Вчення С.Ю. Десницького про державу

20. М. Бакунін – теоретик анархізму.

21. Державно – правові погляди Г. Сковороди.

22. П.Орлик та його Конституція 1710р.

23. Політичні ідеї Ф. Прокоповича.

24. Політичні учення М. Драгоманова.

25. Політична концепція М. Грушевський.

26. Т.Г. Шевченко – противник абсолютної монархії.

27. Дж. Остін – засновник юридичного позитивізму.

28. В. Тортейн засновник доктрини технократії.

29. Л. Петражицький – засновник психологічної школи права.

30. В. Парето – автор концепції «змін еліт».

б.). Теми рефератів. Методичні вказівки.

Теми рефератів:

1. Теоретико – методологічні засади «Історії вчень про державу і право», як науки.
2. Міфологічна свідомість на розвиток державно – правової думки в країнах Стародавнього Сходу.
3. Каутілья та Н. Макіавеллі про політику та державність: порівняльний аналіз.
4. Політико – правова думка Стародавнього Китаю.
5. Античні уявлення про державу і право.
6. Справедливість, як категорія правових учень добі Відродження.
7. Співвідношення державної та церковної влади в ученнях середньовічних мислителів.
8. Державно – правові ідеї Римських юристів.
9. Юридична думка Середньовіччя.
10. Свобода совісті у працях М. Лютера, Дж. Локка, Вольтера: порівняльний аналіз.
11. Ж. Руссо – анархіст, соціаліст, демократ?
12. Біблія, як ідейне джерело Реформації.
13. Ідеї громадського суспільства та правової держави в Західно – Європейській філософії.
14. Правова держава в ученнях І. Канта та Г. Гегеля: порівняльний аналіз.
15. Особливості розвитку державно – правової думки доби середньовіччя.
16. Особистість та держава: різні підходи в ученнях нового часу.
17. Зміст та сутність вчення Дж. Локка про поділ влад.
18. Державно – правова думка Н. Макіавеллі.
19. Суспільний договір в ученнях Ж.Ж. Руссо та І. Канта: порівняльний аналіз.
20. Абсолютна монархія: «за» і «проти» у працях мислителів Середньовіччя та нового часу.
21. Вчення про державу і право представників італійського Просвітництва.
22. Державно – правова думка в США періоду боротьби за незалежність.
23. Представницька та безпосередня демократія в політико – правових ученнях Нового та Новітнього часу.
24. Вчення Г. Гегеля про державу та його кримінально – правова теорія.
25. Ш. – Л. Монтескє – автор концепції поділу влади.
26. Ж-Ж. Руссо – засновник договірної теорії держави.
27. Г. Гюго – засновник історичної школи права в Німеччині.
28. Класова теорія держави та права ф. Енгельса.
29. Утопічні ідеї Т. Кампанелла.
30. Марксистське вчення про державу і право.
31. Гарантії свободи особистості в політико – правових ученнях Нового та Новітнього часів.
32. Теорія еліт: від Платона до наших днів.
33. Політико – правові погляди Слов’янофілів.
34. Інформаційне суспільство та технодемократія в політико – правових ученнях сучасності.
35. Політична думка Київської Русі.
36. Програма Кирило – Мифодіївського братства.
37. Державно – правові концепції І. Франка.
38. Форма Української держави в ученнях М. П. Драгоманова, М.С. Грушевського,

В.К. Липинського: порівняльний аналіз.

1. Державно – правові теорії юридичного позитивізму.
2. Сучасні концепції природного права, правової і соціальної держави.

Методичні вказівки

Реферат не є дослівним переказом тексту підручника або навчального посібника, а являє собою одну з форм наукового дослідження на певну тему, творчих досліджень на певну тему, творчо перероблену на основі знайомства зі станом сучасних наукових досліджень (науково – проблемний реферат) або виклад основних положень певних видань чи їх частин (оглядово – інформаційний реферат).

Реферат має бути виконано самостійно. Мета написання реферату полягає у набутті студентом знань з «Історії вчень про державу і право» вміння і навичок працювати з науковою літературою і нормативно – правовими актами, самостійно аналізувати та узагальнювати матеріал, робити і формулювати власні висновки та пропозиції.

За допомогою рефератів студент глибше вивчає найбільш складні проблеми навчальної дисципліни, вчиться правильно оформлювати роботу та докладати результати своєї праці.

Підготовка реферату включає в себе наступні етапи:

- вибір теми;

- підбір і вивчення спеціальної літератури та нормативно – правових актів;

- складання плану реферату;

- оформлення реферату;

- усний виклад реферату.

1.Вибір теми.

Студент самостійно обирає тему для написання реферату із запропонованого переліку. При виборі теми студенту слід керуватися своїми інтересами до певної проблеми, можливості підбору літератури та інше.

2. Підбір і вивчення спеціальної літератури та нормативно – правових актів.

Роботу над рефератом потрібно починати з вивчення стосовно обраної теми відповідного розділу підручника, навчального посібника, конспектів лекції. Після того як загальне уявлення про обрану тему склалося, студенту слід приділити серйозну увагу підбору і вивченню нормативно – правових активів та літератури.

Вивчаючи ту чи іншу наукову працю, студент повинен сприймати її крізь призму тих основних проблем, що їх вирішував автор. Без усвідомлення проблеми неможливо виділити головне й істотне, важко відокремити тезу від аргументів й практично неможливо перебороти формальне ставлення до змісту досліджуваної праці.

3.Складання плану реферату.

Після ознайомлення з літературою та нормативно – правовими актами, студент складає план реферату, в якому конкретизуються питання обраної теми та який включає в себе:

- вступ;

- основну частину(виклад змісту теми);

- висновки;

- список використаної літератури.

Вступ є обов’язковою частиною реферату, в якому стисло обґрунтовується актуальність наукова і практична значимість обраної теми вказується на її місце в структурі курсу «Історія вчень про державу і право» формулюються цілі дослідження.

Основна частина реферату складається з розділів та підрозділів, в яких мають бути послідовно розглянуті всі питання теми. При цьому слід мати на увазі, що кількість розділів та підрозділів не регламентується, але недоцільно їх робити невеликими за обсягом.

Якщо матеріал важко розбити на декілька частин через його тісну змістовну і логічну послідовність, розділ можна не розбивати на підрозділи.

При визначені назв розділів і підрозділів необхідно знати, що назва розділу не може повторювати назву теми роботи, а назва підрозділу повторювати назву розділу.

Заключна частина реферату має містити висновки, в яких формулюються результати дослідження, оцінки проаналізованого матеріалу, пропозиції чи рекомендації з досліджуваної проблематики.

Вступ і висновки реферату разом не повинні перевищувати одну чверть його обсягу.

4.Викладання змісту теми.

Після підбору і вивчення літератури, визначення плану реферату слід приступити до узагальнення та систематизації зібраного матеріалу. Виклад матеріалу повинен бути чітким, логічним та послідовним. Викладати матеріал у рефераті рекомендується у безособовій формі висловлювання (наприклад: «вважаємо», «думаємо» ті інш). Необхідно вживати терміни, властиві історії вчень про державу і право, уникати незрозумілих понять та складних граматичних оборотів. Терміни, окремі слова і словосполучення допускається змінювати прийнятними текстовими скороченнями, значення яких зрозуміле з контексту реферату.

При використанні цитат з літературних та наукових джерел слід пам’ятати, що вони необхідні для підтвердження думки автора реферату, або ж для висловлювання своєї думки на противагу. Занадто зловживати ними не слід.

Студенту доцільно звернути увагу на такі характерні недоліки, які трапляються при написанні реферату і які можуть привести до незадовільної оцінки:

- механічне, дослівне переписування використаної літератури: поверховий, не аргументований виклад основних теоретичних положень;

- невідповідність між змістом роботи та її планом;

- абстрактний виклад теми, відсутність посилань на джерела;

- недбалість і неграмотність викладу.

