Який з напрямків у протестантизмі виник у Німеччині XVI ст.?

А.лютеранство;

Б.конфуціанство;

В.кальвінізм;

Г.християнство;

Д.англіканство.

Який з напрямків у протестантизмі виник пізніше за інші?

А.духовні християни;

Б.євангельські християни;

В.молокани;

Г.п’ятидесятники;

Д.«Свідки Єгови».

В чому полягає сутність обряду хрещення в баптизмі?

А.охрестити дитину намагаються відразу після народження;

Б.хрещення відбувається тільки після повноліття.

Чи є єдиною релігійною течією п’ятидесятництво?

А.так;

Б.ні.

Яка з протестантських течій практикує глосолалії?

А.баптизм;

Б.п’ятидесятництво;

В.єговізм;

Г.адвентизм.

Який християнський міф покладено в основу віровчення п’ятидесятників?

А.міф про трійцю;

Б.міф про боротьбу бога з сатаною;

В.міф про воскресіння І.Христа.

Що є основою віровчення адвентизму?

А.міф про трійцю;

Б.міф про воскресіння І.Христа;

В.міф про друге пришестя І.Христа.

Представники якого протестантського віровчення очікують армагеддона?

А.баптисти;

Б.адвентисти;

В.п’ятидесятники;

Г.єговісти.

Який з протестантських рухів відкидає вчення про триєдиного бога (трійцю)?

А.баптизм;

Б.п’ятидесятництво;

В.єговізм;

Г.адвентизм.

Члени якого протестантського руху практикують під час богослужінь хрещення «святим духом», що втілюється в живу людину?

А.баптизм;

Б.п’ятидесятництво;

В.єговізм;

Г.адвентизм.

ІСЛАМ: ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ВІРОВЧЕННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ

Де виникає іслам?

А.в Аравії;

Б.в Персії;

В.в Палестині.

Коли виникає іслам?

А.в 6 ст. до н.е.;

Б.в 2 ст. н.е.;

В.в 7 ст. н.е.

Як називали пророків, що висували свою концепцію ісламу?

А.мулла;

Б.шейх;

В.ханіф;

Г.хаджа.

Хто є засновником ісламу?

А.Махді;

Б.Мухамед.

Назвіть місто, де народився Мухамед:

А.Мекка;

Б.Медина;

В.Єрусалим.

Що таке мусульманська хіджра?

А.втеча Мухамеда до Медини;

Б.повернення Мухамеда до Мекки;

В.мусульманський піст.

Назвіть головну священну книгу мусульман:

А.Біблія;

Б.Сунна;

В.Коран.

Чи входять до Корану міфи з Біблії?

А.так;

Б.ні.

Що таке шаріат?

А.збірка суджень та висловлювань Мухамеда;

Б.одна з течій в ісламі;

В.зведення феодального мусульманського права.

Що таке Сунна?

А.збірка оповідань про дії та судження Мухамеда;

Б.зведення феодального мусульманського права;

В.друга частина Корану.

Назвіть найбільший напрямок в ісламі:

А.сунізм;

Б.бахаїзм;

В.шиїзм;

Г.панісламізм.

Чи вважають суніти священною книгою Сунну?

А.так;

Б.ні.

Хто з мусульман визнає законними тільки перших чотирьох халіфів після Мухамеда?

А.суніти;

Б.хариджити;

В.вахабіти;

Г.шиїти.

У якій з течій ісламу до тлумачення Корана підходять не буквально, а вбачають в ньому містичний зміст?

А.шиїзм;

Б.сунізм;

В.бахаїзм;

Г.вахабізм.

Який напрямок в ісламі є переважаючим за кількістю своїх прихильників?

А.сунізм;

Б.шиїзм.

Що таке шаріат?

А.мусульманські звичаї;

Б.зведення мусульманського права;

В.збірка історій про життя Мухамеда.

Що таке намаз?

А.мусульманський піст;

Б.мусульманська молитва;

В.мусульманський місяць щорічного посту.

Скільки раз на день мусульманин повинен робити намаз?

А.5;

Б.3;

В.2.

Яку назву в ісламі має обов’язковий податок на бідних?

А.закят;

Б.садака;

В.ураза;

Г.закят.

Яку назву в ісламі має добровільний внесок на бідних?

