Найменування суду, до якого подасться заява про перегляд; 10 страница

8. Якщо суд встановить, що суспільно небезпечне діяння або кримінальне
правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, він постановляє
ухвалу про відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру та
закриває кримінальне провадження.

9. У випадку, якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небез­
печне діяння або кримінальне правопорушення, суд постановляє аналогічне

рішення.

10. Не можна застосовувати примусові заходи медичного характеру до
особи, якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння вона вчинила в
стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін
у стані її здоров'я відпала потреба в застосуванні примусових заходів.

Закриваючи кримінальне провадження, суд має повідомити про це органи охорони здоров'я для взяття такої особи на облік і здійснення необхідного лі­карського нагляду за нею.

11. Якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечно­
го діяння не була встановлена, а так само в разі видужання особи, яка після
вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, кри­
мінальне провадження має бути закрите судом. У цьому випадку після закрит­
тя судом кримінального провадження щодо застосування примусового заходу
медичного характеру прокурор повинен розпочати кримінальне провадження в
загальному порядку.

Стаття514. Продовження, зміна або припинення застосування при­мусових заходів медичного характеру

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових за­
ходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах
територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається

лікування.

2. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного
характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діян­
ня у стані неосудності, видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров'я
відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.

3. Розгляд питання про продовження, зміну чи припинення застосу­
вання примусових заходів медичного характеру здійснюється за поданням
представника медичного закладу (лікаря-психіатра), де тримається дана
особа, у передбаченому статтею 95 Кримінального кодексу України та
статтею 512 цього Кодексу порядку. До подання додається висновок комісії
лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або
припинення застосування таких примусових заходів.

4. Питання про продовження застосування примусового заходу медич­
ного характеру, призначеного судовим рішенням суду іноземної держави
стосовно особи, переданої в Україну в порядку, передбаченому статтями
605-611 цього Кодексу та міжнародними договорами України, вирішується
за результатами судового розгляду.

1. На відміну від покарання, термін застосування примусових заходів ме­дичного характеру наперед не визначається і не обмежується якимось строком.

1038 _______________________________________________________________

Стаття 514 КПК регулює продовження, зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру лише щодо осіб, які вчинили суспіль­но небезпечне діяння в стані неосудності.

Про скасування таких заходів щодо осіб, які після вчинення кримінального правопорушення захворіли на психічну хворобу, див. ст. 515 КПК і коментар до неї.

2. Питання продовження, зміни або припинення застосування примусо­
вих заходів медичного характеру вирішується судом, у межах територіальної
юрисдикції якого застосовується такий захід чи відбувається лікування. Суд за
місцем лікування такої особи вирішує ці питання в тому випадку, коли ухвала
суду виконується поза місцем діяльності суду, який застосував заходи медич­
ного характеру.

3. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного ха­
рактеру може відбутися, якщо особа видужала або коли в результаті змін у стані
її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру
і вона не становить більше небезпеки для суспільства.

4. Приводом до розгляду кримінального провадження відповідно до ч. З
ст. 514 КПК є подання лікаря-психіатра медичного закладу, де тримається ця
особа (ст. 95 КК). Судовий розгляд здійснюється в порядку, передбаченому
ст. 512 КПК. До подання представника медичного закладу додається висновок
комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни
або припинення застосування примусових заходів медичного характеру.

5. У судове засідання викликаються: прокурор, захисник, представник ме­
дичного закладу, представник лікарської комісії, що дала висновок, особа щодо
якої вирішується питання про продовження, зміну або припинення застосуван­
ня примусових заходів медичного характеру (якщо дозволяє стан її здоров'я).

6. На основі медичних і соціальних показників суд вправі змінити при­
мусові заходи медичного характеру і у зв'язку з цим тип психіатричного закла­
ду, перевести особу в психіатричний заклад з менш суворим наглядом. Заміна
більш суворого виду примусового заходу на менш суворий (ч. 1 ст. 94 КК) не
спричинює потребу в поступовому скасуванні цих заходів.

7. Якщо особі судовим рішенням суду іноземної держави призначено за­
стосування примусового заходу медичного характеру і ця особа передана в
Україну в порядку, передбаченому ст.ст. 605-611 КПК, то питання про продо­
вження застосування цього заходу вирішується лише за результатами судового
розгляду в Україні.

Стаття 515. Відновлення кримінального провадження 1. У разі видужання особи, яка після вчинення кримінального пра­вопорушення захворіла на психічну хворобу або в неї настав тимчасовий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий стан психіки, які по­збавляли її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів своєю ухвалою припиняє за­стосування примусових заходів медичного характеру.

----------------------- ■----------------------------------------------------------------------------------------- 1039

2. Постановления ухвали суду про припинення застосування приму­
сових заходів медичного характеру є підставою для проведення досудового
розслідування чи судового провадження.

3. У разі засудження цієї особи до арешту, обмеження волі, тримання
в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи позбавлення волі
час її перебування в медичній установі {враховується у строк відбування
покарання.

4. Якщо на час розгляду питання про відновлення кримінального
провадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної від­
повідальності або прийнято закон, який усуває кримінальну відповідаль­
ність за вчинене кримінальне правопорушення, кримінальне проваджен­
ня підлягає закриттю, якщо особа, щодо якої розглядається питання, не
заперечує проти цього.

 

1. Відповідно до ч. 4 ст. 95 КК у випадку припинення застосування при­
мусових заходів медичного характеру в зв'язку з видужанням особи, яка після
вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу або
в неї настав тимчасовий розлад психічної діяльності чи інший хворобливий
стан психіки, суд на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів виносить про
це свою ухвалу, яка є підставою для проведення досудового розслідування чи
судового провадження.

2. Відповідно до закону особа, яка видужала після примусового лікуван­
ня, може бути притягнута до кримінальної відповідальності і нести покарання,
якщо не закінчилися строки давності.

 

3. Особам, засудженим до одного з видів покарань, перелічених в ч. З
ст. 515 КПК, чи перебування в лікувальній установі зараховується у строк від­
бування покарання (ст. 540 КПК).

4. Якщо під час розгляду питання про відновлення кримінального про­
вадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної відпові­
дальності або прийнято закон, який усуває кримінальну відповідальність, таке
кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо особа, не заперечує проти
цього.

Стаття516. Оскарження ухвали суду

1. Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусо­вих заходів медичного характеру, продовження, зміну, припинення застосу­вання примусових заходів медичного характеру або відмова у цьому може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На ухвалу суду про закриття кримінального провадження щодо за­стосування примусових заходів медичного характеру у такому разі можуть бути внесені заперечення, які викладаються в апеляційній скарзі, що по­дається за наслідками судового розгляду в загальному порядку, передбаче­ному цим Кодексом.

1040________________________________________________________________

 

1. Питання, пов'язані з оскарженням ухвали суду регулюються відповід­
ними главами 31 і 32 КПК (подача апеляцій, розгляд кримінального проваджен­
ня за апеляціями і касаційне провадження).

2. На ухвалу про застосування чи відмову в застосуванні примусового за­
ходу медичного характеру, продовження, зміну або його припинення може бути
подана апеляційна скарга законним представником чи захисником особи, щодо
якої вирішувалося питання про це, протягом тридцяти днів з моменту її про­
голошення. Поряд з особами, які уповноважені подавати скаргу, не згадується
особа, яка хворіє на тяжкий психічний розлад, оскільки в більшості випадків
вона просто фактично не здатна скласти такий документ. Однак якщо така осо­
ба подала скаргу, то вона повинна бути прийнята судом після перевірки її ав­
торства.

3. Заперечення на ухвалу суду про закриття кримінального провадження
щодо застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути ви­
кладені в апеляційній скарзі, яка подається за наслідками судового розгляду
(ст. 392 КПК).

4. Касаційна скарга може бути подана законним представником та захис­
ником особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового
заходу медичного характеру, у строки, передбачені ст. 426 КПК, тобто протягом
трьох місяців з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної ін­
станції.

Глава 40.

Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю

Стаття 517. Охорона державної таємниці під час кримінального провадження

1. Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному
провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю,
проводяться з дотриманням вимог режиму секретності.

2. Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, що станов­
лять державну таємницю.

3. До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що
становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск
до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до кон­
кретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матері­
альних носіїв. Підозрюваний чи обвинувачений бере участь у криміналь­
ному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після
роз'яснення йому вимог статті 28 Закону України «Про державну таємни­
цю» та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення
відомостей, що становлять державну таємницю.

 

4. Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять дер­
жавну таємницю, надається захисникам та законним представникам під­
озрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, пере­
кладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому
розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потре­
бують його під час здійснення своїх прав і обов'язків, передбачених цим
Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального про­
вадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформа­
ції та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового
розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором,
судом.

5. Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціа­
лісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється
робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.

Захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваче­ного забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таєм­ницю.

Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представ­ник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом. Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секрет­ності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка

1042_______________________________________________________________

їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у при­міщенні суду. Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається.

6. Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матері­
алів досудового розслідування, передаються в установленому законом по­
рядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового
розслідування.

7. Здійснення кримінального провадження, яке містить державну
таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім ви­
падків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення
охорони державної таємниці.

