Вікова характеристика готовності дітей до шкільного навчання

Учителі повинні добре знати фізіологічні та психічні особливості розвитку дітей і враховувати їх в організації навчання, режиму життєдіяльності школи. Тому вважаємо за необхідне нагадати найважливіші вікові характеристики дітей 6-9 років у контексті їх готовності до школи.

Організм дитини розвивається як цілісність, однак його окремі органи і системи ростуть і формуються нерівномірно та неодночасно. Існує певна черговість найбільш інтенсивного розвитку тих чи інших структур і функцій організму, що зумовлює його життєздатність, готовність до певної діяльності в конкретний віковий період. Це — одна з фізіологічних основ здійснення вікової періодизації на підставі визначення провідного типу діяльності, який породжує в дитини психічні новоутворення. "Вибірковість" фізіологічного розвитку зумовлює підвищену чутливість організму до впливу тих чи інших чинників. Наприклад, у період інтенсивного розвитку мозку організм особливо чутливий до нестачі в їжі білків, розвиток мовних функцій потребує мовного спілкування, моторики — рухової активності.

Отже, здатність дитячого організму до навчальної діяльності, його стійкість проти впливів середовища зумовлюються рівнем дозрівання відповідних функціональних систем. Тому визначення того, чого краще навчати дітей різного віку, повинне мати і фізіологічне обґрунтування. Важливо також знати, що готовність дитини до окремих видів ігрової, навчальної, трудової, спортивної діяльності формується неодночасно.

Установлено таку послідовність зміни провідних видів діяльності дитини:

1) безпосереднє емоційне спілкування дорослих з немовлям;

2) предметно-маніпулятивна діяльність у ранньому віці;

3) рольова гра дошкільника;

4) навчальна діяльність молодшого школяра;

5) громадська і комунікативна діяльність підлітка;

6) навчально-професійна діяльність старшокласника.

Для кожного етапу характерні періоди стабільного й критичного віку (Л.С.Виготський). У стабільному віці розвиток здійснюється головним чином за рахунок Малопомітних змін особистості, які, стрибкоподібне нагромаджуючись, виявляються в новоутвореннях. У відносно короткий проміжок часу відбуваються значні зрушення в розвитку особистості дитини, що є виявом кризи віку. Отже, за Л.С.Виготським, віковий розвиток — діалектичний процес, в якому перехід від одного віку до іншого здійснюється не еволюційним, а революційним шляхом.

Проте положення про неминучість криз у переходах людини від нижчих до вищих рівнів психічного розвитку, на думку Г.С.Костюка, є дискусійним. Численні життєві факти свідчать, що кризи, конфлікти у цьому процесі не обов'язкові, оскільки зумовлюються індивідуальною своєрідністю життєвих умов окремих дітей і підлітків.

Початкова школа виростає з дошкілля. Цей період психологи і педагоги визначають як унікальний у психічному становленні людини, оскільки саме тоді закладаються фундаментальні основи розвитку, пробуджуються і змінюються передумови та механізми оволодіння різноманітними видами людської діяльності. Коротко пригадаємо, як ці передумови формуються в дошкільнят.

Найважливіша особливість раннього віку (до 3 років) — надзвичайно швидкий темп розвитку органів сприймання та їх диференціювання. Йде велика робота нервової системи — утворення складних умовних рефлексів. Друга особливість — інтенсивний розвиток рухових навичок, формування мовлення. Трирічна дитина вже розмовляє реченнями, вільно розуміє мову дорослих, якщо зміст її не виходить за межі життєвого досвіду малюка. Цей вік характеризується також великою залежністю психічного й фізичного здоров'я дитини від умов соціального середовища. Тому продуманий і доцільний режим життя матюка — важлива гігієнічна умова повноцінного розвитку його нервової системи.

У переддошкільний період (3-6 років) темпи фізичного розвитку сповільнюються, зате інтенсивно розвиваються вегетативні функції, передусім — серцево-судинна система, органи дихання, хоча низький рівень розвитку систем, які забезпечують постачання кисню в м'язи, недосконала ще регуляція процесів обміну. Звідси низька витривалість дитячого організму до значних навантажень. Виразна особливість цього віку — інтенсивний розвиток рухових аналізаторів, що й зумовлює велику потребу в руховій активності. Діти із задоволенням виконують не лише прості природні рухи (ходіння, біг, підстрибування, лазіння), а й складні. Вони вже вміють і повинні самостійно вдягатися, роздягатися, застібатися тощо. Швидкість і якість виконання цих дій показують рівень моторної зрілості дитини. Організм дошкільнят має низький опір проти захворювань порівняно з іншими віковими періодами.

Характерна особливість дітей переддошкільного віку — активне прагнення до пізнання світу.

Особливе значення в цей період має сенсорне виховання, яке відбувається в усіх видах діяльності (ігровій, руховій, зображувальній, музичній, трудовій, навчальній). Виконуючи різноманітні дії, дитина вчиться розпізнавати, виділяти якості предметів, їх призначення, орієнтуватися у просторі, розрізняти величину, форму, вагу предметів, високі й низькі звуки, голосне й тихе звучання.

Для цілеспрямованого розвитку в дітей сенсорних умінь вихователі орієнтують їх на всебічне обстеження незнайомих предметів усіма органами чуттів. Сенсорний досвід набувається у взаємозв’язку з мовленнєвим розвитком, бо слово узагальнює, конкретизує, уточнює те, що дитина не в змозі визначити самостійно.

У цьому віці активно розвиваються емоції і почуття, які супроводжують усі види діяльності малюків. Дошкільники яскраво виражають моральні та інтелектуальні емоції, що є важливими внутрішніми збудниками їхньої активності й поведінки.

У переддошкільний період формується готовність до систематичного шкільного навчання. Про шестирічну дитину напередодні школи можна говорити як про особистість, бо вона вже може усвідомлювати свою поведінку, порівнювати себе з іншими. У більшості дітей формується мотиваційна готовність до школи, хоча дещо і своєрідна. Ось як пише про це відомий дослідник Ш.О. Амонашвілі. Школа приваблює 6-річну дитину серйознішими справами, діти знають, що на них там чекає складніше життя. "Хочу вчитися" — по суті означає прагнення дитини змінити спосіб дошкільного життя, увійти у широкі соціальні стосунки з оточенням. Дитина, звичайно, знає, що навчання — суспільне значуща справа, тому воно для неї — сходинка дорослості. Однак прохання дитини швидше віддати її до школи, навіть інколи сльози, що не беруть, не можна оцінювати як зрілий мотив учіння, бо дошкільника приваблює зміна своєї життєвої ситуації, результат (навчитися читати, писати тощо), а не праця, завдяки якій цього можна досягти.

Наскільки 6-річні діти готові до систематичної навчальної діяльності? Психологи відзначають, що в них достатньо розвинуте мовлення (можуть пояснити зміст знайомої гри, побудувати розповідь за малюнком, виразно розповісти вірш), мислення їх переважно наочне (думають образами, а не абстрактними поняттями, хоча розуміють і їх). Увага, пам'ять, уява дошкільника — переважно мимовільні, однак уже помітні тенденції до виникнення довільної уваги, пам'яті, уяви. Потрібні лише спеціальні умови для їх цілеспрямованого розвитку.

Під час перебування дітей у дошкільних групах педагоги дістають достовірні знання про те, на що здатний кожний вихованець: його працездатність, мислення, мовлення, чого він чекає від школи, вчителя. Усе це — гарантія плавного, безболісного переходу до навчання. Добре, коли спільними зусиллями педагогів поступово нагромаджуються дані про кожну дитину на єдиній психолого-педагогічній карті за такими напрямами:

• фізичний розвиток (зріст, вага, зір, слух, сила, координація рухів, швидкість вимірюються 2-3 рази на рік);

• психологічні якості (активність, темп реакцій, темперамент, емоційна спрямованість, естетичні уподобання тощо);

• пізнавальні здібності (спостережливість, увага, пам'ять, мислення, уява);

• загальний розвиток, поінформованість, розвиток мовлення, володіння читацькими, графічними та обчислювальними вміннями і навичками (для школярів);

• самооцінка і самоконтроль;

• особливості характеру і поведінки (організованість, працелюбність, самостійність, доброта, скромність, правдивість, ставлення до себе, інших людей, природи тощо);

• пізнавальні інтереси і мотиви учіння.

Ця карта передається до школи, де поповнюється потім записами вчителя-класовода. Такий фактичний матеріал — надзвичайно важливий для корекції поведінки дітей, спілкування з батьками.