Отже, основними вимогами до написання реферату є вміння виділяти головні теоретичні питання і роз’яснювати їх на конкретному матеріалі, логічно та послідовно розкривати зміст теми, використовуючи при цьому сучасну юридичну літературу.

Оформлення реферату.

Студент повинен пам’ятати, що через оформлення реферату, його зовнішній вигляд, викладач формує першу думку про зміст матеріалу. Тому кожному студенту необхідно опанувати техніку й етику оформлення наукової праці та дотримуватися стандартних вимог, які висуваються щодо рефератів.

Починається робота з титульного листа, після чого на другій сторінці реферату подається план роботи.

Кожна структурна частина роботи повинна починатися з нової сторінки та мати заголовок, який відповідає плану реферату. Заголовки слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапок в кінці, не підкреслюючи. Якщо реферат виконаний рукописним або машинописним способом, та не менше ніж два інтервали, якщо робота виконана за допомогою комп’ютера.

Розділи слід нумерувати арабськими цифрами без крапок в кінці. Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номеру розділу і порядкового номеру підрозділу, відокремлених крапкою (наприклад – 1.1., 1.2.).

Усі сторінки, починаючи з другої, послідовно нумеруються з проставлянням арабських цифр за загальним правилом у нижньому правому кутку без крапки в кінці. Слід мати на увазі, що першою сторінкою реферату є титульний лист, на якому нумерація сторінки не ставиться, але враховується при нумерації наступної сторінки.

Реферат пишеться чітким, розбірливим почерком, або друкується на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (розмір 210х297) через півтора між строкових інтервали для комп’ютера, з обов’язковим додержанням при цьому такої ширини полів:

зверху і знизу – 20 мм., зліва - 25 – 30 мм., справа – 10 мм. На одній сторінці повинно бути не більше 32 – 40 рядків.

Загальний обсяг реферату не повинен перебільшувати 24 друкованих сторінок тексту через 2 інтервали чи 16 – через 1,5 інтервали.

Робота повинна бути зброшурована та підшита. На останній сторінці ставиться число, місяць та рік виконання роботи, а також підпис виконавця.

Оформлення списку використаної літератури є важливою складовою написання реферату. В список включаються тільки ті джерела, які використовувалися при написанні реферату або на які зроблено посилання в самій роботі. Список літератури в загальний обсяг реферату не включається, але нумерація сторінок продовжується.

При оформленні списку використаної літератури його слід умовно розділити на дві частини: нормативно – правові акти і спеціальна література (нумерація, при цьому залишається наскрізною).

Нормативно – правові акти розміщуються за їх юридичною силою (Конституція, закони, підзаконні нормативні акти – укази Президента, постанови Кабінету Міністрів і таке ін.). Нормативно правові акти однакової юридичної сили розміщуються в хронологічному порядку.

в.). План семінарського заняття (заочна форма навчання)

Питання для обговорення.

1. Огляд на державу і право у країнах Стародавнього світу.
2. Вчення про державу і право Середньовічного суспільства.
3. Державно – правові вчення періоду Просвітництва.
4. Вчення про державу і право Західної Європи (кінець XVIII ст. – почат. XIX ст.).
5. Державно правові думки в Росії та Україні.
6. Вчення утопічного соціалізму.
7. Комуністична державно правова ідеологія.
8. Сучасні концепції природного права, правової і соціальної держави.

(Дивись методичні поради до семінарських занять вечірньої форми навчання).

