Нагороди часів козацької держави XVI - XVII ст

Перші нагородні знаки Західної Європи – ордени ХIV ст..

В ХIV ст.. у країнах Західної Європи почали запроваджувати поширені тепер нагороди — ордени. Слово «орден» походить від латинського «ordo», що означає «порядок», «організація». Спершу орденами називали спілки ченців, присвячені тому чи іншому святому покровителю. Вони підкорялися статутам, затвердженим папою, та суворій дисципліні. Приклад духовних орденів наслідували войовничі лицарі, котрі присвячували свою зброю церкві. Зрештою, дедалі більшого поширення почали набувати суто світські ордени, що запозичили у духовних та лицарських об’єднань особливе вбрання та ієрархічну структуру. Вони створювалися як придворні організації під патронатом монархів. У такий спосіб короновані особи виділяли та гуртували навколо себе особисто відданих прихильників. Поняття «лицар ордену» або «кавалер ордену» втратили військову специфіку і перетворилися на звичайний жалуваний титул. В одязі для членів того чи іншого ордену часто запроваджували зовнішні відзнаки, що демонстрували належність до нього та певне становище всередині орденської структури. Спершу це були матерчаті нашивки, але згодом з’явилися орденські знаки у вигляді ювелірних виробів із дорогоцінних металів. Звідси поняття «орден», кінець кінцем, остаточно відокремилося від первісного сенсу і стало означати насамперед монаршу чи взагалі державну нагороду.

У середині XIV ст. такі особливості духовно-рицарських орденів, як відданість сюзерену і неухильне дотримання кодексу честі, привернули увагу світських государів Європи. Останні намагалися покласти край феодальній роздробленості своїх королівств і задля цього прагнули спертися на власні рицарські організації.
Нові світські ордени (першим з них став Орден Підв’язки, що й досі існує у Великобританії) являли собою союзи рицарів, очолювані самими королями. Король своєю владою приймав до ордену нових членів: ця принципова відмінність рицарського ордену від духовного містила елемент нагородження. Чисельність членів ордену було суворо обмежено, а кожний рицар міг тоді належати лише до однієї організації. Найстародавнішим з нагородних знаків вважається англійський орден Підв’язки (1348 р.), встановлений королем із династії Плантагенетів Едуардом III (1312–1377) як благородне братерство, що складається з короля і 25 лицарів-компаньйонів. Злагоджена система нагородження виникла в тій же Англії після перемоги військ О. Кромвеля (1599–1658) над шотландцями при Дунбарі, хоча реєстр кавалерів ордена Слона в Данії ведеться ще з 1559 року.

Нагороди часів козацької держави XVI - XVII ст.

У XVI–XVII століттях, за часів козацької держави, не було особистих нагрудних нагород. І тому їх роль виконували предмети бойового призначення — вогнепальна та холодна зброя, одяг, кінська збруя, що вручалися козакам за виявлену особисту хоробрість, спритність і відвагу. Вважалося за особливе досягнення отримати (особисто або на весь військовий підрозділ) козацькі клейноди — гетьманську булаву, бунчук, печатку, хоругви…хоча в 1654 р. 42 тисячі козаків (за деякими даними, понад 70 тисяч) гетьмана України Богдана (Зіновія) Михайловича Хмельницького (1595–1657) удостоєні золотих знаків у чверть червонця, для самого гетьмана виготовлено медаль у 10 червонців (34 грами), для його помічника Івана Остаповича Виговського (?–1664) — у 6, а для сина Юрія Богдановича Хмельницького (1641–1682?) — у 4 (штемпелі карбував Федір Байков).

У 60-х рр. XVIII століття запорожці разом з іншими козаками отримували медалі, як правило, іменні. Їх вручали лише козацькій верхівці. Першим серед запорожців «подаровану» бронзову медаль одержав 1763 року кошовий отаман Григорій Федорів. За мужність і стійкість у російсько-турецькій війні 1763–1774 рр. Катерина ІІ нагородила запорозьку козацьку старшину персональними іменними медалями. Царські нагороди козаки називали «цяцьками».