А.закят;

Б.садака.

Що таке хадж?

А.священна війна;

Б.одна з течій в ісламі;

В.паломництво до Мекки.

Що таке газават?

А.священна війна;

Б.паломництво до Мекки;

В.податок на бідних.

Яку назву має щорічний мусульманський піст у місяць рамазан?

А.хадж;

Б.ураза-байрам;

В.ураза;

Г.закят.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІІ.

ВІЛЬНОДУМСТВО ТА АТЕЇЗМ. ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ В УКРАЇНІ.

ТЕМА 8. ВІЛЬНОДУМСТВО ТА АТЕЇЗМ В ІСТОРІЇ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ.

1. Поняття вільнодумства та атеїзму.

2. Історичні форми вільнодумства. Історія атеїзму.

 

№1

При всім розмаїтті релігійних вірувань поряд з віруючими людьми, яких завжди була більшість, існували і невіруючі. Духовна діяльність, що виходить з визнання права розуму на вільне, критичне ставлення до релігії, вільне дослідження дійсності — є вільнодумством. Таке право могло здійснюватись стихійно, несвідомо, але могло реалізуватися свідомо у теоретичній формі. Здоровий сенс людини, що базується на багатому життєвому досвіді, був основою перших намагань внерелігійного підходу до традиційних вірувань.

Вільнодумство як феномен духовної культури в історії виникло й развивалось як закономірний процес. Об'єктивні умови його виникнення — розвиток виробничих сил суспільства, котрі сприяли все більшому опануванню людиною навколишнього світу. Важливими факторами становлення й розповсюдження вільнодумства є зростання рівня духовної культури, поглиблення пізнання світу людиною, виникнення філософії й науки, соціальної свободи, активності людей в процесі історичного розвитку. Дуже часто воно було пов'язане з соціальною класовою боротьбою.

Поняття " вільнодумств о" та " атеїзм " не співпадають. Говорячи про атеїзм, мають на увазі повне заперечення існування бога або погляди, які відстоюють це заперечення. Вільнодумство розуміється більш широко - це погляди, що відстоюють більш вільне розуміння догматів релігії або інакше розуміють канонізоване релігійне вчення. Тобто до вільнодумства відносять різноманітні релігійні єресі або ж погляди, що виникають у певний період розвитку людства і суспільної свідомості в зв'язку і зміною уявлень про світ. Це призводить до сутичок з релігією, що, як відомо, виконує й світоглядну функцію.Поняття «Вільнодумство» (англ. freethinking) увійшло до вживання в 18 ст. з появою трактата англійського деіста А. Коллінза «Міркування про вільнодумство» (1713). Вільнодумство релігійне, вільнодумство, як течія суспільної думки, що відкидає релігійні заборони на раціональне осмислення догматів віри й те що обстоює свободу розуму в пошуках істини. Критика релігії міститься в явному й прихованому, в безрелігійних формах і в формах, що не вільні від релігійних елементів. Вона відбувалась як переоцінка традиційних релігійних уявлень, в критиці з позицій здравого сенсу, з позицій науки, суспільної практики та ін. Тобто вільнодумство може виникати поряд з релігійною свідомістю або в середині неї.

У вільнодумстві можна виокремити такі загальні риси:

а)визнання права людського розуму вторгаться до сфери релігії;

б)критичне відношення до релігії;

в)протиставлення релігії іншій ціннісній орієнтації.

Вказані риси релігійного вільнодумства мали і мають прояв в різноманітних формах. Вони мають різні цілі, різні суспільні підвалини, моральний зміст. Виступи проти релігії відбувались в явних й прихованих, аргументованих й неаргументованих, безрелігійних й не вільних від релігійних нашарувань формах, в переоцінці традиційних релігійних уявлень, в байдужості до них, у підході з позицій здравого сенсу, науки, філософії та ін.

Розгляньте, в якій мірі і як вільнодумство й атеїзм вплинули на розвиток інтелектуальної думки людства.

Соціальна база вільнодумства й атеїзмау. Якщо релігія розповсюджена серед усіх верств суспільства і є єдиною масовою формою свідомості, то атеїзм масовим явищем став тільки для європейської історії XX сторіччя, бо східні народи атеїзму в звичному для нас широкому, масовому розповсюдженні не знають і зараз. До нашого часу вільнодумство та атеїзм були привілеєм свідомості лише окремих індивідів з вищих верств суспільства. Такі погляди вимагали свідомої філософської позиції, а отже – досить великої освіченості. Але завжди навкруги віри в бога чи богів йшли суперечки стосовно суті цієї віри або ж можливості її. Основний зміст вільнодумства є в визнанні цінності земного життя, права людини на щасливе земне життя, боротьбі з авторитаризмом й догматизмом.

№2

Першою формою розуміння людиною навколишнього світу був міфологічний світогляд. Нагадаємо, що світогляд - це сфера свідомості, де знання про світ перетворюються в погляди, що обгрунтовуть діяльність по перетворенню світу. Філософія та релігія, що виникли як заперечення міфологічного світогляду, зберігали довгий час зв'язок з ним.

Для мистецтва та релігії притаманне подвоєння світу, але відношення між двома світами у мистецтві є умовним, у релігії воно безумовне. Міфологічний світогляд ще цього подвоєння світу у свідомості людини не знає. Коли виникає спроба пояснити світ через людину - це свідчить про кінець міфологічного світогляду. Людина вже усвідомлює недостатність тієї картини світу, яку створює релігійно-міфологічний світогляд. Кінець міфологічної картини світу означає становлення так званої передфілософської свідомості.

Вільнодумство як певний відхід від загально прийнятого в людських групах (суспільствах) розуміння дійсності, світогляду, з'явилось ще у стародавньої людини. Але проявилась як альтернативна релігії (інтелектуальна) точка зору і була збережена для нащадків тільки у період виникнення перших держав, соціальної діфференціації суспільства, а також накоплення знаннь у різних сферах життєдіяльності. Першими такими країнами були Єгипет, Вавилонія, Індія, Китай, а пізніше, у період Античності, Греція та Рим.

Якщо в Єгипті та Вавилонії вільнодумство було представлене ще в рамках релігійного світогляду – вихід за межі домінуючого релігійного культу, пропагування митєвості життя і необхідності взяти від нього все добре: "Пісня арфіста" (сер.ІІ тис до н.е.), "Розмова розчарованого зі своїм духом" – в Єгипті, а в Вавівлонії - "Розмову пана з рабом о сенсі життя" (Древний Вавилон, XIX—XVI вв. до н. э.). То в VI-V ст. до н.е. в Китає – даосизм (Лао-цзи – «Дао-де-цзин»), конфуціанство (Кун-цзи – «Лунь Юй»), а в Індії – Локаята і чарвака (матеріалістичне бачення світу – «атомістична» теорія), буддизм й джайнизм – були новим етапом не тільки в вільнодумстві, але і в інтелектуальному розвитку людства в цілому – це було вже філософське, хоча певною мірою під впливом релігійного світосприйняття, розуміння проблеми людини, суспільства, світу. Згідно з їхнім вченням основою всього, що існує, є чотири елементи (Чарвака - чотири слова): земля, повітря, вода, вогонь та їхні різні сполучення породжують все, що існує. Всі речі смертні, бо сполучення, з яких вони складаються, є швидкоплинними. Ця логіка розповсюджується й на свідомість: свідомість людини не є вічною, тому що вона органічно пов'язана з людською оболонкою. Послідовники цього вчення виходили із заперечення потойбічного світу - Паралоки, й визнавали існування тільки земного світу - Локи.

Але вже більший крок від релігії до раціонального розуміння світу й людини зробила Антична філософія – грецькі та римські філолсофи. Давньогрецькі філософи - Фалес, Геракліт, Ксенофан Колофонський, Демокріт, Епікур – критично відносились до ідеї існування богів й надприроднього виникнення світу через діяльність богів стверджуючи «атомістичну» сутність світу (Демокрит, Епікур). Поет та філософ Ксенофан Колофонский (ок. 570 — после 478 до н.э.) критикував ідею надання богам людської подоби, бо якщо боги були б схожі на людину, то коні та бики теж уявляли б своїх богів у вигляді коней та биків, а людських богів було б стільки, скільки образів людей. Боги — продукт человеческого измышления.

