Україна – це я! Україна – це ти! Україна – це ми!

Л унають позивні

Голос за сценою:

Моя Україно! Шляхи неозорі,

Ліси і луги, степи і моря,

Хлібом і сіллю й теплом українським

Вітає гостей всіх брацлавська земля земля!

Х ореографічний колектив танок «Сонце нам сяє!»

Ведучий 1:

Доброго дня шановні друзі! Ми раді вітати всіх, хто завітав сьогодні до нашого коледжу. Ми з вами знаходимося в чудовому куточку нашої області. Брацлавщина. У цьому слові для кожного з нас злилися століття мужності і звитяги, віки з козацькою шаблею в руках і селянським плугом у натомлених долонях

Ведучий 2:

Не передати ані словами, ані фарбами, ані найніжнішою музикою дивовижжя твоєї природи і духовне багатство людей, рідний краю, краю тихоплинного Богу.Тому ми сьогодні хочемо повести щиру і відверту розмову про наш рідний край, про батьківщину, про Україну. Хочемо подарувати вам барвистий букет з позитивних емоцій, гарного настрою та теплих посмішок.

Вед.1:

Що є ріднішим, ніж отчий край, батьківська хата, де ми зросли разом з материнською піснею, бабусиною казкою…

Ведучий 2:

Краю мій коханий, щире твоє слово,

Небо твоє ніжно-голубе,

Рідна Україно, земле колискова,

Обіймаю піснею тебе.,

Краю мій зелений, золото вербове,

Стежко моя, роси голубі!

Мати Україно, сонце чорноброве,

Уклоняюсь піснею тобі.

Соколова Валерія “Місяць на небі, зіроньки сяють”

Ведучий 3:

Ми – українці! Гордо кажу вголос!

Ми – з України! Серце промовля!

Ми – із країни, де так щедро родить колос,

І синь небесна душу ожива

Вед.4:

Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради. Довгої вікової героїчної боротьби за волю.

Вед.3:

Шлях України позначений високими степовими могилами та прекрасними піснями. Пісня, як естафета передає від покоління до покоління історичну правду про свій народ, його стремління і заповіти.

Ободець Євгенія “Лелеки”

Вед.1:

Україна – наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки.

Вед.2:

Древня легенда розповідає, що на світанку нашої Землі Бог оглядав творіння рук своїх, і, натомившись, вирішив перепочити. Земля, де опустились Бог з ангелами, була вельми багатою на сонце, звірів та пташок. А найбільше сподобалися Богові люди того краю. До якої хати не заходив Він зі своїми супутниками, - всюди їх зустрічали хлібом та сіллю. Так сподобалася Богові та місцина, що Він став часто сюди навідуватися зі словами: Рушаймо у край!

Вед.1:

Кажуть, що з того і пішла назва нашої держави – «Україна».

Новікова Дарина “Моя Україно”

Вед.3:

24 роки ми – незалежна держава. Але такого тривожного і разом з тим, героїчного року історія нашої незалежності ще не знала. Кожен сущий громадянин відчув ціну власної самостійності, миру та спокою у воєнні революційні лихоліття.

Вед.4:

Ніхто не здолає твій дух і свободу!

Козацькому роду тримать булаву,

Міцній, Україно для щастя народу

Для вірних нащадків во славу живу!

Вед.3:

Родинонько, наша червона калина,

Як писанки, села у рястах-садах,

Живи Україно, моя Україно,

Хай Бог тобі множить щасливі літа!

Козацька пісня

Вед.1:

Україна! Скільки глибини у цьому слові… Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, все це наша Україна. Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле!

Вед.2:

Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І як небо, як даль солов’їна

Не кінчається Україна.

Вед.1:

З мами починається життя, з мами починається пісня, з мами починається батьківщина.

Вед. 2: Немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і не зімкнутих очей материнських.

Вед.1: Людство існує тільки тому, що існує материнська любов. Такою ж святою любов’ю палають наші серця до неньки - України.

Соколова Валерія “Мамині руки”

Вед.3:

Пам’ять – одна із найцікавіших властивостей людини. Так, як не можна забувати своїх батьків, так не можна забувати свій народ та його історію. Так, як не можна забувати своїх рідних, близьких ні в хвилини радості, ні в години печалі, так не можна забувати землі нашої, бо це першооснова. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо. Людина не може називатися людиною, якщо вона не має ні мови, ні пісні, ні пам’яті, ні землі, ні роду. Пам’ятаймо про це.

Вед.4:

Тривожний лютий та початок весни 2014 року…

У всіх людей своя святиня

Куди не глянь і не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

А ніж земний в пустелі рай.

Нема без кореня рослини,

Нема людей без батьківщини.