Громадянська лірика. Мотив: боротьба народних мас за світле майбутнє, не­схитна віра в їхню перемогу

Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до менеЧудові очі ті ясні,Сумні,Немов криниці дно студене?Чому уста твої німі?Який докір, яке страждання,Яке несповнене бажанняНа них, мов зарево червоне,Займається і знову тонеУ тьмі? Чого являєшся мені У сні?В житті ти мною згордувала,Моє ти серце надірвала,Із нього визвала одніОті ридання голосні —Пісні.В житті мене ти й знать не знаєш,Ідеш по вулиці — минаєш,Вклонюся — навіть не зирнешІ головою не кивнеш,Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,Як я люблю тебе без тями,Як мучусь довгими ночамиІ як літа вже за літамиСвій біль, свій жаль, свої пісніУ серці здавлюю на дні.О, ні! Являйся, зіронько, меніХоч в сні!В житті мені весь вік тужити —Не жити.Так най те серце, що в турботі,Неначе перла у болоті,Марніє, в'яне, засиха,—Хоч в сні на вид твій оживає,Хоч в жалощах живіше грає.По-людськи вільно віддиха,І того дива золотогоЗазнає, щастя молодого,Бажаного, страшного тогоГріха!

Із збірки «Зів’яле листя». Інтимна лірика. Мотив: нерозділене кохання.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА(Косач Лариса Петрівна) - реалізм

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

 

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать. *

 

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей -

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей. **

 

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

Інтимна (філософська) лірика. Мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.

МИКОЛА ВОРОНИЙ - символізм

«Блакитна Панна»

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ(Кандиба) - символізм

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

Патріотична лірика. Мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.

ЧАРИ НОЧІ

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її, -

Знов молодість не буде!

 

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

 

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе -

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

 

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

 

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

 

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п'яні.

 

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, -

Гори! Життя - єдина мить,

Для смерті ж - вічність ціла.

 

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

 

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.

 

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

 

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі...

Та знай: над нас - боги скупі,

Над нас - глухі й нечулі..."

.......................

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її -

Знов молодість не буде!"

Романс, інтимна лірика. Мотив: захоплення красою життя й красою кохання.

 

ПАВЛО ТИЧИНА

(Символіст. Поет світового масштабу; дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа;хліборобський (селянський) Орфей;бард Центральної Ради.)

Написано під впливом «Блакитна панна»

Арфами, арфами —

золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами —

наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

Стану я, гляну я —

скрізь поточки як дзвіночки, жайворон

як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая,—

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям

вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде