідомості із зовнішнього контролю на самоконтроль і зростанням потреби в досягненні конкретних результатів. У одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань з фактичними результатами діяльності — спортивними досягненнями, навчальними відмітками, даними тестування. У інших випадках самооцінка порівнюється з оцінкою випробовуваного навколишніми людьми (вчителями, батьками), промовцями як експерти [13].

Як зазначалось раніше, питання самооцінки особистості є найбільш досліджене. По класичній концепції У.Джемса (1890) уявлення про актуалізацію Ідеального-Я покладене в основу поняття самооцінки, яке визначається, як математичне відношення реальних досягнень індивіда до його домагань. Т. Шибутані пише про самооцінку так: "Якщо особа – це організація цінностей, то ядром такої функціональної єдності є самооцінка". Поняття самооцінка рзглядалось у складі системи, відомої як "Я-концепція особи" (Р. Бернс), що є сукупністю всіх явлень індивіда про себе [5, 15].

Ключовим в структурі самооцінки є образ Я. Це відносно стійкий, не завжди усвідомлюваний образ, що сприймається, як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі кого він будує свою взаємодію з іншими. В образ Я вбудовується і ставлення до самого себе: людина може ставитися до себе фактично так само, як вона ставиться до іншого, поважаючи або зневажаючи себе, люблячи і ненавидячи, розуміючи і не розуміючи себе, - в самому собі індивід своїми діями і вчинками представлений як в іншому. Образ Я тим самим вписується в структуру особистості. Він виступає як установка по відношенню до себе самого [5].

Прийнято вважати, що безліч образів Я однієї людини змінюють один одного поперемінно, в залежності від того, що виступає на передній план самосвідомості, а що втрачає своє значення в даній ситуації соціальної взаємодії, Я-образ - не статичний, а динамічне утворення особистості індивіда. Якщо Я-образ сприймається, як уявлення про себе в момент самого переживання - реальне Я або поточним Я суб'єкта. Я-образ - це разом з тим та ідеальне Я суб'єкта - те, яким він повинен був би, на його думку, стати, щоб відповідати внутрішнім критеріям успішності. Ідеальне Я виступає як необхідний орієнтир в самовиховання особистості [13]. Через існування Я-реального та Я-ідеального варто розглядати ступінь адекватності самооцінки особистості, який з'ясовується при діагностичних прийомах [20].

Для характеристики позиції особистості важливо мати уявлення про те, яка, на думку даної особистості, оцінка, яку особистість заслужила в даній групі і яку, як вона припускає, їй можуть дати товариші (очікувана оцінка). Вона виявляється за допомогою експериментальної процедури і може бути високою, середньої, низькою, може більше наближатися до рівня самооцінки або менше. Три показника - самооцінка, очікувана оцінка, оцінка особистістю групи - входять в структуру особистості, і хоче людина того чи ні, вона об'єктивно змушена враховувати ці суб’єктивні індикатори свого самопочуття в групі, успішності або не успішності своїх досягнень, позиції по відношенню до себе і оточуючих [21, c. 110-125], [37].

Спонукають самооцінку два важливіших фактори: спілкування з навколишніми та власна діяльність людини. Особливу важливість для ставлення та для створення змісту самооцінки має особиста доля людини. Недостатній розвиток знань про себе, їх неточність та неповнота роблять молоду людину беззахисною перед негативними зовнішніми оцінками, вона приймає їх на віру, що іноді веде до розвитку негативного ставлення до себе, блокує її активність[35, c. 19-20], [36, c. 204].

Поряд з визначенням поняття «самооцінка» варто згадати про поняття «самоставлення» та «самоповага», що є близькими, але не тотожними. Для початку розглянемо поняття «самоставлення».

Категорія “ставлення” загальна і, на перший погляд, проста “абстракція світу”, якою вільно оперують філософи, психологи, соціологи, математики, лінгвісти та інші дослідники. Ставлення – це ключове поняття всесвіту [19, 28].

У сучасній психологічній науці загальноприйнятою є теза про те, що категорія “ставлення” є найбільш змістовною для визначення конкретної особистості. Психологи, які плідно займалися питанням ставлення особистості (Л.І.Божович, В.М.Мясищев, Д.Н.Узнадзе, В.А.Ядов та ін.), виходили із відомого положення Б.Г.Ананьєва про роль ставлення людини до себе як найважливішого фактору виникнення і стабілізації єдності особистості [19, 27]. Психологічна природа ставлення достатньо складна і різноманітна. Одні дослідники (В.Н. Мясищев, В.А. Ядов) пов'язують її з активністю, інші (Л.І. Божович, Ю.А.Приходько, Г.І.Щукина, Н.А.Морозова, В.С.Мухіна) – з емоційною сферою, з формою психічної діяльності, найбільш представленою у мотиваційно-емоційній сфері особистості (К.А. Альбуханова-Славська, А.Н. Леонтьев, Е.Л.Рубинштейн). Найчастіше ставлення розглядають як мотиваційно-емоційну спрямованість активності особистості (В.К. Вилюнас, С.П. Крягжде, В.Н. Мясищев, Е. У Ширяев, В.А. Ядов, С.Г. Якобсон).

Розглянемо більш детальніше, що ми розуміємо під феноменом «самоставлення» як одного із ефективних компонентів розвитку самосвідомості особистості в сучасних умовах.

При різних поглядах на природу самоставлення ми перш за все базовою вважаємо філософську позицію, відповідно до якої дана проблема розглядається як невід’ємна частина проблеми свідомості. Виокремлюючи своє “Я”, ми можемо споглядати себе як дещо самостійне по відношенню до самого себе, виділити себе як суб’єкта своїх дій. Саме в цьому відображається міра усвідомленості себе і рівень зрілості в цілому.

У роботах, присв’ячених вивченню самосвідомості [41, c. 219-223], використовується поняття Я-концепція, яке тісно пов’язане з категорією «самоставлення». Цим терміном прийнято позначати сукупність усіх уявлень індивіда про себе. При цьому описову складову Я-концепції називають образом «Я»; складову, пов’язану зі ставленням до себе або окремих своїх якостей – самооцінкою; сукупність власних самооцінок – як прийняття себе; поведінкові реакції, викликані образом “Я” та самоставленням утворюють поведінкову складову Я-концепції.

