БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 13 страница

ГЛИНСЬКА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА (р. н. невід. -п.4(13).4.1538)-українська княжна дочка Василя Глинського, племінниця М. Глинського. В 1526 вийшла заміж за великого князя московського Василя III Івановича. В 1533-38 - регентша при малолітньому сині Івані IV Васильовичі. В 1535 провела грошову реформу, за якою в Московському князівстві була запроваджена єдина грошова система. Припускають, що Г. була отруєна.

ГЛИНСЬКИЙ МИХАЙЛО ЛЕВОВИЧ (р.н. невід. - п. 15(24).9.1534) - український державний діяч, керівник антипольського повстання на поч. 16 ст. в Україні, князь. Походив з старовинного князівського роду Глинських, який володів м. Глинськом, Полтавою і Глинницею. Виховувався при дворі німецького імператора Максиміліана, згодом служив Альбрехту Саксонському. Перебуваючи в Італії, прийняв католицтво. В 90-х р.15 ст. повернувся в Україну. В 1499-1507 -маршалок великокнязівського литовського двору. Запідозрений у посяганні на князівську владу, був усунений з усіх державних посад. Намагаючись відновити незалежну українську державу на українських землях, які входили до складу Литви, в 1507-08 разом зі своїми братами Василем та Іваном очолив повстання української і білоруської шляхти проти Сигізмунда 1 Старого. Після поразки повстання змушений перебратися разом з братами до Москви. Перейшов на службу до московського князя Василія III Івановича, за що отримав великі земельні володіння і титул боярина. Визначився як воєначальник у боях проти татар. Під час литовсько-московської війни 1512-22 намагався перейти на сторону Литви, за що і був ув'язнений в 1514-26. Під час регентства своєї племінниці О.Глинської, матері малолітнього Івана IV, брав участь у боротьбі боярських угруповань за владу. В 1534 Г. був знову ув'язнений і помер у тюрмі.

ГЛОБА ІВАН (р. н. невід. - п. 1791) - останній військовий писар Запорізької Січі (1765-75). Після зруйнування Січі (1775) Г. був заарештований і засланий до Туруханська Тобольської губернії.

ГЛУХ (Глухий) ЙОСИП (р.н. і см. невід.) -уманський полковник (1648-54). Восени 1648 Г. після загибелі І.Ганжі призначений уманським полковником. В 1649 брав участь у всіх битвах української армії проти польських загарбників. В березні 1651 Г. на чолі 10-тисячного козацького загону розбив польські війська під Липовцем (тепер Вінницька обл.) і примусив коронного гетьмана М.Калиновського зняти облогу Вінниці, яку обороняв полковник І.Богун. Учасник Берестецької битви 1651. 3і своїм полком наздогнав під Синіми Водами кримських татар, які покинули поле битви під Берестечком і грабували Україну, та розбив один з їхніх загонів. Разом з М.Гладким, Л.Мозирою, А.Хмелецьким належав до старшинської опозиції, яка не визнавала умов Білоцерківського мирного договору 1651 і перешкоджав вступу польських військ на Правобережну Україну. Брав Участь у Батозькій битві 1652 і поході українських військ на чолі з Т.Хмельницьким у Молдавію в 1653. В січні 1654 на Переяславській Раді відмовився разом з полковником І.Богуном присягнути на вірність московському царю. В січніі 1655 спільно з І.Богуном обороняв Умань від польських військ. Дальша його доля невідома.

ГЛУХІВ - місто, центр Глухівського р-ну Сумської обл. на р. Єсмані (притока ріки Сейму). Перша згадка про Г. міститься в Іпатіївському літописі під 1152. В II пол. 14-15 ст. - головне місто Глухівського князівства. 31648 - сотенне містечко Ніжинського полку. В 1669 у Г. був обраний гетьманом Д. Многогрішний, який тут уклав Глухівські статті 1669. В 1708-22, 1727-34, Г. - гетьманська столиця, а в 1722-27 і 1764-86 - місце перебування Малоросійської колегії. В лютому 1750 у Г. відбулась Глухівська Рада 1750, на якій гетьманом Лівобережної України обрано К. Розумовського. У Г. народились видатні українські композитори М. Березовський, Д. Бортнянський, художники А. Лосенко, М. Мурашко.

ГЛУХІВСЬКА РАДА 1750 - рада козацької старшини - у м.Глухові (тепер Сумська обл.), на якій за вказівкою російської імператриці Єлизавети Петрівни гетьманом Лівобережної України було обрано К.Розумовського. Тимчасове відновлення гетьманства було пов'язане з складним зовнішньополітичним становищем Російської імперії (загострення відносин з Туреччиною і Польщею) і намаганням у зв'язку з загрозою війни залучити на свій бік козацьку старшину.

ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ 1669 - договір, підписаний 16.3.1669 у м.Глухові між гетьманом Лівобережної України Л.Многогрішним і московським урядом. Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України

П.Дорошенка і позиція Д.Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 і піти на поступки при укладанні “Г.с.”. Складалися з 27 пунктів. Договір декларував права України на основі Березневих статей 1654. - За “Г..с.” московські воєводи залишились лише в п'ятьох містах - Києві. Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації. Козацький реєстр встановлювався в розмірі ЗО тис. чоловік. Гетьман мав право утримувати 1 тис. чол. найманого війська. Податки збирались виключно козацькою старшиною. Одночасно гетьману заборонялось вступати в зносини з іноземними державами. Значно обмежувався перехід селян у козацтво. Г.с. в цілому були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом.

ГНАТКІВСЬКА ДАРІЯ (1912) - український політичний діяч, член УВО і ОУН. В 1933 разом з Марією Кос, Вірою Свенціцькою, К.Зарицькою, Галею Недзвецькою входила до складу боєво-розвідувальної групи ОУН. Брала участь у підготовці замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького. На Варшавському процесі 1935-36 засуджена до 15 років тюрми. В ув'язненні одружилась з М.Лебедем.

ГНІЗДОВСЬКИЙ ЯКІВ ЯКОВИЧ (27.1.1915 8.11.1985) - визначний український графік, скульптор і живописець. Н. в с.Пилипче на Поділлі. Навчався у Чортківській гімназії. Весною 1934 Г. був заарештований польською поліцією за приналежність до нелегального гуртка, пов'язаного з українським національним підпіллям, проте через деякий час був звільнений. Продовжуючи навчання у школі прикладного мистецтва у Львові, висилав свої малюнки до дитячих і юнацьких видань гумористичного ж-лу “Комар”. В 1938 вступив у Варшавську академію мистецтв, а після початку другої світової війни 1939-45 до Академії Мистецтв у Загребі (Хорватія). В 1946-47 Г. здійснював художню редакцію літературно-мистецького ж-лу “Арка” у Мюнхені. оформлював англомовні видання поем Дж.Кітса, С.Тейлора, Т.Гарді та ін. В 1949 емігрував у США. в 1954 в Нью-Йорку відбулась перша велика персональна виставка робіт митця. Г. продовжував і далі займатися графікою (дереворізом), живописом, керамікою і скульптурою малих форм, виконаною у новаторській манері. Здійснював ілюстрацію дереворізами ювілейного видання “Слова о полку Ігоревім” (1950, Філадельфія). Твори Г. виставлялись у Токіо, Лондоні, Зх.Берліні, Мюнхені, Празі і Москві та були куплені для експозицій багатьох галерей світу (Бостонський музей, філадельфійський музей, Бібліотека Конгресу США). Помер у Нью-Йорку. В 1987 у Нью-Орлінзі було здійснено посмертне видання всіх робіт митця. Тоді ж у Нью-Йорку вийшла монографія-каталог всіх графічних робіт. Найвизначніші твори Г: “Смерть” (1944), “Академія” (1944-45), “Скитальці” (1946), “Танок” (1953), “Година без зустрічей” (1956), “Метро - замкнена брама” (1957), “Фанні” (1960), “Бронкс” (1960), “Поле” (1962), “Пень” (1966) та ін.

ГОГОЛЬ ІЛЛЯ (р.н. невід. - п. липень1649) -козацький полковник, сподвижник гетьмана Б.Хмельницького. Походив з козацької родини. На поч. 1648 приєднався до повстанського війська. Навесні 1649 Г. був посланий Б.Хмельницьким на чолі 12-тисячного загону на допомогу білоруським повстанцям. В ході боїв, завдавши поразки литовській армії Я.Радзивілла, примусив її відступити в р-н м.Речиці. Протягом майже трьох місяців війська під командуванням Г. вели героїчну боротьбу проти загарбників. Лише в червні литовські війська, отримавши значні підкріплення, змогли перейти в наступ. 17(27).7.1649 7-тисячний загін Г. був оточений ворожими частинами біля с.Загалля (тепер Республіка Беларусь). Сам Г. майже всі козаки загинули у бою.

ГОГОЛЬ ОСТАП (р.н. невід.- п.1679) -український військовий діяч доби Хмельниччини і Руїни. Родом з Волині. До 1648 ротмістр хоругви “панцерних козаків” в Умані. Після Корсунської битви 1648 перейшов на бік повстанців і був призначений гетьманом Б.Хмельницьким полковником уманським, а з 1654 - полковником подільським. В 1658 намагався вигнати московські залоги з Києва. Прихильник гетьмана П.Тетері. В 1663 Г. як полковник брацлавський брав участь у поході військ П.Тетері та польської армії під командуванням Яна ІІ Казимира у Лівобережну Україну. На поч. 1664 оголосив себе підданим московського царя. Згодом активно підтримував гетьмана П.Дорошенка. В 1671-74 - наказний гетьман Правобережної України. Зневірившись у боротьбі з польськими та московськими загарбниками, постригся у ченці Межигірського монастиря, де 9.1. 1679 помер. За деякими даними, похований у Києві.

ГОЛИЙ ГНАТ (р.н. і см. невід.) - запорізький козак, один з керівників гайдамацького руху на Правобережній Україні, зокрема в р-ні Чорного Лісу, в 30-40-х роках 18 ст. Організував у верхів'ї р. Інгулу гайдамацький загін, який здійснював напади на маєтки польської шляхти. В 1741 стратив у с.Степашках на Вінниччині (тепер село Гайсинського р-ну Вінницької обл.) колишнього гайдамацького ватажка І.Чалого, який перейшов на службу до польської шляхти. Загін Г. діяв в околицях Тульчина, Немирова, Звенигородки до 1748. Про героїчну боротьбу Г. проти польських поневолювачів складено народні пісні. Яскравий образ Г., борця за волю України, відтворив у історичній драмі “Сава Чалий” визначний український драматург І.Карпенко-Карий.

ГОЛІЦИН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ (1643 21.4 1714) - московський державний діяч кін. 17 ст., боярин з 1676. В 1672-77 і 1680-81 перебував в Україні, де брав участь у бойових діях під час Чигиринських походів 4677-78. В 1682-89 очолював різні прикази, в т.ч. Малоросійський приказ. В 1686 добився укладення вигідного для Московської держави мирного договору з Польщею (див. “Вічний мир” 1686). Організував і очолив два невдалих Кримських походи 1687 і 1689. Г. виграв важливу роль при обранні на Коломацькій раді 1687 гетьманом І. Мазепи. В 1689 Г. після приходу до влади Петра І був позбавлений боярства та вотчин, засланий в Архангельський край, де і помер.

ГОЛІЦИН ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ (1665 14(25). 4.1737) - російський державний діяч І пол. 18 ст., князь. В 1701 - надзвичайний посол Московської держави в Стамбулі. У 1711-18 -київський генерал-губернатор. Перебуваючи на цій посад, в записках до московської центральної адміністрації радив їй шляхом проведення політики інтриг поглиблювати протиріччя між старшиною і гетьманом та заохочувати таємні доноси, щоб таким чином контролювати політичну ситуацію в Гетьманщині. З 1718 - сенатор, 1726-30 - член Верховної таємної ради. Керував складанням “кондицій” (умов), які значно обмежували самодержавну владу при вступі на престол Анни Іванівни. В 1736 був звинувачений у службових зловживаннях (очевидно, за наказом цариці) і засуджений до смертної кари (згодом замінена на довічне ув'язнення). Помер у Шліссельбурзькій фортеці.

ГОЛІЦИН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (1(11). 11.1675-10(21).12. 10) - російський фельдмаршал' (31725), князь. Брат Д. Голіцина. Розпочав воєнну службу в Семенівському полку. Брав участь в Азовських походах 1695-96 і Північній війні 1720-21. Під час Полтавської битви 1709 командував гвардією. Разом з О. Меншиковим очолив переслідування відступаючих шведсько-українських військ. Прийнявши капітуляцію частини шведських військ під Переволочною, наказав з особливою жорстокістю розправитись з полоненими українськими козаками і запорожцями. Учасник морських битв при Гангугі (1714) і Гренгамі (1720). В 1723-28 командував російськими військами в Україні, у 1728-30 -президент Воєнної колегії, сенатор. Після приходу до влади Анни Іванівни звільнений у відставку.

ГОЛОВАТИЙ АНТІН (Антон) АНДРІЙОВИЧ (1744-8.(19.2.)1797; за ін. даними 27.1.(8.2)1797) -український військовий діяч, козацький старшина, кошовий отаман Чорноморського козацького війська (1797; за ін. даними - 1796-97). Навчався у Київській Академії. В період існування Нової Січі - полковий старшина, писар полкової канцелярії. Після зруйнування Запорізької Січі(1795) - капітан російської армії. В 1787 Г. разом з запорізьким старшиною С. Білим сформував військо вірних козаків, яке в 1788 було перейменовано у Чорноморське козацьке військо. Займав у цьому війську посаду військового судді, а в 1797 (за ін. даними - 1796) - обраний кошовим отаманом. Підчас російсько-турецької війні 1787-91 і перського походу 1796-97 Г. командував козацькими полками, які брали участь у боях проти турків і персів.

ГОЛОВАТИЙ ПАВЛО (6л. 1716-1795) -український військовий діяч, останній кошовий суддя (див. військовий суддя) Нової Січі. Після зруйнування в 1775 російськими військами Запорізької Січі, Г. був заарештований і засланий у Тобольськ. Ув'язнений у Знаменському монастирі, де і помер.

ГОЛОВАЦЬКИЙ ПЕТРО (р.н. невід.- п. червень 1651) - український військовий діяч середини 17 ст., полковник переяславський. Походив з шляхетського роду на Поліссі. Служив жовніром польської шляхетської хоругви, яка стояла залогою у фортеці Кодак. В липні 1648 став організатором селянського повстання проти польських загарбників (у Чернігово-Сіверському воєводстві). Загони на чолі з Г., які нараховували бл. 25 тис. повстанців, визволили Стародуб і інші північноукраїнські міста і розпочали наступ на Білорусію. Згодом, за наказом Б.Хмельницького, Г. вів боротьбу проти польських військ на Волині. В 1648 очолював козацькі частини під час походу української армії під проводом Б.Хмельницького у Галичину. Під час облоги Львова вів від імені гетьмана переговори з львівськими міщанами. В жовтні-листопаді 1648 під час облоги Замостя належав до тієї частини старшини, яка вимагала від гетьмана не укладати перемир'я з Польщею і продовжувати воєнні дії. В 1649 брав участь у боях проти польсько-литовських військ на Чернігівщині і на території Великого князівства Литовського. Загинув у Берестецькій битві 1651.

ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ (17.10.1814-13.5.1888) - український поет, історик літератури, етнограф і педагог. Н. в Чепелях на Львівщині (тепер Бродівського р-ну Львівської обл.). В 1841 закінчив Львівський ун-тет, з 1842 - греко-католицький священик. З 1848 - професор української мови і літератури Львівського ун-ту, а в 1864-66 - ректор цього навчального закладу. Належав до “Руської трійці”. Разом з М.Шашкевичем і І.Вагилевичем видав альманах “Русалка Дністровая” (1837), в якому опублікував кілька патріотичних поезій. В 1846 у зб. “Вінок русинам на обжинки” надрукував 20 сербських пісень, перекладених українською мовою. Під впливом М.Погодіна перейшов на москвофільські позиції і в 1867 переїхав до Російської імперії. Жив у Вільно (тепер Вільнюс, Литва), де працював у археографічній комісії. Г. автор наукових праць з літератури, історії, етнографії Найважливіша праця: “Народні пісні Галицької і Угорської Русі” кн. 1-4 (1878).

ГОЛОВІНСЬКИЙ ЮЛІАН (1.12.1894-30.9.1930) - визначний український військовий і політичний діяч, сотник УГА. Член УВО і ОУН (з 1929). Н. в с. Радимно біля Перемишля (тепер на терит. Польщі). Навчався в українській гімназії у Львові. Під час першої світової війни мобілізований до австрійської армії, воював на італійському фронті. Брав участь в українсько-польській війні 1918-19. З лютого 1919 командував Равською (шостою) бригадою Української Галицької Армії, яка відзначилась в серпні 1919 в боях з

ГОЛОВНИЙ ПОВСТАНСЬКИЙ ШТАБ військова частина, яка керувала ходом другого Зимового походу Армії УНР у листопаді 1921 (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). На чолі ГПШ стояв генерал-хорунжий Ю.Тютюнник.

ГОЛОДОМОР - соціально-господарське явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи і країн. Г. виникає внаслідок неврожаю, зумовленого природними причинами (посуха, повінь, морози, нищення посівів шкідниками та ін.), наслідками воєн, недосконалістю господарської системи. В окремих випадках Г. організовувався штучно з метою винищення певних груп населення, а інколи цілих народів для досягнення політичних цілей.

На українських землях найдавніші згадки про Г. датуються епохою Київської Русі. Тоді вони були викликані природно-кліматичними умовами і мали регіональний характер. В пізніші часи регіонами, які найчастіше охоплював голод, були Полісся, степова Україна та гірські райони Карпат.

У 19 - на поч. 20 ст. на українських землях було кілька неврожайних років (1833-1834,1844-1846, 1855 та ін.), що призводило до зростання соціальної напруженності на селі і було однією з причин еміграції українського населення у Сибір, Середню Азію, Казахстан і в Америку.

Важкими для українських земепь були голодомори 20 ст; 1921-1922; 1932-1933:1946-1947.

Г. 1921-1922 був викликаний неврожаєм та політикою більшовицького уряду в Україні. Охопив він насамперед пд. губернії - Донецьку, Запорізьку, Катеринославську, Миколаївську та Одеську. Внаслідок продрозкладки і надмірного продподатку з цих губерній було вивезено 18 млн пудів хліба (при загальному зборі 54 млн. пудів, що складало приблизно 35% звичайного врожаю). В результаті вже восени 1921 розпочався Г. До весни 1922 кількість голодуючих зросла до 8 млн, чол. Поширювались інфекційні хвороби - тиф, холера. Внаслідок цього Г. смертність склала бл. 500 тис чол.

Радянський уряд організував допомогу голодуючим, але вона була спрямована головним чином на райони Поволжя, де Г. був особливо важким. Українському населенню надавали допомогу насамперед громадські, релігійні та кооперативні організації. Більшовики використали боротьбу з Г. для пограбування церкви. Суттєва допомога поступала з-за кордону. У Львові діяв Крайовий Комітет Допомоги голодній Україні, аналогічні комітети снували у Відні, Берліні, Празі на американському континенті.Також допомагали комісаріат Нансена, АРА, єврейська організація “Джойнт”, Червоний Хрест, Чехо-Словаччини.

Особливо трагічним для України став Г. 1932-1933, викликаний виключно політичними причинами. Він був запланований сталінським керівництвом як репресивний захід проти українського селянства, що ставило опір колективізації. Внаслідок повальних реквізицій хліба населення почало голодувати вже навесні 1932. Але особливо важкою ситуація стала у 1933, коли від селян було забрано весь хліб, значну частину якого продали за кордон, а немало -сховали. Основна маса сільського населення була позбавлена будь-яких засобів існування. Тільки незначна частина активістів та представників партійно-господарського апарату не зазнала жахіть Г. В меншій мірі голод відчувався у містах і промислових районах, де було запроваджено карткову систему. Виїзд голодуючого населення за межі України було заборонено. Більшу частина українського селянства було приречено на голодну смерть.

Нечуваних розмірів набрав Г. у пд. та сх. областях України. Подекуди смертність сягала 18-20% усього населення. У зв'язку з відсутністю статистичних матеріалів число жертв Г. 1932-1933 важко визначити. У різних джерелах зустрічаються цифри від 3 до 10 млн чол.

Радянська влада постійно замовчувала факт існування Г., не подавала населенню ніякої допомоги і відкидала пропозиції допомоги з-за кордону, прирікаючи на голодну смерть мільйони людей. Г. 1932-33 є найжорстокішим фактом геноциду, вчиненого проти українського народу впродовж його тисячолітньої історії.

Після завершення другої світової війни внаслідок воєнних знищень і небувалої посухи українські землі знову зазнали жахів Г. Він тривав у 1946-1947 і охопив в основному пд. області України. Однією з причин цього Г. була виправка великої кількості зерна для підтримки комуністичних режимів у країнах Центральної і Східної Європи.

ГОЛОТА ІЛЛЯ (Ілляш; р.н. невід. - липень 1649; за ін. даними червень 1649) - український військовий діяч. кін. 40-их років 17 ст., наказний полковник канівський. Учасник національно-визвольної війни українського народу 1648-57. На поч. 1649 посланий Б.Хмельницьким на чолі 10-тисячного козацького загону у північноукраїнські землі і Білорусію для підтримки повстанського руху проти польських загарбників. На весні 1649 завдав нищівної поразки литовській армії кн. Я.Радзивілла, примусивши його відступити до м.Рєчиці. Протягом трьох місяців українські війська під проводом Г. вели кровопролитні бої проти переважаючих сил ворога. 17(27),7.1649 (за ін. даними 7(27).6.1649) загін Г. потрапив в оточення в р-ні м.Загалля (тепер Любанського р-ну Менської обл.) і був розбитий польсько-литовською армією під командуванням Гонсевського і Денгофа. В одному з боїв загинув і сам Г.

ГОЛУБ ОЛІФЕР ОСТАПОВИЧ (Стеблівець; р.н.невід. - п.1628) - козацький гетьман (1622-23), близький співробітник гетьманів П.Сагайдачного і М.Дорошенка. 23.4.1622 обраний гетьманом на козацькій раді на р.Росаві на Київщині. Під час свого гетьманування організував морські походи козаків проти Османської імперії. В 1623 вислав посольство до Варшави на сейм з вимогами припинити переслідування українського православного населення і підтвердити права і привілеї козацтва. В 1625 Г., будучи козацьким полковником, брав участь у національно-визвольному повстанні, яке очолив М.Жмайпо. В 1628 був учасником козацького походу під проводом гетьмана М.Дорошенка у Крим на підтримку претендента на ханський трон Шагін-Гірея. Загинув у бою під Бахчисараєм.

ГОЛУБОВИЧ ВСЕВОЛОД ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1890-30-ті роки 20 ст.) -відомий український громадсько-політичний і державний діяч, інженер за фахом. Належав до Української Партії Соціаліпів-Революціонерів, член Центрального Комітету цієї партії. 314(27)7.1917 -генеральний секретар шляхів, а з 30.10.(12,11.)1917 - генеральний секретар торгівлі та промисловості України. В грудні 1917 -січні 1918 очолював українську делегацію на мирних переговорах з представниками держав Четвертного союзу у Бресті (див. Берестейський мир 1918). Після проголошення IV Універсалу УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради) призначений 17(30).1.1918 голевою Ради Народних Міністрів УНР, обов'язки якого виконував до 29.41918. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 жив в УСРР. В 1921 Г. як і інші провідні діячі УПСР був заарештований і засуджений біпьшовицькою владою, але через деякий час амністований. В 30-х роках репресований радянським режимом.

ГОЛУБОВИЧ СИДІР (Ізидор; 1873-1938) -відомий український політичний і державний діяч. Н. в Галичині: Член Української Національно-Демократичної Партії, депутат австрійського парламенту (з 1911) та галицького сейму (з 1913). В 1915 став членом Загальної Української Ради. В жовтні 1918 Г. був обраний до складу Української Національної Ради (див. Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР). В листопаді-грудні 1918 очолював Державний Секретаріат судових справ в уряді К.Левицького. З 4.1.1919 - голова Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР з одночасним виконанням обов'язків державного секретаря фінансів, торгівлі та промисловості. З 1924 поряд з Стефановичем і Є. Евином лідер т.зв. незалежної групи у проводі Української Трудової Партії. Г. став одним з ініціаторів об'єднання частини національно-демократичних сил Західної України і створення Українського Національно-Демократичного Об'єднання. Наприкінці 20-30-х років брав активну участь в суспільно-політичному житті Галичини.

ГОЛУБКО (Голуфко) ТАДЕУШ (бл.1877-29.8.1931) - польський політичний діяч. Н. в м.Ташкенті (Узбекистан). Депутат польського сейму від політичної організації “Безпартійний блок співпраці з урядом”, який підтримував політику режиму Ю.Пілсудського. Очолював східний відділ міністерства закордонних справ, заявляв, що більшовицька окупація Наддніпрянської України є найвигіднішим для Польщі розв'язанням українського питання, бо будь-який самостійний український уряд мав би територіальні претензії до польської сторони. Виступав за співпрацю українських політичних партій з польським окупаційним режимом (урядом), фактично штовхаючи їх на шлях колабораціонізму з окупантами. Вважався одним з авторів політики “пацифікації”. 29.8.1931 убитий членами бойової групи Організації Українських Націоналістів у Трускавці.

ГОЛЬДЕЛЬМАН СОЛОМОН (1885 -3.1.1971) -визначний діяч української єврейської громади, вчений-економіст. В 1917-18 входив до складу Української Центральної Ради ви єврейської організації Поалей-Ціон. До призначення 26.12.1918 міністром єврейських справ А.Ревуцького, Г. виконував обов'язки секретаря з національних питань. 10.12.1918 Директорія прийняла пропозицію Г. про відновлення національно-персональної автономії для національних меншин. В 1919 -товариш міністра торгівлі і промисловості, згодоим - товариш міністра праці. З 1920 перебував в еміграції у Чехо-Словаччині. Викладав в Українській Господарській Академії у Подебрадах (з 1925 -професор) та Українському Технічно-Господарському Інституті. 31939 жив у Палестині. Помер у Єрусалимі. Автор праць з економіки і національно-етнічних проблем, серед яких “Листи про Україну. Матеріали до історії українсько-єврейських відносин за часів революції” (1921), “Населення і комуністична партія на радянській Україну національному ісоціальному розрізі”, “Жидівська націонапьна автономія на Україні 1917-1920рр.” (1963) та ін.

ГОММЕРУС(ГУММЕРУС) (ГЕРМАН (1877-1948) - фінський політичний діяч історик, проф.Гельсинського ун-ту. В 1918 посол Фінляндії в Україні. Активно підримував ідею незалежної України. Автор книги “Неспокійні часи на Україні ” (1930).

ГОНДІУС ВІЛЬГЕЛЬМ (1597-1658) -голландський -гравер. З 1634 жив у Гданську. Вигравірував карти з історії України (1640,1648, 1650) з зображенням козаків, портрет Б. Хмельницького (1651). Виконав гравюри за малюнками Г.-Л. Боплана до книги “Опис України” (1650). На титульному аркуші книги І.Пасторія “Скіфо-козацька війна” (1652) зобразив українських козаків, захоплених у полон поляками під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57.

ГОНТА ІВАН (р.н. невід. - п. 1768) - один з керівників національно-визвольного повстання у Правобережній Україна 1768 - Коліївщини. Н. в с.Росішки на Уманщині (тепер село Христинівського р-ну Черкаської обп.). Спочатку служив козаком, пізніше -сотником надвірного війська у магната графа Потоцького в Умані. При наближенні гайдамацького війська на чолі з М. Залізняком до міста, Г. разом з загоном надвірних козаків приєднався до повсталих. 9-10(20-21).6.1768 гайдамаки спільними зусиллями здобули Умань. Рада повсталих проголосила М.Залізняка гетьманом і князем уманським, а Г.полков-ником і князем смілянським. Розгортання повстання на Київщині, Брацпавщині, Поділлі і загроза поширення його у Лівобережній Україні, викликало тривогу російського уряду. Царські війська на чолі з генералом Кречетовим, які вели на Правобережжі війну з загонами прихильників Барської конфедерації 1768, допомогли польській шляхті придушити повстання. 27.6(8.7) 1768 російські війська підступно оточили повстанський табір. М.Залізняк і Г. були по-зрадницьки заарештовані підрозділом полк. Гур'єва, а їхні загони роззброєні. Інші гайдамацькі загони були розбиті у боях. Г. як польського підданого російське командування видало польській влад. За наказом коронного гетьмана К.Браницького Г. після жахливих катувань, які він витримав з величезною мужністю, було страчено у с.Сербах поблизу Могилів-Подільського (тепер село Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.). Збереглись численні народні перекази про Г. Художній образ Г. створений Т.Шевченком у поемі “Гайдамаки”.

ГОНЧАРЕНКО ГНАТ (бл.1836 - п. після 1908) - визначний український кобзар. Н. на Харківщині в родині селянина-кріпака. Учився кобзарського мистецтва у Кулибаби. Виконував історичні пісні і думи. Творчість Г. високо цінували Леся Українка, Філарет Колесса та ін.

ГОРБАЧЕВСЬКИЙ АНТІН (1856-1944) український громадський і політичний діяч, адвокат. Н. в Галичині. Один з активних діячів народовського руху на Дрогобиччині і Чортківщині. У 1883-84 -очолював редакцію “Діла” - першої української щотижневої газети в Галичині. Обирався депутатом галицького сейму, з 1912 був членом австрійського державного трибуналу. В 1918-19 увійшов до Української Національної Ради ЗУНР-30 УНР, член Виділу УНРади. З жовтня 1919 дипломатичної місії (голова А. ЛІвицький) у Варшаві. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 жив у Західній Україні. В 1925 став одним з співзасновників Українського Національно-Демократичного Об'єднання. В 1928-39 - сенатор польського сейму ви УНДО, член Української Парламентської Репрезентації.

ГОРБАЧЕВСЬКИЙ ІВАН (1854-1942) визначний, український вчений-хімік громадський діяч. Н. на Тернопільщині. Закінчив Віденський ун-тет. В 1883-1917 Професор Празького ун-ту, в 1902-03 - його ректор. Входив до складу Палати панів австрійського парламенту (з 1908), член Крайової ради здоров'я Чеського королівства та Вищої державної санітарної ради Австрії (1906-17). В 1917-18 очолював міністерство здоров'я Австрії. Став одним з ініціаторів створення Українського Вільного Університету у Відні і Празі. Був професором УВУ, в 1923-24 і 1931-35 - ректором цього навчального закладу. Автор ряду праць в галузі органічної хімії.