Головні принципи координації функціонування ЦНС людини

Діяльність всіх органів і систем організму погоджена. На впливи із зовнішнього та внутрішнього середовища організм реагує як єдине ціле. Об’єднання діяльності різних систем організму в єдине ціле(інтеграція)і погодження, взаємодія, яка веде до пристосування організму до різних умов середовища(координація),пов’язані з діяльністю ЦНС.

Морфологічною основою координаційної діяльності ЦНС є загальний кінцевий шлях. В організмі кількість аферентних нейронів, через які передається збудження в ЦНС, приблизно в 5 разів більша, ніж еферентних(відцентрових)нейронів за таких умов на шляху до одного відцентрового нейрона рухається безліч імпульсів від різних рецепторних зон. Відбувається своєрідне змагання за “загальний кінцевий шлях”. І ЦНС, її функціональний стан в даний момент визначають,який із безлічі нервових імпульсів, що надійшли, заволодіє загальним кінцевим шляхом.

Імпульси збудження, які виникли при подразненні того чи іншого рецептора, надходячи з ЦНС, поширюються на сусідні з нервовим центром ділянки. Це явище дістало назву іррадіації. Іррадіація тим ширша, чим сильніша і триваліша нанесене подразнення.

Вона можлива завдяки численним відросткам у доцентрових і вставних нейронів, які зв’язують різні ділянки нервової системи. Іррадіація добре виражена у дітей, особливо у ранньому віці. Діти дошкільного і молодшого шкільного віку при появі гарні іграшки роззявляють рота, стрибають, сміються від задоволення.

Звичайно, в природних умовах збудження фактично поширюється по ЦНС в певних межах, що дає можливість координувати рефлекторні реакції. В процесі диференціювання подразників іррадіація збудження обмежується гальмуванням. В наслідок цього збудження концентрується в певних групах нейронів, а збудливість сусідніх нейронів падає. це явище дістало назву одночасної негативної індукції.

Концентрацію уваги можна розглядати як ослаблення іррадіації і посилення індукції. Розсіювання уваги в наслідок дії шуму, голосного сміху або розмови є результатом ослаблення індукції, що створює сприятливі умови для іррадіаційного збудження.

В ЦНС спостерігається також явище послідовної індукції,коли в нейронах, які були збуджені, після цього виникає гальмування, і, навпаки, після гальмування в тих же нейронах виникає збудження. Прикладом послідовної індукції є посилена рухова активність школярів під час перерв після тривалого гальмування в руховій області кори головного мозку протягом року. Отже, відпочинок на перерві має бути активним.

Одним із основних принципів координаційної діяльності ЦНС є принцип домінанти, сформульований О.О.Ухтомським (1911). Домінантою називають тимчасово пануючий, головний у даний момент осередок стійкого тривалого збудження. Завдяки цьому явищу при безперервному впливові на організм найрізноманітніших зовнішніх подразників досягається певна вибіркова, пристосувальна діяльність нервової системи.

Під час голоду у відповідних ділянках ЦНС виникає стійкий осередок з підвищеною збудливістю-харчова домінанта. Якщо голодному цуценяті дати хлебтати молоко і одночасно почати подразнювати лапу електричним струмом, то цуценя не відсмикує лапу,а починає хлебтати із ще більшою інтенсивністю. У ситого цуценяти подразнення лапи електричним струмом викликає реакцію відсмикування лапи.

Домінантний осередок збудження має властивість притягувати до себе хвилі збудження, які надходять в інші рецептори, і внаслідок цього посилюватись.

У процесі нервової діяльності одна домінанта змінює іншу. Виникнення в ЦНС сильної домінанти загальмовує раніше викликану домінанту за типом негативної індукції. Чим молодша дитина,тим менш стійка домінанта і тим легше вона гальмується.