 

 

г.) Питання для підготовки до іспиту

1. Предмет «Історія вчень про державу і право».
2. Методологічні проблеми «Історії вчень про державу і право».
3. Суспільство, держава і право в навчанні Конфуція.
4. Держава і право доктрини даосизму.
5. Політичні і правові навчання Древньої Індії.
6. Політичні і правові навчання Моїзму.
7. Політичні і правові навчання Єгипту.
8. Легізм – вчення про управління.
9. Вчення Шан Яна про державний устрій та методи державного управління.
10. Вчення Платона про ідеальну державу.
11. Політико – правовий аспект філософії Сократа.
12. Політико – правова думка Стародавньої Греції ІХ – VІ ст. до н.е.
13. Державно – правове вчення Піфагора.
14. Сутність держави і права в поглядах Геракліта.
15. Держава і право в навчанні Аристотеля.
16. Політичне і правове навчання Полібія.
17. Політичне і правове вчення Епікура.
18. Правове вчення Цицерона.
19. Цицерон про сутність, походження та форму держави.
20. Політичне і правове навчання Сенеки.
21. Політико – правові погляди Августіна.
22. Правове вчення Томі Аквінського.
23. Погляди середньовічних юристів на державу і право.
24. Ф. Аквінський про співвідношення світської та духовної влади.
25. Політичний трактат «Слово про закон і благодать» Іларіон (сер. ХІст.).
26. Роль православ’я в становленні державності й права Київської Русі.
27. Політична програма Володимира Мономаха.
28. Політико – правові навчання періоду утворення й розвитку Київської Русі (ХІ – друга пол. ХІІ ст.).
29. Соціальне і державне вчення Івана Златоуста.
30. Політико правове вчення Марсилія Падуанського.
31. Політичні та правові погляди В.Н. Татищева.
32. Учення Н. Макіавеллі про державу, її сутність та форми.
33. Політико – правові ідеї Мартіна Лютера.
34. Учення Ж. Бодена про суверенітет та інші ознаки держави.
35. Вчення про державу і правоГуго Грація.
36. Політичне й правове вчення Т. Гоббса.
37. Політичне і правове вчення Б. Спінози.
38. Джон Локк про природний стан та тріаду прав людини.
39. Критика Дж. Локка патріархальної теорії походження держави.
40. Навчання Вольтера про державу і право.
41. Політичне і правове навчання Ж.-Ж. Руссо.
42. Учення Ш. Л. Монтеськье про розподіл влад у держави.
43. Правова теорія Ч. Беккарія.
44. Політичні і правові погляди федералістів (США). Дж. Адамс, Ал. Гамільтон,

Дж. Медісон.

1. Політичні і правові погляди Т. Джефферсона.
2. Вчення І. Канта про право і державу.
3. Теоретична концепція права Й. Фіхте.
4. Вчення Г. Гегеля про право, державу і громадянське суспільство.
5. Державно – правова концепція Б. Константа.
6. Утилітаристська теорія права І. Бентама.
7. Вчення про державу і право Дж. Мілля.
8. Політико – правові погляди російського просвітителя С. Десницького.
9. Політико – правові навчання І.С. Пресвєтова.
10. Вчення О. Герцена про державу і право.
11. Державно – правові погляди О.Радищева.
12. Політико – правові ідеї П. Пестеля.
13. К. Маркс та Ф. Енгельс про походження і сутність держави і права.
14. Вчення В.І. Леніна про державу та диктатуру пролетаріату.
15. Державно – правові погляди Ф. Прокоповича.
16. Теорія еліти В. Парето.
17. Політичне вчення Л.А. Кропоткіна.
18. Вчення про державу и право Б. Чичеріна.
19. Конституційні проекти М. Муравйова.
20. Вчення про державу й право Н.М. Коркунова.
21. Державно – правові теорії юридичного позитивізму (Дж. Остін, Г. Кельзен).
22. Політична концепція М.С. Грушевського.
23. Вчення М. Костомарова про слов’янську федерацію.
24. Державно – правова доктрина А.М. Курбського (XVIст.).
25. Чиста теорія права Г. Кельзена.
26. Соціалістична утопія Ш. Фур’є та Р. Оуена.
27. Психологічна теорія права Л. Петражинського.
28. Політичні й правові ідеї Т. Шевченко.
29. Конституційний проект М.П. Драгоманова.
30. Суспільно – політичні погляди Г. С. Сковороди.
31. Політичні й правові погляди І. Франка.
32. Вчення про державу й право С. Полоцького (XVIІ ст.).
33. Державно правове навчання М. Щербатова (XVIІ ст.).
34. Правова концепція В. Соловйова (XIХст.).
35. Концепція права П. Новгородцева.
36. Проект державних перетворень М. Сперанського.
37. Політико – правова концепція Станіслава Ореховського – Роксолана (XVIст.).
38. Вчення про державу і право І.Вишневського (XVIст.).
39. Елітистська теорія держави В.К. Липинського.
40. Політичні погляди П. Орлика.
41. Проект державних перетворень Г. Андрузького.
42. Вчення про державу і право Л. Українки.
43. Політичні погляди В. Винниченко.
44. Погляди Ф. Ніцше на державу і право.
45. Політична теорія М. Вебера.
46. Сучасні концепції природного права, правової і соціальної держави.

д.)Основні форми самостійної роботи студентів

- вивчення кожної теми за підручником та навчальним посібником;

- опрацювання лекційного матеріалу;

- доповнення конспекту лекцій теоретичним матеріалом, який студент не встиг записати або зрозуміти на лекції;

- підготовка до семінарських занять за планом;

- підготовка та виконання контрольних робіт з окремих блоків (модулів) тем;

- самостійне вивчення окремих тем та питань за допомогою навчальної літератури, сучасних засобів інформації, матеріалів періодичних видань, законодавчих та інструктивних матеріалів;

- підготовка до іспиту з курсу «Історія вчень про державу і право».

е.) Основні методи контролю самостійної роботи студентів.

- опитування студентів на семінарських заняттях;

- проведення колоквіумів з окремих модулів;

- тестування студентів на семінарських заняттях;

- перевірка виконання домашніх завдань, рефератів з окремих тем курсу, контрольних робіт;

- індивідуальна співбесіда зі студентом на консультаціях;

- проведення контрольних робіт з окремих блоків тем;

- іспит з курсу «Історія вчень про державу і право».

IV. Критерії оцінок

Форми та методи поточного контролю

Поточний контроль здійснюється під час проведення семінарських занять з навчального курсу і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Формами поточного контролю по навчальній дисципліні «Історія вчень про державу і право» є:

- опитування студентів на семінарських заняттях;

- вирішення практичних завдань;

- написання рефератів;

- проведення контрольних робіт.

Критерії оцінювання знань та вмінь студентів під час поточного контролю.

Базою оцінки знань студентів КФ НУ «ОЮА» є рівень засвоєння ними навчального матеріалу, передбаченого програмою навчального курсу.

Будь – який вид роботи студентів оцінюється за чотирибальною системою:

- «відмінно»;

- «добре»;

- «задовільно»,

- «незадовільно».

Відповідь на семінарському занятті

Оцінку «відмінно» отримує студент, який в повному об’ємі розкрив сутність поставленого завдання та вірно відповів на додаткові питання. Знання структури курсу, теми, мікротеми. Ґрунтовні знання першоджерел, літератури, вміння робити узагальнення і висновки, використовуючи додаткову літературу.

Оцінка «добре» ставиться, якщо студент допускав неточності у відповіді, але в цілому адекватно орієнтувався в питання, або якщо відповів не на всі додаткові запитання. Хороші знання структури тексту, висвітлення матеріалу – грамотне і по суті. Знання першоджерел та іншої передбаченої програмою літератури.

Оцінкою «задовільно» оцінюється відповідь, в якій були допущенні грубі помилки та студент не зміг відповісти на додаткові питання. Слабкі знання структури курсу, студент допускає помилкові тлумачення термінів, формулювань. Студент знає лише основний зміст першоджерел і недостатньо володіє знаннями понятійного апарату, нормативно – правового матеріалу, навичками узагальнення і висновків.

Оцінку «незадовільно» отримує студент, який не зміг відповісти на жодне з поставлених запитань і тим самим продемонстрував свою непідготовленість до заняття. Не володіє знаннями з нормативно – правової бази, не може пов’язати даний матеріал зі сучасністю, не знає основного змісту матеріалу першоджерел.

Форми та методи підсумкового контролю.

Підсумковий контроль з навчальної дисципліни «Історія вчень про державу і право» проводиться шляхом складанням студентами іспиту.

До складання іспиту не допускаються ті студенти, які мають не відпрацьовані теми (незадовільна оцінка) та пропуски занять. Для отримання допуску таким студентам необхідно ліквідувати «заборгованість» шляхом написання рефератів або співбесіди з викладачем окремо по кожній пропущеній темі або отриманій «двійці». Тільки за умови відпрацювання всіх «заборгованостей» студент може бути допущений до іспиту.

Студенти, які протягом семестру відвідували всі лекційні та семінарські заняття, активно працювали та отримували переважну більшість відмінних оцінок, мають право на зарахування іспиту «автоматом».

Іспит з навчального курсу «Історія вчень про державу і право» проводиться в усній формі шляхом відповіді студента на поставлені в білеті запитання. Студент має право на підготовку до відповіді протягом 15-20 хвилин з моменту отримання білету.

Відповідь студента на іспиті оцінюється за такими критеріями:

«Відмінно» - повна та глибока відповідь на всі екзаменаційні питання з демонстрацією вміння орієнтуватися в першоджерелах та нормативно – правових актах і вирішувати практичні ситуації, виявлення творчих здібностей у розумінні викладення і використання додаткової літератури. Присутня здатність здійснювати порівняльний аналіз різних теорій, концепцій, підходів та самостійно логічних висновків і узагальнення. Знання історії створення теорій та еволюційних поглядів їх представників.

«Добре» - відповідь на всі запитання, але з певними, несуттєвими, неточностями, знання першоджерел та літератури та вміння застосовується їх до конкретних життєвих ситуацій. Добре знання структури дисципліни, вміння користуватися методами наукового аналізу теорій виникнення держави та права. Відносно відповіді на найвищий бал не зроблено розкриття хоча б одного з питань білету.

«Задовільно» - відсутня відповідь хоча б на одне з екзаменаційних питань або відповідь на питання неточна, з допущенням помилок в розумінні та тлумаченні положень «Історія вчень про державу і право». Відповідь студента спирається на репродуктивне мислення, слабкі знання структури курсу, студент надає помилкове тлумачення термінів та понять.

«Незадовільно» - допущення грубих помилок при відповіді, нездатність орієнтуватися в першоджерелах та літератури, незнання основних, принципових положень «Історія вчень про державу і право», суттєві помилки при відповіді.

V. Рекомендована література.

А.) Основна

1. Демиденко Г.Г. Історія вчень про державу та право. – К.: 2009.

2. Демиденко Г.Г. История учений о праве и государстве. Курс лекций. – К.:2008.

3. Історія вчень про державу та право./ за ред. Деміденко Г.Г. – Харків, 2009.

4. История учений о праве и государстве. Курс лекций. – Х. 2009.

5. Історія вчень про державу та право: Христоматія. – Х..: 2009.

6. История политических и правовых учений. Учебник для вузов/ под редакцией 0.Ф. Лейста. – М.: 2008.

7.Крестовска Н.М., Цвіркун О.Ф. Історія вчень про державу і право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Одиссей» - 2011. – 464 с.

8.Мирошниченко М. Історія вчень про державу та право. Навчальний посібник. – К.: 2010

9.Орленко В.І. Історія вчень про державу та право. Посібник для підготовки до іспитів. – К. 2008

10.Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу та право. Навчальний посібник. – К.: 2009

11.Халин К.С. История политических и правовых учений. Учебник. -– К.: 2007.

12.Шарапова Т.А. История политических и правовых учений. Конспект лекцій. М.:2010

Б.) Додаткова

13. Анталогия мировой правовой мысли в 5-ти т. – М.: Мысль, 1999.