Завідомо неправдиве показання

Ст. 384 Завідомо неправдиве показання

Основним безпосереднім об'єктом злочину є діяльність суду із всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної або цивільної справи, органів, що сприяють здійсненню правосуддя (органів дізнання, досудового слідства, прокуратури) і тимчасових слідчих або спеціальних комісій Верховної Ради України. Додатковим – права і охоронювані законом інтереси фізичних і юридичних осіб (особиста недоторканість, свобода та інші).

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у: 1) даванні завідомо неправдивого показання свідком чи потерпілим; 2) завідомо неправдивому висновку експерта; 3) завідомо неправильному перекладі, зробленому перекладачем. Стаття 384 КК України передбачає також відповідальність за завідомо неправдиві показання свідка чи потерпілого, неправдивий висновок експерта, завідомо неправдивий переклад, зроблений перекладачем під час проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною комісією Верховної Ради України.

Отже, вказані дії можуть бути вчинені під час провадження дізнання, досудового слідства, в судовому засіданні, а також під час проведення розслідування вказаними парламентськими комісіями Верховної Ради України.

В кримінальному процесі – джерелом доказів є показання свідка, потерпілого та висновок експерта. Показання – це повідомлення будь-яких відомостей, які підлягають встановленню по справі для її вирішення у відповідності із законом. Висновок експерта – це документ, складений в результаті дослідження експертом, якому згідно із законом було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені перед ним запитання. Переклад полягає в переводі усних чи письмових документів, показань промов та реплік учасників процесу з однієї мови на іншу.

Свідок, потерпілий, експерт і перекладач попередньо попереджаються про кримінальну відповідальність за вчинення дій, передбачених у ст. 384 КК України. Тому даний злочин буде мати місце лише тоді, коли перелічені відомості будуть неправдивими. Неправдивими є такі показання, дані під час допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання, при відтворенні обстановки і обставин події, а також свідчення в парламентських комісіях, які перекручують дійсні обставини і фактичні дані, що мають доказове значення у справі. Неправдивість висновку експерта може виявитися у неправильному викладенні ходу експертного дослідження або його висновків. Неправдивість перекладу може полягати у неправильному перекладі з однієї мови на іншу показань, запитань, відповідей, промов та документів.

Що стосується тимчасових слідчих чи спеціальних комісій Верховної Ради України, то вони створюються ВРУ для підготовки, попереднього розгляду і розслідування питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за це проголосувало не менше як третина складу ВРУ. Висновки і пропозиції таких комісій не є вирішальними для слідства і суду. Однак, явка громадян і службових осіб до таких комісій є обов’язковою в разі їх виклику.

Злочин вважається закінченим з моменту підписання особою показань, даних на дізнанні чи досудовому слідстві, давання їх у судовому засіданні чи на засіданні парламентської комісії, наданні експертом висновку, перекладачем письмового перекладу чи підписання ним протоколу, тобто з моменту фактичного виконання незаконних дій, тому цей склад злочину є формальним. Однак, якщо перелічені суб’єкти не були попередженні про кримінальну відповідальність за такі дії, то кримінальна відповідальність не настає.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий, призначена експертом чи залучена як перекладач. Відповідно до КПК до перекладачів відносять також осіб, які залучаються до участі в процесі для роз’яснення знаків німого чи глухого.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 384 КК України) є: а) зазначені дії поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині; б) штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (подання сфальсифікованих документів, речових доказів тощо), а також в) вчинення їх з корисливих мотивів.

 

Приховування злочину.

Ст. 396 Приховування злочину

Об'єктом злочину є нормальна діяльність органів дізнання, досудового слідства і суду з всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

Об'єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Вона охоплює активні дії по переховуванню: а) злочинця (надання йому сховища, підроблених документів, зміна його зовнішнього вигляду тощо); б) знарядь і засобів вчинення злочину (переховування, знищення або зміна їх зовнішнього вигляду); в) слідів злочину (знищення, переховування); г) предметів, здобутих злочинним шляхом (переховування, переробка тощо).

На відміну від заздалегідь обіцяного приховування злочину, при якому обіцянка дається в той час, коли виконавець готується до злочину або здійснює замах на нього, що, згідно з ч. 5 ст. 27 КК України, становить пособництво у вчиненні злочину, у разі заздалегідь не обіцяного переховування злочину (ст. 396 КК України) згода на переховування дається вже після його вчинення.

Відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачена у ст. 198 КК України.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вказаних вище дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою –перешкодити правоохоронним органам розкрити злочин чи притягнути винного до кримінальної відповідальності.

Суб'єкт злочину – загальний. Згідно з ч.2 ст. 396 КК України, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (будь-якого) члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин.