Розділ 3 з життєвого досвіду Карпенко В. О

Доцільно розібратися в глибинній сутності атворської майстерності і правки їхніх тексті на прикладі редакторів, майстрів свого діла, відобразити проблеми, конфліктні ситуації та способи вирішення їх.

Ще однією постаттю в редакторській майстерності виступає головний редактор “Вечірнього Кієва”, кандидат філологічних наук Віталій Опанасовим Карпенко. В своїх книгах-підручниках він і подає історії зі свого жіттєвого жосвіду з актуальних проблем у взаєминах між редактором і автором.

 

3.1

 

Шарандак Олександр Дмитрович, фронтовик, юрист за фахом, великий любитель літератури, сам писав прозу й підтримував найменші творчі іскри працівників керованої ним районки. Він виявився прекрасним учителем. Людина неординарна, принципово колюча, він був досить незручним для тодішньої партійної еліти районного масштабу.

Завдячую долі, що він першим з’явився на моєму трудовому шляху, що повірив у мене і запросив до редакції, що взяв наді мною опікунство. Він особисто дава завдання, радив, як краще їх виконати, першим читав підготовлені мною матеріали і правив їх. Навчав не тільки, як треба писати для шазети, а й як поводити себе в редакції і поза нею.

Найціннішим було те, що поправивши мою писанину, кликав мене, пояснював, що саме і чому саме так виправив. Запитував, чи все мені зрозуміло, чи згоден я з його правкою. Це було наочне практичне навчання. Без вияву зверхності, без зайвої поблажливості, цілком доброзичливе і надзвичайно вимогливе. Точніше сказати б – делікатно-вимогливе.

Можна навести чимало випадків, де розкривалися ці риси мого першого редактора.” [Уроки пройдених доріг]

С 65-66

“ Звісно, придумувати заголовок – справа автора. Та саме йому це не завжди вдається: іноді легше написати текст, ніж його озаглавити. Нічого дивного в цьому немає: автор живе тільки своїм твором, він весь у матеріалі, і саме ця обставина сковує його думку.

Людина, яка вперше читаж твір, не зациклена на конкретиці, їй на свіже око легше придумати вдалий заголовок. У редакціях газет це розуміють і навіть у деяких мають працівника, в обов’язки якого входить тільки перечитувати матеріали і пропонуватии зголовки до них.

Якщо ж такої людини немає у штаті, то для цієї ролі найбільше підходить і, власне, її виконує редактор відділу, а то й головний редактор. Це також цілком зрозуміло: адже редактор тримає в голові весь тематичний пласт, який йому доручено, а головред – всю газету. У них і світогляд ширший, і досвіду більше – тож вони краще усвідомлюють, що саме треба для газети.

Загалом же придумувати заголовки – то неабиякий талант. У редакції завжди знайдеться людина, якій ця справа дається легше, яка швидко схоплює смисл тексту і так само швидко видає на-гора цікавий заголовок.”

С 83-84

“Невиправдана правка авторського оригіналу може викликати небажані колізії. Це найболючіше місце творчого процесу. Це той ґрунт, на якому проростають нікому не потрібні конфлікти. Адже журналісти – люди творчі, невиправдана правка боляче вражає авторське самолюбство. Особливо болісно таку правку сприймають молоді журналісти: вона не тільки псує настрій, а й викликає роздратування, а то й навіть зневіру у власні сили. Тим більше, що це треба вміти, використовуючи можливості, надані курсом на демократизацію і гласність. У цьому сенсі я був досить ліберальним редактором – намагався зберегти стиль автора, првив тільки явні логічні недоречності, фактологічні та граматичні помилки. Мені дуже важко було скорочувати добротний матеріал, зоч це й диктувалося обмеженою газетною площею. Журналісти помітили і своєрідно оцінили це: нерідко намагался, щоб їхній матеріал потрапив саме до головного редактора.”

С 242-243

“Головний редактор відповідає за все: за тематичні напрями часопису, за актуальність публікацій та їхню достовірність, за кожну похибку в роботі і кожну помилку в розтиражованому тексті, за дотримання графіку випуску газети, за все, що діється в колективі. Найкращий результат може дати вміле поєднання принципів єдиноначальності та колегіальності у керівництві будь-яким, а тим більше творчим колективом. Під єдиначальністю я розумів волю і персональну відповідальність першого керівника при прийняті та виконанні рішень: слово керівника – закон.”

С 244

 

Заповіді:

1. Не збреши: правдивість - наше ремесло;

2. У статтях не вимагай вироку – ти не прокурор;

3. Думай про читача: без нього немає тебе як журналіста;

4. Найбільша помилка журналіста – боятися помилитися;

8. Не повчай читача: він не дурніший за тебе; вразовуй думку, протилежну твоїй, засвой дві аксіоми: немає істини в останній інстанції та зіпертися можна лише на те, що чинить опір;

9. Зроби все для того, щоб кожна з наших 300 зустрічей з читачем стала для нього пам’ятною (“Вечірній Київ” тоді виходив 300 разів на рік).

10. Я вимагав журналістів дотримуватися цих принципів і власним прикладом заохочував до цього”.

С 245

 

ВИСНОВКИ