Методика роботи з українською казкою

Золота скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата й різноманітна.

Серед дітей найпопулярнішим жанром є народна казка. Казка - це усний народний твір, який виник у безпосередньому спілкуванні оповідача зі слухачами. Назву свою казка одержала від слова казати, бо казку казали, розповідали, не читали. Народні казки - це перші підручники життя у кожній сім'ї. І.Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони «вкорінюють» у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності.

Казкам притаманна насамперед народність. Реальне Й вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи малюка красою українського народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму. У казках споконвіку народ передавав нащадкам дивовижні мрії про непереможність добра, правди, щасливого життя. У них, як у дзеркалі, відбито психологію та світогляд народу, морально-етичні й естетичні принципи.

Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка в доступній формі несе дітям історичну правду, ін- формацію про історію життя українського народу. Це оспівані в казках українські богатирі Котигорошко, Іван-мужичий син, Ілля Муромець та Соловей-розбійнин, Іван Побивай, Козак Мамарига, Кирило Кожум'яка1. Існує багато різних варіантів казок про одну й ту саму історичну подію, проте суть їх залишається незмінною. Наприклад, казковий герой Кирило Кожум'яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського Початкового літопису. За текстом 992 року Кожум'яка переміг не змія. а печенізького богатиря. Протягом тисячоліття народ видозмінював, опоетизовував історію, але ім'я та славу героя залишив незмінною.

У казках акумулюється, збирається все варте уваги нащадків, це своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу, який вчить дітей і є скарбом народної дидактики.

У казках завжди наявні елементи фантастики, вигадки. Це могутні змії, відьми. Баба-яга, Ой, Гайгай, Ольдеквіт, різні диво-предмети.

Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. Слухаючи казки, які розповідають дітям дорослі, діти й самі прагнуть складати казки. Саме про це й писав В.О.Сухомлинський: «Якщо мені вдавалося домогтися, щоб дитина, в розвитку мислення якої траплялися серйозні затримки, придумала казку, пов'язуючи у своїй уяві декілька предметів довкілля світу, - значить можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити».

Казки впливають на естетичне виховання дітей, особливо якщо вони розповідаються в незвичній, казковій обстановці, в чарівній кімнаті казок.

За морфологічними особливостями казки поділяють на три групи: про тварин, чарівні (героїко-фантастичні) та соціально-побутові.

Казки про тварин належать до «звіриного епосу», вони є історично найдавнішими. Ці казки в алегоричній формі розкривають суспільні явища, побут людей. Вони пронизані сатирою, гумором. На основі опису дій та вчинків тварин проводяться аналогії з життям людей: персонажі казок обирають собі старосту, війта, царя, а також господарюють, змагаються, сперечаються, дають і беруть хабарі, принижують слабших. У цих казках діють домашні, свійські (кіт, собака, коза, вівця, баран) та дикі тварини (вовк, лисиця. ведмідь, кабан, їжак), птахи (півень, качка, орел, сова, ворона, горобець), комахи, земноводні (жаба, черепаха) і т. ін. При цьому перевага часто надається свійським тваринам над дикими.

Тварини в казках «уособлюють певну домінуючу рису характеру чи вдачу людини: вовк - голодний хижак, невдаха; лисиця - хитра, підступна, улеслива; ведмідь - вайлуватий, незграбний, тугодумний; заєць - боягуз; орел - сильний, зухвалий, пихатий; черепаха і рак неповороткі, повільні».

У казках про тварин відсутні фантастичні істоти, вони реалістичні. І.Франко так підмітив цю особливість казок:

«Говорячи про звірів, казка одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: та чого ви, братчики смієтесь? Адже це не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих, з вашими лінощами, з усіма вашими звірячими примхами та забагами. Адже я навмисне даю Їм ваші рухи. ваші думки, ваші слова, щоб ви найкраще зрозуміли не їх, а себе».

У казках про тварин переважають дія, рух, примовки, приспівки.

До золотого фонду українських народних казок про тварин увійшли «Коза-дереза», «Цап та баран», «Пан Коцький», «Солом'яний бичок», «Колосок», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки», «Чому гуси миються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі» і т. ін.

Чарівні (героїко-фантастичні) казки виникли ще в докласовому суспільстві, коли людина залежала від сил природи і мріяла подолати численні життєві незгоди. Тому в чарівних казках поєднуються два начала - фантастичне і героїко-історичне.

