Організація і структура державного апарату ЗУНР

Українська національна рада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР - Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким. У складі уряду було 14 міністерств - державних секретарств очолених державними секретарями (внутрішніх справ - Л.Цегельський; зовнішніх справ - В.Панейко; фінансів -К.Левицький; військових справ - Д.Вітовський; юстиції - С.Голубович; тор­гівлі і промислу - Я.Литвинович; земельних справ - С.Баран; шляхів - І.Мирон; пошт і телеграфу - О.Пісецький; праці та суспільної опіки - А.Чернецький; суспільного здоров'я - І.Куровець; освіти - тимчасово О.Барвінський; віроспо­відання - О.Барвінський; публічних робіт - І.Макух). Згодом структура і персо­нальний склад уряду зазнали певних змін. Голова і міністри 10 листопада при-сягнулися на вірність українському народові, державі. Українська національна рада визначила одним з основних завдань уряду вжити всіх необхідних заходів для об'єднання західноукраїнських земель з утвореною на сході Українською соборною державою.Українська національна рада 13 листопада визначила конституційні заса­ди новоствореної української держави, прийнявши "Тимчасовий Основний за­кон". У ньому закріплювалося верховенство і суверенітет народу, який здійс­нюватиме конституційні засади через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорціональною ви­борчою системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни держави, неза­лежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту - Сей­му - вся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді, виконавчої - Державному секретаріатові. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі (згодом тризуб), прапором - синьо-жовтий. Затверджено держав­ну печатку тощо.За розпорядженням Української національної ради 11 листопада на всій території держави належало ліквідувати всі старі органи місцевої влади та управління. Замість них шляхом виборів планувалося утворити нові, ук­раїнські. Зокрема у сільських і містечкових громадах ними мали стати гро­мадські та міські комісари, а їх дорадчими»органами - так звані прибічні ради, а у повітах - повітові комісари та повітові національні ради. Згідно з цим роз­порядженням у перших числах листопада на всій території ЗУНР організовано пройшли вибори до місцевих органів влади й управління. У багатьох населених пунктах відбулися святкові збори і віча, молебні, вуличні походи. Громадськи­ми і повітовими комісарами обирали людей шанованих, заслужених, патріотів рідного краю. Так, у Самборі повітовим комісаром став відомий адвокат, пись­менник А.Чайковський, у Дрогобичі - популярний громадський діяч С.Вітик, у Стрийському повіті - О.Нижанківський - відомий композитор і диригент, у Стоянові - селянин, борець за народні права І.Заремба та ін.

Для охорони громадського порядку в багатьох повітах і громадах обира­ли народну міліцію, у деяких - зберігали, оновивши її склад, жандармерію.

Попередньому персональному складові різних ланок державного апарату, працівникам залізниці, зв'язку, освіти, медицини не чинили жодної національ­ної дискримінації. Поляки, євреї, австрійці могли залишатися на своїх місцях чи отримати будь-яку іншу роботу, якщо присягнули на вірність Українській державі або зобов'язувалися не завдавати їй ніякої шкоди. Підкреслюємо це, щоб категорично заперечити звинувачення на адресу керівництва ЗУНР у "буржуазному націоналізмі", "антинародності" тощо, висунені, зокрема, ра­дянськими дослідниками в часи тоталітарного комуністичного режиму.

Після виборів органів місцевої влади у багатьох повітах відбувалися збо­ри, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нор­мативні акти, обмін досвідом.

Вдосконалювалися структура державного апарату влади й управління, форми та методи його діяльності, правова основа. Так, 15 листопада Ук­раїнська національна рада прийняла закон про доповнення її складу делегатами від більших міст і всіх повітів (Львів - чотири, Чернівці - два, Станіславів - два, •Перемишль і Тернопіль, Дрогобич, Коломия, Стрий, Ярослав, Самбір, Золочів, Бережани, Борислав та від повітів - по одному). Вибори цих делегатів пройшли з 22 по 26 листопада.

Закон "Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки" було видано 16 листопада 1918 р. Згідно з ним залишалося чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям Ук­раїнської держави. З цього приводу радянські дослідники також намагалися всіляко обпаплюжити ЗУНР. Але цілком логічно пояснювали таку обставину дослідники на заході. М.Стахів, наприклад, писав: "Ця постанова була конечна, якщо ЗУНР бажала бути державою з правлінням права. Видати нові... закони у короткім часі було неможливо, отже, мусили залишатися старі..., які підлягали поступовій зміні або заміні". У законі регламентувався порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади й управління. Зазначалося, що на­далі повітових комісарів призначатиме і звільнятиме державний секретар внут­рішніх справ. їм підлягали повітові військові коменданти, коменданти жандар­мерії. Повітові комісари, в свою чергу, призначали громадських і міських комі­сарів. Там, де населення вже обрало комісарів, ці особи підлягали затверджен­ню вищестоячими державними органами. В усіх повітах належало загальними виборами обрати повітові національні ради, а у громадах й містах - громадські та міські ради. Цього ж дня Державний секретаріат у виконання закону видав розпоряд­ження "Про державну адміністрацію". Однак під тиском переважаючих сил во­рога українське військо і державна влада 22 листопада 1918 р. залишили Львів. Державні установи переїхали спочатку до Тернополя, а в перших числах січня 1919 р. - до Станиславова. На засіданні Української раціональної ради 4 січня була створена Пре­зидія ради у складі президента (голови ради) і чотирьох його заступників. Пре­зидентом ради знову обрали Є.Петрушевича, його заступниками - Л.Ба-чинського, С.Вітика, О.Поповича і А.Шмигельського..На цьому ж засіданні створено ще один важливий орган - Виділ Української національної ради. Він складався з Президента ради і дев'яти членів, виконував функції колегіального глави держави. Вважаючи себе органом невиборним, тимчасовим. Українська національ­на рада у березні 1919 р. прийняла закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні - виборчий закон. Однопалатний Сейм повинен був обиратися громадянами на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосу­ванні. Активне виборче право належало громадянам з 21 року, пасивне - з 25. Депутатів (послів) належало обрати згідно з національно-пропорціональною системою. Тобто, за кожною національністю (залежно від кількості) закріп­лювалася певна кількість послів. Це гарантувало всім національним меншинам можливість мати своїх послів у парламенті. Отже, з 226 послів Сейму українці повинні були обрати 160, поляки - 33, євреї - 27, австрійці - шість представ­ників. З цією метою територію держави було поділено на 12 українських ви­борчих округів, п'ять польських і єврейських, один - німецький. Такого демо­кратичного на державному рівні забезпечення прав національних меншин при виборах законодавчих органів не знала, по суті, світова виборча практика не тільки в той час, а й у наші дні.

Змінилася структура і персональний склад уряду. Ще у грудні подав у відставку прем'єр-міністр К.Лсвицький, його замінив С.Голубович. Українська національна рада з метою забезпечення прав та інтересів національних меншин вирішила утворити у складі уряду ще три секретарства - польське, єврейське, німецьке, запропонувавши меншинам обрати своїх представників у ці секре­тарства. Проте через їх небажання дана пропозиція не була реалізована. На по­чатку 1919 р. кількість державних секретарств скоротилася до десяти. Було об'єднано секретарства освіти і віросповідання; шляхів, пошт, телеграфів. Ліквідовано секретаріати праці та суспільної опіки, суспільного здоров'я -замість них утворено відповідні відділи при секретарстві внутрішніх справ.

Формуючи механізм держави, Українська національна рада ще в листо­паді 1918 р. розпорядилась утворити корпус державної жандармерії для охоро­ни громадського порядку, державного та особистого майна, публічної безпеки. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з Голов­ним комендантом (П.Індишевським). На місцях утворювалися окружні та по­вітові команди жандармерії, сільські й міські станиці. До жандармерії прийма­ли добровольців, передусім з військовослужбовців. Чисельний стан жандар­мерії у повітах визначав повітовий комендант за домовленістю з повітовим комісаром. На місцях обиралася і народна міліція. Навесні 1919 р. чисельність державної жандармерії становила близько 1 тис. жандармів і 4 тис. стажистів, 30 офіцерів. Народних міліціонерів налічувалось близько 3 тис. Ось такими не­великими силами підтримувався весь порядок у державі.

Важлива ланка державного механізму будь-якої країни - судові органи. Отже, тимчасово, до прийняття відповідного закону про судоустрій і судочин­ство, у ЗУНР залишалися на своїх місцях попередні судді та працівники канцелярського апарату, тим паче, що чимало З них були українцями. Судді іі тех­нічні працівники присягали на вірність українському народові, державі. Тих, які скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і пере­конаннями, було звільнено. Незабаром Державне секретарство судівництва на чолі з О.Бурачинським розгорнуло активну діяльність, спрямовану на перебу­дову судової системи. Вся територія держави була розділена на судові округи (12) і судові повіти (130). Відповідно належало утворити окружні та повітові суди. їх повинно було обрати (у кількості 144 особи) саме населення. Для на­ціональних меншин знову ж таки встановлювалася квота, щоб вони мали га­рантовану можливість обрати своїх суддів. Отже, належало обрати 102 суддів-українців, 25 - поляків, 17 - євреїв.Окрім цього, на пропозицію Державного секретарства судівництва Ук­раїнська національна рада у лютому прийняла закони "Про скорочення під­готовчої суддівської служби" (тобто стажування - з трьох років до двох); про тимчасове припинення (у зв'язку з умовами військового часу) діяльності суду присяжних; про введення у судочинстві української мови, принципів гласності, змагальності, широкого демократизму, безумовного права звинуваченого на за­хист тощо. Для розгляду кримінальних справ законом Української національ­ної ради 11 лютого тимчасово створено трибунали першої інстанції. Вони діяли в повітах у складі голови і двох членів. Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ мав стати (згідно з законом 15 лютого) Вищий суд, і тре­тьою (останньою) - Найвищий державний суд. До їх обрання функції другої й третьої судової інстанції належали спеціально утвореним Сенатам: "Окремому судовому Сенату другої інстанції" та "Окремому судовому Сенату третьої інстанції". Згідно з розпорядженням Державного секретарства судівництва 8 березня вони були створені при окружному суді у Станиславові. Розпоряд­женням Державного секретарства судівництва були врегульовані розміри оила­ти за судові витрати, судове мито, суми оплат при розгляді судових справ, оп­лата праці покликуваних експертів та ін.

Існувала санкціонована структура та адвокатура. Були створені нота­ріальна служба, державна прокуратура, очолювана Генеральним державним прокурором, військова юстиція.Важливою, якщо не основною, гарантією суверенітету кожної держави є збройні сили. Для ЗУНР ця проблема набула особливої гостроти у зв'язку з не­обхідністю з самого початку боротися проти агресії сусідньої Польщі, потім -Румунії. Вже 1 і 2 листопада Українська національна рада звернулася до всіх вояків і старшин-українців колишньої австро-угорської армії з закликом стати на захист рідного краю. Головну команду українських військ очолив 5 листо­пада отаман Г.Коссак, шефом генерального штабу став отаман С.Горук. На­плив добровольців до українського війська був великий. Населення постачало військо продовольством, взуттям, медикаментами. Проте необхідність ство­рення регулярної армії ставала все очевиднішою. У середині листопада розпо­рядженням Державного секретаріату військових справ територію держави по­ділено на три військові області (Львів, Тернопіль, та Станіслав) і 12 військових округів. Оголошено мобілізацію чоловіків - 1883-1900 рр. народження (ук­раїнців), встановлено текст присяги, проведено облік озброєнь, військового спорядження тощо. Військові команди повітів на чолі з призначеними війсь­ковими комендантами приступили до формування збройних сил ЗУНР - Ук­раїнської Галицької армії (УГА).

У структурі УГА були такі роди військ і служби: піхота, кіннота, арти­лерія, санітарна і ветеринарна служби, військове судівництво, інтедантура, канцелярська служба. Дещо пізніше утворено летунський відділ (його очолив син І.Франка поручник УСС П.Франко), саперний кіш. Окремим наказом Дер­жавного секретарства військових справ організовано духівництво українського війська на чолі з Преподобництвом. Преподобник Микола їжак звернувся до військових духівників: "До Вас, Всі Пан-отці... з окремим закликом до спов­нення обов'язків звертатись не треба. Якщо у Вас серця горіють правдивою любов'ю до України, до сього віками поневоленого українського народу, не Ви, а та любов гаряча буде горіти і діяти. Праці же Вашій хай благословення зішле Предвічна Любов і Пречиста Мати".Були розроблені система звань і відзнак, державна платня тощо. Раз у три місяці уряд затверджував і опубліковував список присвоєння військових звань у війську та жандармерії.На початку 1919 р. була утворена чисельна (понад 120-тисячна) дис­циплінована й патріотична армія. Очолював її Начальний вождь з Генеральним штабом. На цю посаду був запрошений із Наддніпрянської України досвід­чений генерал Михайло Омелянович-Павленко. (У червні 1919 р. його замінив генерал О.Греков. У липні Начальним вождем став генерал М.Тарнавський, а в листопаді - генерал Й.Микитка). Шефом Генерального штабу став полковник Євген Мишковський. У складі УГА було утворено три корпуси. Корпус поді­лявся на чотири піхотні бригади (по 5-6 тис. вояків кожна), бригада - на два полки, полк - на три курені. При кожній бригаді були полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв'язку, допоміжні відділи тощо.Ця армія самовіддано боролася з агресорами й окупантами. Не вистачало озброєння, боєприпасів, лікарів, медикаментів, офіцерських кадрів. Однак не­зважаючи на це, армія й народ чинили ворогам одчайдушний опір. У складі УГА воювали, до речі, не тільки українці, а й австрійці, угорці та інші націо­нальності. У тому числі сформований з добровольців єврейський курінь, у якому налічувалося близько 1200 стрільців. Його командиром був Соломон Ляйнберг.

Таким чином, у короткий термін були сформовані основні ланки держав­ного механізму ЗУНР - центральні та місцеві ергани державної влади й управління, правоохоронні органи, збройні сили. Ось як оцінив цю ситуацію професор історії й політології Иоркського університету в Торонто О.Субтель-ний: "На відміну від східноукраїнських урядів ЗУНР швидко і чітко утворила свій державний апарат... Галичани не займалися поширеними на сході ради­кальними експериментами, а спиралися на старі австрійські моделі... Незва­жаючи на запеклу війну, яку нав'язали західноукраїнській державі, їй вдалося забезпечувати на своїй території стабільність і порядок. Надзвичайно швидке й ефективне створення адміністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідко які з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України. Великою мірою воно стало наслідком схиль­ності галичан до суспільної організованості... Чи не найбільше вражаючим ор­ганізаторським досягненням... стала Галицька армія".