Предмет і система трудового права

Тема Основи трудового права України

Трудове право — провідна галузь українського права, яка є сис-темою правових норм, що регулюють сукупність трудових відносин працівників із роботодавцями, а також інші відносини, що випли-вають із трудових або тісно пов'язані з ними і встановлюють права й обов'язки в галузі праці на підприємствах, в установах, органі-заціях незалежно від форм власності та відповідальність у разі їх порушення.

Предмет трудового права - це основа, база, з огляду на яку по-стає потреба з'ясувати взаємозв'язок працівників із роботодавцями із приводу праці, причому не всякої праці, а лише тієї, що пов'язана з її суспільною організацією або випливає з неї, створюючи відповідний комплекс, де трудові відносини є головними. Інакше кажучи, предмет трудового права відповідає на питання, що є об'єктом його регулювання, які відносини він охоплює. Саме це й обумовлює значення, роль і місце трудового права в загальній системі національного права України.

Предмет трудового право скадають наступні категорій суспільних відносини:

- правовідносини із забезпечення зайнятості та працевлаштування;

- трудові правовідносини працівника з роботодавцем;

- колективні правовідносини (трудового колективу й профкому з роботодавцем і його адміністрацією):

1. відносини щодо організації праці і управління працею, участі в управлінні організацією;

2. відносини щодо соціального партнерства, ведення колективнх пееговорів, укладення колективних договорів і соціально-артнерських угод;

3. відносини щодо участі працівників ї профспілок у встановленні умов праці та застосування трудового законодавства у предбачених законом випадках.

- правовідносини із професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві;

- правовідносини з нагляду за дотриманням норм трудового законодавства;

- відносини щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору за заподіяну шкоду

- відносин з розгляду трудових спорів (індивидуальних та колективних).

Ядром зазначених категорій відносин є трудові відносини, що визначаються як добровільний зв'язок працівника з роботодавцем (підприємством чи фізичного особою), за яким працівник зобов'язується здійснювати обумовлену трудову функцію, виконуючи правила внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачува-ти винагороду за певний трудовий внесок і створювати умови праці відповідно до законодавства, колективного трудового договору, угоди сторін.

До методів правового регулювання праці- невід'ємної другоїскладової трудового права як самостійної галузі в складі цілісноїс истеми національного права України - належать договірний порядок виникнення трудових відносин; рівноправність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; специфічний правовий спосіб захисту трудових прав сторін трудового договору як органом трудового колективу (комісією із трудбвих спорів), так і державним органом (судом); участь працівників у правовому регулюванні праці через своїх представників, профспілок, трудових колективів. Цей спосіб реалізується шляхом встановлення і застосування норм трудового законодавства, контролю за їх виконанням, захисту трудових прав.

Невід'ємною складовою, що притаманна кожній галузі права, є її система, а точніше - правильне розташування тісно взаємопов'язаних частин, їхній структурний ряд.

Трудове право поділяється на дві групи. Перша - загальна частина, до якої входять такі інститути:а) поняття та предмет трудового права; б) основні принципи трудового права; в) джерела трудового права; г) суб'єкти трудового права; ґ) трудові правовідносини;д) колективний договір; е) правова організація працевлаштування працівників.

Основна риса зазначених інститутів загальної частини трудового права полягає в тому, що вони поширюються на всі трудові відносини.

Друга група самостійних інститутів трудового права утворює особливу частину трудового права, до якої входять:

а) трудовий договір; б) робочий час і час відпочинку; в) оплата праці; г) трудова дисципліна;ґ) матеріальна відповідальність; д) охорона праці; е) поєднання роботи з навчанням; є) нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю;

ж)трудові спори.

Трудове право як самостійна галузь права у складі загальної системи права України має відповідні особливості щодо відмежування його від інших галузей права, зокрема: цивільного, адміністративного та інших.

Головне в цьому відмежуванні полягає в тому, що предметом цивільного права є конкретна річ, тобто уречевлений результат праці, і громадянин виконує певну роботу за власними правилами, у той час, як предметом трудового договору є сам процес праці робітника чи службовця за певною спеціальністю чи кваліфікацією та з обов'язковим підпорядкуванням правилам внутрішнього тру-дового розпорядку.

Суттєву відмінність трудове право має і від адміністративного (останнім регулюється праця співробітників МВС України, Служ-би безпеки України, військовослужбовців Збройних Сил України тощо). Вона полягає в тому, що основним методом адміністративного права є виключно владні повноваження одного суб'єкта правовідно-син і підлеглість йому іншого суб'єкта цих самих правовідносин.

Демократичність трудового законодавства, розширення сфери його дії, закріплення норм міжнародно-правового регулювання праці, поглиблення диференціації правового регулювання праці, а також розширення розвитку соціально-партнерських відносин у галузі праці, посилення захисту трудових прав працівників у індивідуально-договірному і колективно-договірному порядку стосуються тих гарантій, які стверджують, що сторони правових правовідносин мають право поліпшувати умови праці й не мають права погіршувати їх.

Джерела трудового права

Джерела трудового права — це різноманітні нормативні акти органів державної влади та управління, що регулюють трудові та інші відносини, тісно з ними пов'язані. Проте оскільки джерело трудового права є формою вираження трудового законодавства у відповід-ному нормативному акті, такі нормативні акти за змістом можуть бути двох видів: а) що містять лише норми трудового права, напри-клад, Кодекс законів про працю України; б) що містять норми різних галузей права, у тому числі трудового (їх називають комплек-сними). 3 огляду на загальну теорію національного права України можна стверджувати, що джерела права, у тому числі й трудового, можуть мати нормативний і ненормативний характер. Наприклад, укази Президента України про персональне нагородження орденом Ярослава Мудрого або присвоєння почесного звання «Заслужений працівник науки» - це правові акти правозастосовчого характеру, у тойчас як Указ Президента України від 26 квітня 1995 р. «Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня» є нормативним актом трудового права,

За важливістю і підпорядкованістю джерела трудового права поділяються на закони й підзаконні акти трудового законодавства: конституційні (Конституція України від 28 червня 1996 р. Декла-рація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. тощо) і звичайні (Закони України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. і «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. тощо).

Джерела трудового права класифікуються також згідно з його системою та інститутами. Так, закони України про працю можуть бути кодифікованими (наприклад КЗпП України) і поточними, що стосуються окремих інститутів трудового права (зокрема Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 p., Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. тощо).

Якщо ж класифікувати закони як джерела трудового права згідно з його системою (загальною і особливою), то слід виділяти джерела, що належать як до загальної частини, так і до всіх інститутів особливої частини трудового права (це Конституція України і КЗпП України). Але є закони, що належать тільки до певного інституту трудового права (наприклад, Закони України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. та «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р.).

Серед основних джерел трудового права слід виокремити Конституцію України від 28 червня 1996 p. i КЗпП України.

Головна сутність Конституції України полягає в закріпленні основних трудових прав з обов'язковим урахуванням того, що вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України). Конституція України як Основний Закон нашої держави забезпечує єдність правового регу-лювання праці на всіх підприємствах незалежно від форми власності, закріплює принципи такого регулювання, які реально виявляються в конституційних трудових правах, в юридичних гарантіях щодо всієї системи трудового законодавства. Зокрема, Конституція України закріплює рівність перед законом (ст. 24); право на участь у профспілках із метою захисту своїх трудових прав та інтересів (ст. 36); рівне право доступу до державної служби (ст. 38); право на під-приємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу за визначену законом (ст. 43); право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист, зокрема, за тимчасової непрацездатності, безробітті, старості та в інших, передбачених законом випадках (ст. 46).

Основним Законом України від 28 червня 1996 р. не закріплені обов'язки в галузі праці. Вони передбачені другим за важливістю нормативним актом у галузі праці - КЗпП України (статті 2, 139, 143) з обов'язковим урахуванням того, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Головним джерелом трудового права е КЗпП У країни від 10 грудня 1971 р. як кодифікований нормативно-правовий акт. Йому властива чітка послідовність розміщення інститутів у вигляді глав.

Поряд з КЗпП України діють також інші закони України, прийняття яких зумовлене новими ринковими відносинами. Це, зокрема, закони України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991р., «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1992 р., «Про оплату праці» від 24 березня 1995 p., «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. тощо.