Таким чином, самосвідомість є утворенням, що складається з трьох компонентів: когнітивного, афективного, поведінкового, котрі мають відносну незалежну логіку розвитку, однак у своєму реальному функціонуванні виявляють взаємозв’язок.

У сучасній психології відсутній єдиний підхід щодо визначення такого феномену як «самоставлення», хоча означена проблема активно вивчається вітчизняними та зарубіжними психологами. Аналіз робіт, присвячених вивченню ставлення людини до самої себе, дозволяє говорити про велике розмаїття психологічних категорій. Можна назвати такі поняття, як: “узагальнена самооцінка”, “самоповага”, “самосприйняття”, “емоційно-цінністне ставлення”, “власне самоставлення”, “почуття власної гідності”, “самовпевненність”, “самозадоволення”, “аутосимпатія”, “самоцінність” тощо. Їх зміст розкривається за допомогою таких категорій, як “установка ” (Д.Н. Узнадзе), “особистісний смисл” (А.Н. Леонтьєв), “ставлення” (В.Н. Мясищев), “аттитюд” (M.Rosenberg, S.Coopersmit), “соціальна установка”(І.С.Кон, Н.І. Сарджвеладзе), “почуття” (С.Л.Рубінштейн).

Відсутність чіткої термінології призвело до того, що значення наведених термінів більшою кількістю авторів не розмежовуються, а вживаються як синоніми.

У вітчизняній психології початком фундаментальних досліджень феномену “самоставлення” стали дослідження І С. Кона [4], А.Н.Леонтьева [5], С.Л.Рубінштейна [9], А.Г.Спіркіна [11], В.В. Століна [12] та ін.

І.С. Кон вважає ставлення до себе “глобальною самооцінкою особистості, яка виступає загальним знаменником, підсумковим виміром “Я”, яке виражає міру прийняття себе, або – ставлення до себе, похідне від сукупності окремих самооцінок” [13, 15].

Аналізуючи сутність самоставлення особистості, В.В.Столін говорить про рівненеву його структуру. Загальними аспектами самоставлення, на думку дослідника, є “самоповага”, "аутосимпатія”, “близькість - самоінтерес”, які утворюють емоційний простір самоставлення і наповняють окремі його дії. Це глобальне почуття “за” або “проти” має феноменальне подвоєння у вигляді передбачуваного ставлення інших, яке також є одним із вимірів в структурі самоставлення [35,c.19-20], [36, c.204].

Ставлення людини до себе визначається як установче утворення представниками школи Д.Н. Узнадзе. У даній традиції концептуальна модель самоставлення як соціальної установки розроблена Н.І.Сарджвелазде, який вперше ввів категорію «самоставлення» в наукову термінологію як спеціальне поняття, класифікуючи його як підклас соціальної установки [33].

Самоставлення – це важлива психологічна категорія, яка тісно пов’язана з пізнавальною та моральною сферами особистості й займає центральне місце в психологічній регуляції діяльності. Через зріле ставлення до себе людина може реально впливати на хід свого життя і життя інших людей, розумно організовувати процес життя, передбачати життєві події та їх результати. На наш погляд, природа самоставлення не замикається внутрішнім простором особистості, а через мотиви зв’язується з реальною життєдіяльністю суб’єкта.

Самоповага - це загальна установка особистості щодо своєї цінності [35, c. 19]. Під самоповагою при цьому розуміється позитивна чи негативна установка, звернена на специфічний об'єкт, званий «Я», що включає в себе пізнавальний (знання про себе, уявлення про свої якості, властивості), емоційний (оцінка цих якостей і пов'язані з нею почуття щодо себе) і практичний компоненти.

Отже, самооцінка є важливим фактором, що визначає не лише діяльність людини, але її життя загалом, діяльність та стосунки з оточуючими, вона є однією із важливіших факторів успішної діяльності. Адже знання своїх можливостей спонукає людину прагнути до їх використання. Самооцінка буває різною, це залежить від самої людини, від способу її життя, індивідуальних особливостей. Одні люди дивляться на себе так як дивляться на них інші, а інші схильні самостійно виводити думку про себе. Бути занадто критичним до себе властиво багатьом людям, а особливо молодим людям, вони проходять такий період в своєму житті, що їм це необхідно. Вони визначають якими б хотіли бути, а якими ні. Результат такого вибору дуже впливає на рівень самооцінки.

Суміжним терміном з самооцінкою є поняття «самоставлення», під яким розуміють важливу психологічну категорію, яка тісно пов’язана з пізнавальною та моральною сферами особистості й займає центральне місце в психологічній регуляції діяльності. Через зріле ставлення до себе людина може реально впливати на хід свого життя і життя інших людей, розумно організовувати процес життя, передбачати життєві події та їх результати. На наш погляд, природа самоставлення не замикається внутрішнім простором особистості, а через мотиви зв’язується з реальною життєдіяльністю суб’єкта. Дослідження питання самоставлення в історичному розвитку психології є не менш значимим, ніж дослідження самооцінки.

Окремою категорією є поняття «самоповага», як здатність людини бачити власну цінність у своїх очах. Самоповага, як складова самооцінки та показник самоставлення, характеризується трьому компонентами: когнітивним, емоційним та практичним.

 

 

1.2. Поняття рефлексивності особистості

Ще одним не менш важливим механізмом у розумінні людьми один одного, роумінні себе є поняття «рефлексія». У соціально-психологічному витлумаченні рефлексія – це усвідомлення індивідом того, як його сприймають й оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою, а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів [12, c. 168-174].

В сучасній психології поняття «рефлективність» визначають, як здатність особистості виходити за межі власног «Я», осмислювати, вивчаи, аналізувати що-небудь через порівняння образу свого «Я» з будь-якими подіями, особистостями [34]. У широкому розумінні рефлексивність - це взаємодія двох змінних, у якому кожна з яких впливає в іншу зміну. Таке взаємодії відбувається взаємне зміна змінних. Якщо пізнання зв'язків (універсальний механізм зв'язування) є наслідування у якнайширшому розумінні, то універсальним механізмом пізнання відносин є рефлексія (В.І. Слободчиков, Г.А. Цукерман).

У спілкуванні рефлексивність - це взаємний відбиток суб'єктів міжособистісного взаємодії, що веде до усвідомлення себе, своїх якостей, властивостей, характеристик, успіхів, і невдач та його причин.

