Процедура судового розгляду 8 страница

13. Обвинувальний вирок зі звільненням від відбування покарання ухвалю­
ється: 1) з випробуванням протягом призначеного судом іспитового строку (ст. 75
КК); 2) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи
років (ст. 79 КК); 3) з випробуванням неповнолітніх (ст. 104 КК); 4) у зв'язку із
закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).

14. Обвинувальний вирок зі звільненням від відбування покарання і за­
стосуванням інших заходів, передбачених законом України про кримінальну
відповідальність, ухвалюється у разі заміни більш м'яким покаранням пока­
рання повністю на підставі закону України про амністію або акта помилування
(якщо необхідність застосування закону про амністію або акта про помилуван­
ня з'ясовується під час судового провадження).

17. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухва­люється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це правило випливає з принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК) і озна­чає, що у вироку суд визнає встановленими лише ті факти, які доказані без­перечно і в їх існуванні у суду сумнівів немає, у кримінальному провадженні встановлена об'єктивна істина. Суд не має права ухвалити обвинувальний ви­рок, якщо не спростовані всі доводи захисту про невинуватість обвинувачено­го. Сумніви в доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути шляхом подальшого дослідження доказів, трактуються на користь обвинуваченого, і в цьому разі суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Стаття 374. Зміст вироку

1. Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної

Частин.

2. У вступній частині вироку зазначаються:

1) дата та місце його ухвалення;

2) назва та склад суду, секретар судового засідання;

3) найменування (номер) кримінального провадження;

4) прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його на­
родження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан
та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи;

5) закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає
кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа;

6) сторони кримінального провадження та інші учасники судового
провадження.

3. У мотивувальній частині вироку зазначаються:

1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачен­
ня, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави
для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд від­
кидає докази обвинувачення;

мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються су­дом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд;

2) у разі визнання особи винуватою:

формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазна­ченням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального право­порушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;

статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідаль­ність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений;

докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також моти­ви неврахування окремих доказів;

мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинува­чення необгрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення;

обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання;

мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покаран­ня, застосування примусових заходів медичного характеру при встановле­ні стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому;

підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, за­лишення його без розгляду;

мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються су­дом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

4. У резолютивній частині вироку зазначаються:

1) у разі визнання особи виправданою - прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та його виправдання;

 

рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального

Провадження;

рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили;

рішення шодо речових доказів і документів;

рішення шодо процесуальних витрат;

строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження;

порядок отримання копій вироку та інші відомості;

2) у разі визнання особи винуватою: прізвище, ім'я та по батькові об­винуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому об­винуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кри­мінальну відповідальність;

покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом;

початок строку відбування покарання;

рішення про застосування примусового лікування чи примусових за­ходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі

їх застосування;

рішення про призначення неповнолітньому громадського вихова­теля;

рішення про цивільний позов;

рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень;

рішення щодо речових доказів і документів;

рішення про відшкодування процесуальних витрат;

рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження;

рішення про залік досудового тримання під вартою;

строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскар­ження;

порядок отримання копій вироку та інші відомості.

Якщо особі пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не дове­дені, то у резолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обви­нувачений виправданий, а за якими - засуджений.

Якщо обвинувачений визнається винним, але звільняється від від­бування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відпо­відно до статей 75 - 79, 104 Кримінального кодексу України у резолютив­ній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за за­судженим і проведення з ним виховної роботи.

Коли призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено зако­ном, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України.

 

1. Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної
частин.