Великий вплив на свідомість античного суспільства мала творчість Демокрита (біля 460-370 р. до н.е.). Атомы, согласно Демокриту, — это первоначало мира, огромное количество их вечно движется в пустоте, рождая и разрушая бесчисленные вещи вплоть до миров, подобных нашему. Выводом из атомистического учения была атеистическая идея вечности и бесконечности мира, бесчисленного количества миров, которое исключало существование богов, стоящих над природой и человеком. Демокрит выступил и против мифологических представлений о душе, считая, что душа состоит из атомов, распадающихся с разрушением тела.

В Римі Тіт Лукрецій Кар та ін. філософи подовжували розвиток думок грецьких філософів.

Розпад Римської імперії і падіння Західної її частини в V ст н.е., розповсюдження християнства, ствердження його як домінуючої релігії та формування під його впливом світобачення й інтелектуальної думки в Західній Європі в V –ХV ст., де вільнодуство мало прояв лише як релігійний протест проти домінуючої християнської – римо-католицької – церкви та її віровчення і практики життя християн в Єропі, у вигляді єритичних рухів (катари, вальденси та ін.), що призвело пізніше у ХVІ ст. до Реформації й Протестантизму. Типовими рисами середньовічного мислення взагалі є ретроспективність та традиціоналізм, тобто, наверненість у минуле. Чим давніший, тим дійсніший - така максима середньовічної свідомості. Сформовані таким мисленням типи світогляду передавалися незмінними з покоління у покоління через віки. Це обумовило консерватизм та одноманітну цілісність всієї християнської культури. Середньовічній думці не є притаманним також скептицизм та агностицизм ані в давньому, ані в сучасному розумінні цих термінів. У той час вільнодумство у будь-якій формі не могло бути атеїзмом. Філософське вчення вимушене було набувати форми деїзму чи пантеїзму. Істинність вчення оцінювалося за його відповідністю офіційній церкви. Найкращий засіб знайти істину - це зовсім її не шукати, а тільки уважніше вслухатися в те, що говорить офіційна церква.

Але в Х-ХV ст. в межах самої римо-католицької теології, що розкривало віровчення християнства, а також під впливом арабської філософії й і дей античних філософів (Аристотель) створились умови для виникнення інтелектуального вільнодумства у вигляді вчення про «подвійну істину» (Ібн-Рушд) та ін. (Пьер Абеляр, Вільям Оккам), богослов'є і філософія - вони є двома принципово відокремленими системами, у кожної з яких є свої специфічні засоби для досягнення істини. Це призвело поступово до реабілітації філософії (вийшла з християнської теології), а пізніше, до появи науки й гуманізму. Найбільш відомим бранцем проти духовної та моральної диктатури церкви був Вільям Оккам (1300-1350). Він вважав, що панівне положення церкви суперечить Святому письму, бо право відпускати гріхи належить тільки Богу. Особливо Оккам виступає проти церковної ієрархії, бо стверджує, що будь-який служитель церкви не може бути вищим за іншого, бо в стародавній церкві не було духовних посад, а дійсним головою церкви є сам Христос. До того ж Оккам чи не вперше заявляє про те, що жоден священик не має право виконувати ніяких світських функцій.

Епоха Реннесанса, ХV-ХVІ ст., призвела до духовної революції, при збереженні християнських, римо-католицьких (якщо не розглядати Північну Європу - реформація), традицій й світобачення набули поширення ідеї античності, перш за все стосовно ідеї людини – людина стала центром світу, а її активність є прояв її індивідуалізму, людина править світом і створює його для себе, хоча і по волі Бога. Вільнодумство набуло більш раціональних – філософських та наукових форм розуміння людини, суспільства й світу (утопізм, макіавеллізм та ін.) Виникає гуманізм - Еразм Роттердамський, "Похвала глупості" (1511). Наукова думка в різних сферах, перш за все в астрономії - Копернік та Галілей, призводила до переосмислення світу (геліоценричний світ замість геоцентричного).

Вкажіть, чому вільнодумство давнього світу, античності, середньовіччя та епохи Відродження не набуло форм атеїзму?

У буржуазній філософії ХVII-ХІХ ст., як правило, виділяють три головних напрямки, в яких визначальними були ідеї вільнодумства: англійський матеріалізм, французький матеріалізм та матеріалізм Л.Фейєрбаха. Це був час буржуазних революцій, а атеїзм став їхнім програмним документом. Для буржуазного релігієзнавчої думки цього часу, яка не тільки критикувала, як часто вважають, але й вивчала феномен релігії характерними є такі риси та спільні теми:

- намагання визначити гносеологічні корені релігії;

- критика культу та діяльності церкви;

-доказ необґрунтованості претензій релігії на панівне становище серед інших форм суспільної свідомості;

- намагання визначити причини виникнення релігії.

Теоретичною основою вільнодумства нового часу була матеріалістична філософія, панування якої визначалося розвитком природничих наук, головним чином механістичних. Тому у новий час філософія так швидко переходить до матеріалізму, активно звільняється від релігійних нагромаджень, від теологічної термінології (Дж.Толанда, Дені Дідро). Шляхом перетворення у відкритий матеріалізм йшов деїзм, який в новий час грає роль значно більшу, ніж пантеїзм. Деїзм, формально визнаючи якусь розумну істоту, яке дає поштовх матерії, рішуче відкидає будь-яке втручання надприродних сил у справи матерії.

Б.Спіноза в "Богословсько-аналітичному трактаті" вперше з научної точки зору розкритикував Тору й Біблію. Його "Богословсько-аналітичний трактат" викликав ненависть з боку діячів церкви. Спіноза довів що Тора написана у значно більш пізній час, ніж жив Мойсей, і до того ж різні її книги написані неодночасно, а їх метою було викладення етичних приписів у формі притч, які пристосовані до розуміння і потреб неосвічених, простих і незвичних до філософських тонкощів людей. Діячі церкви часто перекручують зміст релігійних норм моралі, та й самі далеко не завжди слідують їм у житті.

Французькі вільнодумці Вольтер, Ж. Мелье, Ж. О. де Ламетри, К.А. Гельвеций, Д.Дидро, П.А. Гольбах, перебільшили вплив релігії як сили, яка нібито визначає політику у суспільстві, але їхній заклик до того, щоб звільнити суспільство від деяких релігійних ілюзій та забобонів був співзвучний своєму часу – епосі Просвітництва. Бог розумівся ними як продукт інтелектуальної діяльності людей, а світ мав причину існування у самому собі.

Найбільш систематизоване вивчення релігії як явища реальної історії і суспільної свідомості ми знаходимо в філософії Л.Фейєрбаха -«Думки про смерть й безсмертя» (1830). Для нього релігія постає лише результатом емоцій, які викликані у людей явищами природи – вона є результатом страхів людини перед природою, тому що людина є біологічною істотою, але також й почуттів радості, вдячності і особливо любові, тому релігії будуть існувати вічно. Фейербах відкидає розповсюджену тоді ідею природженості релігії і вважає що вона повинна виникнути як відповідь на потребу людини. Але Фейєрбах пішов далі французьких матеріалістів, які бачили в релігії тільки її негативні риси. Він вважає, що релігію породжують не тільки невігластво та страх, але й почуття радості, вдячності і особливо любові. Бог, на думку Л.Фейєрбаха, є нічим іншим, як сутністю людини, а історія бога - це історія людства.

У гносеологічному відношенні Бог для Фейєрбаха є абстракцією природи, тобто природи, звільненої від чуттєвого споглядання. Найбільш загальні риси людина у думці відділяє від неї, відокремлює від чуттєвої діяльності, від матерії і за допомогою уяви перевтілює у самостійну, надлюдську, надприродну істоту, в бога, в якому фантастично відобразилась людина.

Починаючи з кінця XIX ст. у сучасному суспільстві атеїстичні вчення були пов'язані перш за все з комуністичним рухом і комуністичною ідеологією. Але ставлення до релігії навіть в середині комуністичного та соціалістичного не було однаковим: воно коливалося від повного атеїзму до і критики релігії або й її захисту. Власне вільнодумство головну свою заслугу вбачає у виступах проти обмеженості та нетерпимості, проти діяльності тих релігійних функцій, які посягають на свободу думки людини. Разом існують дві всесвітні організації атеїстів: Всесвітній союз вільнодумців (заснований у 1888 р.) та Міжнародний гуманістичний та етичний (заснований у 1952 р.) союз.

Найбільш визначними зедставниками сучасного європейського вільнодумства є неопозитивісти Б.Рассел та О. Нітрат.