1. Як визначено ст. 1 Закону України «Про державну таємницю», дер­
жавною таємницею є вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері
оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та
охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній
безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про
державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою.
Ця ж стаття встановила, що режим секретності - це встановлений згідно з ви­
могами названого Закону та інших виданих відповідно до нього нормативно-
правових актів єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці.
Охороною державної таємниці є комплекс організаційно-правових, інженерно-
технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих
на запобігання розголошенню секретної інформації та втрат її матеріальних
носіїв. У свою чергу, в законі визначено підходи до розуміння понять і за­
гальний зміст організаційно-правових (ст.ст. 18-20 Закону), інженерно-техніч­
них (ст. 35), криптографічних (ст.ст. 1, 35) та оперативно-розшукових заходів
(ст. 36) охорони державної таємниці. Таким чином, положення ч. 1 ст. 517 КПК
визначають необхідність повної і точної реалізації під час досудового розсліду­
вання та судового провадження, які містить відомості, що становлять державну
таємницю, широкого кола заходів, передбачених Законом України «Про дер­
жавну таємницю».

2. Стаття 110 КПК визначила, що процесуальними рішеннями є всі рішен­
ня органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду: постано­
ви, ухвали, вироки, обвинувальні акти. Саме цих документів стосується вимога
ч. 2 ст. 517 КПК стосовно того, що вони не повинні містити відомостей, котрі
становлять державну таємницю. Щодо інших документів кримінального про­
вадження такої жорсткої вимоги немає, однак її також бажано дотримуватися.

3. Положення ч. З ст. 517 КПК про допуск до участі у кримінальному про­
вадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, осіб, які
мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано до­
ступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та

■_________________________________________ 1043

її матеріальних носіїв, базується на загальних вимогах ст.ст. 22-27 Закону Укра­їни «Про державну таємницю». При цьому слід брати до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну таємницю» лише перевірка гро­мадян у зв'язку з їх запланованим допуском до державної таємниці (не вра­ховуючи часу на підготовку необхідних документів), здійснюється органами СБ України у двомісячний строк у порядку, встановленому цим Законом і За­коном України «Про оперативно-розшукову діяльність». Такі строки можуть суттєво утруднити організацію кримінального провадження, у змісті якого є державна таємниця.

Винятком із загальних вимог ст.ст. 22-27 Закону України «Про державну таємницю» стала нова кримінальна процесуальна новела щодо дозволу під­озрюваному чи обвинуваченому брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці. Однак це можливо лише після роз'яснення йому вимог ст. 28 Закону України «Про державну таємницю» та попередження про кримінальну відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці за формою, визначеною додатком 5 до по­станови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. № 1561-12 «Про поря­док організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаці­ях». Частина 3 ст. 23 Закону України «Про державну таємницю» передбачає, що допуск до державної таємниці не надається у разі відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені за­коном обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці. Однак це положення стосується загальних правил оформлення допуску до державної та­ємниці й до порядку надання дозволу підозрюваному чи обвинуваченому брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску не має прямого відношення.

4. При вирішенні питання про надання доступу до матеріалів криміналь­
ного провадження, які містять відомості, що становлять державну таємницю,
захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, по­
терпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секрета­
рю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до держав­
ної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов'язків,
передбачених КПК, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального
провадження, кримінальний процесуальний закон обмежився лише двома фор­
мами з усіх нормативно визначених способів прийняття рішень про надання
доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв - письмо­
вим наказом або письмовим розпорядженням вичерпного кола суб'єктів - ке­
рівника органу досудового розслідування, прокурора, суду.

5. Положення ч. 5 і 6 ст. 517 КПК стосуються окремих аспектів секретного
діловодства як одного з елементів охорони державної таємниці. Ці аспекти від­
носяться не тільки до правил копіювання чи виписування певних відомостей

1044________________ -----------------------------------------------------------------------

із мгП-еріалів, які містять державну таємницю, а також нерозривно пов'язаних з ними правил реєстрації, зберігання, ознайомлення, розмноження, передачі, пересклки, знищення матеріальних носіїв секретної інформації.