2. У вступній частині як обвинувального, так і виправдувального виро­
ку мають бути викладені всі питання, про які зазначено у коментованій стат­
ті, і в тому порядку, в якому вони в ній викладені. Вступна частина вироку
обов'язково починається з посилання на те, що вирок ухвалений іменем Украї­
ни (ч. 1 ст. 371 КПК). Датою ухвалення вироку є день підписання його складом
суду. Якщо суд перебував у нарадчій кімнаті у зв'язку зі складанням вироку
більше одного дня, датою ухвалення вироку вказується день, коли вирок був
підписаний. Місцем ухвалення вироку вважається місто чи інший населений
пункт, в якому був ухвалений вирок у нарадчій кімнаті. Повне офіційне на­
йменування суду вказується у вироку незалежно від того, в якому складі суд
ухвалює вирок, - у складі трьох професійних суддів, двох професійних суддів
та трьох присяжних чи суддею одноособово (ст. 31 КПК). Назва суду - це вка­
зівка на точну назву відповідного суду як ланки судової системи судів загальної
юрисдикції, утвореної згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суд­
дів» від 7 липня 2010 р.

У вступній частині вироку зазначається: у відкритому чи закритому су­довому засіданні розглядалось кримінальне провадження (ст. 27 КПК). Склад суду вказується із зазначенням прізвища та ініціалів суддів, присяжних, а також посади головуючого. Зазначається прізвище та ініціали секретаря судового за­сідання. Щодо особи обвинуваченого, то обов'язково вказуються відомості, на­звані у статті, що коментується (також див. коментар до ст. 348 КПК). До інших відомостей про особу обвинуваченого, що мають значення для кримінального провадження і вказуються у вироку, належать, зокрема, відомості про місце роботи чи навчання, громадянство, участь у бойових діях із захисту Батьків­щини, інвалідність, нагороди тощо. Це - також відомості про різні прізвища, імена та по батькові обвинуваченого, які він мав з метою уникнути викриття у вчиненні злочину; відомості про попередню судимість обвинуваченого із за­значенням коли, яким судом, за яким законом і до якого покарання був засудже­ний; у зв'язку з чим і коли був умовно-достроково звільнений від відбування покарання. Відомості про зняту чи погашену судимість до вступної частини вироку не заносяться (див. п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР «Про виконання судами УРСР законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду УРСР з питань судового питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку» № 5 від 29 червня 1990 p.). Детальні відомості про об­винуваченого, які зазначаються у вироку, виключають можливість виконання вироку щодо іншої особи, яка не засуджена цим вироком, а також мають істотне значення для призначення справедливого покарання.

У вступній частині зазначається закон України про кримінальну відпо­відальність (статті, частини і пункти статтей Кримінального кодексу України та/або закону України про кримінальні проступки), що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Якщо суд вирішив

-------------------------------------------------------------------------------------------- 783

змінити кваліфікацію дій обвинуваченого, то необхідність цього він обґрунто­вує в мотивувальній частині, а закон, за яким обвинуваченого засуджено чи ви­правдано, зазначається в резолютивній частині вироку. Про зміну кваліфікації дій обвинуваченого судом див. коментар до ст. 338 КПК.

3. Про мотивування вироку див. коментар до ст. 370 КПК. У мотивуваль­ній частині виправдувального вироку викладаються: формулювання обвину­вачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним; аналіз і оцінка доказів як тих, що були зібрані на досудовому розслідуванні, так і під час су­дового розгляду; вмотивований висновок суду про те, чому суд відкинув до­кази обвинувачення; підстави для виправдання обвинуваченого (недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа; недоведеність вчинення правопорушення обвинуваченим; недоведеність скла­ду кримінального правопорушення в діянні обвинуваченого; відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 373 КПК); мотиви ухвалення інших рі­шень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд тощо.

Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сум­нів невинуватість виправданого, не допускається.

Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які кваліфіковано різними статтями (пунктами, частинами, статтями) кримінального закону, або у вчиненні кількох кримінальних право­порушень, кваліфікованих однією нормою кримінального закону, а підстави ви­правдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обгрунтувати і викласти висновок про виправдання стосовно кожного епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

4. У мотивувальній частині обвинувального вироку викладається фор­мулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Зміст мотивувальної частини вироку визначається предметом доказування у кримінальному провадженні (див. коментар до ст.ст. 91, 485 КПК), також складом кримінального правопору­шення, що інкримінується обвинуваченому і який визнано доведеним (або не­доведеним) судом. У цій частині суд обґрунтовує рішення, яке буде викладене ним у резолютивній частині вироку, і воно повинно відповідати резолютивній частині. Суд чи суддя, який одноособово здійснює судове провадження, обґрун­товує, пояснює, чому кожне з питань, зазначених у ст. 368 КПК, він вирішив саме так, а не інакше, на яких доказах він грунтує свої міркування і висно­вки, що саме, за його переконанням, яке склалось на основі всебічної, повної й неупередженої оцінки доказів, досліджених в судовому засіданні, доведено, а що залишилось недоведеним. Невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, може стати під-

ставою для скасування або зміни вироку судом апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК).

Суд має проаналізувати фактичні дані, що містяться у показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, висновках експертів та в інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Суд не вправі обмежуватися лише зазначенням прізвищ свідків, потерпілих або назви проведеної експерти­зи тощо. З названих джерел необхідно навести фактичні дані, які стосуються обставини, що доказується. У цій частині вироку суд наводить статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає від­повідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого ви­знається обвинувачений, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.

У мотивувальній частині вироку має бути зазначене ставлення обвинува­ченого до пред'явленого обвинувачення і наведена оцінка доводів, на які він послався на свій захист. Якщо обвинувачений у судовому засіданні змінив свої показання, які давав на досудовому розслідуванні, суд повинен ретельно пере­вірити як ті, так і інші показання, з'ясувати причину зміни показань і в резуль­таті ретельного дослідження дати їм у вироку належну оцінку в сукупності з іншими доказами, що є у матеріалах кримінального провадження.

Суд не може посилатися у вироку на докази, які ним не досліджувалися (див. коментар до ст. 370 КПК), та на матеріали, які були отримані судом протя­гом судового розгляду справи і доступ до них не було надано обвинуваченому, внаслідок чого він був позбавлений можливості дати на них свої пояснення (ч. 6 ст. 333 КПК).

У випадку, якщо у кримінальному провадженні призначалась додаткова або повторна експертиза і у висновках експертів містяться різні висновки з тих самих питань, суд у вироку має навести оцінку щодо кожного висновку в су­купності з іншими доказами у справі і навести мотиви, з яких він погодився з одним висновком і відкинув інші.

Формулюючи свої висновки, суд у вироку не може припускати формулювань, що свідчать про винуватість інших осіб, які не є обвинуваченими у цьому кримі­нальному провадженні. Якщо окремі учасники кримінального правопорушення звільнені від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, у ви­року суду може бути посилання на їх участь у кримінальному правопорушенні і на підстави звільнення, якщо це має значення для встановлення ступеня участі обвинуваченого у кримінальному правопорушенні, кваліфікації його діяння або встановлення інших істотних обставин кримінального провадження.

У разі виділення матеріалів кримінального провадження стосовно одного зі співучасників кримінального правопорушення в окреме провадження суд у вироку вправі послатися на вчинення обвинуваченим кримінального правопо­рушення разом з ними, не вказуючи їхні прізвища.

Вмотивування висновків щодо кваліфікації кримінального правопору­шення полягає у співставленні ознак установленого судом протиправного

-------------------------------------------------------------------------------------------- 785

діяння та ознак кримінального правопорушення, передбаченого законом Укра­їни про кримінальну відповідальність, і в формулюванні висновку про їх від­повідність. Якщо обвинувачений визнається винним у вчиненні кількох кримі­нальних правопорушень, кваліфікованих за різними статтями закону України про кримінальну відповідальність, і обвинувачення у вчиненні деяких кримі­нальних правопорушень не знайшло підтвердження, суд повинен навести вмо­тивування щодо визнання обвинуваченого винним у вчиненні одних криміналь­них правопорушень і виправдання його щодо інших.

