Порушення права на перехресний допит; 8 страница

4. Журнал судового засідання веде секретар судового засідання. Відповід­ність записів у журналі змісту судового засідання, передбаченого ч. 1 ст. 108 КПК, засвідчує своїм підписом особисто секретар судового засідання. Ніхто інший з учасників судового провадження журнал підписувати не повинен.

Стаття 109. Реєстр матеріалів досудового розслідування

1. Реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим
або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом.

2. Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:

 

1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час до­
судового розслідування, а також час її проведення;

2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового
розслідування;

3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк

Його застосування.

1. Реєстр матеріалів досудового розслідування, який складається слідчим або прокурором як процесуальний документ фіксування кримінального провадження, є інформаційним додатком до обвинувального акта. Реєстр містить формально-довідкові відомості про шлях утворення доказової бази обвинувачення, засоби одержання доказової інформації та забезпечення кримінального провадження. У цьому сенсі він виконує роль своєрідної моделі майбутнього судового розгля-

ду кримінального провадження стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Ре­єстр, будучи достатньо повним довідником матеріалів досудового розслідування, дає можливість суду в судовому засіданні ретельно і повною мірою дослідити, перевірити зібрані під час досудового розслідування докази та постановити об­ґрунтоване рішення. Інформація, яка міститься в реєстрі, є лише відповідально зафіксованим орієнтиром для судового дослідження матеріалів справи і самостій­ного доказового значення не має. Треба мати на увазі, що надання суду яких-не-будь документів, крім обвинувального акта з додатками та реєстром досудового розслідування, до початку судового розгляду заборонено (ч. 4 ст. 291 КПК).

2. Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен відображати хід і проміжні результати досудового розслідування, використані в розслідуванні дже­рела доказів, атому в ньому обов'язково повинні міститися: (а) в хронологічному порядку дані про кожну процесуальну дію, проведену під час досудового розслі­дування - її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок), зо­крема, повідомлення про внесення відомостей, які можуть свідчити про вчинен­ня кримінального правопорушення, до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початок досудового розслідування (ст. 214 КПК), помітка про ознайомлення сторони захисту, потерпілого з матеріалами досудового розслідування до його за­вершення, інформація про кожну проведену слідчу (розшукову) дію та негласну слідчу (розшукову) дію, дані про факт відкриття матеріалів кожною стороною протилежній стороні по закінченні досудового розслідування та письмового під­твердження факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменуван­ня таких матеріалів (ст. 290 КПК). Такі письмові підтвердження повинні окремо від реєстру матеріалів досудового розслідування знаходитись у матеріалах до­судового розслідування; (б) зазначення в певній послідовності про прийняті під час досудового розслідування рішення, зокрема, вручення письмового повідо­млення про підозру, з якого, власне, й починається кримінальне переслідування (цю акцію слід віднести з певною часткою умовності до категорії процесуальних рішень, а не процесуальних дій, оскільки її необхідність формується на встанов­ленні передбачених законом підстав (ст. 276 КПК) і появи рішучого переконання слідчого або прокурора про виявлення особи підозрюваного), постанови слідчо­го, прокурора, ухвали слідчого судді, суду, які містять найменування документа, дату прийняття рішення, предмет урегульованих відносин, наслідки для відпо­відних учасників цієї процесуальної ситуації; (в) всі обставини, пов'язані із за­стосуванням заходів забезпечення кримінального провадження (дата прийняття, строк застосування), які приймаються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Виключний перелік заходів забезпечення кримінального провадження, які при­ймаються під час досудового розслідування, наводиться в ч. 2 ст. 131 КПК.

Стаття 110. Процесуальні рішення

1. Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового роз­слідування, прокурора, слідчого судді, суду.

-------------------------------------------------------------------------------------------- 297

2. Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають
відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 цього Кодексу.

3. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. По­
станова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли
слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

4. Обвинувальний акт с процесуальним рішенням, яким прокурор
висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким
завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відпо­
відати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

5. Постанова слідчого, прокурора складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
місце і час прийняття постанови;

прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови;
мотиви прийняття постанови, їх обгрунтування та посилання на по­
ложення цього Кодексу;

3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
зміст прийнятого процесуального рішення;

місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.

6. Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному
бланку, підписується службовою особою, яка прийняла відповідне проце­
суальне рішення.

7. Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згід­
но із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними
особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

1. В ч. 1 ст. ПО КПК дається вичерпний перелік суб'єктів кримінально­го провадження, які мають право приймати процесуальні рішення. До них на­лежать: а) органи розслідування, передбачені ч. 1 ст. 38 КПК, причому названі серед них органи Державного бюро розслідувань зможуть здійснювати функцію досудового розслідування після визначення їх статусу і процедури діяльності з прийняттям спеціального закону. Крім того, до дня введення в дію положень ч. 1 та 4 ст. 216 КПК (див. п. 1 Перехідних положень) процесуальні рішення при­йматимуть слідчі органів прокуратури; б) прокурор (п. 15 ч. 1 ст. З, ст. 36 КПК), який здійснює свої повноваження і приймає процесуальні рішення в конкрет­ному кримінальному провадженні з його початку до завершення (з деякими пе­редбаченими законом винятками); в) слідчий суддя (п. 18 ч. 1 ст. З КПК), який приймає процесуальні рішення під час досудового розслідування, які забезпечу­ють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні; г) суд (п. 20-23 ч. 1 ст. З, ст.ст. 30, 31 КПК), який

298 __________________________________________.--------------------------- —

и4а«виключне право (і обов'язок) здійснювати правосуддя в кримінальному про­вадженні та приймати для цього відповідні процесуальні рішення.

2. Судові рішення, в яких вирішуються поточні організаційні питання су­
дового розгляду, та питання, пов'язані з регулюванням правових відносин між
учасниками кримінального провадження і між судами різних інстанцій, прийма­
ються у формі ухвали, а рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті,
викладаються у формі вироку. Обвинувальні або виправдувальні вироки поста­
новляються судом першої інстанції (ст. 366 КПК), судом апеляційної інстанції
після скасування повністю чи частково вироку суду першої інстанції (п. З ч. 1
ст. 407 КПК), судом першої або апеляційної інстанцій за наслідками криміналь­
ного провадження за нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 467 КПК). Ухвали
і вироки повинні відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 369, 371-374 КПК.

3. Процесуальні рішення слідчого, прокурора приймаються у формі поста­
нови, яка за змістом та послідовністю викладу повинна відповідати вимогам ч. 5
ст. 110 КПК і письмово (друковано) викладатись на офіційному бланку. Підпису­
ється постанова тим слідчим або прокурором, який її прийняв.

4. Особливим процесуальним рішенням, яким завершується досудове роз­
слідування, є обвинувальний акт прокурора. Призначивши своєю ухвалою су­
довий розгляд на підставі обвинувального акта (ч. 1 ст. 316 КПК), суд цим са­
мим відкриває шлях прокурору до реалізації ним свого конституційного права
(і обов'язку) щодо підтримання державного обвинувачення в суді (п. 1 ст. 121
Конституції України). Велика значимість обвинувального акта як процесуально­
го рішення ставить непересічні вимоги до змісту та процедури його складання і
переліку додатків до нього, передбачених ст. 291 КПК, які слід неухильно й при­
скіпливо виконувати.

5. Всі постанови слідчого і прокурора, які вони приймають в межах своєї
компетенції (відповідно - ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 36 КПК), є обов'язковими для ви­
конання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вони
стосуються. Ця вимога стосується й інших суб'єктів, адже виконувати процесу­
альні рішення прокурора і слідчого зобов'язані органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові осо­
би та інші фізичні особи (ч. 1 ст. 36 та ч. 5 ст. 40 КПК).

Глава 6. Повідомлення

Стаття 111. Поняття повідомлення у кримінальному провадженні

1. Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною
дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідо­
мляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце
проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне
рішення чи здійснену процесуальну дію.

2. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу
вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб
у таких діях не є обов'язковою.

3. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випад­
ках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цьо­
го Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків
неприбуття особи.

1. Термін «повідомлення» у тому сенсі, який вкладається у нього комен­тованою статтею, є новим для кримінального процесу України. У КПК 1960 р. слова «повідомлення» і «повідомляється» вживалися у різних значеннях і влас­не юридичними термінами не були. Так, у ч. 4 ст. 177 мова йшла про наступ­не повідомлення прокурора про проведений обшук та його результати; ст.ст. 215 та 217 містили вказівку на письмове повідомлення про закриття справи та про визнання досудового слідства у справі закінченим; ст. 254 КПК 1960 р. формою повідомлення підсудного про день розгляду справи в суді називала повістку про виклик до суду тощо. Втім, інші процесуальні кодекси України ви­користовують це поняття в аналогічному коментованій статті сенсі, і практика використання повідомлень у цивільному чи адміністративному судочинстві є усталеною. Так, ч. З ст. 74 ЦПК України визначає, що «судові повістки-повідо-млення» надсилаються особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою». Частина 2 ст. 33 КАС України майже дослівно повторює зазначену норму ЦПК. КпАП Укра­їни визначає, що повідомлення про розгляд справи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, здійснюється у формі повістки, а стосовно інших осіб, які беруть участь у провадженні, встановлює, що вони повідомля­ються про день розгляду справи (ст. 2772). При розгляді справи про адміністра­тивне правопорушення апеляційним судом або Верховним Судом України всі особи, які беруть участь у провадженні, повідомляються про дату, час і місце судового засідання, причому неприбуття цих осіб для участі в судовому засі­данні, за загальним правилом, не перешкоджає судовому розгляду справи (ч. 5 ст. 294 та ч. 5 ст. 2978 КпАП відповідно). Новий КПК України більш чітко, ніж інші процесуальні кодекси, розмежовує повідомлення (коли участь особи в процесуальних діях не є обов'язковою) і виклики, які здійснюються у формі

300 ______________________________________________________________

повістки (коли учасник кримінального провадження зобов'язаний прибути для допиту чи участі в іншій процесуальній дії). Таким чином, КПК України зробив суттєвий крок уперед, запровадивши чітку і зрозумілу систему процесуальних дія спрямованих на залучення учасників кримінального провадження до про­ведення процесуальних дій, інформування про прийняте процесуальне рішення чи вже здійснену процесуальну дію.

2. Адресатом повідомлення є лише ті особи - учасники кримінального
провадження - участь яких у вчиненні процесуальної дії, про яку їм повідо­
мляється, не є обов'язковою. Такий підхід відповідає засаді диспозитивності (п.
19 ст. 7 та ст. 26 КПК): сторона кримінального провадження, будучи вільною
у використанні своїх прав, самостійно вирішує, чи брати участь у відповідній
процесуальній дії, виходячи зі своїх власних інтересів. Однак при цьому слід­
чий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити право відповідного
учасника провадження взяти участь у процесуальній дії, вчасно надавши необ­
хідну інформацію про її проведення. Таким чином, ця стаття корелює також зі
ст. 223 «Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій», ч. З якої передбачає,
що слідчий та прокурор мають вживати належних заходів для забезпечення при­
сутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні
інтереси можуть бути обмежені або порушені. Очевидно, що одним із згаданих
заходів слугує повідомлення учасника кримінального провадження з приводу
процесуальної дії, вчинення якої може зачіпати його права та законні інтереси.

3. Повідомлення як процесуальна дія певною мірою слугує забезпеченню
безпосередності дослідження показань, речей і документів (п. 16 ст. 7 та ст.
23 КПК). Безпосередність як засада кримінального провадження, виходячи зі
змісту ст. 23 КПК, стосується лише діяльності суду, але безпосередність участі
суб'єктів кримінального провадження у процесуальних діях є важливою під­
валиною найліпшої практики реалізації судом засади безпосередності дослі­
дження доказів.

4. Коментована стаття не визначає коло осіб, яким направляються пові­
домлення; зазначається лише, що повідомлення здійснюються «у випадках,
передбачених цим Кодексом» і що повідомляються лише ті учасники прова­
дження, участь яких у вчиненні відповідних процесуальних дій (чи прийнят­
ті процесуальних рішень) не є обов'язковою. Виходячи з цього, до таких осіб
необхідно віднести, по-перше, тих учасників, стосовно яких у конкретній нормі
Кодексу міститься пряма вказівка, що їх неявка не перешкоджає вчиненню пев­
ної процесуальної дії (прийняттю процесуального рішення). Так, ч. З ст. 224
КПК передбачає необов'язковість присутності особи, що подала клопотання
про залучення експерта при розгляді цього клопотання. По-друге, такими осо­
бами є ті учасники провадження, щодо яких Кодексом передбачається можли­
вість (але не обов'язковість) участі у певній процесуальній дії, як це зроблено,
наприклад, у ч. З ст. 237: «Для участі в огляді може бути запрошений потерпі­
лий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримі­
нального провадження».

-—__________________________________________________________ 301

5. Слід відрізняти повідомлення у сенсі ст. 111 КПК від інших видів иорі-домлень у кримінальному провадженні, передусім - повідомлення про підого) (глава 22); повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшу­кові) дії (ст. 253).

Стаття 112. Зміст повідомлення

1. У повідомленні повинно бути зазначено:

1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, наймену­
вання суду, який здійснює повідомлення;

2) адреса установи, яка здійснює повідомлення, номер телефону чи
інших засобів зв'язку;

3) ім'я (найменування) особи, яка повідомляється, та її адреса;

4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках яко­
го здійснюється повідомлення;

5) процесуальний статус, в якому перебуває особа, що повідомляється;

6) дата, час та місце проведення процесуальної дії, про яку повідомля­
ється особа;

7) інформація про процесуальну дію (дії), яка буде проведена, або про
здійснену процесуальну дію чи прийняте процесуальне рішення, про які
повідомляється особа;

8) вказівка щодо необов'язковості участі в процесуальній дії та її про­
ведення без участі особи, яка повідомляється, в разі її неприбуття;

9) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив ви­
клик.

 

1. Коментована стаття містить чіткий перелік даних, які мають бути за­
значені у повідомленні. Перелік цих даних лише в одному пункті відрізняється
від тих, що визначаються у главі 11 КПК, яка передбачає порядок здійснення
повідомлень і на яку посилається ч. З ст. 111 КПК. Ця відмінність випливає з
різниці у самій правовій природі повідомлення та виклику: перше стосується
осіб, участь яких у процесуальній дії не є обов'язковою, другий зобов'язує осо­
бу з'явитись для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. Тому п. 8 ст. 112
КПК вимагає явно вказати у повідомленні на необов'язковість участі особи, яка
повідомляється, в процесуальній дії та можливості її проведення без участі осо­
би в разі її відсутності; натомість у п.п. 8-9 ст. 137 КПК зазначаються негативні
для особи наслідки неприбуття за викликом (зокрема, можливість застосування
приводу) із посиланням на відповідні положення закону, а також передбачені
КПК поважні причини, через які особа може не з'явитися за викликом, та на­
гадування про обов'язок заздалегідь повідомити про неможливість появи.

2. Пункт 1 вимагає зазначити у повідомленні прізвище і посаду слідчого,
прокурора і слідчого судді; якщо ж повідомлення здійснює суд, то достатньо
вказати лише назву цього суду. Втім, пункт 9 передбачає, що повідомлення по­
винно містити підпис слідчого, прокурора, слідчого судді або судді, який здій-

302________________________________________________________________

ив виклик. Отже, посадова особа, від якої виходить повідомлення, у будь- разі буде персоніфікована.

3. Пункт 2, окрім адреси установи, що здійснює повідомлення, та номера
телефону, допускає можливість використання інших засобів зв'язку. При цьо­
му законодавець застосував розділовий сполучник «чи», з чого випливає, що у
повідомленні може бути вказано або номер телефону, або інший засіб зв'язку.
Який саме вид зв'язку може скласти альтернативу телефонному - коментова­
на стаття не конкретизує. Виходячи з очевидної мети п. 2 цієї статті, можна
припустити, що під «іншим засобом зв'язку» слід розуміти будь-яку сучасну
комунікаційну технологію, яка дозволяє отримувачу повідомлення оперативно
зв'язатися з відповідальними особами установи, що здійснює повідомлення,
та мати таким чином змогу отримати (уточнити) інформацію, необхідну для
ефективної реалізації права на участь у процесуальній дії (отримання інфор­
мації про здійснену процесуальну дію, прийняте процесуальне рішення). Для
тлумачення цього пункту певний інтерес може становити ст. 135 КПК, у якій
мова йде про порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні. Тут
способи виклику особи до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду визнача­
ються вичерпно: шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою,
електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по теле­
фону або телеграмою.

4. Пункт 3 сформульовано недостатньо чітко: цілком зрозуміло, що «ім'я
особи» означає прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, а «найменування»
стосується юридичної особи, але юридична особа може мати, крім повного на­
йменування, скорочене найменування (ст. 90 ЦК); фізична особа може мати
адресу реєстрації і адресу фактичного проживання, що не співпадають; стосов­
но юридичної особи мова може йти про юридичну адресу та місцезнаходжен­
ня, тобто фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого
проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення
управління і обліку (ст. 93 ЦК). Є ймовірність того, що зазначена розпливча-
тість формулювань часом створюватиме певні ускладнення при застосуванні
цієї норми на практиці. Тому видається доцільним максимально повно, навіть
надлишково, зазначати у повідомлені персональні дані та/або реквізити, що пе­
редбачаються цим пунктом.

Якщо повідомлення адресоване юридичній особі, то, виходячи з букваль­ного прочитання тексту п. З, достатньо вказати лише назву такої особи і не обов'язково зазначати прізвище та/чи посаду її представника. У цьому разі, якщо мова у повідомленні йде про участь у процесуальній дії, юридична осо­ба, в принципі, вправі сама визначати, хто виступатиме від її імені. При цьо­му перевірка повноважень такого представника перед початком процесуальної Дії Кодексом не передбачається. Якщо ж повідомлення стосується прийнятого процесуального рішення чи вже здійсненої процесуальної дії, жодних складно­щів не вбачається: повідомлення має суто інформаційний характер і проходить звичайним шляхом документообігу на підприємстві (в установі, організації).

5. Пункт 7 коментованої статті встановлює, що залежно від мети повідо­млення в ньому має міститись інформація про: а) процесуальну дію (дії), яка буде проведена в майбутньому; або б) вже здійснену процесуальну дію] чи в) вже прийняте процесуальне рішення. Ця норма не конкретизує, яка саме інформація має повідомлятись і в якому обсязі. Цілком очевидно, що стосов­но майбутньої процесуальної дії така інформація може бути мінімальною: \ більшості випадків цілком достатньо назвати процесуальну дію, аби у адреса­та повідомлення склалося адекватне уявлення про бажаність чи небажаність участі в ній. Стосовно вже здійснених процесуальних дій та прийнятих рішень інформація, як правило, повинна бути значно ширшою: отримувач має повідо­млятись не тільки про сам факт здійснення тієї чи іншої процесуальної дії або прийняття процесуального рішення, а й про суть та зміст таких дій чи рішень. У кращому випадку, якщо це можливо, до повідомлення має додаватись копія протоколу процесуальної дії чи копія процесуального рішення.

Глава 7. Процесуальні строки

Стаття 113. Поняття процесуальних строків

1. Процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до
нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких
учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) прийма­
ти процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

2. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час криміналь­
ного провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в
будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним
положенням цього Кодексу.

 

1. Застосовуючи норму-дефініцію, викладену у ч. 1 цієї статті, слід чіт­
ко визначати початковий і кінцевий момент відповідних проміжків часу. У
разі, якщо початковий і кінцевий момент процесуального строку КПК не
визначений, посадові особи органів досудового розслідування, прокурату­
ри і суду мають діяти у строки, котрі є найбільш адекватними у процесу­
альній ситуації, що склалася у кримінальному провадженні, і забезпечують
найшвидше і водночас найповніше використання учасниками провадження
своїх прав.

2. У ч. 2 статті конкретизуються положення норми-принципу, викла­
деної у ч. 1 ст. 28 КПК, щодо розумності строків провадження. Тривалість
процесуальної дії, їхньої сукупності, окремих стадій кримінального про­
вадження і всього провадження загалом може не співпадати із граничними
строками, визначеними відповідними статтями Кодексу. Строки прова­
дження мають бути адекватними конкретній ситуації провадження, тобто
«розумними». Про критерії визначення розумності (адекватності ситуації
провадження) процесуальних строків див. коментар до ч. З ст. 28 КПК.
Але у будь-якому разі розумним слід вважати такий процесуальний строк,
який не перевищує меж граничного, тобто визначеного законом.

3. Верховним Судом України визначено, що відповідно до тлума­
чення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) положень п. 1 ст. 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тривалість
кримінального провадження для цілей цієї статті розпочинається з мо­
менту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого
(за чинним КПК - повідомлення про підозру, - авт.), затримання особи
за підозрою у вчиненні злочину чи допиту її як підозрюваного (навіть
допиту особи як свідка, якщо з протоколу допиту вбачається, що на мо­
мент допиту слідчий уже підозрював допитуваного у причетності до кон­
кретного злочину) залежно від того, яка з указаних подій сталася раніше,
і закінчується винесенням остаточного рішення у кримінальній справі.
При цьому період розгляду кримінальної справи не ділиться на стадії

________________________ 305

__ ;_

йог

досудового слідства та судового розгляду и аналізується з точки зору йот
розумності в цілому¹. /

Обставинами, що визнаються ЄСПЛ як момент висунення обвинувачен­ня, визнаються: арешт особи (Рішення у справі «Вемхофф проти Німеччини»), офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно неї кримінального пе­реслідування (глава 22 КПК, рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії»|. початок досудового слідства проти конкретної особи чи арешт банківських рахунків конкретної особи (рішення у справі «Рінгайзен проти Австрії»).

ЄСПЛ встановив, що особа, викликана як свідок у кримінальній справі, але фактично підозрювана у вчиненні злочину (зокрема, їй було поставлено за­питання під час допиту, що можуть бути використані проти неї як обвинуваль­ні) користується гарантіями ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Сервес проти Франції»).

4. Прокурор, як особа, яка здійснює функцію нагляду за законністю до­судового розслідування у формі процесуального керівництва має право вста­новлювати певні строки у конкретному кримінальному провадженні у межах граничних (максимальних) строків, визначених КПК.

Стаття 114. Встановлення процесуальних строків прокурором, слід­чим суддею, судом

1. Для забезпечення виконання сторонами кримінального прова­
дження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлю­
вати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим
Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кри­
мінального провадження.

2. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею
або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаче­
ного цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для
вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних
рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.