Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності

Матеріальним субстратом психіки є нервова система та її периферійні органи — рецептори.

Поведінка — це своєрідна активність, прояв життєдіяльності живих істот, завдяки якій вони пристосовуються до свого оточення й задовольняють свої біологічні потреби.

Поведінку тварин вивчають фізіологія та психологія. Фізіологія розкриває її фізіологічні та біохімічні механізми та закономірності, а психологія — психологічні.

Психічні реакції пов’язані з появою у живих організмів чутливості, тобто реакції на нейтральні, індиферентні для організму подразнення. Такі реакції можна спостерігати в експериментальних умовах у деяких видів найпростіших. Експериментально доведено, що в інфузорій (парамецій) можна викликати реакцію на індиферентні для них подразники (світло), поєднуючи їх з важливими для життя подразниками (температурою).

У найпростіших є своєрідні механізми пристосування до оточення як засіб забезпечення життя. Ці механізми у процесі еволюції поступово під впливом ускладнених умов життя перетворилися у багатоклітинних організмів на нервову систему та рецептори. Морфологічні та фізіологічні явища, форма та функція в цьому перетворенні відбуваються в єдності, взаємозумовлюються.

Механізми регуляції поведінки живих істот та їхня функція філогенетично у процесі пристосувальної діяльності закріпилися в організмах і передаються спадково наступним генераціям, забезпечуючи їм пристосування до умов життя в їхній онтогенетичній життєдіяльності.

Розрізняють такі основні етапи розвитку нервової системи як механізму поведінки та психічної діяльності:

· дифузна;

· ганглієва (вузлова і ланцюгова);

· трубчаста.

Дифузна, або сіткоподібна, нервова система — це елементарна форма нервової системи, властива таким багатоклітинним живим істотам, як медуза, актинія, морська зірка. З появою дифузної нервової системи провідність збудження набагато прискорюється, досягаючи 0,5 метра за секунду; на противагу цьому швидкість провідності збудження по протоплазмі, що властиво найпростішим, які не мають нервової системи, становить лише 1–2 мікрони за секунду. Прискорення провідності збудження при дифузній нервовій системі дає живим істотам, яким властива така нервова система, можливість набагато швидше здійснювати пристосувальні реакції. Проте можливості дифузної нервової системи обмежені: на цьому етапі розвитку нервової системи ще немає постійного головного кінця, нервового центру, який би зосереджував одержану інформацію й керував нею, створював програму диференційованої поведінки, що властиво організмам на вищому, ганглієвому етапі розвитку нервової системи.

Ганглієва нервова система виникла через значне ускладнення умов життя. З’явилася потреба у централізованих апаратах для опрацю вання інформації та регуляції рухів. Таким апаратом стали нервові вузли, ганглії, які почали зосереджувати збудження, що виникли в об’єднаних нервовим вузлом нервових волокнах, і спрямовувати рухи — відповіді на ці збудження. Вузлова нервова система — перший етап централізації нервових процесів; її можна спостерігати у нижчих видів хробаків.

Вищим етапом вузлової нервової системи є ланцюгова, коли в організмі виникають об’єднані в ланцюги вузли, або ганглії, серед яких головний зосереджує збудження, перероблює їх і регулює рухи окремих частин організму.

Мозок і психіка

Спинний мозок розташований усередині хребетного стовпа і є товстим шнуром, що складається з нервової тканини. Поперечний розріз спинного мозку показує, що по краях його знаходиться біла речовина, а всередині – сіра речовина.

У спинному мозку розташовані центри цілого ряду природжених безумовних рефлексів. Він регулює мускульні рухи людського тіла і кінцівок, а також роботу внутрішніх органів.

У спинному мозку знаходяться провідні шляхи, що складаються з пучків нервових волокон. По провідних шляхах збудження передається від периферичних нервових закінчень в головний мозок і з головного мозку до периферії – до м'язів, шкіри, внутрішніх органів.

Головний мозок знаходиться в кістковій черепній коробці, що надійно захищає його від пошкоджень. Мозок знаходиться у внутрішньому рідкому середовищі, що омиває його нейрони. Вага мозку людей коливається в значних межах (від 1 до 2 кг). В середньому у чоловіків досягає 1375 р. у жінок 1245 р., у новонародженого складає 330-340 р. Чи впливає маса мозку на обдарованість людей? Деякі учені схильні визначати обдарованість рас і окремих людей по масі мозку. Расисти намагалися «науково» довести перевагу «вищої» раси по масі і формі черепа. Але їх висновки не витримали критики. Маса мозку видатних людей різко ухилялися від середнього. У И.С. Тургенева-2012г., у І.П. Павлова- 1653г., У Д.И. Менделєєва-1571. Відомо також і те, що у деяких розумово відсталих людей може бути дуже важкий мозок. У одного недоумкуватого хлопчика маса мозку досягала 2400г. Тому правильно вважати, що розвиток мозку йде не за рахунок збільшення маси і кількості нервових клітин, а за рахунок ускладнення зв'язків між ними. Маса мозку деяких геніїв людства не перевищувала норми. Проте їх пірамідальні клітки кори мозку були дуже великі і сильно розгалужені. Сильно розвинені і кровоносні судини мозку, живлячі клітки. Ці особливості пов'язані з багатогранною розумовою діяльністю.

Головний мозок людини не є суцільною масою. Він складається з ряду відділів, пов'язаних один з одним. Нижній його відділ називається довгастим мозком, який сполучає спинний мозок з головним. Над довгастим мозком знаходяться середній мозок, мозочок, ще вище – проміжний мозок. Всі ці відділи зверху покриті великими півкулями.

Довгастий мозок виконує важливу роль в життєдіяльності організму. У ньому розташовані центри, регулюючі дихання, серцево-судинну діяльність, діяльність органів травлення. Тому не тільки видалення, а навіть пошкодження довгастого мозку закінчується смертю. Довгастий мозок і міст виконують дві функції – рефлекторну і провідникову.

До заднього мозку відносяться міст і мозочок. Мозочок регулює рівновагу і забезпечує координацію довільних рухів. При порушенні роботи або захворюванні мозочка тварина, наприклад, не може стояти і виробляє безперервні рухи головою, тулубом і кінцівками; не може координувати руху кінцівок.

При видаленні половини мозочка порушуються рухові функції на стороні операції. Це пояснюється тим, що провідні шляхи мозочка або не перехрещуються зовсім, або перехрещуються 2 рази.

Середній мозок виконує важливу роль в регуляції м'язового тонусу і здійсненні настановних і випрямних рефлексів, завдяки яким можливі стояння і ходьба.

Проміжний мозок має велике значення в інстинктивних і емоційних проявах людини. Тут же знаходяться центри обміну речовин в організмі, центри терморегуляції тіла. Порушення діяльності вказаних центрів приводить до розладу роботи органів чуття.

Проміжний мозок До нього відносяться таламус, метаталамус і гіпоталамус. Таламус сортує сигнали і контролює автоматичні рухи. У людини таламус виконує істотну роль в емоційній поведінці, що характеризується своєрідною мімікою, жестами і зрушеннями функцій внутрішніх органів. При емоційних реакціях підвищується артеріальний тиск, частішають пульс, дихання, розширяються зіниці. Мімічна реакція людини є природженою. Якщо полоскотати ніс плоду 5 – 6 міс., то можна бачити типову гримасу незадоволення (П. ДО. Анохин). У тварин при роздратуванні таламуса виникають рухові і больові реакції: виск, бурчання. У клініці симптомами поразки таламуса є сильний головний біль, розлади сну. порушення чутливості (підвищення або пониження), рухів, їх точності, відповідності, виникнення насильницьких мимовільних рухів.

У метаталамусі розташовані ядра, що є рефлекторними центрами зору і слуху.

Гіпоталамус, відповідає за роботу центрів голоду, спрага, а також сон, температуру тіла і статеву поведінку. Поряд з ним знаходиться гіпофіз – залоза, регулююча зростання організму.

Ретикулярна формація. Між гіпоталамусом і середнім мозком знаходиться ретикулярна формація, регулятор активності мозку. Саме ретикулярна формація виділяє так звані медіатори, тобто мозкові гормони, що активують або, навпаки, знижують активність мозку. Між підкіркою і таламусом знаходиться лімбічеська формація – утворення, що відповідає за емоції і пов'язані з ними реакції

Всі відділи мозку взаємозв'язані між собою і є єдиною цільною системою. Проте в їх діяльності спостерігається строга ієрархія, тобто підпорядкування нижчих відділів мозку вищим відділам, над якими домінують великі півкулі.

Кора великих півкуль мозку. У корі налічується близько 14 мільярдів нейронів різного розміру, форми і будови. Складають 6 шарів, що розрізняються по своїх функціях. Завдяки своїм відросткам і синапсам клітки кора вступає в численні контакти один з одним. Кожен нейрон може мати в середньому близько 5 тис. контактів з іншими нейронами. Тому кора є єдиним, злагоджено діючим цілим.

У корі обох півкуль головного мозку розрізняють чотири частини: лобову, потиличну, тім'яну і скроневу. Лобові частки, виконують найважливішу роль в організації цілеспрямованої діяльності, підпорядкуванні її стійким намірам, спонукальним причинам (мотивам). При поразці лобових часток цілеспрямована осмислена поведінка стає неможливою, будь-яка випадкова відволікаюча обставина спонукає до невиправданої поведінки. Решта часток відає прийомом, переробкою і зберіганням інформації, що поступає від органів чуття. У потиличній частці знаходяться центри зору, в скроневій – центри слуху і нюху, в тім'яній – центри шкірних відчуттів (тепла, холоду, тиску).