Рассел головну увагу приділяє критиці релігійної організації церкви, християнської моралі, протиставляючи їй мораль "науки вільного розуму".

Австрійський філософ О.Нітрат, засновник "фізикалістської соціології", вважає релігію недосконалою формою знання.

Представники атеїстичного екзистенціалізму ( Гайдеггер, Сартр, Камю ) відкидають віру у потойбічний світ. Життя людини без Бога абсурдне, а людина, за висловом Сартра, "втратила бога у сучаснім світі". Тому становище людини є трагічним, бо навіть віри в Бога людина лишається. Екзистенціалізм виходив з гуманістичного розуміння трагедії особистості у сучасному світі, ворожому індивідові, а релігія не може допомогти людині подолати цей розрив між нею і суспільством.

До різновидів вільнодумства відносятся богоборництво, скептицизм, антиклерікалізм, індіфферентизм, нігілізм, деїзм, гуманізм, натуралізм, пантеїзм й атеїзм. Їх значення й роль у розвитку вільнодумства різні.

Богоборництво — одна з раніх форм критики релігійної свідомості. Богоборницькі настрої виникають на основі усвідомлення соціальної неправди, відчаю, неналагодженності особистої долі, життєвих трагедій. Світ в уявленні богоборця є жорстоким й неправдивим, що викликає у нього відчуття протесту проти Бога, що створив такий світ. Богоборництво має таки прояви: від несміливого докору до адреси Бога до його завзятого «зневажання». Бог уявляється богоборцю істотою злою й неправдивою.

Скептицизм (от лат. розглядаючий, досліджуючий) має прояв у сумніві в правдивості релігії чи її окремих положеннях. Скептицизм може мати вияв у різних видах познання й мистецтва — в діяльності вченого, митця та ін.

Антиклерікалізм (от лат. протицерковний) являє собою ідейно-соціальний рух, спрямований проти панування церкви в соціально-політичних і духовних сферах суспільства. Антиклерікалізм може бути світським й релгійним. В наш час антиклерікалізм грає певну роль у всесвітньому руху вільнодумців, що виступають проти намагань релігійних організацій встановити монополію на духовне життя: освіту, суспільні процеси, моральні норми суспільства.

Індіфферентизм (от лат. байдужий) виявляється в байдужості до релігії. Байдужістний світогляд по відношенню до світу й людини часто мають прояв в прихованій формі протесту проти релігійних поглядів на оточующій світ.

Нігілізм (от лат. ніхто, ніщо) є бунтом проти релігії з позицій егоістичної особистості, яка вважає, що йому «все дозволено»; це заперечення релігії, не пов'язане з позитивнми ідеалами. На рівні буденної свідомості нігілізм виявляється в бездуховності, відкиданні моралі, в прагматичному ставленні до життя, до людей; на теоретичному рівні він спираєтся на філософські вчення волюнтаристського характеру. Нігілізм бориться з релігією в ім'я «сильной особистості», безсоромно відкидаючи цінності «сірої маси» (М. Штірнер, Ф. Ніцше ).

Критика релігії, що включена до контексту антигуманої доктрини тотального заперечення, безплідна.

Пантеїзм (от греч. пан — все, теїзм — божествене) зближає Бога і світ, признає їх нерозривну єдність.

Деизм (от лат. бог) — це якийсь безособистий розум, першодвигун, що знаходиться за межами природи. Деїсти вважали, що, надавши початковий поштовх руху матерії, а також закони світу, Бог не робить з того моменту ніякого впливу на оточующий світ й на людину. Світ розвивається по природнім законам, і людина може їх пізнати. Людина має можливість на самостійну й активну діяльність в своєму житті. Вона не залежить від божественної волі. Деїсты виступали за толерантність й свободу совісті.

Натуралізм (от лат. природній) виходить з визнання того, що існує лише природа як всеохоплююче буття. Людина і суспільство, на погляд натуралістів, — частини природи, невідокремлені від неї. Природа, суспільство, людина існують згідно з природними законами, котрі можна пізнати. Натуралізм має ряд течій: стихійний, механічний, природонаучний, вульгарний, матеріалістичний, а також що надає природі одухотворенності, — гілозоізм, панпсихізм.