У КПК є низка інших статей, при реалізації положень яких у деяких си­туаціях повинні враховуватися загальні вимоги глави 40 КПК. Передусім це може стосуватися випадків доступу осіб до речей і документів, які містять охо-ронювану законом таємницю (ст. 163 КПК), допиту учасників кримінального провадження під час яких оголошуються відомості, що містять державну та­ємницю, проведення таких допитів у режимі відеоконференції (ст. 232 КПК), фіксації ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 252 КПК), використання результатів негласних (розшукових) дій у доказуванні (ст. 256 КПК), повного фіксування судового розгляду технічними засобами (ст. 343 КПК), дослідження документів (ст. 358 КПК), дослідження звуко- і відеоза-писів (ст. 359 КПК) тощо. Окрім цього, приміщення органів досудового слід­ства, прокуратури, судів, у яких здійснюється кримінальне провадження, яке містять відомості, що становлять державну таємницю, повинні відповідати сукупності всіх вимог Державних будівельних норм України ДБН В.2.2-14-2004. Ці норми поширюються на проектування та будівництво нових і рекон­струкцію існуючих приміщень режимно-секретних органів, секретних архівів та бібліотек, секретних бюро (груп), відділів (бюро) технічної документації, спеціальних сховищ секретних документів, а також приміщень, в яких ведуть­ся роботи з секретними документами і в неробочий час зберігаються секретні документи. Вимоги цих норм обов'язкові для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування, які організують і здійснюють проекту­вання, будівництво та реконструкцію режимних приміщень на території Укра­їни. Одночасно відповідно до вимог та у порядку, визначеному ст. 20 Закону України «Про державну таємницю», установи мають право провадити діяль­ність, пов'язану з державною таємницею, лише після надання їм СБ Украї­ни спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею. Невиконання цих вимог унеможливлює правомірну роботу з ма­теріалами, що становлять державну таємницю, і передбачає юридичну відпо­відальність за правопорушення.

6. Проголошення у ч. 7 ст. 517 КПК положення щодо здійснення кримі­нального провадження, яке містить державну таємницю, без обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхід­ністю забезпечення охорони державної таємниці, є інтерпретацією для сфери кримінального провадження державної політики щодо державної таємниці як складової засад внутрішньої та зовнішньої політики України.

Стаття 518. Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю

1. Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної

-------------------------------------------------------------------------------------------- 1045

безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня се­кретності цім інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секрет­ної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійсним і ь-ся посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної гаем-ниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов'язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.

2. Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містить охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.

1. Названі у ч. 1 ст. 518 КПК особливості проведення експертиз з питань державної таємниці у кримінальному провадженні, яке містить державну таєм­ницю, стосуються предмета, об'єктів, суб'єктів та методик проведення таких експертиз. Предметом експертиз з питань державної таємниці є відомості, котрі відносяться чи можуть відноситися до державної таємниці. Об'єктами такої експертизи можуть виступати будь-які матеріальні носії інформації - матері­альні об'єкти, в тому числі фізичні поля, в яких відомості, що становлять або можуть становити державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

Положення ч. 1 ст. 518 КПК стосовно того, що проведення експертиз з пи­тань державної таємниці покладається на посадових осіб, які виконують функ­ції державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері дер­жавної таємниці і що у такому разі на зазначених осіб поширюються обов'язки і права, які КПК передбачено для експертів, полягає в тому, що вони мають усю сукупність прав, обов'язків і несуть встановлену законом кримінальну, ад­міністративну чи дисциплінарну відповідальність; оскільки державні експерти з питань таємниць не є співробітниками судових експертних установ, то ви­ходячи зі змісту ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», вони можуть здійснювати судово-експертну діяльність: на підприємницьких засадах на під­ставі спеціального дозволу (ліцензії, яка видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) або як громадяни за разовими договорами. Дер­жавні експерти з питань таємниць відповідно до Закону України «Про судову експертизу» повинні мати вищу освіту; пройти підготовку в державних спеці­алізованих установах і отримати кваліфікацію експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому законом «Про судову експертизу"; бути атестовані відповідно до їх функцій та у порядку, визначеному наказом міністра юстиції України від 9 серпня 2005 р. № 86/5 «Про затвердження Положення про екс­пертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів».

Частиною 2 ст. 101 КПК встановлено, що у висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідо-мо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання

1046 _______________________________________________________________

поклідених на нього обов'язків. При цьому не визначені суб'єкти та процедура попередження. Досі суб'єктами призначення експертиз цього виду були ви­ключно слідчі. Тому оскільки експертиза з питань державної таємниці завжди проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експер­та, зобов'язаний вручити йому копію постанови про призначення експертизи; роз'яснити обов'язки, права і відповідальність експерта, встановлені КПК; ви­конати інші дії, передбачені КПК України.

2. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судову експертизу» методи­ки проведення судових експертиз підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2008 р. № 595 «Про затвердження Порядку атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз». Це стосується й методик проведення експертиз щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопо­рядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації.

Положення ч. 2 ст. 518 КПК стосовно того, що якщо під час проведен­ня експертизи використовуються методики, технології чи інформація, котрі містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку екс­пертизи ці відомості не зазначаються, виходячи з буквального тлумачення, не стосуються вступної і заключної частини висновку експерта, однак і в них не­доцільно викладати секретну інформацію. Також передбачене ст. 42 КПК право підозрюваного, обвинуваченого брати участь у проведенні процесуальних дій, застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні про­цесуальних дій, в яких вони беруть участь, одержувати копії процесуальних документів тощо повинно під час його реалізації забезпечувати виконання за­гальнодержавних та відомчих нормативних вимог стосовно охорони державної таємниці.

 

Глава 41. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв,