Показники надійності підприємства

Коефіцієнт забезпечення кредиту (К₃) характеризує на­явність, обсяг та якість забезпечення повернення кредиту. К₃ = 2 у випадках, коли забезпеченням кредиту є:

• гарантії уряду України;

• гарантії банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А;

• грошові вклади і депозити позичальника, розміщені у банку, що надає позичку.

К₃ = 0,5 у випадках, коли забезпеченням кредиту є гарантії (по­ручительство) чи страхування ризику.

У разі, якщо забезпеченням кредиту є застава майна, коефіцієнт забезпечення визначається так:

Кз = Вартість застави / Сума кредиту та відсотків

 

Вартість застави визначається на підставі договору застави, сума кредиту і процентів — виходячи з кредитного договору. Вартість майна та майнових прав позичальника, оформлених під заставу, визначається за реальною (ринковою) вартістю з урахуванням практичної складності реалізації майна у разі невиконання пози­чальником своїх зобов'язань.

Оборотність дебіторської заборгованості (Од.₃). Цей показ­ник розраховується за даними річного звіту і його значення вико­ристовуються також на квартальні дати.

О д.з.= Виручка від реалізації за рік / Середня дебіторська заборгованість

Середня дебіторська заборгованість визначається як середнє арифметичне суми цієї заборгованості на початок і кінець року. Показник Од.з оцінюється шляхом порівняння з попереднім періо­дом і може набувати таких значень:

Од.₃ ⁼ 2 у разі зменшення його розрахункового значення проти попереднього періоду;

Од.з⁼ 1у разі, якщо його розрахункове значення знаходиться на рівні попереднього періоду;

Од.з = 0 у разі збільшення його розрахункового значення проти

попереднього періоду.

Оборотність кредиторської заборгованості (Ок.з.). Цей показ­ник розраховується і оцінюється аналогічно О_к.₃:

Ок.з =Виручка від реалізації, за рік / Середня кредиторська заборгованість

Оборотність готової продукції (О_га):

О_Г.П.= Виручка від реалізації за рік / Обсяг виробництва продукції за звітний період

Оцінювання показника здійснюється шляхом порівняння з по­переднім періодом.

О_Г.П може набувати таких значень:

О_Г.П = 2 у разі зменшення його значення проти попереднього пе­ріоду;

О_Г.П = 1 у разі, якщо його значення знаходиться на рівні попе­реднього періоду;

О_Г.П ⁼ 0 у разі збільшення його значення проти попереднього пе­ріоду.

Примітка: По підприємствах з сезонним циклом виробництва оцінка О_Г.П здійснюється за даними річного звіту і це значення вра­ховується при оцінюванні фінансового стану позичальника на квар­тальні дати.

5. Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства не­обхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

До показників задовільного фінансового стану підприємства можна віднести:

• стійку платоспроможність;

• ефективне використання капіталу;

• своєчасну організацію розрахунків;

• наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники незадовільного фінансового стану підприємства:

• неефективне розміщення коштів;

• брак власних оборотних коштів;

• наявність стійкої заборгованості за платежами;

• негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансово­го стану належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення мають аналіз структури доходів підприємства | та оцінювання взаємозв'язку прибутку з показниками рентабель­ності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рента­бельності (Р).

Р =П /С * 100%,

де П — прибуток від реалізації продукції (грн); С — собівартість продукції (грн).

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з І планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забез­печити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін, тому показники торішні приво­дяться у відповідність із показниками звітного року за допомо­гою індексації цін.

Для оцінювання рентабельності підприємства бажано викори­стовувати систему взаємопов'язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показ­ників рентабельності.

1. Показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу).

Розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких показників:

1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)

К1 = ВП / ЧОП = 1- Впр / ЧОП

де ВП — сума валового прибутку;

Впр — вартість продажу (реалізації продукції);

ЧОП — чистий обсяг продажу (реалізації);

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операцій­ної діяльності (К₂)

К2 = По.д. / ЧОП

де П₀._Д — сума прибутку, отриманого від основної діяльності;

3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства — операційної, фінансової, інвестиційної (К3)

К3 = П/ ЧОП

П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язан­нями і податкових виплат;

4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку К4

К4 = ЧП/ЧОП

де ЧП — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

5) критичний коефіцієнт рентабельності К5

К5 = ЧОП –ЗВ/ЧОП

ЗВ— сума змінних витрат у складі вартості продажу.

2. Показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених І у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами:

6) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів К6

К6 = ЧП / ВА

де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства.

Він характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким |володіє підприємство. Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку — валового, операційного, до вирахування податків.

7) коефіцієнт віддачі від інвестиційного капіталу К7

К7 = П / СА

СА — середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань.