Атеїзм (от греч. безбіжництво) — світогляд, що відкидає релігію й релігійні уявлення про світ і людину. Концепції атеїзму також мають свої різновиди і не равноцінні по рівню розробленності проблем, глибині й послідовності. Вульгарний й войовничий атеїзм може в певній мірі поєднуватись з релігійним нігілізмом. Незалежно від історичного периоду атеїстичні ідеї долучають до себе у більшості складні положення, наприклад, ідеї природнього походження різних процесів й явищ, відкидання релігійної картини світу, нестворенності природи і людини та ін. Поряд з теоретичним атеїзмом існував стихійний атеїзм. Стихійний атеїзм виявлявся в визнанні незалежності від божої волі природи й людини. Він також мав прояв у вингляді інтуітивних здогадувань, переконань, підкрипленних життєвою практикою й науковими знаннями.

Атеїстичні погляди філософів у новий час були ознакою, по-перше, революції у світогляді, пов'язаної із зміною природничонаукової картини світу; по-друге, пов'язані з соціальними перемінами у суспільстві; по-третє, спиралися на авторитет гуманістичної традиції і вимоги свободи совісті.

Світський гуманізм (от лат. людський) — напрямок вільнодумства в культурі різних епох. Головна особливість — захист людської гідності, повага до особистості, її права на щасливе життя на землі, вільний розвиток, у тому числі й духовний.

Але не всі напрямки і проявми вільнодумства були позитивними для розвитку культури.

Вкажіть в які історичні епохи виникли й існували вищеозначені форми вільнодумства і хто розвивав їх ідеї, і які особливості мали ці ідеї в різних епохах?

Вільнодумство - це притаманна кожній епосі своя конкретна форма світоглядного протиріччя. Релігія, навіть будучи найбільш стійкою до змін формою свідомості, все ж не може не змінюватись. Вільнодумство є або активною рушійною силою цих змін, або їх результатом.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне та релігієзнавче осмислення. – К.,1994.

2. Гуревич П.С. Гуманизм и вера. – М.,1990.

3. Історія і теорія релігій та вільнодумства. – К.,1996.

4. Ильин В.В., Кармин А.С., Носович Н.В. Религиоведение. – СПб и др.: Питер, 2006. – 234 с.

5. Кичанова И. Пути и перепутья буржуазного атеизма. – М.,1986.

6. Колодний А.М. Атеїзм як форма сітоглядного знання. – К.,1984.

7. Любак А. Драма атеистического гуманизма. – Милан-Москва, 1997.

8. Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США. – К.,1996.

9. Основы религиоведения: Учеб. / Под ред. И.Н. Яблокова. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Высшая школа, 2000.

10. Про свободу совісті, релігії та переконань. – К.,1996.

11. Релігійна свобода: історичне підгрунтя, правові основи і реалії сьогодення. – К.,1998.

12. Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. – К.,1999.

13. Религиоведение: Учеб. пособие / Одесский нац. Ун-т имени И.И. Мечникова / Под ред. П.К. Лобазова. – Харьков: Одиссей, 2005. – 478 с.

14. Религиоведение / Под ред. Е.С.Элбакян. – М.: Академ. Проект, 2007. – 638 с.

15. Свобода совести, вероисповдания и религиозных организаций. – К.,1996.

16. Свободомыслие и атеизм в древности, средние века и в эпоху Возрождения. – М.,1986.

17. Тажуризина З.А. Идеи свободомыслия в истории культуры. – М.,1987.

18. Трофимова З.П. Гуманизм, религия, свободомыслие. - М.,1992.

 

Тематика рефератів

1.Структура свободи совісті.

2.Специфіка філософського і правового розуміння свободи буття релігії.

3.Свобода релігії і свобода віровизнаннь: спільне і відмінне.

4.Толерантність як принцип міжконфесійних відносин.

5.Державні гарантії свободи віровизнань.

6.Вільнодумство та його роль у розвитку культури.

7.Ніцше як критик християнства.

8.Атеїзм французьких матеріалістів.

9.Вільнодумство Б.Расела.

10.М.Бердяєв як релігійний філософ.

11.Науковий атеїзм як явище суспільної думки і культури.

12.Природа і різновиди вільнодумства.

13.Атеїзм як форма духовності.

14.Секулярізація як закономірність духовного розвитку.