Отже, перехід від дошкільного до шкільного дитинства готується в процесі провідної діяльності — гри і дошкільних форм навчання (розвиток мовлення, малювання, ліплення, конструювання). До кінця дошкільного віку в дитини формується рад психічних новоутворень, а саме:

• прагнення до суспільне значущої діяльності;

• здатність довільно керувати своєю поведінкою, спрямовувати зусилля на розв'язання пізнавальних завдань;

• уміння робити елементарні узагальнення;

• практичне оволодіння мовою;

• уміння налагоджувати стосунки з ровесниками, разом гратися й працювати.

У молодшому дошкільному віці триває функціональний розвиток нервової і серцево-судинної систем, органів дихання, шлункового тракту тощо. З фізіологічного погляду цей віковий період — відносно спокійний, ріст і розвиток — відносно рівномірні. Це — ніби затишок перед бурею перебудови діяльності усіх систем організму, яка почнеться в підлітковому віці.

Кістково-сполучний апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящів. Дещо змінюється м'язова система. Так, уже в першокласників маса м'язів становить близько 28% маси тіла. Збільшення її супроводжується зростанням сили дітей, що підвищує здатність організму до порівняно тривалої діяльності, сприяє вдосконаленню координації рухів і володіння тілом. Проте дрібні м'язи кисті в першокласників розвиваються ще повільно. Десь тільки наприкінці 9-10-річного віку діти навчаються розподіляти навантаження на різні групи м'язів, і їхні руки стають більш координованими.

Діти в цьому віці дихають частіше, ніж дорослі. Тому таке велике значення для їхньої нормальної працездатності має перебування на свіжому повітрі. Частота серцевих скорочень у молодшого школяра сталіша, ніж у дошкільника, але дуже змінюється під впливом рухів, позитивних і негативних емоцій.

Якось, виступаючи з доповіддю в Інституті спеціальної педагогіки у Варшаві, Януш Корчак продемонстрував у рентгенівському кабінеті серце дитини, яка злякалася нової обстановки. Присутні побачили на екрані, як прискорено забилося маленьке серце. Відомий лікар-педіатр і педагог звернувся до присутніх із словами: "Дивіться і запам'ятовуйте: коли ви гніваєтеся і коли втомилися, коли діти стають нестерпні і виводять вас із себе, коли ви сердитеся й кричите, коли в нападі гніву хочете покарати, згадайте, що так виглядає і так реагує серце дитини.

Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. Особливо збільшуються у вазі лобні частини, пов'язані з діяльністю другої сигнальної системи. Однак внутрішня структура мозку, його аналітико-синтетична діяльність ще далеко не довершені, хоч значно досконаліші, ніж у дошкільників.

Процеси гальмування в молодших учнів переважають над процесами збудження частіше, ніж у дошкільників, що створює важливі фізіологічні передумови для формування таких вольових якостей, як здатність коритися вимогам, виявляти самостійність, утримуватися від небажаних вчинків, контролювати себе.

В учнів початкових класів рухливішими, порівняно з дошкільнятами, стають нервові процеси, завдяки чому діти можуть швидко змінювати поведінку відповідно до обставин, легше звикають до незнайомих людей, нових видів діяльності.

Які вікові особливості молодших учнів проявляються у новій для них навчальній діяльності? Змістовну характеристику молодших школярів знаходимо в працях Г.О.Люблінської, Г.С.Костюка, О.В.Скрипченка, Т.І.Косми, Н.СЛейтеса. Психологи відзначають, що діти цього віку, як правило, слухняні, з готовністю виконують вимоги дорослих. У них яскраво виявляється наслідувальність — важливе джерело успіхів у початковому навчанні. Молодші учні схильні до приучування та емоційного сприймання. Особливістю їхньої розумової діяльності є те, що вони часто обмежуються сприйняттям зовнішніх ознак, понять, явищ. Ніби губка, вбирають знання, але не завжди усвідомлено. Такі вікові особливості, як беззастережне підкорення авторитетові, підвищена сприйнятливість, вразливість, багато в чому визначають навчальні досягнення молодших школярів.

Учителі початкових класів відзначають зрослу поінформованість своїх вихованців про навколишнє життя. Багато дітей приходять до школи, вміючи читати, лічити, добре володіючи мовою. Однак непоодинокі випадки, коли інтелектуальний розвиток випереджає розвиток мотивації і вольових якостей.

Характерна особливість молодших школярів — їхня "демократичність" у поводженні з учителем, мимовільність поведінки, невміння узгоджувати свої дії з нормами шкільного життя.