Щодо викладу у вироку мотивів зміни обвинувачення, підстав визнання частини обвинувачення необгрунтованою, якщо судом приймалися такі рішен­ня, то, крім іншого, необхідно зазначити, що у випадку, якщо не знайшло під­твердження вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення з числа тих, що кваліфіковані однією статтею закону України про кримінальну відпо­відальність, і це не тягне за собою зміни кваліфікації цього правопорушення, достатньо, щоб у мотивувальній частині вироку суд навів обгрунтування висно­вку стосовно цієї частини обвинувачення. Якщо суд дійшов висновку про те, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він визнав обвинуваченого винуватим, помилково кваліфіковано кількома статтями закону України про кримінальну відповідальність, суду достатньо навести відповідне обгрунтуван­ня у мотивувальній частині вироку та послатися нате, що він виключає помил­ково інкриміновану статтю цього закону.

Про обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, див. ст.ст. 66, 67 КК України.

У мотивувальній частині вироку мають бути зазначені мотиви призначен­ня покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обви­нуваченого, застосування примусового лікування відповідно до ст. 96 КК Укра­їни, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому.

Суд вказує, які конкретні обставини, на його думку, свідчать про ха­рактер і ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, які відомості щодо особи обвинуваченого враховані судом при обранні виду і міри покарання. Мотивуючи покарання, яке обирається обвинуваченому, суд не вправі посилатися у вироку на обтяжуючі обставини, не передбаче­ні законом (див. ст. 67 КК), як і на обставини, що не були підтверджені в судовому засіданні. Зокрема, суд повинен мотивувати обрання покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція закону України про кримінальну відповідальність передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавлен­ням волі. Застосовуючи звільнення обвинуваченого від відбування пока­рання з випробуванням або призначення з передбачених законом підстав покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, або перехід до іншого, більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за це кри­мінальне правопорушення, суд повинен навести відомості про характер і

786 _______.___.------------------------------------------------------------------------------

ступінь суспільної небезпеки та інші обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також про особу обвинуваченого. Призначаючи довічне позбавлення волі, суд наводить у мотивувальній частині вироку вичерпні мотиви, чому він не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (див. ст. 64 КК). Якщо суд відповідно до ст. 96 КК визнав за необхідне застосувати до засудженого примусове лікування (див. коментар до п. 10 ч. 1 ст. 368 КПК), він вказує мотиви такого рішення (посилається на документи лікувальних установ тощо).

У мотивувальній частині вироку (обвинувального і виправдувального) суд наводить підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, за­лишення його без розгляду; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керував­ся суд (про розв'язання цивільного позову див. коментар до ст. 129 КПК), про речові докази (див. коментар до ст. 100 КПК), про інші рішення, які приймають­ся судом, якщо вони потім формулюватимуться у резолютивній частині вироку.

5. Резолютивна частина вироку - заключна частина єдиного документа
суду і вона повинна логічно випливати з попередніх його частин. Невідповід­
ність резолютивної частини вступній і мотивувальній частинам може призвес­
ти до необґрунтованості вироку. Стаття, що коментується, встановлює правила,
за якими у резолютивній частині вироку повинна обов'язково даватися відпо­
відь на всі без винятку питання, які вирішив суд у нарадчій кімнаті під час
ухвалення вироку (див. коментар до ст. 368 КПК) і які обгрунтовані у мотиву­
вальній частині. Резолютивна частина вироку має узгоджуватися з висновками
мотивувальної частини і логічно з неї випливати.

6. Викладення резолютивної частини виправдувального вироку починаєть­
ся із зазначення: прізвища, імені та по батькові обвинуваченого; кримінального
закону, за який він притягався до кримінальної відповідальності; посилання на
те, що його виправдано; підстав виправдання, передбачених законом (про підста­
ви виправдання див. коментар до ч. 1 ст. 373 КПК). У випадку, якщо обвинуваче­
ному інкримінувалось вчинення кількох кримінальних правопорушень, кваліфі­
кованих однією або кількома статтями (пунктами, частинами) закону України про
кримінальну відповідальність, а підстави виправдання стосовно них різні, у ре­
золютивній частині вироку зазначається, за якою з передбачених законом підстав
та у вчиненні яких кримінальних правопорушень обвинуваченого виправдано.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначаються рішен­ня про поновлення у правах, обмежених під час кримінального провадження; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження (глави 10-18 КПК), в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком закон­ної сили. У резолютивній частині повинно бути вказано про скасування цих за­ходів. У цій частині вироку також мають бути зазначені рішення щодо речових доказів і документів (ст. 100 КПК); процесуальних витрат (ст. 126 КПК); строку і порядку набрання вироком законної сили та його оскарження (ст.ст. 393, 395 КПК); порядку отримання копій вироку та інших відомостей (ст. 380 КПК).

------------------------------ --------,—,_________________________________ 787

7. У резолютивній частині обвинувального вироку надається конкретне формулювання з питань: винуватості обвинуваченого; кваліфікації криміналь­ного правопорушення; виду і розміру призначеного покарання; звільнення від покарання; тривалості іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; про цивільний позов, речові докази, судові витрати, запобіжний захід та інші заходи забезпечення кримінального провадження; про порядок і строк оскарження вироку. Питання викладаються у тій послідовності, в якій наведені у статті.

У резолютивній частині обвинувального вироку вказується про визнання обвинуваченого винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Висновок про винуватість підсудного повинен випливати з формулювання і обґрунту­вання у мотивувальній частині вироку. У разі визнання обвинуваченого вину­ватим у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які передбачені різ­ними статтями (частинами, пунктами статті) закону України про кримінальну відповідальність, вказується про визнання обвинуваченого винуватим у вчи­ненні кримінальних правопорушень, передбачених кожною зі статей (частин, пунктів, статей) закону. Якщо обвинувачений визнаний винуватим у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які передбачені різними статтями (час­тинами, пунктами статті) закону України про кримінальну відповідальність, а суд визнав частину обвинувачення недоведеною, він у резолютивній частині вироку повинен вказати, за якими статтями (частинами, пунктами статей) за­кону обвинуваченого виправдано. Висновок суду про призначене покарання стосовного кожного з обвинувачень має бути сформульований так, щоб під час його виконання не виникало сумнівів щодо виду і розміру як основного, так і додаткового покарання.

Якщо обвинуваченого засуджено за вчинення кількох кримінальних пра­вопорушень, передбачених різними статтями (частинами статті, які мають самостійну санкцію) закону України про кримінальну відповідальність, міра покарання, як основна, так і додаткова, має призначатися за кожною статтею (частиною) закону. Після цього необхідно визначити покарання за сукупніс­тю злочинів за правилами ст. 70 КК і за сукупністю вироків - за правилами ст. 71 КК. Призначаючи додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд у резолютивній частині вироку повинен вказати, чи все майно, що особисто належить обвинуваченому, або яка саме його частина підлягає конфіскації, або конкретно перерахувати предмети, що конфіскуються. Якщо суд визнав, що обвинувачений має бути звільнений від відбування покарання у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або внаслідок акта амністії, якщо він повністю усуває покарання за вчинене кримінальне правопорушення, а також внаслідок помилування підсудного, то в резолютивній частині вироку вказується про призначення покарання за від­повідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, а потім зазначається про звільнення засудженого від відбування покарання.

788 ___________________________.-----------------------------------------------------

Якщо суд визнав, що особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною і доцільно звільнити від покарання (див. ст. 285 КПК), то. визнавши цю особу винною, в резолютивній частині вироку суд покарання не призначає і вказує про звільнення обвинуваченого від покарання. У разі звільнення від відбу­вання покарання з випробуванням відповідно до ст.ст. 75-79, 104 КК Украї­ни у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за за­судженим і проведення з ним виховної роботи. Коли призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри пока­рання робиться посилання на ст. 69 КК України.