Г.П. Щедровицький визначає рефлексивність як базову властивість особистості, завдяки якій відбувається усвідомлення і регуляція суб'єктом своєї діяльності. М.С. Єгорова говорить про значенні рефлексивности на формування міжособистісних процесів і індивідуальних стилів особистості. У сучасній психології однозначно визначено, що усвідомлення себе через іншого чи іншого через себе у ситуації взаємодії проходить через ряд послідовних стадій. Визнаним є факт усунення вікових кордонів рефлективності [38].

Особистісна рефлекся - усвідомлення суб’єктом детермінант і засобів власної діяльності. Це усвідомлення є моментом удосконалення діяльності, адже особистісна рефлексія уможливлюється опосередкуванням ідеальних моделей накреслених цілей, залучених засобів (останні виступають у якості актуальних і належних щодо наявних). Особистісна рефлексія, як чинник оптимізації засобів і цілей діяльності, безпосередньо пов’язана із соціальним виявленням суб’єкта. Рефлексивно визначені способи діяльності цілеспрямовано включаються у соціальний контекст [18, 43, c.138-140]. Розуміння себе та іншого, формування образу власного та чужого “я”, інтерпретація взаємовідображених характеристик “я”, зокрема оцінок та самооцінок, усі ці рефлексивні компоненти актуалізуються саме комунікативною ситуацією. Особистісна рефлексія здійснюється на базі соціально зумовлених інтеріоризованих цінностей, які виявляються в ідеальних моделях. Ситуація виступає як у ролі актуалізуючого чинника, так і у ролі контексту, який містить оцінкові критерії, інтеріоризація яких уможливлює формування об’єктивних компонентів рефлексивного процесу.

Роль рефлексії у розвитку й становленні особистості та соціуму відзначали у своїх дослідженнях філософи та психологи різних часів: М.О.Бердяєв, Г.О.Голіцин, А.З.Зак, В.В.Давидов, Д.Д’юї, О.А.Кузьмін, О.К.Осницький, М.О.Розов, С.Л.Рубінштейн, І.М.Семенов, В.І.Слободчиков, С.Ю.Степанов, І.Фіхте, Г.А.Цукерман та Г.П.Щедровицький. Значну кількість досліджень присвячено розвитку рефлексивної свідомості на різних етапах онтогенезу та у певних аспектах професійного становлення (М.Ю.Варбан, А.М.Виногородський, М.Келесі, Т.М.Яблонська, В.І.Слободчиков). На необхідність інших людей для розвитку рефлексивних процесів індивіда звертають увагу Є.І.Головаха, Ч.Кулі, О.П.Огурцов, Н.В.Паніна, Є.Е.Смирнова, А.П.Сопіков, В.М.Титов, Г.П.Щедровицький. На ролі спільної діяльності для розвитку рефлексії концентрували увагу та розробляли відповідні методи М.І.Найдьонов, Л.А.Найдьонова, І.М.Семенов, С.Ю.Степанов [11, c. 128-133].

. У сучасній психології рефлексія досить активно теоретично й експериментально вивчається, проводиться аналіз ролі рефлексії у спілкуванні, науковому пізнанні, навчанні, у розвитку самосвідомості тощо. Особливий інтерес останнім часом викликає феномен професійної рефлексії, її місце в різних видах професійного мислення і діяльності та взаємозв’язок з професійною майстерністю [11, 12].

Професійна рефлексія спрямована на усвідомлення себе як особистості, як професіонала; усвідомлення своїх дій, поведінки, іміджу та прогнозування наслідків впливу; усвідомлення змісту запиту клієнта; його істотності та глибинного змісту; усвідомлення змісту ситуації клієнта та можливих засобів її розвитку; моделювання наслідків і прогнозування дій клієнта тощо [8, c. 80-83].

Здатність до рефлексії формується у суб’єкта поступово і розвинена у різних людей неоднаково. Важливу роль при цьому відіграє ступінь розвитку уяви. О.О.Бодальов аналізує багаторівневість розвитку рефлексії. На першому рівні уява має пасивний характер. Людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви. Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвим для цього рівня є мимовольне й постійне спостереження за станом іншої людини, однак оцінювання може бути не завжди адекватним [6]. Велике значення для формування третього рівня рефлексії має інтуїція як здатність бачення особливостей іншої людини через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначити стан людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття [8, c.80-83].

Важливою складовою особистісної рефлексії є соціальна рефлексія як механізм самосвідомості, акт дослідження свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з соціальними очікуваннями. Особистість визначається стосовно конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей і соціальних груп, норм і правил, цінностей тощо. Саме цінності розкривають способи бачення світу, є світоглядними, ідеологічними орієнтирами, відіграють суттєву спонукальну роль у життєтворчості. Зіставлення себе зі світом є життєвим самовизначенням особистості. Рефлексія є порівняльно-оцінним механізмом [22, 32, c.126], [40,c. 396-403]

У розумінні іншої людини важливу роль відіграє ступінь розвитку уяви, що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню. Треба з'ясувати, як та чи інша людина буде нас розуміти. Вміння бачити ситуацію не тільки своїми очима, а й очима партнера має назву рефлексії. Здатність до рефлексії формується в суб'єкта міжособистісного розуміння поступово і розвинена в різних людей неоднаково. Дія феномена рефлексії розгортається на кількох рівнях.

На першому рівні рефлексії уява має пасивний характер. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. Характерні для цього ступеня особливості уяви: можуть виступати як наслідок гальмівних властивостей нервової системи, її слабкості, а також як збіднений досвід міжособистісного спілкування.

На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви, її головна ознака — виникнення у процесі спілкування окремих уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини. Умовами розгорнутої діяльності уяви є головним чином сильно виражений у діяльності, поведінці іншої людини її стан або свідомий намір зрозуміти переживання іншої людини.

Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвими ознаками цього рівня є, по-перше, те, що спостереження за станом іншої людини здійснюється мимовільно й постійно; по-друге, для цього рівня характерні згортання процесу уяви й одночасне включення у стан іншої людини в кожному акті спілкування [6, 42, c. 172-177].

Для формування третього рівня рефлексії велике значення має інтуїція — здатність бачення особливостей, що характеризують особистість іншої людини, через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначати стан іншої людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття.

