Нівелювання ріки. Зйомка живого перерізу ріки

Живий переріз ріки виконується так: в середній частині ділянки встановлюється тимчасовий водомірний пост для стеження за змінами рівня води в річці. З цією метою поблизу берега забивають міцний кіл з таким розрахунком, щоб він не опинився на суші при зміні рівня води. До кола прикріплюють водомірну рейку, яка має сантиметрові поділки і підписи десятків сантиметрів. Нуль рейки повинен бути нижче рівня води. Вимір глибини по гідростворам для визначення рельєфу дна ріки зазвичай проводять з човна метр штоком або лотом. Вертикальні лінії гідроствора, по яких проводиться вимірювання глибин, називаються вертикалями. Відстань між ними беруть від 5 до 20м. положення вертикалей в створі можна відмітити одним із таких способів.

При невеликій ширині річки (менше 100м) в гідростворі натягують канат або трос, який має кольорові пов’язки в тих місцях, в яких потрібно зробити вимірювання. Відстань між пов’язками заздалегідь вимірюють на березі. При значній ширині річки що знаходиться в гідростворі лодка в момент вимірювання засікають теодолітом, вимірюють кут між магістраллю АТ і напрямком на лодку з вершини магістралі Т. під час камеральних робіт за транспортиром будують виміряні кути і при перетині сторін їх з гідроствором получають місце знаходження вимірних точок.

Дані вимірювання глибини записують в журнал, який знаходиться в лодці, а результати вимірювань для визначення положення вертикалей заносять в журнал, що знаходиться на березі.

Перед початком вимірювань глибин кожного гідроствора виконують відрахунок по рейці водомірного поста.

2.6.Побудова поздовжнього профілю

Поздовжній профіль траси будується на міліметровому папері за даними журналу технічного нівелювання. Горизонтальний масштаб

 

поздовжнього профілю траси 1:2000, а вертикальний приймається для наочності в 10 разів більший.

Побудову поздовжнього профілю виконують у такому порядку:

1.Унизу викреслюють сітку профілю з наступними графами: ґрунти, план траси, ухили, проектні позначки, фактичні позначки, відстані,пікети, план прямих і кривих.

2.У заданому горизонтальному масштабі відкладають усі пікети і заповнюють графу відстаней. При цьому вказують тільки відстані від пакета до плюсових точок. Відстаней 100м між пікетами, коли плюсові точки відсутні, не пишуть.

3.Заповнюють графу «фактичні позначки», виписуючи їх із журналу технічного нівелювання.

4.У графі «план траси» посередині проводять вісь траси, яка умовно розгорнута в пряму лінію, та умовними знаками показують ситуацію вздовж траси.

5.У графі «ґрунти» вказують типи ґрунтів уздовж траси відповідно до пікетажної книжки.

6.Напрям і довжину окремих прямих ділянок траси вказують у графі «План прямих і кривих», а також місце розташування і параметри кривих відповідно до виконаних розрахунків. При поворотах праворуч криві позначають дужками опуклістю дороги, а при поворотах ліворуч – опуклістю донизу.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

7.За даними граф «Фактичні позначки» та «Відстані» будують лінію профілю. Висоту точок відкладають вверх від лінії умовного горизонту, який визначають залежно від мінімальної фактичної позначки та глибини майбутніх земляних робіт. Позначку умовного горизонту округлюють до 10м. на профілі ліворуч будують вертикальний масштаб, який полегшує побудову. Над лінією профілю показують розташування реперів з їхніми позначками та координатами відносно траси.

 

2.7.Побудова поперечних профілів

Поперечний профіль будують на міліметровому папері в однакових горизонтальних і вертикальних масштабах від 1:50 до 1:200. Унизу профілю креслять графи «Фактичні позначки» та «Відстані». Горизонтальні відстані, які беруть із графи 2 журналу технічного нівелювання. Лінію поверхні землі поперечного профілю будують відносно умовного горизонту, який приймається тим же, що і для поздовжнього профілю. Над поперечним профілем вказують його розташування.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

3.Теодолітна зйомка

3.1.Рекогносцировка місцевості

Теодолітна зйомка починається з рекогносцировки.

Рекогносцировка — ознайом­лення з місцевістю, де виконуватимуть теодолітне знімання. Під час рекогносцировки співробітники партії або бригади, які здійснюють знімання, обходять місцевість, ознайомлюються з її рельєфом, рослинністю, гідрографією, дорогами та іншими об'єктами ситуації.

Під час рекогносцировки вибирають місця для закладання і закріп­лення точок полігона. При вирішенні цього завдання керуються такими міркуваннями. Кожна точка полігона має бути закладена приблизно в тому місці, де вона позначена на дрібномасштабній карті. Місце має бути відкритим — не в хащах лісу або кущів, не на дні яру або улогови­ни. З кожної вершини полігона мають бути видимі сусідні точки: задня і передня. Це потрібно для того, щоб можна було виміряти довжини ліній між точками і кути на кожній з них.

Відстань між вершинами полігона коливається у досить значних межах: від 80-100 до 200-250 м. Якщо у подальшому припускається на основі полігона робити тахеометричне знімання, то оптимальними довжинами його сторін можна вважати 100-120 м. Кожну точку закріплюють кілком завдовжки 25-30 см і перерізом 3 х 3 см. Кілочки за­бивають так, щоб над землею вони піднімалися на 2-3 см. Біля кілочка забивають сторо­жок, на якому фарбою указу­ють номер точки і назву орга­нізації, яка виконує роботи. Навколо точки обкопують ка­навку у формі кола, трикутника або квадрата, місце розчищають від каменів, сучків і знімають верхній шар землі. У лісистій або зарослій чагарником місцевості поруч із точкою закопують у землю віху заввишки 1,8-2 м, щоб у подальшому точку легко було відшукати.

Зазвичай точки «прив'язують» до місцевих орієнтирів (будинків, роз­вилок або перехрещень доріг, опор ліній електропередач) проміром відстаней до них кроками і зазначенням, в якому напрямку від орієнтира слід рухатися, щоб знайти точку («на північний схід», «на південь» тощо). Схему прив'язки зображують у вигляді абрису в книзі рекогносцировки місцевості.

Після закріплення кожної точки перевіряють видимість з цієї точки двох сусідніх і з сусідніх точок — видимість закріплюваної точки. Якщо взаємну видимість не забезпечено, то трохи змінюють положення закріп­люваної точки.

Наприкінці робіт з рекогносцировки і закріплення точок склада­ють приблизну окомірну схему полігона, на якій показують розміщення точок, приблизні довжини сторін і кути полігона. Схему використову­ють під час відшукувань точок на місцевості і планування робіт.

3.2.Розбивка і закріплення замкнутого полігону і діагонального ходу

Теодолітний хід має вигляд многокутника, який складається з 5-ти вершин і діагонального ходу прокладеного від вершини №5 до вершини №1. На діагональному ході буде вершина №6.

3.3.Вимірювання внутрішніх кутів

Після розгляду будови і перевірок теодолітів, а також факторів, що впливають на точність вимірів горизонтального кута, докладно розгля­немо методику вимірювань. Вважатимемо, що до початку робіт теодоліт перевірено і від'юстовано.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

1.Теодоліт виймають із футляра, встановлюють на головці штатива і закріплюють за допомогою станового гвинта. Затискають затискний гвинт підставки теодоліта.

2.Встановлюють теодоліт над точкою і, переставляючи ніжки штати­ва, досягають того, щоб вістря виска проеціювалося на торець кілочка. Площадка головки штатива при цьому має бути горизонтальною (на око). Злегка відпускають становий гвинт і, переміщуючи теодоліт по платформі головки штатива, встановлюють так, щоб вістря виска проеціювалося у центр торця кілочка, а похибка центрування не перевищувала ±0,5 см. У вітряну погоду слід прикривати висок і його нитку з боку вітру.

3.Вимірювання зазвичай починають при «крузі ліво». Трубу наво­дять на праву («старшу») точку і беруть відлік на горизонтальному кру­зі п_A.

Відпускають алідаду горизонтального круга, відгвинчують затискний гвинт алідади; при роботі на теодоліті 2Т-30М відгвин­чують затискний гвинт горизонтального круга. Трубу наводять на ліву («молодшу») точку і беруть відлік на горизонтальному крузі п_B(див. рис.1а). Ці дії називають половиною прийому, або —напівприйомом.

