Державна політика в селі за голодомору

Інформація про голод, що надходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому керівництву партії й держави. Але замість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзвичайні комісії ЦК ВКП(б). В Україні хлібозаготівельну комісію очолював В. Молотов, який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаготівель, згідно з постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932 p., конфісковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися репресії. Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л. Каганович. Він привіз директиву Й. Сталіна про здачу — в разі невиконання плану хлібозаготівель - насіннєвих фондів. Обласне керівництво одержало телеграму за підписом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в найстисліші строки «ліквідувати саботаж».

У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніпропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець Й. Сталіна - П. Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКП(б) і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрархії він стояв вище генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким залишався С. Косіор. П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі сил для ролі катів власного народу. Протягом року, починаючи з 1933 p., із КП(б)У виключили 100 тис. чол. Вони були розстріляні або вислані.

ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десятки тисяч місцевих партійних і радянських керівників, суд і прокуратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки стосовно власного народу діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в окупованій країні. Подвірні обшуки супроводжувалися конфіскацією не лише зерна, а й картоплі, буряків, сала, м'яса та інших продовольчих, запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. Цим партійно-державний апарат цілком свідомо прирікав їх на смерть. Голод охопив регіони найінтенсивнішого сільського господарства - Україну, Північний Кавказ і Кубань, Поволжя, Північний Казахстан. Найбільших масштабів голод набрав в Україні.

Демографічні втрати

Голодомор 1932-1933 pp. спричинив величезну смертність населення, особливо дітей і стариків. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюділи. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрадами вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елеваторах під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба.

Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували дістатися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало людей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки залишали їх у лікарнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях. Лише з травня-червня 1933 р. держава стала надавати деяку допомогу українському селянству.

Донині не встановлена кількість жертв голоду 1932-1933 pp. Сталінське керівництво заборонило згадувати про нього в засобах інформації. У січні 1933 p., коли від голоду щоденно гинули десятки тисяч селян, Сталін на об'єднаному пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської влади.

Дослідження голодомору 1932—1933 pp. в Україні розпочалося наприкінці 80-х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться - від 3,0 до 4,5 млн чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть трагедій українського народу.

Ще не розвіявся трупний сморід в опустілих українських хатах, а з інших республік СРСР, особливо з Росії, вже прямували ешелони з переселенцями. До кінця 1933 p. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області переселилося 21,9 тис. господарств - близько 117,1 тис. чоловік.

Трагедія 1932-1933 pp. остаточно зламала опір селян колгосп-но-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!». Ці слова належать секретарю ЦК КП(б)У і секретарю Дніпропетровського обкому КП(б)У М. Хатаєвичу. Вони відбивали настрої усього тодішнього керівництва ВКП(б).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що спричинило голодомор 1932-1933 pp. в Україні?

2. Порівняй голод 1921-1923 pp. і 1932-1933 pp. Що в них спільне, а що - відмінне?

3. У чому суть «закону про п'ять колосків»? Які наслідки він мав?

4. Охарактеризуй державну політику в селі за голодомору.

5. Яку роль відіграли В. Молотов, Л. Каганович, і П. Постишев в організації голодомору?

6. З якою метою в 1933 р. проводилася чистка партії в Україні?

7. Якими були масштаби демографічних втрат за голодомору?

8. Охарактеризуй наслідки голодомору.

ДОКУМЕНТИ

1. Зі спогадів свідків голодомору 1932-1933 pp.

Неліпа Онисія Андріївна - Городищенський район на Черкащині:

- У тридцять третьому було стільки горя, що й на воловій шкурі не спишеш... У Серафима Горідька було троє хлопців. Малий збігав до Литвинки, по сусідству. Вона йому вряди-годи молочка давала. Та ось раз пішов, а додому нема! Кинулись до неї. Питають -вона зам'ялась, язик заплітається. Почали шукати - в казані тільки нігтики Плавають...

Старостенко Григорій Іларіонович - Красноармійський район Донецької області:

- Що ми їли? Лободу-кропиву, ловили ящірок, ховрашків, їжаків. Весною 33 року було чогось багато ящірок, їх важко було впіймати, але ми старалися, пекли на вогнищі, ділили між собою і їли. Ми, діти, були страшні: на висохлих ніжках, величезні животи. Один з братів спух, а тоді помер. А як же ми решта вижили? За 5 кілометрів від нас була шахта № 19, там тоді вугілля до стволу возили кіньми. Коли котрусь коняку вбивало обвалом чи калічило, її вивозили на кар'єр і обливали карболкою. Як же воно тяжко пахло. На шахті люди знали, що гине коняка, і один знайомий давав знати нашому батькові. От ми йшли до кар'єру всі - батько, мама і ми - і чекали, поки привезуть коняку. Коли фельдшер з міліціонером зроблять своє діло і від'їдуть, ми й інші люди виходили із засідки. Що ж там робилося, страшно згадати. Хто що урве, відрубає, то його щастя. Батько біля тієї здохлятини нам подає шматки, ми в мішок і додому. Вдома їх довго вимочували, а потім солили в діжечці, і так вижили. Хоч усе й пахло карболкою. 33-й: Голод. Народна книга-меморіал. - К., 1991. - С. 216, 260.

2. Реакція секретаря Вінницького обкому КП(б)У І. Лівензона на заяву місцевих парткерівників про голод у Теофіпільському районі. 24 березня 1933 р.

Прежде всего, чрезвычайно страшно для меня то, что такой вопрос вообще всплыл. Я готов выслушать о Теофипильском районе что угодно, но только не заявление о голодании колхозников и просьбу о продовольственной помощи.

...Заявление о голодании колхозников нужно отвергнуть потому что: 1. Что это за квалификация такая? «Голодают колхозники, у которых большие семьи». Голодают лодыри, тунеядцы, приложившие немало энергии для разложения колхозов - вырабатывавших по 30-40 трудодней за год. Причем, среди них есть даже такие, у которых маленькие семьи.

2. Со всей решительностью заявляю, что голодающих таких «колхозников» очень мало и мало таких потому лишь только, что сотни центнеров (пожалуй, больше чем сотни) разбазарено колхозами для выдачи таким лодырям, рвачам, ворам.

3. Писать обкому, просить помощи и брать как базу для этого пусть даже голодные отдельные семьи, лодырей, разложителей колхозов, не понимая, не видя губительности этого пути. Это по меньшей мере очень странно и непонятно.

4. Только желанием замазать перед обкомом истинное положение вещей можно объяснить заявление... о том, что голодание колхозников насчитывается в 20 колхозах.

33-й: Голод. Народна книга-меморіал. - С. 40-41.

3. Постанова ЦК ВКП(б) від 8 листопада 1932 р.

Секретно

Сегодня приостанавливается отгрузка товаров для села всех областей Украины до времени, когда колхозы и индивидуальные крестьяне не начнут честно и добросовестно выполнять свой долг перед рабочим классом и Красной Армией в деле хлебозаготовок.

Пред. Совнаркома СССР Молотов Секретарь ЦК ВКП(б) Сталин

Запорізький облдєржархів. - Ф. 213. - Oп. 13. - Спр. 14. -Арк. 1.

4. Австрійський дослідник А. Вонарбург про географію голодомору 1932-1933 p.

Сотні українських очевидців не мовчали про свої трагічні переживання у тридцяті роки. Декому з цих людей вдалося в часи голодомору в Україні виїхати до Москви, чи то в інші райони Росії, оскільки вони були техніками за професією, або ж мали якісь привілеї. Вони розповідали, що як тільки вони покидали області заселені українцями (Українська PCP, Кубанська область і Північний Кавказ), вони не виявляли якихось зовнішніх ознак голоду, за винятком Білорусії. Вонарбург А. Голодомор в Україні 1932-1933 pp. // Австрійсько-український огляд. - 1999,- № 8. - С. 52.