Він характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу — довгострокових інвестицій і капіталізованого прибут­ку підприємства;

8) коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал К8

К8 = ЧП / СК

 

СК — середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

 

Тема 10

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

НА ПІДПРИЄМСТВАХ

1. Зміст, завдання та методи фінансового планування.

2. Зміст і структура фінансового плану підприємства.

3. Зміст оперативного фінансового плану надходження коштів і здійснення платежів. Касовий план.

1. Можливість і необхідність планування як певного виду діяль­ності управлінського персоналу зумовлені загальними умовами господарювання. За допомогою планування зводиться до мініму­му невизначеність ринкового середовища та його негативні на­слідки для суб'єкта господарювання.

Для цього необхідно заздалегідь розрахувати доходи і витрати,
врахувати наслідки інфляції, зміни ринкової кон'юнктури, пору­шення договірних зобов'язань партнерами.
Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансо­вих ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показ­никами підприємства у плановому періоді.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Основними завданнями фінансового планування на підприєм­стві є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхід­ними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин з суб'єкта­ми господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оціню­вання раціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за ра­хунок раціонального використання матеріальних, трудових та гро­шових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіж­них засобів.

Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні пи­тання:

• які грошові кошти може мати підприємство у своєму розпо­рядженні;

• які джерела їх надходження;

• чи достатньо засобів для виконання запланованих завдань;

• яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабю­джетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

• як повинен здійснюватись розподіл прибутку на підприємстві;

• як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінан­сування.

Фінансове планування пов'язане з плануванням виробничої діяльності підприємства. Показники всіх планових фінансових інструментів базуються на планах з обсягу виробництва, асортимен­ту товарів і послуг, собівартості продукції. Вони повинні створюва­ти необхідні фінансові умови для успішного виконання цих планів.

Принципи фінансового планування визначають характер і зміст цього виду управлінської діяльності.

1. Принцип фінансового співвідношення строків (золоте банків­ське правило) — отримання і використання коштів має здійснюва­тись у встановлені строки, тобто капітальні вкладення з тривали­ми строками окупності необхідно фінансувати за рахунок довго­строкових залучених коштів.

2. Принцип платоспроможності — планування грошових коштів має постійно забезпечувати платоспроможність підприємства. У цьому випадку у підприємства має бути достатньо ліквідних коштів для забезпечення погашення короткострокових зобов'язань.

3. Принцип рентабельності капіталовкладень — для капіталов­кладень необхідно вибрати найдешевші способи фінансування (фінансовий лізинг, інвестиційний селенг та ін.)

4. Принцип збалансованості ризиків — особливо ризикові довго­строкові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів.

5. Принцип пристосування до потреб ринку — для підприємства важливо враховувати кон'юнктуру ринку та свою залежність від надання кредитів.

6. Принцип максимальної рентабельності — доцільно вибира­ти ті капіталовкладення, які забезпечують максимальну рента­бельність.

Методи фінансового планування — це конкретні способи планових розрахунків. Планування фінансових показників здійсню­ється за допомогою кількох методів. До них належать:

1) балансовий;

2) нормативний;

3) розрахунково-аналітичний;

4) оптимізація планових розрахунків;

5) економіко-математичне моделювання.

Балансовий метод— полягає в тому, що балансуються не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. Застосовуєть­ся при прогнозі надходжень і виплат їх грошових фондів, кварталь-їого плану доходів та витрат, платіжного календаря та ін.

Нормативний — полягає в тому, що на основі встановлених "норм та техніко-економічних нормативів (ставки податків, ставки

тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів) розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ре­сурсів.

Розрахунково-аналітичний— планові показники розрахову­ються на основі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни у плановому періоді.

Оптимізація планових розрахунків— полягає у складанні кількох варіантів планових розрахунків. З метою отримання найоптимальнішого варіанта планових рішень проводять їх опти-мізацію. Для цього можуть використовуватись різні критерії ви­бору:

• максимум прибутку на грошову одиницю вкладеного капіталу;

• мінімум фінансових витрат;

• мінімум поточних витрат;

• мінімум вкладень капіталу за максимально ефективного ре­зультату;

• максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Економіко-математичне моделювання— дає змогу знайти кількісне вираження взаємозв'язків між фінансовими показника­ми та факторами, які їх визначають. Економіко-математична мо­дель — це точний математичний опис факторів, які характеризу­ють структуру та закономірності зміни даного економічного яви­ща і здійснюються за допомогою математичних прийомів.

2. Фінансовий план— це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвести­ційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.

Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

• прогноз обсягів реалізації;

• баланс грошових надходжень та витрат;

• таблицю доходів та витрат;

• прогнозований баланс активів і пасивів підприємства;

• розрахунок точки беззбитковості.

Найпоширенішою формою фінансового плану є баланс доходів та витрат. Його метою є взаємоузгодження доходів та витрат. За перевищення доходів над витратами сума перевищен­ня може направлятися в резервний фонд. Якщо витрати переви­щують доходи, визначається сума фінансових ресурсів, якої бра­кує. Додаткові фінансові ресурси можна одержати за рахунок кре­дитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи.

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року. 232

2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників на основі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану.

Виконання фінансового плану здійснюється у процесі фінансово-во-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування, з цією метою складають баланс грошових надходжень. Він показує коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери,а в період, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів.

3. Для контролю за надходженням фактичної виручки на розра­хунковий рахунок та за витрачанням готівкових фінансових ре­сурсів підприємству необхідне оперативне планування, яке допов­нює поточне. Це пов'язано з тим, що фінансування запланованої підприємницької діяльності повинне здійснюватися за рахунок власних та залучених коштів, що потребує повсякденного ефектив­ного контролю за їх формуванням.

Оперативне фінансове планування полягає у складанні та вико­нанні платіжного календаря, касового плану та розрахунку по­треби в короткостроковому кредиті.

Платіжний календар складають на квартал із розбивкою за місяцями або на місяць із розбивкою за декадами. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, ос­новна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито суму грошових коштів відповідно до їх надхо­дження та використання.

Платіжний календар дає можливість фінансовим службам під­приємства забезпечити оперативне фінансування, виконання роз­рахункових та платіжних зобов'язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства, спостерігати за станом оборот­них коштів. Він також вказує на необхідність використання пози­кових та залучених коштів у плановому періоді.

Платіжний календар складається на основі реальної інформа­ційної бази про грошові потоки підприємства.

Інформаційною базою платіжного календаря є плани підприєм­ства, наприклад план реалізації продукції, кошторису витрат на виробництво, плану капітальних вкладень та ін.; виписки за ра­хунками підприємства; за нормативне встановленими термінами платежів фінансових зобов'язань; договори; графік виплати заро­бітної плати; внутрішні накази.

Крім того, підприємство складає касовий план, тобто план обо­роту наявних коштів, у якому відображаються їх надходження і витрачання. Упорядкування і виконання касового плану забезпечують суворий контроль за спрямуванням наявних коштів, своє­часне їх одержання й ефективне використання.

Касовий план — це план обігу готівки підприємства, необхід­ний для контролю за її надходженням і витрачанням. Він розроб­ляється на квартал і у встановлений строк подається до комер­ційного банку, з яким підприємство уклало договір про розрахун­ково-касове обслуговування.

Касовий план складається за типовою формою і містить чотири розділи.

Перший розділ відображає надходження готівки (крім грошей, отриманих у банку) на підприємство в плановому кварталі за конкретними джерелами надходження (торгова виручка, виручка залізничного, повітряного транспорту, комунальні платежі, квартплати, виручка підприємств побутового обслуговування, інші надходження). Із загальної суми надходжень необхідно зазначити суми, які витрачаються на місці з виручки і здаються до каси банку.

У другому розділі показують види видатків підприємства (на заробітну плату, стипендії, постійні надбавки та інші види оплати праці, на виплату пенсій і допомог із соціального стра­хування, на господарські витрати та витрати на відрядження).

Третій розділ містить розрахунок виплат заробітної плати та інших видів оплати праці на плановий квартал із урахуванням всіх можливих утримань (податків, платежів за спецодяг, погашення позик тощо). Якщо заробітна плата працівників перераховується до банків платіжним дорученням, то ці види перерахувань також відображаються у третьому розділі. Всі види утримань і перераху­вань, вартість натуральних видач і пільг, що обліковуються у фонді оплати праці, вираховуються із загального фонду оплати праці.

У четвертому розділі заповнюється календар видач заробітної плати працівникам і службовцям, де у встановлені строки (конк­ретні числа місяця) вказуються суми виплат підприємству готів­кою. Ці суми відповідно до договору розрахунково-касового обслу­говування банк видає підприємству за встановлену в договорі пла­ту. Якщо фактично касова заявка в конкретні місяці перевищує суму, вказану в касовому плані, то банк, як правило, стягує підви­щений відсоток за видачу готівки, що заздалегідь фіксується у до­говорі розрахунково-касового обслуговування.

Касовий план необхідний підприємству, щоб більш точно пред­ставити розмір зобов'язань перед працівниками підприємства із за­робітної плати і розмір інших виплат. Банку, що обслуговує підприєм­ство, також необхідний касовий план, щоб скласти зведений касо­вий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлені строки.

Якщо підприємство має потребу в короткостроковому кредиті, то необхідні документи представляють в банк відповідно до його вимог, у результаті чого і укладається договір про кредитне обслу­говування. Однак потрібно, щоб цьому передував обґрунтований розрахунок розміру кредиту, а також тієї суми, яку необхідно по­вернути банку. Ефективність заходу, що кредитується, чи очіку­вана виручка від реалізації продукції має забезпечити своєчасне повернення кредиту і виключити штрафні санкції.