Характери героїв виявляються у двобої з темними си- лами. Герої-добротворці в чарівних казках наділені надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею. Поряд з ними діють чарівні предмети: люстерко, клубочок, чоботи-скороходи, коцюба, калиновий міст, кінь-віщун, гребінець. Позитивних героїв чарівних казок показано сильними, мужніми, самобутніми. Так, Чабанець з дитинства грає каменем у вісім пудів, а коли кине серед степу сіряк, то й три чоловіки не піднімуть. Котигорошку тричі виковують таку булаву, що ледве виносять із кузні, а як він закине її на дванадцять діб у небо, то, падаючи, вона вдаряється об його мізинець і розбивається. Добротворці завжди перемагають зло, їм допомагають і міфологічні істоти: Скороход, Слухало, Стріла, Морозко, Вернидуб, Сучимотузок, Крутиус та ін.

Найчастіше героями чарівних казок є чоловічі образи: «Три брати», «Чабанець», «Кирило Кожум’яка», «Іван Побиван», «Козак Мамарига», «Іван - мужичий син». Є і жіночі образи: «Кривенька качечка», «Царівна-жаба».

Соціально-побутові казки відображають дійсні, реалістичні події. У них відсутні чарівні, фантастичні предмети. Головним героям допомагають розум, мудрість, моральна стійкість, добропорядність. Героями соціально-побутових казок є Правда і Кривда, Щастя, Доля, Злидні, Біда, Горе. сироти, наймити, козаки, солдати, дурень, розумний. Це казки «Дівчинка-семилітка», «Мудра дівчинка», «Про дурня Терешка», «Язиката Хвеська», «Кирик», «Попівський наймит», «Правда й кривда» і т. ін.

У соціально-побутових казках переважає тема праці. Так, у казці «Дідова дочка й бабина дочка» дідова дочка одержує нагороду за добре серце, вмілі руки, вона ж бо не цурається ніякої роботи - і яблуньку обчистити, і піч помазати, і собаку від реп'яхів обібрати, і вужів погодувати, а лінива, пихата бабина дочка карається.

Син аж тоді зрозумів ціну червінцеві, коли сам заробив його важким трудом («Ківш лиха»).

Соціально-побутові казки спрямовано на викриття і заперечення несправедливого суспільного ладу, експлуатації людини людиною. Вони допомагають дітям глибше пізнати минуле українського народу, виховують патріотичні почуття, прищеплюють підростаючому поколінню оптимістичні погляди на життя.

Народні казки легко сприймаються дітьми завдяки своєрідним художнім засобам. Це алегоричність, гіперболізація, ретардація, магічність, зачини, кінцівки, повтори.

Алегоричність (перенесення) виступає в олюдненні птахів, звірів, явищ природи. Вітер, сонце, мороз розмовляють по-людськи.

Гіперболізація (перебільшення): Кирило Кожум'яка розриває одночасно дванадцять шкур, а в дідову рукавичку вміщується семеро тварин, від палиці Івана-мужичого сина нагнулись усі дерева та затремтів царський палац.

Ретардація (уповільнення): лисиця тричі вмовляє півня відчинити віконце («Котик і півник»), баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову («Цап та баран»), коза-дереза тричі обманює діда. Це допомагає дітям краще запам'ятати казку.

У казках діють магічні числа 3, 7, 9, 12 (вовк та семеро козенят, дівчинка-семилітка, дванадцять голів).

Народні казки мають доречні зачини: жили-були, де-не-де: колись-то давно; не за нашої пам'яті, мабуть ще й батьків і дідів наших не було на світі; це було давно-предавно; був-не був, та кажуть люди, що був. Вони одразу налаштовують дитину на казковий лад, зосереджують її увагу.

Завершуються казки своєрідними кінцівками. Ось деякі з них: хто не вірить, хай перевірить; от вам казочка, а мені бубликів в'язочка; на вербі дзвінчик, нашій казці кінчик, і я там був, мед-вино пив, хоч у роті не було, а по бороді текло - тим вона в мене й побіліла.

Сприймання та розуміння дітьми українських народних казок залежить від уміння розповідати казку дорослим, від особистості та стилю оповідача. Однією з вимог до розповідача казки є емоційність. А.І.Нікіфоров виділяє три основні види емоційного розповідання казки: театралізація - розігрування та показ казки вихователем (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри); декламування - своєрідна гра інтонацій, слів-повторів, пісень, віршиків; ритмізування - ритміко-речитативна розповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією.

Казки дітям читають, розповідають у супроводі наочності на заняттях з художньої літератури та впродовж дня у вільний від занять час. У ранньому та молодшому віці на початкових етапах навчання дітей української мови вступна бесіда проводиться рідною мовою дітей, а казка розповідається українською в супроводі наочності. Після розповідання казки педагог стимулює дітей повторити окремі образні вирази, слова, повтори українською мовою: вовчику-братику, вовк-панібрат, пан Коцький, коза-дереза. Діти повторюють українською мовою зачини, кінцівки, заучують пісню Колобка, Телесика, Кози-Дерези. При цьому вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою. Наприклад, розповідання української народної казки «Дід та баба» дітям третього року життя.

Вихователь розповідає казку українською мовою в супроводі наочності після того, як діти слухали цю казку російською мовою (варіант російської народної казки). На початку заняття вихователь показує персонажі (дід, баба, курка, яйце) до знайомої казки, діти їх упізнають, називають (російською мовою). Потім вихователь говорить:

«Дети, украинский народ тоже сложил сказку о курочке й золотом яичке. Я вам сейчас расскажу ее на украинском язьіке. Украинская народная сказка «Дід та баба».

- Жили собі дід та баба і була в них курочка ряба. Знесла курочка яєчко (показує діда, бабу, яєчко). Дід бив, бив — не розбив, баба била, била - не розбила (імітує рухи). Мишка бігла, хвостиком зачепила, яєчко покотилося та й розбилося (показує). Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче: - «Не плач. діду, не плач, бабо, знесу вам яйце не просте, а золоте».

Після розповіді вихователь стимулює дітей повторити окремі фрази українською мовою: «дід бив, бив - не розбив, не плач, діду, не плач, бабо» і т. ін.

У старшому дошкільному віці все заняття можна проводити українською мовою. Після розповідання казки проводиться бесіда за ЇЇ змістом у супроводі ілюстрацій, дітей залучають до драматизації знайомих казок. Коли діти знатимуть п'ять-десять українських казок, вихователь може провести тематичні заняття «Подорож у країну казок», «Свято казки», «У нас у гостях казка», «На гостинах у казки».

Наводимо приклад занять з дітьми старшої групи з досвіду роботи «В гостях у казки «Рукавичка»'. Мета: продовження роботи над розвитком розуміння дітьми текстів, сприйнятих на слух; формування вміння ставити запитання і відповідати на них, правильно вимовляти слова. Словник: назви звірів; слова: жити, питати, загубити, пустити, мене, йти (іди). Дидактичний матеріал: набірне полотно «Зимовий ліс», площинні зображення персонажів казки «Рукавичка».

Хід заняття: - Ми з вами знаємо вже багато українських казок. Назвіть їх або їх героїв. Сьогодні ми знову побуваємо у гостинах у казки. Починається вона так: «Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив Дід рукавичку» (промовляє перше речення, супроводжуючи розповідь показом зимового лісу, діда, собачки, рукавички; діти повторюють). Згадали, як називається ця казка?

Вихователь пов'язує на голову хустину, пропонує дітям сісти півколом біля неї, сама сідає на маленький стільчик і починає повільно переповідати «Рукавичку», вдаючи образ кожного персонажа. У ході розповіді казки дещо стишеним голосом пояснює (перекладає) нові слова.

- Які знайомі вам звірі зустрічаються в казці? (Стежить за правильністю вимови під час відповіді: жабка звук [б] не оглушується, вовчик - вимовляється нескладовий звук [у]). Давайте всі разом вимовимо назву кожного звіра так, як у казці: мишка - шкряботушка і т. ін. Хто перший прибіг до рукавички? Що зробила мишка? Що вона сказала?

Далі проводиться рольова гра за мотивами казки, в якій роль ведучої виконує вихователь, діти - звірята - відповідають їй.

На наступному занятті робота над казкою триває: діти повторно слухають її, закінчують речення, початі вихователем, розігрують дійство за допомогою пальчикового театру.

«Свято казки»

Мета: закріпити розуміння дітьми змісту українських казок, активізувати дитяче мовлення назвами казок, піснями, повторами, примовками.

Стіни кімнати чи зали прикрашено дитячими малюнками на теми відомих казок, на поличках - книжки. Свято розпочинається інсценівками за казками «Ріпка», «Івасик-Телесик», діти впізнають персонажів.

Ведучий показує малюнок чи ліплення і пропонує дітям назвати казки і коротко розповісти про хороші вчинки героїв («Гуси-лебеді», «Червона Шапочка», «Колосок»). Далі діти в костюмах персонажів переповідають уривок, інші відгадують, хто це і з якої казки.

З'являється листоноша з телеграмами. Читає їх і пропонує сказати, від кого вони надіслані: «Від баби втік, від діда втік, скоро буду у вас» («Колобок»); «А мишенят і кликати не треба: вони вже сиділи за столом» («Колосок»);

«Мій котику, мій братику! Несе мене лиска за крутії гори, за бистрії води» («Котик і півник»); «Дівчинка бачить: у хаті не прибрано, холодно. Взяла вона віник, підмела хату, прибрала, піч затопила» («Про ледачу і роботящу»); «Ходи, мишко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи» («Ріпка»); «Оленка показала Івасику, як на лопату сісти» («Івасик- Телесик»); «Принесли козенята ножиці і голку з ниткою» («Вовк і семеро козенят»); «Не послухав брат сестричку і напився води з копитця» («Сестриця Оленка і братик Іваночко»).

Демонструються хатка на курячих ніжках, рукавичка, лісове озерце. Треба назвати, хто тут живе. Наступне завдання - сказати, яку пісню співали Коза-Дереза, мати Івасика-Телесика.

Веселий Олівець оголошує результати попереднього конкурсу малюнків, нагороджує переможців книжками.

«Подорож у країну казок»

Мета: закріпити з дітьми зміст вивчених казок; вчити відтворювати його словами самої казки, правильно називати героїв. Формувати вміння відповідати на запитання за змістом казки. Матеріал: лялька Таня, іграшкове кермо, шапочка для водія, елементи костюмів героїв казок «Колобок», «Ріпка», «Котик і Півник».

Хід заняття: Лялька Таня зустрічає дітей і запрошує їх у мандрівку до Країни казок. Діти сідають в «автобус». Водій дає сигнал, «автобус» рушає.

Вихователь оголошує першу зупинку - «Загадочку»: - Ось і перша наша зупинка, вона називається «Загадочка». Тут вам, діти, треба буде відгадати кілька загадок, а потім поїдемо далі. Загадуватиме лялька Таня: «Стрибає прудко, морквинку хрумка».— Виходить дитина-Зайчик.

- Хто це? Що любить їсти зайчик? Почастуємо його (діти частують зайчика морквою, він дякує).

«Прийшла вона із довгим віником на бесіду із нашим півником. Схопила півня на обід та й замела мітлою слід». - Входить дівчинка-Лисичка, наспівуючи: «Ля-ля-ля...»

- А це хто? Як кажуть про лисичку? (вона хитра). «Круглий, свіжий і рум’яний, я тільки що із печі. Втік від діда, втік від баби, втечу й від малечі». - Входить хлопчик-Колобок, діти впізнають його, вітаються з ним.

- Тепер пригадайте: в якій казці зустрічаються ці персонажі? Давайте запросимо їх подорожувати разом з нами (діти ввічливо запрошують гостей сідати в автобус).

Друга зупинка - «Зустріч із Феєю». З'являється казкова Фея: - Я, діти, добра чарівниця Фея і знаю, куди ви їдете, адже Феї знають усе, що діється у світі. Але у Країну казок потрапити нелегко. Вам треба буде подолати ряд перешкод і показати, які ви дружні, сміливі, добрі, розумні.

Ось вам клубочок ниток: куди він покотиться, туди й ідіть.

Діти дякують, Фея зникає. Вихователь з лялькою Танею кидають клубок. Ось і перешкоди на шляху: діти переходять через «болото», перестрибують через «струмок».

Чути спів пташок (у запису). Вихователь запитує дітей:

- Де це ми з вами спинилися? (у лісі) Тут гарно, як у казці. А ось і наша знайома Фея.

Фея вітає дітей у Країні казок і запрошує зустрітися з улюбленими казковими героями. Входять Котик і Півник.

- З якої казки прийшли ці двоє? (з казки «Про Котика і Півника»). Пам'ятаєте: «Зажурився Котик, взяв бандурку й молоток та й пішов співати в Лиски біля хати. Навіщо Котик брав молоток? Що він співав? Кого шукав? (слова казки промовляє одна дитина, інші відповідають на запитання вихователя).

Фея повідомляє дітям, що й інші герої казок хочуть зустрітися з ними, але спочатку треба відгадати, звідки вони: «На городі виростала, сили набирала, а потім і достигла, великою стала. Давайте тоді всіх гукати, що час її із землі рвати» («Ріпка»).

- От і настав час прощатися. Дружба, доброта, сміливість допомогли нам подолати перешкоди й потрапити до Країни казок.

Лялька Таня висловлює задоволення з того, що в неї з'явилися нові друзі - діти з молодшої групи, що побувала з ними на гостинах у героїв улюблених казок. Вихователь запрошує всіх до хороводу дружби. Потім діти прощаються з Феєю, сідають в «автобус» і повертаються до дошкільного закладу.