Функції неспецифічних ядер таламусу

До неспецифічних ядер відносять інтраламіпарнІ, центральне, медіанний центр. Багато з них належать до ретикулярної формації. Во­локна ретикулярних нейронів створюють сітку, яка з'єднує між собою різні структури мозку. Більша частина неспецифічних ядер не має прямих зв'язків з корою великих півкуль, а ті, котрі мають (вентральне переднє, ретикуляр­не), надсилають свої волокна дифузно в різні ділянки кори. Сигнали зі спин­ного мозку доходять до цих ядер по палео-спино-таламічному тракту і не­прямо - по спино-ретикулярному. їх роль є модулюючою, тобто регулюю­чою рівень активності всіх коркових ділянок.

Неспецифічні ядра мають зв'язки між собою, з асоціативними й пере­ключаючими ядрами Т, з гіпоталамусом, лімбічними структурами та інши­ми підкорковими утвореннями. Важливо, що неспецифічні ядра Т не прово­дять аферентації певної модальності (звідси їх назва). До них надходять сигнали головним чином з ретикулярної формації стовбура мозку, що пояс­нює їх участь у регуляції загального рівня активності мозку, а також при­четність до змін стану сну на неспання.

Імлульсація, що надходить по неспецифічній висхідній системі таламу­су, підтримує рівень збудливості нейронів кори, необхідний для збереження свідомості. Волокна неспецифічних ядер Т закінчуються в усіх шарах кори.

Спостереження під час хірургічних операцій у людей вказують на пору­шення свідомості при пошкодженні неспецифічних ядер Т. Крім того, неспецифічні ядра Т забезпечують орієнтувальні реакції, що швидко вини­кають і важливі для організації' концентрованої уваги й робочого настрою­вання організму.

Таким чином, таламус здійснює слідуючі функції.

1. Переключення всієї сенсорної аферентації (окрім нюхової), що пря­мує до вищих відділів мозку й забезпечення розпізнавання модальності под­разнення без біологічної оцінки.

2. Опрацювання сенсорної й моторної інформації.

3. Участь у міжцентральних взаємодіях.

4. Регуляція рівня збудливості різних відділів мозку, у тому числі, кори великих півкуль, і звідси -участь у зміні сну і неспання, в організації уваги, робочого настроювання організму.

5. У таламусі є також несенсорні ядра, котрі перемикають імпульси від різних відділів ЦНС на моторну кору в зворотньому напрямку (вентро-латеральне ядро - двобічний зв'язок з мозочком, переднє бокове вент­ральне ядро - для базальних ядер та ін.).

Зв'язки таламусу з корою не є однобічними. Зворотні впливи з кори мозку на таламус обмежують надходження інформації з таламусу до кори. До цього причетна й ретикулярна формація. Завдяки міцній гальмівній сис­темі самого таламусу і низхідним впливам кори створюється своєрідний "вільний коридор" для проходження до кори лише найбільш значимої в да­ний момент інформації.

ГІПОТАЛАМУС

Гіпоталамус (Г) - філогенетично старий відділ проміжного мозку, який відіграє важливу роль у підтриманні сталості внутрішнього середовища й забезпечення інтеграції функцій вегетативної, ендокринної й соматичної си­стем-

У гіпоталамусі виділяють декілька десятків ядер, які топографічно ут­ворюють п'ять груп.

• Преоптична група складається з перивентрикулярного, медіального й латерального преоптичних ядер.

• Передня група включає супрахіазматичне, супраоптичне й пара-вентрикулярне ядра. Аксони нейронів супраоптичного Й паравентрикуляр-ного ядер прямують до задньої долі гіпофіза - нейрогіпофіза.

• Середня група створена вентромедіальним і дорсомедіальним яд­рами.

■ Зовнішня група складається з латерального гіпоталамічного ядра і ядра сірого горба.

• Задня група сформована із заднього гіпоталамічного ядра, пернфорнікального ядра і ядер мамілярного тіла.

Гіпоталамус рясно кровозабезпечується (2600 капілярів/мм2, при тому що для кори тільки 400).

Більшість ядер Г мають нечітко виділені межі і, за малим виключенням (супраоптичне й паравентрикулярне ядра), їх не можна розглядати як цент-риз^зькою локалізацією специфічних функцій. Більш перспективним є поділ Г иаділянки, які володіють певною функціональною специфікою. Наприк­лад, деякі ядра преоптичної й передньої груп об'єднуються в гіпофізо-тропну ділянку, нейрони якої продукують ршізінгфактори (ліберіни) й їнгібіруючі фактори (статний), котрі регулюють діяльність передньої долі гіпофаза - аденогіпофіза.