Умісно аналізуючи третій рівень рефлексії згадати про таку здатність особистості, як емпатія. Емпатія — це розуміння психічного та емоційного стану іншої людини, тобто, вміння сприймати почуття співрозмовника, при цьому віддаючи себе звіт, що це емоції іншої людини. Якщо людина сприймає емоції партнера як свої власні, то це називається вже не емпатія, а ідентифікація зі співрозмовником [17, c. 89-96], [23, c.26-29], [24. c. 113-116].

Емпатія (грец. empathia - співпереживання) - осягнення емоційних станів іншої людини, здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Це пізнання людиною внутрішнього світу інших людей, їх думок і почуттів, співпереживання і співчуття по відношенню до інших людей. Співчуття спонукає людину до допомоги іншому. Чим більш стійкі альтруїстичні мотиви, тим ширше коло людей, яким він, співчуваючи, допомагає.
Здатність до емпатії розвиває проникливість - здатність до швидкого і адекватного пізнання людей і відносин, до прогнозування поведінки людини. На рівні особистісних характеристик проникливість припускає наявність гуманістичної спрямованості людини, ціннісних орієнтацій, вольових рис характеру. Як компонент висококваліфікованого спілкування проникливість припускає ряд умінь: уважно слухати людей, враховувати вікові та індивідуальні особливості співбесідників і ін Процес емпатії за своїм змістом є інтелектуальним і емоційним. При цьому емоції і почуття однієї людини нетотожні тим, які переживає інша людина.

Розрізняють три рівня емпатії:

- розуміння емоційного стану іншої людини (когнітивний рівень);

- співпереживання або співчуття (афективний рівень);

- активна допомагаюча поведінка (поведінковий рівень).

 

Виділяють дві форми емпатії: гуманістичну та егоїстичну.
Гуманістична емпатія виражається в співчутті, співчутті, жалості, потреби в благу іншої людини, а егоїстична емпатія - це прагнення задовольнити свої особистісні потреби [31, c. 164-169].

Отже, усвідомлення індивідом того, як його сприймають й оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою, а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів називається рефлексією. До складу даного поняття входять розуміння особистісної рефлексії, професійної та соціальної.

Усвідомлення людиною себе у процесі спілкування з іншою людиною чи людьми, усвідомлення своїх якостей, властивостей, характеристик, успіхів, і невдач та їх причин – свідчить про розвиненість такої риси характеру особистості, як рефлективність.

Розвиток рефлексії відбувається у три рівні: уява (пасивний характер), епізодична уява та найвищий рівень уяви, що виражається у здатності зрозуміти переживання іншої людини та відтворити їх у власній уяві. Для формування третього рівня рефлексії велике значення має інтуїція особистості.

Рефлексія та емпатія є важливими якостями особистості в емоційній сфері. Взаємозв¢язок емпатії та рефлексії можуть бути тою ланкою, яка допоможе особистості впоратися та пережити складні життєві перепетії. Існує три рівні емпатії: розуміння емоційного стану іншої людини (когнітивний рівень); співпереживання або співчуття (афективний рівень); активна допомагаючи поведінка (поведінковий рівень).

 

1.3.Особливості самоставлення та рефлективності студентів віку ранньої дорослості

Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років. Людина в цьому віці є статево дозрілою, в неї розвинуті розумові здібності та інтереси, сформовані система цінностей (світогляд, життєва позиція), цілісний Я-образ, готовність до самовдосконалення та професійні наміри. Охоплює він дві фази. У нашій роботі ми проаналізуємо першу фазу цього вікового періоду.

Перша фаза ранньої дорослості триває приблизно з 20 до 30 років життя і збігається з молодістю людини. У цей період людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, є здоровою, сильною, витривалою, енергійною, здатною до народження дітей. Активно збагачується її психологічний і соціальний досвід, вона включається в усі види соціальної активності, оволодіває багатьма соціальними ролями. Розвиток особистості людини зумовлюється передусім особливостями сімейного та професійного життя. Вона відходить від батьківської сім'ї, обирає супутника життя, приймає рішення про шлюб і створення сім'ї, народження дітей, займається їх вихованням. Одночасно зі створенням сім'ї людина спрямовує свої зусилля на професійне навчання, пошук постійного місця зайнятості, професійну адаптацію, досягнення професійного успіху, кар'єру.

Головне новоутворення цього віку - розвиток рефлексії, поява життєвого плану, поступове вростання в різні сфери життя. У відповідях простежується орієнтація на майбутнє. Позитивні якості пов'язані з вибором професії, життям в суспільстві. У зв'язку з тенденцією мислення хлопців і дівчат до абстрагування у них з'являються власні теорії філософії, щастя, любові. Остання - особливо у дівчат, яким властиві любовні переживання, тоді як хлопці більше думають про майбутнє [10].

Суперечність між близькістю у стосунках з людьми та ізоляцією від них є найхарактернішою для ранньої дорослості проблемою. Інтимність вимагає встановлення тісних стосунків, які приносять взаємне задоволення. Однак при цьому кожен індивід мусить зберігати свої неповторні особливості. Ізоляція настає в результаті неможливості чи нездатності досягнути взаємності або недостатньої ідентичності індивіда, з чим пов'язаний ризик втратити себе при об'єднанні з іншим. Розвиток близькості є важливим досягненням ранньої дорослості. Люди, нездатні сформувати близькі стосунки, можуть відчувати суттєві труднощі в соціальній адаптації, страждати від почуття самотності, пригніченості й підозрілості.

Самосвідомість є центром внутрішнього світу людини і виявляється у пізнанні нею себе у світі, самопізнанні, сприйнятті численних образів себе у найрізноманітніших життєвих ситуаціях, соціальній взаємодії, індивідуальній та спільній діяльності. На етапі ранньої дорослості ці уявлення (когніції) поєднуються у цілісне, узагальнене уявлення про себе - бачення себе у контексті життєдіяльності, бачення вічних і перехідних цінностей [38].

У процесі спілкування та діяльності людина задумується над тим, якою вона є, ніби дивиться на себе збоку, звертаючи увагу на образ своєї зовнішності, якості особистості, здібності. Залежно від уявлення про себе у неї виникають самоповага, бажання підвищити самооцінку, завоювати увагу інших.

Як активне начало, Я особистості об'єднує всі її життєві вияви, дає змогу їй дивитися на себе із середини, спостерігати за собою, усвідомлювати і змінювати себе, регулювати свою життєдіяльність та виходити за межі внутрішнього світу, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє в одному моменті.
Я є найвищою концентрацією суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповторності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій утілюються всі відчуття: від актуальних ситуативних станів до визначальних учинків, фундаментальних життєвих рішень, переживань власної цілісності й нероздільності свого часу та вічності. На основі цього в особистості виникає цілісне уявлення про себе - Я-концепція [29].

Більшість уявлень людини про себе в дорослому віці ґрунтується на організмічному оцінному процесі, який полягає у тому, що людина оцінює позитивно, прагне відчути ті переживання, які її розвивають або не завдають шкоди (Я здорова, красива, щаслива, вміла, успішна, здатна), і оцінює негативно чи уникає тих, що, на її думку, шкодять її збереженню або розвитку (Я хвора, некрасива, нещаслива, невміла, нездатна, неспроможна). Цей процес пов'язаний з тенденцією актуалізації сутнісних сил особистості. Отже, розвиток Я-концепції залежить від самоактуалізації особистості - бажання людини розвиватися [7, c.48], [14].

У дорослої людини взаємовплив самоактуалізації і Я-концепції контролюється прийнятими нею соціальними і моральними принципами, ідеалами, нормами, духовними цінностями. Відповідно до прийнятих у певних соціальних групах критеріїв оцінювання, котрі інтеріоризує особистість, у неї виникають різноманітні уявлення щодо особистісної спрямованості і способів самоактуалізації та самовираження [39, c. 40].

Дорослі відчувають психологічний комфорт тоді, коли їхні уявлення про себе дають змогу сприймати важливий для них досвід. Цю можливість забезпечує стійке ядро Я-концепції - самість, автентичність людини, що відрізняє її від інших людей і зберігається протягом усього життя; основні уявлення про себе. У людей, які повноцінно живуть, самоактуалізуються, воно включає відкритість для досвіду, раціональність, особисту відповідальність, почуття власної гідності і свободи, внутрішньої радості, здатність до встановлення і підтримання добрих особистісних стосунків і ведення духовно-морального способу життя.

В ранньому дорослому віці особистість окреслює цілі та обирає засоби для їх досягнення, оцінює успішність своїх дій відповідно до Я-концепції, яка індивідуалізує самооцінку - суб'єктивне сприйняття досягнутих результатів, згідно з яким те, що для однієї людини є успіхом, інша сприймає як невдачу.

З роками самооцінка стає все диференційованішою. Доросла людина може дуже високо оцінити одні свої якості, наприклад свій інтелектуальний рівень, і дуже низько інші - рівень міжособистісних стосунків чи фізичні можливості. Диференціацію самооцінки психологи пояснюють наявністю у структурі Я-концепції людини реального Я (більш чи менш адекватного уявлення про себе) та ідеального Я. Ідеальне Я може бути реалістичним або фантастичним.

Реальне та ідеальне Я, як правило, не тотожні. Розбіжність між ними породжує як негативні, так і позитивні наслідки. Надто велика розбіжність свідчить про неадекватність самооцінки і хворобливе ставлення до себе, що спричинює емоційні переживання та неадекватні вчинки. Така особистість не здатна подолати розрив між своїм реальним станом і тим, до якого вона прагне. Іноді у пошуках виходу із цієї складної ситуації людина використовує деструктивні захисти (агресію, конфронтацію, ізоляцію, регресію та ін.), які можуть спричинити хвороби, патологічні стани [10].

Внутрішнє відчуття віку пов'язане із суб'єктивним переживанням часу. Людина, яка вважає час безповоротно втраченим, сприймає себе молодшою, ніж вона є насправді, тобто 'її психологічний вік є меншим від реального. Та якщо життя сповнене багатьох потрясінь, її внутрішнє відчуття віку значно перевищує реальний. За адекватної самооцінки чітко простежуються відмінності між людьми, котрі належать до різних вікових груп. З віком значно збільшується кількість дорослих із психологічним віком, що не відповідає хронологічному.

На етапі ранньої дорослості особистість бачить ще досить значною свою життєву перспективу, реалістично дивиться на життя, розподіляє майбутнє на послідовні етапи. Ця перспектива виглядає не завжди оптимістичною, бо людина вже знає ціну реальним труднощам. Продовжуючи орієнтуватися на майбутнє, вона більше пов'язує себе з теперішнім, залишаючись дещо ізольованою від минулого.

Поняття "професійна Я-концепція" означає уявлення особистості про себе як професіонала. Вона має реальну та ідеальну складові. Реальна професійна Я-концепція - це реальне уявлення особистості про себе як професіонала, ідеальна професійна Я-концепція - уявлення про свої професійні досягнення. Обидві вони здебільшого не є тотожними, що стимулює професійне самовдосконалення особистості, прагнення до розвитку.

Важливим елементом у структурі професійної Я-концепції особистості є професійна самооцінка - оцінка себе як суб'єкта професійної діяльності. У ній виокремлюють операційно-діяльнісний та особистісний аспекти. Операційно-діяльнісний аспект самооцінки пов'язаний з оцінюванням себе як суб'єкта діяльності й виражається в оцінюванні досягнень, свого професійного рівня (сформованості операцій і навичок), рівня компетентності (систем професійних знань, умінь і навичок) і стилю діяльності. Особистісний аспект професійної самооцінки виражається в оцінюванні власних якостей у зв'язку з ідеалом образу Я-професійне. Ці два аспекти самооцінки не завжди узгоджуються між собою, що негативно впливає на професійну адаптацію, досягнення успіху і професійний розвиток особистості [2], [3, c.47].