4.Затискують затискний гвинт алідади і відпускають затискний гвинт горизонтального круга. Теодоліт повертають на 90°. Відпускають затискний гвинт алідади і затискують затискний гвинт горизонтального круга. Роблять це для того, щоб у другому напівприйомі вимірювання кута виконувати на новому секторі лімба і мати незалежні відліки. З іншого боку, таким чином згла­джують нерівномірність нанесення градусних поділок на різних частинах лімба.

5.Трубу при «крузі право» наводять на праву точку і беруть відлік на горизонтальному крузі п_A.

6.Відпускають затискний гвинт аліда­ди горизонтального круга і трубу наводять на ліву точку. Беруть від­лік п_B.

При наведенні труби на точки щоразу працюють навідним гвинтом алідади, який переміщує трубу в горизонтальній пло­щині на малий кут. Попереднє швидке наведення труби на точку вико­нують за допомогою візира. Визначають кут β.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Кут β = n_А – n_B.

Аналогічно виконують другий напівприйом, різниця між якими повинна бути не більша 2t = 1´. Значення кутів заносяться в журнал.

 

3.4.Вимірювання сторін полігону

У дорожньому будівництві лінійні вимірювання переважно викону­ють двадцятиметровою сталевою штриховою землемірною або шкаловою стрічками завширшки 15-20 мм і завтовшки 0,5-0,6 мм (рис. 1, а-б). На кінцях стрічки є ручки, користуючись якими стрічку перено­сять і натягують під час вимірювань. Стрічку розділено на метри, які позначені пластинками, приклепаними до її полотна. Пластинки мають написи «1 м, 2 м, 3 м... 19м». Кожний метр розділено на дециметри невеликими круглими отворами, розміщеними вздовж полотна. Півметро­ві відстані позначено заклепками.

Початковий нульовий і кінцевий 20-метровий штрихи нанесені напри­кінці стрічки навпроти середини вирізів для шпильок (див.рис. 1, а). До стрічки додається комплект із 6 або 11 шпильок (рис. 1, в), які використо­вують для фіксації стрічки на землі під час вимірювань. Під час транс­портування і зберігання стрічку намотують на залізне кільце (рис.1, г).

Вимірювання довжин ліній полігона виконують два мірники. Без­посередньо перед початком вимірювань на кінцях лінії встановлюють віхи, щоб позначити створ, у якому потрібно укладати лінію на землю. Стрічку розмотують і укладають уздовж лінії. Задній мірник встромлює шпильку упритул до кілка, який позначає точку, і надя­гає виріз на задньому кінці стрічки на шпильку. Передній мірник натягує стрічку так, щоб вона лежала на землі у створі точок 1, 2, позначених віхами (рис.2).

Для цього задній мірник ру­кою направляє переднього так, щоб вона при кожному укладанні стрічки проецію­валася на передню віху (пе­редній мірник стоїть спиною до передньої віхи).

Після того як стрічку укладено у створ вимірюваної лінії, передній мірник натягує її приблизно з силою 10 кг/г, вставляє шпильку у виріз біля переднього кінця стрічки і втискує її в

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

землю. Задній мірник витя­гує шпильку із землі й звільняє задній кінець стрічки. Передній мірник, не торкаючись своєї шпильки, знімає виріз переднього кінця стрічки зі шпильки і переміщується вперед уздовж створу лінії доти, доки задній мірник підійде до залишеної в землі шпильки.

Далі задній мірник надягає виріз заднього кінця стрічки на шпиль­ку і вирівнює виріз переднього кінця у створі вимірюваної лінії. Пе­редній мірник натягує стрічку і через виріз переднього кінця стрічки втискує шпильку в землю. Потім усі операції повторюють. Стрічку послідовно укладають уздовж вимірюваної лінії, причому під час кож­ного нового її укладання передню шпильку залишають у землі, а задню задній мірник витягує із землі й надягає на кільце (див. рис. 1, в).

Так у процесі вимірювань усі шпильки від переднього мірника пере­ходять до заднього. Коли вимірюють 100 м довжини, то у заднього мірника в руках буде 5 шпильок, це свідчитиме про те, що стрічку по­слідовно уклали на землі 5 разів, тобто виміряли 100 м. Потім задній мірник передає передньому всі 5 шпильок, крім тієї, що заглиблена у землю в кінці 100-метрового інтервалу.

Якщо лінія має довжину понад 100 м, то вимірювання продовжують. Наприкінці кожної лінії завжди є залишок г, коротший на 20 м (див. рис.2). Під час його вимірювання доводиться брати відлік по стрічці на середині кілочка, який позначає передній кінець вимірюваної лінії. Відлік беруть із точністю до 1 см. Сантиметри відлічують на око між отворами, що позначають діаметри. Наприклад, г = 16,35 м.

Як випливає з рис. 2, вимірювана довжина лінії становить

D=n20+r,

де п — кількість укладань стрічки по довжині лінії; r— залишок.

Кожну лінію вимірюють двічі: у прямому і зворотному напрямках для забезпечення контролю вимірів і підвищення точності їх. Для вимірювання ліній також застосовуються тридцяти метрова рулетка.

3.5.Зйомка подробиць різними способами

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Знімання ситуації виконують в основному за допомогою землемірної стрічки, рулетки й екера. Теодоліт для цього застосовують не часто. Розглянемо основні методи знімання ситуації.

Метод перпендикуля­рів. Ситуацію знімають уз­довж ліній теодолітного полі­гона в смузі завширшки при­близно 20 м по обидва боки від кожної лінії. Лінія по­лігона під час знімання є опор­ним напрямком і виконує роль осі абсцис умовної системи координат. Лінію полігона 1-2, вздовж якої виконують знімання.

Знімають польову автомобільну дорогу, межу луки, частину межі лісу. Щоб зняти характерні точки межі лугу, вздовж лінії 1-2 від точки 1 у бік точки 2 натягують землемірну стрічку (в точці 2 встановлюють віху). Знімач пересувається вздовж стрічки і за допомогою екера опускає з характерних точок ситуації перпендикуляри на стрічку. Наприклад, перший перпен­дикуляр на стрічку опущено із точки на осі дороги. Відстань від точки 1 до основи перпендикуляра вздовж лінії 1-2 дорівнює 35,0 м, довжина перпендикуляра 19,7 м. Одночасно на цьому перпендикулярі зафіксовано точку на межі лісу і лугу. Довжина перпендикуляра до цієї точки 13,1м.

Стрічку переносять уздовж лінії 1-2 ще на 20 м і знімають наступну точку на осі дороги. Відстань від точки 1 до основи другого перпенди­куляра дорівнює 55,2 м, а довжина перпендикуляра — 20,9 м. На цьо­му перпендикулярі зафіксовано точку, яку розміщено на межі лугу. Довжина перпендикуляра до точки - 15,2 м. Далі стрічку переносять ще на 20 м і знімання характерних точок осі дороги й межі лугу продов­жують так само.

По інший бік від лінії 1-2 цим методом знято характерні точки про­тилежної межі лугу. Довжини перпендикулярів вимірюють за допомо­гою сталевих або тасьмових рулеток.

Дводзеркальний екер слугує для побудови перпендикулярів під час знімання або інших інженерно-геодезичних робіт. Він складається з двох дзеркал, розміщених одне відносно одного під кутом 45° і укріп­лених на ручці. Над дзеркалами знаходяться віконця, через які можна бачити відображені в дзеркалах предмети.

Розглянемо побудову прямого кута за допомогою екера (рис.4).

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Промінь із точки 1 (в якій встановлено віху) потрапляє на дзеркало 3₁, відбивається від нього і потрапляє на дзеркало 3₂.Після відбиття від дзеркала 3₂ промінь потрапляє в око спостерігача. Таким чином, у дзерка­лі 3₂ спостерігач бачить відображення віхи, що стоїть у точці 1. Якщо спостерігач, пересуваючись уздовж лінії полігона 1-2, сумістить зобра­ження віхи 1 з точкою А ситуації, то буде побудовано перпендикуляр до лінії 1-2, який проходить через точку А.

Справді, сума внутрішніх кутів у трикутнику ОВС дорівнює

а + (90°-р) + (90°-ф) = 180°,звідси .

Проте зовнішній кут у у трикутникуBCDдорівнює

.

Отже, якщо = 45°, то = 90°.

Таким чином, пересуваючись уздовж лінії 1-2, будують перпендику­ляри, що проходять через характерні точки ситуації.

У точці D на лінії визначають відстань від точки 1 до основи перпендикуляра.

Під час знімання складають абрис, на якому зображують лінію 1-2, характерні точки контурів ситуації, довжини перпендикулярів від лінії до цих точок і відстані від початкової точки лінії до основ перпендику­лярів.

Метод кутових засічок. За значної віддаленості точок ситуації від лінії теодолітного полігона (понад 20 м) виконувати знімання методом перпендикулярів складно. У таких випадках застосовують метод кутових засічок.

На лінії 1-2 розбивають базис АВ = b, положення якого визначають відстанню 1-А. Відстань вимірюють мірною стрічкою. У точках А і В послідовно встановлюють теодоліт і вимірюють кути β_tі β₂між лінією і напрямками АК, ВК на точку ситуації К.Довжину базису Кобирають такою, щоб кут γ при точці К був не меншим ніж 30° і не більшим ніж 150°. З одного базису знімають кілька точок ситуації. Схему кутової засічки зображують на абрисі.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Метод лінійних засічок застосовують у тих випадках, коли мето­ди перпендикулярів і кутових засічок застосовувати не можна або не­зручно (рис. 1).

 

/ 36,7b = 40,0 2 Рис. 1. Знімання ситуації методом лінійної засічки

 

На лінії 1-2 розмічують базис АВ = b, положення якого, як і в методі кутових засічок, визначають відстанню 1-А.

Від кінців базису вимірюють відстані АК=1_1, і ВК=1₂, до точки ситуації, що визначають. З одного базису можна зніма­ти кілька точок. Довжина ба­зису має бути такою, щоб кут лінійної засічки біля точки К був у межах 30° <γ<150°. Схему засічки фіксують в аб­рисі.

Полярний метод є най­продуктивнішим і найчастіше застосовуваним при зніманні ситуації (рис.2).

 

Рис.2.Знімання ситуації полярним метод.

 

На точці 1 встановлюють теодоліт, приводять в робоче положення (центрують, горизонтують). При «крузі ліво» суміщають на горизонтально­му крузі нуль лімба й алідади, закріплюють алідаду, для чого затискають затискний гвинт алідади. Відпус­кають затискний гвинт лімба і при відліку 0°00'00" на горизонтальному крузі трубу наводять на передню точку 2.Закріплюють лімб і відкріплюють алідаду. Операція має назву орієнтування. Після її виконання лімб на точці 1 зорієн­тований так, що при візуванні на точку 2 відлік на горизонтальному крузі завжди дорівнює 0°00'00". До закінчення роботи на точці 1 затиск­ний гвинт лімба не чіпають, щоб не порушити орієнтування теодоліта.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Розпочинають знімання точок К₁,К₂, К₃,К₄ситуації. У точці К₁вертикально встановлюють нівелірну рейку, на якій відлічено висо­ту теодоліта і. Перехрестя сітки труби наводять на позначку висоти і, беруть відлік на горизонтальному і вертикальному кругах і вимірюють відстань до точки К₁нитяним від далеміром. Для цього підраховують кількість сантиметрів рейки, що лежить у полі зору труби між верх­ньою і нижньою від далемірними нитками. Оскільки коефіцієнт від далеміра дорівнює 100, то кількість сантиметрів, які видно в трубу між від далемірними нитками, дорівнює відстані Lвід теодоліта до точки К\ у метрах.

Аналогічно знімають точки К₂, К₃,.... Результати записують у жур­нал, а схему знімання відображають на абрисі. Докладніше поляр­ний метод знімання ситуації розглядають у розділі «Тахеометричне зні­мання».

 

3.6.Підрахунок відомості координат

За виміряними і записаними у журналі горизонтальними кутами і довжинами ліній обчислюються азимути і румби у «Відомості румбів сторін полігону». Обчислення починаються з визначення кутової нев’язки за формулою

f_β=∑β_вим - ∑β_теор=540°02´30´´-540°=+0°2´30´´

де ∑β _вим – сума виміряних кутів,

∑β _теор - теоретична сума кутів.

 

Допустима нев’язка визначається за формулою

 

f_βдоп=±1.