У розвитку дітей 90-х років спостерігається зростання негативних тенденцій: неврологічні реакції в поведінці, невміння зосередитися на роботі, прояви агресивності щодо ровесників і незнайомих людей. Імовірно, що все це зумовлено складностями соціально-економічної перебудови суспільства.

Багато сучасних дітей виховуються в умовах однодітної сім'ї, у сім'ях, де немає бабусь, дідусів. Це ускладнює умови їх соціалізації, збіднює внутрішнє життя в усіх його вимірах.

Під впливом навчання у молодших школярів розвивається теоретичне мислення, тобто вони засвоюють наукові поняття, закономірності, поступово оволодівають такими мислительними операціями, як аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних. Крім того, систематичне навчання сприяє і виникненню довільності психічних процесів, плануванню, контролю власних дій.

По-різному ставляться молодші учні до знань, нової інформації. У кожному класі є чимало дітей, які довірливо, з готовністю сприймають почуте, вбирають без обдумувань усе, що каже вчитель. У них постійна робоча установка: слухати, наслідувати, виконувати. Проте з перших днів навчання вчитель помічає дітей, які вирізняються ініціативністю, бажанням висловити власну думку. Все вони хочуть дослідити, побачити, випробувати.

Як і дошкільники, молодші школярі — "чомучки". Вони часто запитують дорослих: "Що це? Як це трапилося? Звідки взялося?", і не задовольняються короткою відповіддю. Вони неодмінно хочуть знати причину події, обставини, як і що відбувалося тощо.

Інколи 9-10-річна дитина виявляє риси, типові для підлітків: виразний пізнавальний інтерес, товариські нахили, витримку, певну критичність в оцінці дорослих, наполегливість у досягненні мети тощо. Водночас ці діти, порівняно з підлітками, безпосередніші, легко захоплюються новою діяльністю, новими друзями, легко змінюють свої оцінки й прихильності. Як і дошкільники, молодші школярі дуже люблять мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують таємничі, неймовірні історії, фантазують. Дорослі інколи вважають дитячі фантазії брехнею і цим ображають почуття малих вигадників. Насправді ж дитяча уява створює неймовірні сюжети для того, щоб цікавіше було жити, щоб пояснити на свій розсуд те, що неможливо осягнути, усвідомити.

Характерна риса молодших школярів — підвищена чутливість, здатність глибоко й болісно переживати. Цю особливість дитячих емоцій з вражаючою достовірністю розкрито в багатьох художніх творах. Пригадаймо твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка або повісті про свої дитячі роки Сергія Аксакова, Льва Толстого, Максима Горького.

Ось так написала про свій біль Леся Українка:

Як дитиною, бувало,

упаду собі на лихо,

Хоч до серця біль доходив,

я собі вставала тихо.

"Що болить?" — мене питались.

Але я не признавалась.

Я була малою горда.

Щоб не плакать, я сміялась.

З роками забуваються факти, обставини, події, а гостре почуття, пережите в дитинстві, лишається в пам'яті. Як важливо, щоб учителі не забували про це, спілкуючись з дітьми.

Отже, молодший шкільний вік — перехідний період, в якому проявляються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра, вік багатий на приховані можливості розвитку, які дуже важливо своєчасно помічати й підтримувати. Це — час, коли закладаються та розвиваються основи багатьох психічних якостей. Особливо вдумливо слід ставитися до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей, що дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців організувати їх якісне навчання.

Сутність процесу навчання

Перш ніж розглядати сутність процесу навчання, визначимо цілі початкової школи.

Будь-яка організована діяльність розпочинається з визначення її цілей. Навчальні цілі підпорядковані загальним цілям початкової ланки освіти.

Цілі початкової школи зумовлені її функціями у державній системі неперервної освіти та віковими особливостями молодших учнів. Насамперед вона має забезпечити подальше становлення і формування дитячої особистості, її загальний розвиток засобами класичної та народної педагогіки. У початковій школі дитина опановує знання з різних галузей людської культури, набуває міцних навичок і гнучких умінь з читання, письма, усного й писемного мовлення, навчається лічити, розв'язувати практично значущі задачі.

Виховання і навчання на першому ступені школи тісно взаємозв'язані і зорієнтовані на те, щоб формувати в учня бажання й уміння вчитися, задовольняти безпосередні інтереси до пізнання навколишнього світу й самого себе, разом із сім'єю навчити гуманно й етично поводитися з людьми.

У початкових класах, особливо в першому й другому, мають продовжуватися лінії дошкільного розвитку: пріоритетність виховних завдань, цілісність впливу на дитину через взаємозв'язок навчальної і пізнавальної діяльностей, широке використання гри, цілеспрямований розвиток сенсорних умінь, вправності й координованості рухів, гостроти зору, уяви, саморегуляції поведінки й загальномовленнєвий розвиток.

У навчальних програмах цілі навчання сформульовані досить узагальнено. Вони конкретизуються на рівні навчального предмета, а потім учитель самостійно робить це стосовно вивчення певної теми (так зване тематичне планування) і конкретного уроку. Так у навчальному процесі йде послідовне роздроблення та уточнення цілей: предмет — розділ — система уроків — урок.

Розглянемо основні поняття процесу навчання.

Навчання — одне з основних понять дидактики. Це — цілеспрямований процес взаємодії між учителем та учнями з метою їх розвитку, освіти і виховання. Ступінь активності учнів у цій взаємодії різний. Нова стратегія освіти передбачає особисгісно-орієнтоване навчання. Сутністю ^його є партнерство всіх учасників навчально-виховного процесу, утвердження ідей гуманізму, стимулювання до творчості й самореалізації як учнів, так і вчителів.

Дидактична сутність навчання полягає в тому, що воно відбувається у постійній взаємодії двох діяльностей: викладання і уміння.

Викладає — педагог, учитель, особа, яка передає, навчає, допомагає комусь опанувати певний зміст, способи діяльності тощо. Отже, слово "викладати" має два значення: 1) розповідає, передає знання, і 2) організовує навчання. Учень, засвоюючи, навчається — в нього відбувається процес учіння.

Поняття навчальний процес охоплює всі компоненти навчання: діяльність викладача, діяльність учня, засоби, за допомогою яких здійснюється цей процес, форми, в яких він реалізується. Оскільки у процесі навчання виховується особистість, розвиваються її пізнавальні здібності, то правомірною є назва навчально-виховний процес. Процеси навчання і виховання мають спільні структурні компоненти. Характеризуючи їх, зокрема, виділяють: мету, зміст, принципи, методи, форми організації, результати.

Учитель учень

мета зміст принципи методи форми організації результати

Процес Процес

навчання виховання

Наявність двох процесів у навчанні — викладання і учіння -— не означає, що вони рівнозначні за своєю роллю. Вчитель виступає організатором навчальної діяльності. Він спрямовує діяльність учнів так, щоб останні були активними учасниками, а не пасивними спостерігачами, вступали у різні форми взаємодії з педагогом та іншими суб'єктами учіння.

Процес навчання може бути випадковим, стихійним, коли учень дізнається про щось, одержує нові знання або вдосконалює набуте без спеціальної мети і спеціального керівництва.

У навчальному процесі відбувається цілеспрямоване навчання, яке має конкретну мету і здійснюється за певних умов.

Цілеспрямовані навчання і виховання — це процеси подолання внутрішніх суперечностей, які спонукають людину до активної діяльності. Як зазначає Г.Костюк, одна з основних суперечностей, що закономірно виявляється на всіх вікових етапах, — розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, і досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення.

У навчанні постійно виникають розходження між новими пізнавальними цілями, завданнями і наявними в учнів способами дій, між новими ситуаціями і попереднім досвідом. Суперечності, що виникають, розв'язуються за допомогою нових способів дій, досконаліших операцій. Подолання кожної суперечності — це розв'язання нової для учнів навчальної задачі, крок уперед у розвитку навчальної діяльності.

Перспективні життєві цілі, плани, що виникають у підростаючої особистості, породжують розходження між очікуваним, бажаним майбутнім і сьогоднішним днем, між тим, до чого прагне особистість, що має стати джерелом майбутніх радощів, і тим, що в неї є.

У процесі навчання і виховання долаються одні внутрішні суперечності і виникають нові, а звідси — й нові цілі, завдання, вимоги. Відповідна організація навчання допомагає учням справитися з ними.

Навчання як діяльність має певну структуру. У психології і дидактиці відомі різні підходи до структурування навчальної діяльності (П.Я.Гальперін, В.В.Давидов, В.В.Рєпкін О.Я.Савченко та ін.).

У загальному вигляді будь-який пізнавальний процес включає зміст, способи дій і відносини його учасників. Чому саме так? Бо без змісту не може бути пізнання, але його рівень прямо зумовлений способами пізнання, за допомогою яких відбувається засвоєння.

У процесі навчання у школярів виникають певні потреби, мотиви, взаємовідносини, оцінки, які, в свою чергу, визначають їх ставлення до навчання.

У зв'язку з цим у структурі навчальної діяльності виділяємо три взаємозв'язані компоненти: мотиваційний, змістовий, процесуальний.

Компоненти навчальної діяльності

мотиваційний

змістовий

процесуальний

Мотиваційний компонент має на меті збудити і закріпити в дитини стійке позитивне ставлення до навчальної діяльності, викликати допитливість, закріпити особистісно значущий сенс навчальних дій. Цей компонент формує внутрішню потребу до пізнавальної самостійності.

Змістовий компонент включає дві підсистеми: уже засвоєні знання, вміння, навички, на яких ґрунтується вивчення нового, і власне нові знання і способи дій, що є об'єктом засвоєння. Тому в навчанні відоме знання взаємодіє з невідомим, яке може засвоюватися по-різному.

Процесуальний компонент — способи діяльності (дії, операції), з яких складаються способи виконання діяльності.

Компоненти навчальної діяльності взаємозв'язані і спрямовані на досягнення певних цілей: навчальної, виховної, розвивальної. При цьому навчальна передбачає засвоєння учнями різних елементів змісту, розвивальна — вдосконалення пізнавальних процесів, здібностей, а виховна — формування особистісних якостей характеру, певного ставлення до навколишньої дійсності. Визначальною є навчальна мета, адже, навчаючись, дитина розвивається і виховується.

Цілі вчителя та учнів у навчальному процесі не збігаються. Вчитель бачить мету як кінцевий результат своєї педагогічної діяльності, його мета може бути глобальною, розрахованою на тривалу перспективу, і конкретною, пов'язаною, скажімо, тільки з певним уроком. Учень, як правило, не знає про цілі, які ставить перед собою його наставник. Учитель розкриває перед дітьми мету спільної діяльності на доступному рівні так, щоб у них виникло бажання досягти її. (Про це йдеться в параграфах" "Мотивація учіння" і "Визначення цілей уроку".)

Цілеспрямований процес навчання здійснюється поступово, планомірно, систематично, досить тривалий час. Це означає, що навчальний матеріал з кожного предмета поділяється на відносно невеликі частини — теми, які можуть засвоюватися протягом одного або кількох уроків.

Поступовість і планомірність передбачають перехід до вивчення нового матеріалу за умови засвоєння попереднього.

У процесі навчання діти протягом невеликого проміжку часу (наприклад, 10-15 хвилин) можуть самостійно виконувати різноманітні навчальні дії: слухати, писати, розповідати, пригадувати тощо.

Навчаючись, школярі досягають певних результатів, що на дидактичному рівні виявляється у засвоєнні таких компонентів змісту освіти, як знання, вміння, навички, способи дії, досвід інтелектуальної та емоційно-оцінної діяльності.

Процес навчання відбувається під впливом багатьох факторів і умов. Назвемо найголовніші.

Процес навчання

соціально-економічних факторів

залежить загальнопедагогічних,

від дидактичних,

методичних умов

Кожний фактор або умова діють через різноманітні чинники. Так, соціально-економічні фактори виявляються у забезпеченні прав громадян України на повноцінну освіту. Виконання Закону про освіту вимагає належного ідеологічного, фінансового і навчально-методичного забезпечення, урахування специфіки етнічних, географічних умов і регіональних особливостей.

За Конституцією України "кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вишу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства" (ст.53).

У цій статті яскраво виявляються ознаки демократичних надбань нашої держави, їх реалізація утверджує нові цінності освіти, створює можливості для задоволення освітніх потреб усіх верств населення.

Загальнопедагогічні умови впливають на якість навчання прямо чи опосередковано через тип шкоди, режимі функціонування, кількість і склад учнів, фаховий рівень учителів, дошкільну підготовку дітей тощо.

Дидактичні умови передбачають урахування дидактичних принципів, закономірностей, способів, форм організації навчального процесу. Але дидактичні умови самостійно не діють, а реалізуються через певний зміст і тому якнайтісніше пов'язані з методичними, зокрема з наявністю досконалих навчальних планів, програм, підручників, методичних посібників.

Отже, процес навчання — цілеспрямована, взаємозв'язана діяльність учителя та учнів (викладання — учіння), яка має певну структуру і зміст, має планомірний, систематичний характер і виявляється у конкретних результатах.