Середня група ядер формує медіальний Г, де є своєрідні нейрони-дат-ЧИки (хемо-, термо-, осморецептори), які реагують на зміни внутрішнього середовища організму (температуру крові, водно-електролітний склад плаз­ми, вміст гормонів у крові). Через нервові й гуморальні механізми медіальний Г керує діяльністю гіпофіза.

У латеральному Г нервові клітини розташовані дифузно, без організації ядер. Через латеральний Ґ проходять провідникові шляхи (медіальний пу­чок переднього мозку) до верхнього й нижнього відділів стовбура мозку.

Аферентні зв'язки

Через систему волокон дорзального поздовжнього пучка Шютца й маміло-тегментального тракту Г одержує аферентний вхід від середнього мозку. Через ядра таламусу - від кори великих півкуль. Через медіальний пучок переднього мозку - від яімбічної сиситеми. Палідо-гіпоталамічний шлях зв'язує Г з базальними ядрами. У Г є також зв'язки з системою блукаючого й черевного нервів та мозочком (М.В.Йоягухівський, 1984).

Еферентні зв'язки

Головні еферентні зв'язки Г з вегетативними й соматичними ядрами головного й спинного мозку здійснюються через пояісинаптичні шляхи ретикулярної формації стовбура. Ці шляхи доповнюються короткими еферентними трактами, що прямують до мозочка, у таламус, і через його посередництво далі до кори великих півкуль. У" системі мозкового стовбу­ра містяться еферентні волокна від Г до лімбічної кори. Через маміло-тегментальний тракт еферентна імпульсація від Г може досягати серед­нього мозку. Особливо виділяється потужний пучок низхідних волокон від супраоптичного ядра в нейрогіпофіз.

10.1. Регуляція вегетативних функцій

Гіпоталамус є важливим інтегративним центром вегетативних, соматичних і ендокринних функцій, який відповідає за реалізацію склад­них гомеостатичних реакцій і входить в ієрархічно організовану сис­тему відділів головного мозку, які реалізують вісцеральні функції з забезпеченням гомеостазу. Г вважається вищим вегетативним цен­тром, який забезпечує вегетативний компонент поведінкових реакцій.

Системність гомеостатичних реакцій можна проілюструвати на прикладі регуляції гемодинаміки. Відомо, що саморегуляція тонусу судин здійснюється за рахунок функціонування судинного центру довгастого мозку, який пра­цює як слідкуюча система. Цей рівень інтеграції достатній для здійснення простих рефлекторних реакцій у відповідь на інформацію від баро- і механорецепторів судинного русла. Більш складні вазомоторні реакції, пов'язані, наприклад, з терморегуляцією або локомоторними актами, реалізуються за участю Г, який має зв'язок із вазо-кардіальїшм центром і судиноруховими нейронами спинного мозку.

Судинозвужуючий ефект можна одержати при подразненні як задньої, так і передньої ділянок Г. Таким чином, вплив на симпатичні нейрони

Присутній в цих обох ділянках. Клітини, які активують постгангліонарні холінергічні судинорозширюючі нейрони, також досить широко розповсюджені в межах Г.

Разом із тим локальне подразнення однієї й тієї ж ділянки Г може суп­роводжуватися протилежними змінами кровообігу в різних органах у за­лежності від функціональної ситуації. Наприклад, при збільшенні кровообігу в скелетних м'язах під час фізичної роботи можна спостерігати його змен-юення в судинах шкіри й органах черевної порожнини, а після прийому їжі подразнення тієї самої ділянки Г спричиняє збільшення кровопостачання органів черевної порожнини й зменшення в шкірі та скелетних м'язах.

Г має зв'язки з корою головного мозку, яка являє собою найвищий рівень інтеграції. Ці зв'язки забезпечують пристосовні реакції судинної системи в залежності від виду навантаження.

Таким чином, до регуляції вегетативних реакцій за участю Г залучається ціла система центрів, які представлено на всіх рівнях головного мозку. Г є одним з рівнів даної системи, і це багато в чому визначає складність і адап­тивний характер вегетативних реакцій, які він регулює.