Азимути ліній ходу обчислюються за формулою

 

А_2-3=А_1-2+180° - β_п= 276°11´+180°-101°10´=355°10´.

 

Продовженням відомості румбів є «відомість координат».

Оскільки кути й довжини ліній у полігонах вимірюють із деякими випадковими похибками, прирощення координат обчислюють також із похибками. Тому перед обчисленням координат точок полігона приро­щення Δx, Δу потрібно виправити (зрівняти) згідно з теоретичними вимогами (табл..2).

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Розглянемо замкнений полігон (рис.10). Нехай полігон 1-2-3 є «істин­ним», тобто таким, у якому кути і довжини виміряні без похибок. При проеціюванні сторін полігона на осі х і у отримаємо прирощення Δх, Δу.

 

Рис. 7. Схема для обчислення нев'язокfx, fy, fsузамк. полігоні

 

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

 

Із рис. 10 випливає, що в замкненому полігоні виконуються умови

Якщо кути і довжини полігона виміряні з похибками, то замість полігона 1-2-3 отримаємо полігон 1-2’-3’-4’, який буде не замкнений. Замість рівності (61) отримаємо нерівності

 

(1)

 

Величини ∑Δx, ∑Δу, відмінні від нуля, подаються лінійними нев’язками по осях х,у, тобто

(2)

Із рис. 10 випливає, що лінійна нев’язка дорівнює

(3)

Нев'язка залежить від перимет­ра полігона, оскільки похибки лінійних вимірювань приблизно пропорційні довжинам вимірюваних ліній. Тому вказати цілком певне допустиме зна­чення лінійної нев'язки неможливо. Для визначення допустимого значен­ня обчислюють величину

(4)

яка відображає відносну нев'язку, тобто нев'язку на 1 м периметра полі­гона. Якщо не перевищує задану відносну похибку лінійних вимірів, то величину вважають допустимою.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Умову записують у вигляді не­рівності

(5)

де m- знаменник відносної похибки лінійних вимірів. Якщо m=2000, то вираз набере вигляду

(6)

При виконанні умови (8) лінійну нев'язку вважають допусти­мою, тому допустимими вважають і нев'язки , від яких вона зале­жить. У цьому випадку нев'язки , з оберненими знаками розпо­діляють на прирощення координат Δх, Δу пропорційно довжинам відпо­відних сторін полігона. Поправки в прирощеннях координат Δx_i, Δу_iобчислюють за формулами

(7)

 

де , —поправки до прирощень координат , — нев'язки по осях координат; Р —периметр полігона; — довжина сторони полігона, з якою пов'язані прирощення

Мають виконувати умови

;

(8)

тобто сума поправок повинна дорівнювати нев’язці із протилежним знаком, а сума поправок – нев’язці і також з протилежним знаком. Це контроль правильності обчислення поправок.

Виправлені прирощення координат обчислюють за формулами:

Δ =Δ

Δ =Δ (9)

За виправленими прирощеннями обчислюють координати точок полігона.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Розглянемо розімкнений полігон, який спирається на початку і наприкінці на жорсткі пункти В і С державної або місцевої геодезичної мережі (рис. 11). Координати цих пунктів відомі. Ліній нев’язки по осях xіy в цьому випадку обчислюють за формулами

(10)

де , – обчислені координати останньої точки полігона, на яку він спирається наприкінці; , – жорсткі координати останньої точки полігона.

Обчислені координати останньої точки полігона можна отримати за формулами

(11)

 

де , - жорсткі координати початкової точки полігона В; , – суми обчислених прирощень координат між точками полігона В і С.

Підставляючи з формули (11) у формулу (10) значення , отримаємо

або

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Щоб вирішити питання про те, чи є лінійні нев’язки , допустимими, обчислюють абсолютну нев’язку

,

а потім відносну нев’язку

Якщо виконується умова

то нев’язки , вважають допустимими і розподіляють зі зворотними знаками на прирощення пропорційно довжинам відповідних сторін за формулами (9).

За виправленими прирощеннями координат обчислюють координати точок полігона за формулою:

Х_в = Х_А + ΔХ; У_В = У_А + ΔУ.