Загалом, на етапі ранньої дорослості людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, завдяки включенню у різні сфери соціального життя збагачується її досвід, доводиться вирішувати важливі проблеми та завдання професійної кар'єри, виховання дітей, досягати ідентичності, розв'язувати суперечність між близькістю та ізоляцією у стосунках з людьми. Більшість уявлень людини про себе в дорослому віці ґрунтується на організмічному оцінному процесі, людина оцінює позитивно, прагне відчути ті переживання, які її розвивають або не завдають, і оцінює негативно чи уникає тих, що, на її думку, шкодять її збереженню або розвитку. Її самооцінка з роками стає все диференційованішою, це означає, що себе в одній сфері життя людина може оцінювати високо, а в іншій вважати невдахою. Також варто зазначити, що на етапі ранньої дорослості уявлення людини про себе поєднуються у цілісне, узагальнене уявлення - бачення себе у контексті життєдіяльності, бачення вічних і перехідних цінностей. Важливим елементом у структурі професійної Я-концепції особистості дорослої людини є професійна самооцінка.

 

 

 

2.
ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ З РІЗНИМ САМОСТАВЛЕННЯМ ТА РЕФЛЕКСИВНІСТЮ

Опис досліджуваної групи

У даному дослідженні брали участь 70 осіб, віком 17-24 років, з них групу склали 21 особа чоловічої статі та 49 осіб жіночої статі. Досліджувані із задоволенням йшли на контакт, ніхто не відмовлявся від участі в дослідженні. Досліджувані були повідомлені про конфіденційність даного дослідження.

Для емпіричного вивчення особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексією, використано такі методики:

1. Тест загальної само ефективності;

2. Психодіагностична методика визначення
індивідуальної міри рефлексивності (Л. В. Карпов);

3. Методика діагностики рівня эмпатических здібностей Бойко;

4. Готовність до здійснення інноваційної діяльності;

5. Методика САТ, опитувальник самоставлення В.В. Століна.

Тест загальної само ефективності – методика, яка складається з 10 суджень, які досліджувана особа повинна оцінити 1 - абсолютно невірно; 2 - чи це вірно; 3 - швидше за все вірно; 4 - абсолютно вірно. Кількість балів складається. Показники до 27 балів свідчать про низьку самоефективності; 27-35 - показники середньої самоефективності, більше 35 високою.

Психодіагностична методика визначення
індивідуальної міри рефлексивності (Л. В. Карпов) – методика створена для виявлення різних типів рефлективності. Опитувальник складається з 27 тверджень, на які респондент відповідає у відповідності до схеми: 1 – абсолютно невірно; 2- невірно; 3-більш невірно; 4-не знаю; 5- більш вірно; 6- вірно. Всі твердження згруповані в 4 шкали: ретроспективна рефлексія діяльності; рефлексія теперішньої діяльносі; погляд на майбутню діяльність; рефлексія та взаємодія з іншими людьми. Методика дозволяє виявити деякі нові закономірності, що розкривають роль рефлективності в організації діяльності, а також в структурованості особистісних якостей.

Методикадіагностики рівня емпатических здібностей Бойко – призначена для оцінки вміння співпереживати і розуміти думки та почуття іншої людини. Даний тест вміщує шість шкал:

- Раціональний канал емпатії – характеризує спрямованість уваги, сприйняття і мислення людини на розуміння сутності будь-якої іншої людини, на її стан, проблеми і поведінку. Це спонтанний інтерес до іншого, що відкриває канали емоційного та інтуїтивного відображеня партнера.

- Емоційний канал емпатії – фіксує здатність особистості входити в емоційний резонанс з оточенням – співпереживати, брати участь, входити в енергетичне коло партнера, розуміти внутрішній світ іншої людини, прогнозувати її поведінку і ефективно впливати на неї.

- Інтуїтивний канал емпатії – дозволяє людині передбачити поведінку партнерів в умовах дефіциту вихідної інформації про них, спираючись на досвід, що зберігається у підсвідомості.

- Установки, які сприяють емпатії;

- Проникаюча властивість емпатії – розцінюється як важлива комунікативна властивість людини, що дозволяє створювати атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Розслаблення партнера сприяє емпатії, а атмосфера напруженості, неприродності, підозрілості перешкоджає розкриттю і емфатичному осягненню.

- Ідентифікація в емпатії – важлива умова успішної емпатії. Це вміння зрозуміти іншого на основі співпереживання, постановки себе на місце партнера. В основі ідентифікації легкість, рухливість і гнучкість емоцій, здатність до наслідування.

Готовність до здійснення інноваційної діяльності – методика, що скаладається з 14 тверджень, на кожне з яких досліджуваному потрібно відповісти «так» або «ні». Ціль даного тесту визначити можливості досліджуваного, спів падіння його бажань/хотінь та уявлень про реалізацію їх.

Методика САТ – методика призначена для дослідження дорослих (страших 15-17 років), психічно здорових людей.Поняття само актуалізації синтетично, воно включає в себе всесторонній і неперервний розвиток творчого і духовного потенціалу особистості, максимальну реалізацію всіх її можливостей, адекватне псрийняття оточуючих, світу та свого місця в ньому, багатство емоційної сфери і духовного життя, високий рівень психічного здоровя і моральності.

Базовими шкалами тесту є:

- шкала компетентності в часі – визначає здатність суб’єкта жити в теперішньому часі, тобто переживати теперішній момент свого життя в його повноті, відчуття нерозривності минулого і підготовки до майбутнього життя;

- шкала підтримки – вимірює ступінь незалежності цінностей і поведінки суб’єкта від впливів ззовні. Досліджувані з високими даними по цій шкалі характеризуються відносно незалежними діями, прагненням керуватись в житті власними цілями та переконаннями, установками і принципами, але без ворожості до оточуючих та конфронтації з груповими нормами.

Додаткові шкали: шкала ціннісних орієнтацій, шкала гнучкості поведінки, шкала сенситивності до себе, шкала спонтанності, шкала самоповаги, шкала самоприйняття, шкала уявлення про природу людини, шкала синергії, шкала прийняття агресії, шкала контактності, шкала пізнавальних потреб, шкала креативності,

Опитувальник самоставлення В.В. Століна – тест складається з питань, на кожне з яких є два варіанти відповідей, позначені літерами «а» і «б». Тест – опитувальник створений у відповідності з розробленою В.В. Століним ієрархічною моделлю структури само відношення. Дана версія опитувальника дозволяє виявити три рівня само відношення, що відрізняються по рівню узагальненості: глобальне само відношення; само відношення, диференційоване по самоповазі, ауто симпатії, само інтересу і очікуванням відношення до себе; рівень конкретних дій (готовність до них) у відношення до свого «Я».

Опитувальник включає на ступні шкали:

- шкала S – виміряє інфернальне почуття «за» і «проти» власного «Я» досліджуваного;

- шкала І – самоповага – віра в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей, контроль власного життя, розуміння самого себе;

- шкала ІІ – ауто симпатія – дружелюбність чи ворожість до власного «Я», одобрення самого себе, довіра до себе, позитивна самооцінка;

- шкала ІІІ – очікуване ставлення від інших;

- шкала ІV – само інтерес – виражає міру близькості до самого себе, інтерес до власних думок і почуттів, готовність спілкуватись з собою «на рівних», впевненість в своїй цікавості для інших.

Також опитувальник містить сім шкал, спрямованих на вивчення вираження установки на ту чи іншу внутрішню дію стосовно «Я» досліджуваного: шкала 1 - самовпевненість; шкала 2 – відношення інших; шкала 3 – само прийняття; шкала 4 – самокерівництва, само послідовність; шкала 5 – самозвинувачення; шкала 6 – само інтерес; шкала 7 – само розуміння.

 

Результати емпіричного вивчення психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексивністю

Аналіз емпіричного вивчення психологічних особливостей студентів з різним рівнем самоставлення та рефлективністю розпочато з кореляційного аналізу. У дослідженні використано метод параметричної статистики - кореляційний аналіз К. Пірсона (кореляційний аналіз К. Пірсона). За допомогою кореляційного аналізу для групи досліджуваних осіб встановлено статистично значущі зв’язки між самоставленням та рефлективністю з іншими шкалами дослідження (r_кр= 0.31 при р = 0,05) (Додаток Б).

В ході кореляційного аналізу встановлено, що чим молодшими є досліджувані особи, тим менше вони схильні до аутосимпатії (r=0,37) (Табл. 1). Таким чином можна припустити, що з дорослішанням дівчата та хлопці досліджуваної групи починають подобатись собі.

Таблиця №1

Кореляції шкали «вік» з іншими шкалами дослідження

Шкали дослідження	r, при р≥0,05
Ауто симпатія	0,37

Таблиця №2

Кореляції шкали «самоефективність» з іншими шкалами дослідження

Шкали дослідження	r, при р≥0,05
Рефлексія	0,51
Раціональний канал емпатії	-0,31
Самоінтерес	-0,34
Саморозуміння	-0,35

В ході кореляційного аналізу було виявлено, що високий рівень само ефективності прямо корелює з високим рівнем рефлексії (r= 0,51) та обернено з раціональним каналом емпатії (r= -0,31), само інтересу (r= -0,34) та само розумінням (r= -0,35) (Табл. 2). Це означає, що чим більше досліджувані молоді є самоефективними, тим вищим рівнем рефлективності вони характеризуються. Також виявлено, що високий рівень само ефективності виражається в меншій мірі домінування раціонального каналу в емпатії, в низьких рівнях само інтересу та само розуміння.

Таблиця №3

Кореляції шкали «рефлексивність» з іншими шкалами дослідження

Шкали дослідження	r, при р≥0,05
Відношення інших	-0,31

За результатами кореляційного аналізу, зображених в таблиці №3, видно, що рефлективність обернено корелює з очікуванням досліджуваних про позитивне відношення від інших (r= -0,31). Таким чином, чим менше досліджувані очікують позитивного ставлення від інших, тим нижчим рівнем рефлективності характеризуються ці особи.

Таблиця №4

Кореляції шкали «раціональний канал емпатії» з іншими шкалами дослідження

Шкали дослідження	r, при р≥0,05
Самоінтерес	0,32
Само розуміння	0,38

Домінування раціонального каналу емпатії в досліджуваних осіб корелює з високими рівнями само інтересу (r= 0,32) та саморозумінян (r= 0,38). Таким чином розвинений інтерес до інших людей, вміння розуміти їхню сутність, потреби та проблеми пов’язано з високим рівнем інтересу до себе досліджуваних молодих осіб, а також вміння розуміти себе (Табл. 4).

Виявлено, що домінування інтуїтивнго каналу емпатії в дослідужваних осіб корелює з високим рівнем ауто симпатії (r= 0,34) (Табл. 5). Це означає, що чим більше молоді дівчата та хлопці схильні подобатись собі, тим більше домінуючим є інтуїтивний канал емпатії для них.

Виявлено, що схильність ідентифікуватись в емпатії корелює з загальним рівнем самоприйняття (r= 0,33) та високим рівнем самоповаги (r= 0,35) (Табл. 6). Дані статистично значущі зв’язки свідчать про те, що чим більше досліджувані хлопці та дівчата вміють себе поставити на місце іншої людини, виражають гнучкість в емоціях та симпатію до інших людей, тим більше схильними вони є приймати себе, подобатись собі такими, як вони є, а також схильні поважати себе.

Таблиця №5

Кореляції шкали «аутосимпатія» з іншими шкалами дослідження

Шкали дослідження	r, при р≥0,05
Інтуїтивний канал емпатії	0,34

Таблиця №6

Кореляції шкали «ідентифікації в емпатії» з іншими шкалами дослідження

Шкали дослідження	r, при р≥0,05
Загальне самоприйняття	0,33
Самоповага	0,35

В результаті кореляційного аналізу було виявлено кореляції само ефективності з загаьним рівнем рефлексії, само інтересу та само розуміння; між рефлективністю та відношенням інших; домінування раціонального каналу емпатії з само інтересом та само розумінням; між ауто симпатією та інтуїтивним каналом емпатії.

Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб чоловічої та жіночої статі за шкалами дослідження психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексивністю

В результаті порівняння досліджуваних хлопців та дівчат, що прийняли участь в даному дослідження (Рис. 2.1) не виявило статистично значущих відмінностей між порівнюваними групами. Зображені на рисунку відмінності, характерні для досліджуваної групи та означають:

- досліджувані дівчата виражають вищі рівні само ефективності, рефлексії, загального показника емпатії, готовність до інноваційної діяльності, очікуване ставлення від інших, само акцентуації та самоприйняття, у порівнянні з досліджуваними хлопцями;

- досліджувані хлопці характеризуються вищими рівнями самоповаги, ауто симпатії, само інтересу, самовпевненості, самокерівництва, самозвинувачення та само розуміння, ніж досліджувані дівчата;

Рис. 2.1. Результати порівняльного аналізу досліджуваних чоловічої та жіночої статі

Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб з різними рівнями рефлексї за шкалами дослідження психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексивністю

Рис. 2.2. Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб з різними рівнями рефлексії

Для порівняння студентів з різним рівнем рефлексії, досліджувану групу було поділено на три підгрупи: особи з низьким рівнем рефлексії – 13 осіб, з середнім рінем – 45 осіб та з високим рівнем – 12 осіб. За результатами порівняльного аналізу (одно факторний дисперсійний аналіз, критерій Шеффе) було встановлено статистично значущу відмінність між досліджуваними особами з різними рівнями рефлексії у самоефективності (Рис. 2.2). Виявлено, що найбільш само ефективними є досліджувані з високим рівнем рефлексії, а найменшим рівнем само ефективності характеризуються особи з низьким рівнем рефлексії.

Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб з різними рівнями загального самоприйняття за шкалами дослідження психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексивністю

У результаті порівняльного аналізу досліджуваних студентів з низькими (12 досліджуваних осіб), середніми (32 досліджувані особи) та високими (26 осіб) рівнями самоприйняття (критерій Шеффе) встановлені статистично значущі вімінності порівнюваних груп (Рис. 2.3). Виявлено, що найбільш схильними до ідентифікації в емпатії є досліджувані з високим рівнем самоприйняття (М_н.р.=2,5; М_с.р.=3,1; М_в.р.=4,1). Це означає, що чим більше досліджувні приймають себе, подобаються собі, тим краще вони здатні почувати емпатію до інших, проявляють здатнітсь ставати на місце іншої людини. Також виявлено протилежну відмінность, а саме, найменш схильними до ідентифікації в емпатії є особи з низьким рівнем загаьного самоприйняття.

Рис. 2.3. Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб з різними рівнями самоприйняття

Встановлено відмінність відповідних досліджуваних груп за схильністю до самоповаги (М_н.р.=10,8; М_с.р.=11,9; М_в.р.=13). З рисунку стає зрозуміло, що студенти з найвищими рівнями самоприйняття характеризуються найбільшими рівнями самоповаги, а особи з найменижчим рінем самоприйняття – низькими рівнями самоповаги.

Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб з різними рівнями самоефективності за шкалами дослідження психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлексивністю

У ході розподілу досліджуваної групи за шкалою самоефективності, групу досліджуваних студентів поділено на три підгрупи та встанволено, що найбільшу групу – 43 студенти – склали особи з середнім рівнем самоефективності; меншу групу з 13 осіб утворили досліджувані з високим рівнем та третю групу з 14 осіб – ввійшли досліджувані з низьким рівнем самоефективності.

Рис. 2.4. Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб з різними рівнями самоефективності

За результатами порівняльного аналізу за критерієм Шеффе було встановлено, що досліджувані з низьким рівнем самоефективності характеризуються найнижчимими рівнями рефлексії (М_н.р.=104,9; М_с.р.=124,7; М_в.р.=128,6), у порівнянні з досліджуваними з іншими рівнями самоефективності. До високих показників за шкалою рефлексії схильні студенти з високим рівнем самоефективності. Як видно з рисунку 2.4 найбільш готовими студентами до інноваційної діяльності, до змін (М_н.р.=4,9; М_с.р.=3,5; М_в.р.=3,8), з високим рівнем самоінтересу (М_н.р.=8,3; М_с.р.=6,4; М_в.р.=6,1) та саморозуміння (М_н.р.=6,1; М_с.р.=3,9; М_в.р.=3,1) є досліджувані з низькими рівнями самоефективності. Відповідно, досліджуваним з високими рівнями самоефекивності найменш притаманно прагнути інноваційної діяльності, змінювати чи вдосконалювати звичні на для них речі, саме ці дослідужвані схильні вявляти найвищі рівні самоефективності за умови сталості умови, за відсутності змін. Також ці досліджувані виразили нанижчі рівні самоінтересу та саоморозуміння, у порівнянні з іншими досліджуваними студентами з середніми та низькими рівнями самоефективності. Студенти, яким притаманні середні рівні самоефективності, характеризуються сердніми рівнями вираженості відповідних ознак.

Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб з різними рівнями аутосимпатії за шкалами дослідження психологічних особливостей студентів з різним самоставленням та рефлективністю

Досліджувані студенти були поділені на три підгрупи: особи з низьким рівнем ауто симпатії (21 особа), досліджувані з середнім рівнем ауто симпатії (32 особи) та досліджувані з високим рівнем ауто симпатії (17 осіб). Дані підгрупи були порівняні за критерієм Шеффе (Рис.2.5) та стали відомі статистично значимі відмінності між порівнюваним підгрупами.

Рис. 2.5. Результати порівняльного аналізу досліджуваних осіб з різними рівнями аутосимпатії

Виявлено, що найбільш схильними до рефлексії (М_н.р.=122,7; М_с.р.=128,7; М_в.р.=106,4) є особи з сеерднім рівнем аутомимпатії, у порівнянні з іншими дослідужваними. Студенти з навищими рівнями аутосимпатії виявили найменшу схильність до рефлексії. За іншими шкалами дослідження, в яких були встановлені статистично значущі відмінності, для досліджуваних підгруп з різними рівнями аутосимпатії, найвищі рівні притаманні для студентів з високими рівнями аутосимпатії. Таким чином останні характеризуються найищими рівнями схильності до інтуїтивного каналу емаптії (М_н.р.=3,2; М_с.р.=3,8; М_в.р.=4,6), емпатичності загалом (М_н.р.=18,4; М_с.р.=19,2; М_в.р.=20,2), схильністю очікувати хорошого ставлення від інших (М_н.р.=7,3; М_с.р.=9,1; М_в.р.=9,4), цінуванням цього ставлення (М_н.р.=5,2; М_с.р.=4,5; М_в.р.=5,8) та самовпевненістю (М_н.р.=4,7; М_с.р.=4,6; М_в.р.=6,3).

Отже, досліджувані студенти з високим рівнем аутосимпатії характеризуються найменшою схильністю до рефлексії, проте найвищими рівнями схильності до

---

12Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

---

Дата добавления: 2016-07-29; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 4476 | Нарушение авторских прав

---

Лучшие изречения:

© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление