Первісне нагромадження капіталу

Становлення та розвиток товарних відносин робило необхідним перехід від дрібного виробництва до крупного, що здатне було забезпечити масове виробництво товарів для ринку, який ставав регулярною формою економічного зв’язку. Ремісниче виробництво середньовічних цехів не здатне було забезпечити таку масовість Потрібна була нова форма організації великого виробництва. Але для її виникнення потрібні були значні капітали. Завдання їх створення вирішувалася у межах перехідного від феодальної системи до ринкової періоду, що одержав назву первісного нагромадження капіталу.

Великі капітали формувалися насамперед у сфері обігу, товарного і грошевого. Міжнародна торгівля, особливо після Великих географічних відкриттів, приносила колосальні прибутки, зокрема завдяки нееквівалентному обміну з колоніями. Придбані там за безцінь товари продавалися у Європі з багаторазовою націнкою, що приводило до накопичення у торговців значних грошових коштів, які пізніше направлятимуться у промисловість.

Однак, не завжди ці кошти використовувалися продуктивно. В першу чергу вони поступали в Іспанію і Португалію де витрачалися на непродуктивне споживання феодальної аристократії. Але частина цих коштів перерозподілялася на користь більш економічно розвинутих країн – Голландії та Англії. Методами такого перерозподілу були контрабандна торгівля з іспанськими і португальськими колоніями, піратство, работоргівля.

Англійські пірати одержували від королівської влади ліцензії на пограбування іспанських кораблів, що везли з колоній золото, срібло, прянощі, та міст на узбережжі Америки. Такі офіційні пірати називалися капери. Пірат Френсіс Дрейф, який здійснив другу в історії навколосвітню подорож, одержав рицарське звання і посаду адмірала флоту.

Плантації в іспанських колоніях Америки потребували дешевої робочої сили. Місцеве населення, індійці, були частково знищені під час завоювання і не задовольняло ці потреби. З Центральної Африки почали масами ввозити негрів-рабів і продавати їх іспанським плантаторам. Цим промислом займалися, головним чином, англійці. Якийсь Джон Гоукінс одержав за це рицарське звання, причому на його гербі був зображений негр у ланцюгах. Работоргівля була дуже вигідним ділом, тому, що в Африці негри або просто захоплювалися у грабіжницьких нападах, або покупалися у місцевих царьків за безцінь.

Практикувалася так звана «трикутна торгівля». З іспанських колоній в тропічній Америці, де були плантації цукрового тросика, у колонії Північної Америки ввозилася патока, з якої виготовляли ром. Ром ввозили в Африку і вимінювали на рабів, яких везли в Америку і продавали на плантації. Іноді за один «трикутний» рейс прибуток досягав 1000 відсотків.

Таким чином, через контрабандну торгівлю, работоргівлю, піратство англійці перерозподіляли на свою користь частину награбованого іспанцями у колоніях багатств. У кінці XVI ст. після воєнного зіткнення з Іспанією, розгромивши іспанський флот («Велику армаду»), Англія починає формувати власну колоніальну імперію. Вона захоплює колонії в Америці, а з кінця XVII ст. завойовує Індію.

Формування капіталів проходило також у процесі розшарування селянства і виділення капіталістичних фермерів, які виробляли товарну продукцію за допомогою праці найманих робітників. Все активніше використовували найману працю і багаті цехові майстри, які всупереч цеховим статутам виробляли продукцію на відкритий ринок.

Іншим завданням, яке вирішувалося у період первісного нагромадження капіталу, було створення робітника, особисто вільного та позбавленого власних засобів виробництва, який міг би найматися на капіталістичні підприємства. Цю роботу виконував, з одного боку сам ринок, що розоряв дрібних виробників (селян, ремісників) і позбавляв їх власних засобів виробництва. З іншого боку, цей процес прискорювало втручання державної влади.

Типовим прикладом такої політики стало заохочення англійським урядом процесу «огороджування». Англійські лендлорди (крупні землевласники) зганяли з своїх земель селян, які орендували їхню землю, і перетворювали огороджені землі у пасовища для овець, вовну яких по високим цінам продавали на суконні мануфактури у Фландрію. Ціни на вовну різко підвищилися внаслідок «революції цін», а фіксовані ренти з селян, навпаки, знецінилися. Вигнані селяни масами бродили по дорогах країни, позбавлені притулку і засобів існування. Тоді уряд видає серію «законів про бродяг», згідно яких кожному наказувалося під страхом жорстокого покарання знайти собі роботу. Ці люди ставали найманими робітниками на мануфактурах, що виникали у промисловості.

Джерелом найманої робочої сили ставали також мешканці католицьких монастирів, які були закриті в Англії у процесі секуляризації. Реформація і встановлення англіканської церкви супроводжувалося вилученням у монастирів землі і майна. Вигнані монахи ставали часто найманими робітниками. Ще одне джерело – члени розпущених королівською владою воєнних дружин феодалів після створення централізованих держав.

Одним з лідерів процесу первісного нагромадження капіталу в Західній Європі стали Нідерланди. Територія країни поділялася на південну частину – Фландрія, Брабант, та північну – Голландія, Зеландія. Південна частина була більш розвинутою, тут вже у XV ст. виникли суконні та полотняні мануфактури. Фландрські сукна високо цінилися у всій Європі, що стало причиною високих цін на овечу шерсть і одним з мотивів англійського «огороджування». Крім того, розвивалося виробництво мила, скла, зброї, палаців. Центром південних провінцій було місто Антверпен.

Північна частина відставала в економічному розвитку. Основним заняттям тут було судно будівництво і риболовство. Голландські рибалки постачали оселедцем усю католицьку Європу, яка активно споживала цей продукт під час постів. Однак північ мала ряд переваг, які створювали більші можливості для подальшого розвитку. Якщо на півдні розвиток мануфактур гальмувався цеховою організацією ремесла з її жорсткою регламентацією, то на півночі цехи не були так широко розповсюджені, і хоча мануфактури тут виникли пізніше, але розвивалися вони скоріше і тому частина мануфактур з півдня поступово переміщувалася на північ. Крім того, на півночі практично не було феодальної залежності селян. Болотистий ґрунт, що заливався морем не приваблював феодалів, а вільні селяни на осушених територіях та на ділянках, що відвойовували у моря за допомогою дамб (польдерах) вирощували продукцію, яку продавали у містах. Все це зробило неминучим переміщення економічного центру країни на північ.

У XVI ст. Нідерланди входили у склад іспанських володінь. Після Великих географічних відкриттів і створення колоніальної імперії, Нідерланди, користуючись відсталістю Іспанії, налагодили торгівлю з колоніями і одержували великі прибутки. Іспанський король, бачачи це, різко збільшив податки. Із Нідерландів поступало в Іспанію вчетверо більше доходів ніж із заокеанських колоній. Посланий у Нідерланди герцог Альба ввів новий податок – алькабалу: десята частина з продажу будь-якого товару поступала у казну. Це практично паралізувало господарство країни і викликало повстання проти іспанців, яке прийняло форму першої в Європі буржуазної революції. Війна, що тривала з 1572 по 1609 рр., завершилася виникненням Нідерландської республіки, у склад якої ввійшли північні провінції. Південна частина залишалася володінням Іспанії (пізніше вона стала основною частиною Бельгії). На північ переміщуються з півдня значна частина капіталів, робочої сили, кваліфікованих майстрів. Торговим і фінансовим центром стає Амстердам. Тут активно розвивається мануфактурна промисловість: текстильна, тютюнова та цукрова на колоніальній сировині, судно будівництво.

Голландія стає світовим центром торгівлі. Їй належало 60 % світового торгового флоту. Вона контролювала більшу частину торгових перевезень по Середземному морю, Атлантичному океану і, відтіснивши Ганзу, по Північному морю. Голландія стала світовим торговим посередником, перевозячи на своїх кораблях товари купців з різних країн. Почалася і активна колоніальна експансія. На початку XVII ст. голландці захопили ряд іспанських і португальських колоній і почали формувати свою колоніальну імперію. Головними колоніями стали Зондські острови (Індонезія), а в Індії, Індокитаї, Японії вони мали свої торгові бази. Експлуатацією колоній займалася Ост-Індська компанія, організована на акціонерних началах. На островах компанія створювала плантації, де вирощувалися прянощі: перець, гвоздика, кориця, мускатний горіх. В Європі прянощі продавалися у 8–10 разів дорожче, ніж обходилися компанії.

Голландія стає також світовим фінансовим центром. Амстердамський банк кредитує всі європейські держави. Тут виникає перша у світі фондова біржа, що проводить операції з цінними паперами. Однак, накопичений у Голландії капітал так і залишився у сфері обігу, не переміщуючись у промисловість, тому вона поступово уступає лідерство Англії, де накопичені капітали пішли на розвиток мануфактур.

Мануфактура – це підприємство, де продукт виробляється на основі подетального або поопераційного розподілу праці найманими робітниками за допомогою ручної техніки. Такі підприємства раніше за все у Європі з’явилися у Північній Італії і у Фландрії, де були накопичені значні купецькі капітали, які пішли на створення мануфактур. Вони виникали у текстильній промисловості, судно будівництві. Пізніше ця форма організації виробництва стала переважною в Англії і у Франції.

Більш ранньою формою була розсіяна мануфактура, коли робітники одержували сировину і замовлення від централізованого постачальника, працювали вдома, а потім продавали йому виготовлену продукцію. Централізована мануфактура передбачала роботу в одному приміщенні, де виготовлялися окремі деталі і провадилася збірка кінцевого продукту. У свою чергу централізована мануфактура була двох видів. Органічна, передбачала послідовну обробку матеріалу за допомогою різних операцій, що виконувалися окремими робітниками до одержання готового виробу. Гетерогенна означала виготовлення окремими робітниками різних деталей виробу, а потім їх збірка.

Виникнення мануфактур значно підвисило продуктивність праці за рахунок того, що спеціалізовані операції виконувалися майже автоматично і не витрачався час на зміну однієї операції іншою. Використовувалися спеціалізовані інструменти, пристосовані для виконання конкретної операції. Позначався також ефект змагання між робітниками. Мануфактури сприяли більш бистрому впровадженню технічних новацій у виробництво, що прискорювало темпи технічного прогресу. Було удосконалено водяне колесо, для роботи якого почали використовувати енергію падаючої, а не тільки текучої, води (верхньобійне колесо). Це колесо здійснило переворот у металургії. До цього плавка велася у невеликих печах – горнах з ручними міхами. Метал виходив у вигляді тістоподібної маси, яку потім розковували молотками. Тепер до міхів підключали водяне колесо, піддув посилювався, підвищувалася температура у печі і чавун ставав рідким.

Важливу роль у розповсюдженні знань відіграв винахід друкування книжок. Дешева, доступна широкому колу людей книга сприяла бистрому розповсюдження інформації, необхідної для розвитку промисловості і науки.

Розвитку мануфактурного виробництва сприяла державна торгова політика протекціонізму. Протегування власному експортному виробництву і захист його від іноземної конкуренції сприяли концентрації капіталів у країні, які використовувалися для організації мануфактур. Концентрації капіталів сприяв і розвиток кредитної системи. Крупні банки (Англійський, Амстердамський) не тільки зберігали гроші, але й виконували операції по безготівковим розрахункам, випускали банкноти, які сприяли прискоренню грошового обігу і, головне, видавали позики для організації промислових виробництв.

Суттєвою своєрідністю відзначалося виникнення мануфактурного виробництва в Росії. Тут до XVIII ст. феодальні відносини ще не вичерпали своїх можливостей, але елементи буржуазного ладу вже виникали і хоча повільно, але розвивалися. Одним з таких елементів стала кріпацька мануфактура. Вона виникала не як результат природних економічних процесів, а насаджувалася зверху державною владою. Держава створювала мануфактури за свій кошт, насильницьки мобілізовувала для цього приватні капітали, стимулювало шляхом надання пільг, позик, субсидій. Найсуттєвішим було те, що робочою силою на таких мануфактурах були не наймані робітники, а приписані до них кріпаки.

Існувало чотири види мануфактур:

– казенні, що створювалися за рахунок держави і обслуговувалися приписаними кріпаками;

– вотчинні, що виникали на землях поміщиків, де працювали кріпаки даного поміщика;

– посесійні – умовні володіння купців (посесії), яким виділялася земля і кріпаки для організації мануфактур. Юридичним власником такої мануфактури вважалася держава і купець не мав права її продати, а також використовувати працю кріпаків за межами мануфактури. Закони, що регламентували діяльність казенних мануфактур, розповсюджувалися і на посесійні;

– купецькі – мануфактури з найманими робітниками, що створювалися і купцями, і дворянами, і міщанами. Основним контингентом робітників були кріпаки, відпущені поміщиками на оброк. По відношенню до мануфактуриста вони були найманцями і експлуатувалися капіталістичними методами.

Виробничі відносини у кріпацькій мануфактурі були в основі своєї капіталістичними, але втілені у феодально-кріпацьку форму.

Завдання первісного нагромадження капіталу вимагали відповідної форми громадської організації. Політичною формою такої організації стали держави абсолютної монархії. Абсолютна влада монархів випливала з особливостей перехідного стану суспільства. У цьому стані клас феодалів хоча і зберігав ще достатню економічну міць, засновану на володінні землею, але поступово втрачав її під натиском нових ринкових відносин. З іншого боку все більшої економічної сили набирав клас буржуазії, який концентрував у себе чималі капітали. У зіткненні інтересів феодалів і буржуазії ні один з цих класів не міг остаточно перемогти іншого і потребував захисту якоїсь третейської сили. Такою силою стає королівська влада. Вона лавірує між двома класами, стаючи на сторону то одного, то іншого і тому її влада стає абсолютною. Хоча вона і не виражала інтереси виключно буржуазії, але багато в чому сприяла вирішенню завдань первісного нагромадження капіталу і затвердженню ринкової економічної системи.