3.7.Складання плану теодолітної зйомки

На аркуші цупкого креслярського паперу будують сітку квадратів зі стороною 10 см. Сітку можна побудувати за допомогою координатогра­фа або лінійки Дробишева, а якщо їх немає — за допомогою циркуля і масштабної лінійки.

 

Лінійка Дробишева — це металева лінійка завдовжки 70,711 см, що має наскрізні віконця, розміщені через 10 см.(рис.12) Скошений край

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

першого віконця є прямою, а скошені краї інших віконець — дугами кіл, радіуси яких дорівнюють 10, 20,..., 50 см. Правий кінець лінійки також має скошений край по дузі радіуса 70,711 см.

Порядок побудови координатної сітки за допомогою лінійки Дроби­шева(рис.13). Відступивши від нижнього краю креслярського паперу на 10 см, по скошеному краю лінійки проводять горизонтальну пряму.

 

Прикладають до неї лінійку так, щоб лінія проходила через середини піконець (положення 1), і по їх скошених краях позначають на лінії короткі вертикальні штрихи. У положенні 2 суміщають штрих, що є на середині скошеного краю першого віконця, з правим кінцем горизонталь­ної лінії і по скошених краях віконець проводять горизонтальні штрихи. У положенні 3суміщують штрих на середині скошеного краю пер­шого віконця з початком горизонтальної лінії, скошеним краєм лінійки роблять зарубку на п'ятому горизонтальному штриху праворуч. Отри­ману таким чином точку з'єднують з правим кінцем горизонтальної лінії Сітки. У положенні 4суміщують штрих, який є на середині скошеного краю першого віконця, з лівим кінцем горизонтальної лінії і по скошених краях віконець проводять горизонтальні штрихи.

У положенні 5лінійку розміщують гори­зонтально, суміщають штрих на середині скошеного краю першого віконця з верхньою точкою на правій вертикальній лінії і прово­дять по скошених краях віконець вертикальні штрихи на верхній гори­зонтальній лінії сітки, з'єднують відповідні штрихи на протилежних горизонтальних і вертикальних лініях і отримують сітку квадратів.

 

Рис.14 Побудова координатної за допомогою масштабної лінійки і циркуля

 

Далі на осях х і у надписують значення абсцис і ординат відповід­них горизонтальних і вертикальних ліній сітки. Якщо план складають у масштабі 1: 2000, то 1 см дорівнюватиме 20 м. А 10 см дорівнювати­муть 200 м. Отже, сторона кожного квадрата координатної сітки дорів­нюватиме 200 м.

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Арк.

ПГ. 506010109.147.ПЗ

Надписувати значення абсцис і ординат на лініях сітки починають із лівого нижнього кута планшета.

Для цього у відомості координат обирають найменше значення х = 469,98 м і округлюють його до найближчого меншого значення, кратного 200 м, тобто до х = 400,00 м.

Аналогічно обирають найменше значення у = 1067,82 м і округлюють його до найближчого меншого значення, кратного 200 м, тобто у = 1000,00 м. На планшеті значення х,у вказують у кілометрах, тому вздовж осі х, починаючи від кута планшета, надписують 0,4; 0,6; 0,8 і т. д. На протилежній вертикальній лінії сітки праворуч надписують ті самі значен­ня х. Так само уздовж нижньої горизонтальної лінії сітки, починаючи від лівого кута, надписують 1,0, 1,2, 1,4 і т. д. Уздовж верхньої горизон­тальної лінії сітки надписують відповідні значення у.

Якщо координатографа і лінійки Дробишева немає, то координатну сітку можна побудувати за допомогою масштабної лінійки і циркуля (рис. 81). На горизонтальній прямій за допомогою циркуля через кожні 10 см розмінують точки 1,2,3,4,....Далі з точок 1 і З,2і 4,Зі 5 циркулем роблять засічки. Радіус засічок повинен бути приблизно 20-25 см. Точки засічок сполучають із точками 1,3,4,5,...прямими і про­довжують їх за допомогою лінійки вгору. Потім на цих лініях розмінують точки через 10 см і сполучають їх горизонтальними прямими. У резуль­таті отримують сітку.

Фрагмент контурного плану теодолітного знімання, побудований за даними відомості координат і абрисним кресленням у журналі теодолітного знімання, зображено на рис 15.

Самоопрацювання