Колективи засуджених та їх психологічна характеристика

Вивчення колективів засуджених, їх формування, розвитку, розпаду (розформування) становить значний інтерес, оскільки дає змогу визначити закономірності по­тягу людей один до одного, основи їхньої психологічної сумісності в процесі діяльності.

Відомо безліч класифікацій колективів, в основу яких покладено різні ознаки: вікові, професійні, вироб­ничі, кількісні, організаційні тощо. Ці класифікації сто­суються колективів вільних людей, під якими розуміють групи людей, які спілкуються між собою, вирішують певні завдання, пов'язані спільністю цілей, волі, дис­ципліни і взаємної відповідальності.

Загальне поняття колективу притаманне і колективу засуджених, який має певну специфіку, що відрізняє його від колективу вільних людей. Для колективу засуджених характерні такі особливості: а) це колектив закритого ти­пу; б) колектив формується з правопорушників, позбавле­них волі; в) перебування засуджених у колективі є приму­совим; г) діяльність колективу детально регламентується нормами кримінально-виконавчого законодавства; ґ) ко­лектив характеризується істотними відмінностями (віко­вими, професійними, моральними); д) формування і спе­цифіка колективу визначаються видом кримінально-виконавчої установи; є) особливості колективу обумовлюються видом і характером виробничої діяльності.

Формування психології колективу засуджених ви­значено відповідними чинниками, найбільш важливи­ми з яких є: кримінально-виконавча політика держави; економіка суспільства, що обумовлює характер вироб­ничої діяльності в установі з виконання покарання; ха­рактер виконуваних засудженими виробничих завдань; соціальні, національні, вікові, кримінологічні особли­вості засуджених; організація культурних заходів і по­буту; організація педагогічного процесу, його форми і методи, рівень результативності, особливості відносин, що склалися в середовищі засуджених, а також між співробітниками установи і засудженими². Наведені чинники не вичерпують усього різноманіття обставин, що впливають на засуджених, до яких входять як об'єк­тивні причини, так і суб'єктивні характеристики засуд­жених. Значною мірою вплив окремих чинників, що визначають психологічну структуру колективу, обумов­лений періодом перебування засуджених в установі з виконання покарань, ступенем їх ресоціалізації.

За структурою колективи засуджених поділяються на формальні і неформальні. Формальні колективи по­діляються на види: первинні, проміжні, загальні. Пер­винні мають такі підрозділи, як ланка, бригада, відділен­ня; проміжні поєднують кілька бригад. Усі формальні підрозділи функціонують у загальному колективі засуд­жених. Неформальні колективи, мікрогрупи утворюють­ся у результаті тяжіння осіб, заснованого на різних харак­теристиках, наприклад національній належності, подібності доль, вікових особливостях, виді вчиненого злочи­ну, потребах і прагненнях тощо.

Комплексні дослідження соціологічних характерис­тик колективів засуджених, проведені філософами, педа­гогами, психологами і юристами, свідчать про те, що до складу цих колективів входять окремі невеликі неофі­ційні групи. Типи таких груп традиційно визначаються за певними характеристиками: 1) групи з позитивною спрямованістю; 2) групи з невизначеною спрямованістю; 3) групи з негативною спрямованістю. Основою форму­вання кожного типу мікрогруп є найбільш привабливі для їх учасників особливості засуджених.

У групах з позитивною спрямованістю їх члени пов'язані духовними інтересами, спільністю смаків і осо­бистою симпатією. Більш глибокими підставами форму­вання мікрогрупи тут є працьовитість і ретельність. Чле­ни груп з позитивною спрямованістю пов'язані також прагненням до навчання, що може виявлятися як бажан­ня одержати загальну освіту, набути певну професію або суміжну спеціальність. Ініціатива у цьому виходить не від адміністрації установи, а від самих засуджених. Такі групи справляють величезний виховний вплив не лише на своє середовище, а й на колектив, у якому вони визна­чили своє позитивне прагнення.

Підставами для формування груп з невизначеною спрямованістю, що при відповідних умовах може стати як позитивною, так і негативною, можуть бути: а) націо­нальні ознаки; б) матеріальні інтереси (разом харчують­ся, діляться посилками); в) професійні інтереси (особи однієї або подібних професій); г) схожі долі (невдачі у сімейному житті); ґ) вік (літні або молодь одного віку, пов'язана прагненням до розваг і зухвалих випадів). Такі групи характеризуються низькою стійкістю, становлять значну складність для виховного впливу на їх членів. Нестійкість прагнень, відсутність твердої настанови на перевиховання, недостатня спаяність, відсутність рефе­рентів, що комплексом своїх характеристик можуть впливати на них, вимагають індивідуального підходу до таких формувань і обрання нетрадиційних методик ви­ховного впливу на засуджених.

Підставами для формування груп з негативною спря­мованістю є: а) негативне ставлення їх членів до будь-яких форм виховного впливу; б) гіперболізація уявлень про влас­ну значущість, почуття «власної гідності»; в) прагнення до типових порушень режиму і підвищена у зв'язку з цим конфліктність; г) однотипність вчинених ними злочинів або співучасть в одному злочині. Перераховані підстави не мають вичерпного характеру, можуть виникнути й інші приводи для створення таких формувань. У названих гру­пах є ватажки, однак немає ні підпорядкування, ні рів­ності, переважають «мої інтереси».

Виявлення і вивчення неформальних мікрогруп (мікроколективів) сприяє прогнозуванню поведінки окремих їх членів, визначенню можливого позитивного або нега­тивного впливу групи на формальне формування, до скла­ду якого вона входить, вибору найефективніших при­йомів виховного впливу. Виявлення, вивчення і правиль­на оцінка спрямованості такого мікроколективу створю­ють передумови для мобільного використання засобів ви­ховного впливу на його членів, визначення їх ефектив­ності і поширення в діяльності установ з виконання пока­рань. Більше того, знання про характер і принципи (осно­ви) формування неформальних груп дають можливість розробляти диференційовані форми психолого-педа-гогічного впливу на засуджених.

Практика кримінально-виконавчих установ підтвер­джує тенденцію, що підсилюється, до формування різних мікрогруп і свідчить про правильність наведеної класи­фікації. Подальші дослідження мають бути спрямовані на визначення тих параметрів, що сприяють утворенню неформальних об'єднань і розробці ефективних заходів щодо стимулювання їх позитивної спрямованості.