Його багатий Йосип поховав,

Я хочу так, щоб свята плин прекрасний

Наповнив душу й досягнув небес.

То ж хай не змовкне в краї нашім гасло:

Христос воскрес! воістину воскрес!

2. Чудовий ранок, сонце світить,

Лунає пісня до небес,

Радіють всі, - дорослі, діти

Христос воскрес! Христос воскрес!

Який цей ранок урочистий,

Не стало смутку, смуток щез,

І скрізь летить ця славна вістка:

Христос воскрес! Христос воскрес!

Нехай ця вістка скрізь лунає,

Заснулий світ зворушить весь,

Хай людям всім розповідає:

Христос воскрес! Христос воскрес!

За смерть Христову, за спасіння,

За те, що Він зійшов з небес,

Нехай в це свято воскресіння

Співають всі: Христос воскрес!

Я маленька ще та знаю,

Що Ісус Христос живий,

Я Йому пісні співаю,

Він тепер Спаситель мій.

Не мовчи і ти, мій друже,

Подивись в блакить небес.

Слав Його. Не будь байдужим, бо й для тебе Він воскрес!

4. Страждають в світі люди,

У душах їхніх відчай, а ми Ісуса любим,

Бо добре нам з Ісусом.

В зібранні ми з дитинства

По милості Господній.

За всіх дітей сьогодні

Ми дякуєм Ісусу.

За те, що утішає,

Коли на серці буря

Його любов велика,

Ми дякуєм Ісусу.

За добрих тата й маму,

За світлий день й похмурий,

За воскресіння славне,

Прославимо Ісуса.

Чекає вірних вічність,

Коли закінчим шлях свій.

Там зустріч нерозлучна

Із Господом Ісусом.

У краї вічнім, в небі

Візьмемо арфи, гуслі

І заспіваєм разом:

Осанна, честь Ісусу.

1. Юрба сміялась, плакала, кричала,

Вдивлялась пильно: ось уже ведуть,

В зеніті сонце, спека докучала.

Та хай вже там: потерпим, будь-що-будь.

Це ж так цікаво: вчора під осанну

В’їжджав як цар. А нині – на суді.

Не буде більше цар той самозваний

Нам докучать: «на хрест Його веди!»

Яка ж це гордість – буть комусь суддею!

«На хрест, на смерть, Варраву відпускай!»

… Мовчала совість, заплямована брехнею.

Кричало зло… Чорнів вже небокрай.

Крик юрби переміг, - і повели Ісуса до страти. На місце, де карались всі злодіяння, туди, де закінчували життя багато злочинців світу, на Голгофу! Місце, - звідки починають життя усі грішники світу. Місце, де звершилось спасіння всього людства, місце перемоги над гріхом.

Він йшов шляхом, який називався Віа Долороса. Часто в безсиллі, не чуючи ніг, падав. Кров рясна зрошувала Його слід …

Ведуть Христа… Ведуть Христа

По вулицях Єрусалиму.

Засохли спрагнені уста,

На плечах – знаки від хреста,

Аж кров’ю рани густо вкрились.

Ведуть злі грішники,ведуть

О, де ж їм знати Сина Бога…

Це «віа доло роса» путь –

Чи страху вже нема ні в кого?!

Ведуть жорстоко, о, ганьба –

На кого руку зняв, на кого?!

І крапля крові пресвята

На камінь падає з хреста –

Ведуть розп’ясти. Люди…Бога…

2. Наближалась шоста година дня. На безхмарному небі панувала повна тиша. Тільки бліде обличчя висячого на хресті Ісуса світилося тьмяним світлом… Ні один стогін не вирвався з Його уст… І тільки очі, звернені до неба, неначе чекали підтримки від Всевишнього, - ці чудові очі Спасителя, які дивилися вдалечінь усіх віків, і бачили Свою улюблену вистраждану невісту – Церкву Христа! Вони бачили мене, бачили й тебе, любий друже!

Сонце раптово померкло, захиталась земля і задрижали віковічні скелі Сіону. Розірвалась на двоє завіса в Єрусалимському храмі від верху аж донизу. Повідкривались гроби і повставало багато тіл спочилих святих… Той, чиє народження звіщалось і прославлялось ангелами на небі, чия зростаюча могутність страшила Ірода, Кого голос із неба назвав Своїм улюбленим Сином… Хто силою Своєї могутності втихомирив бурю на Тиверіадському озері… Хто п’ятьма хлібами і двома рибами нагодував п’ять тисяч народу… Той, що зціляв прокажених і повертав їм втрачені сили… Відкривав очі сліпим і виводив мертвих з царства зотління і пороку… Кого, вмиваючи руки перед народом, Пилат визнав ні в чому невинним… Чию смерть признали всі сили розбурханої стихії… Він помер…

А як помер Христос, в саду в печері

Його багатий Йосип поховав,

Там привалив важкі камінні двері,

Щоби Його ніхто не турбував.

Тепер, здається, вже кінець тривогам,

Нема Христа, ніхто не буде вчить…